Рішення

від 16.03.2020 по справі 200/12614/19-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 березня 2020 р. Справа№200/12614/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабіча С.І., за участю секретаря судового засідання Сафронової Ю.Л., та представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 ;

відповідача - Ярової С.Є.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Маріупольського управління Головного управління ДФС у Донецькій області, Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання неправомірними дії та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулась до суду з позовною заявою до Маріупольського управління Головного управління ДФС у Донецькій області, Головного управління ДФС у Донецькій області (далі - відповідач), відповідно до якого просить суд:

- визнати неправомірними дії Головного управління ДФС у Донецькій області щодо нарахування боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску ОСОБА_2 ;

- списати борг (недоїмку) з єдиного внеску ОСОБА_2 .

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 11.12.2007 року ОСОБА_2 стала на облік у Ворошиловське районне управління юстиції у м. Донецьку як фізична особа - підприємець, яка обрала спрощену систему оподаткування.

Проте, у лютому 2014 року позивач подала реєстратору заяву про припинення підприємницької діяльності, з цього часу підприємницьку діяльність не здійснює, дохід від підприємницької діяльності не отримує.

Крім того вказує на те, що у зв`язку з проведенням антитерористичної операції на території Донецької області була вимушена переїхати до міста Києва.

Також позивач зазначила, що з 2016 року по теперішній час працевлаштована як найманий працівник та, відповідно, за спірний період за позивача, як застраховану особу, єдиний соціальний внесок сплачував її роботодавець.

Позивач зазначає, що Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійсненні підприємницької діяльності.

Позивач вказує на те, що із системного аналізу норм Закону № 2464 слідує, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.

З огляду на викладене позивач зазначає, що в розумінні Закону № 2464 вона є застрахованою особою і єдиний внесок за неї нараховував та сплачував роботодавець, що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску позивачем як особою, що провадить підприємницьку діяльність.

Крім того позивач зазначає, що у спірний період за який нараховано єдиний внесок підприємницької діяльності не займалась, оскільки перебувала у трудових відносинах з підприємством, котре сплачувало внесок з її заробітної плати.

З огляду на вищевикладене, позивач вважає, що їй неправомірно нараховано єдиний внесок.

Позивач в судове засідання не з`явилась про дату час, місце судового засідання була повідомлена належним чином, через канцелярію суду надала клопотання про розгляд справи без її участі.

11 листопада 2019 року відповідачем, через відділ документообігу та архівної роботи, надано відзив на адміністративний позов, згідно до якого відповідач зазначив, що відповідно до пункту 4 першої статті 4 Закону № 2464 для платників, які обрали спрощену систему оподаткування єдиний внесок нараховується на суми, що визначається такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом, при цьому сума внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідач зазначає, що відповідно до положень Закону № 2464 фізичні особи - підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування, сплачують єдиний внесок незалежно від того, чи отримували вони дохід у цей період. Водночас підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування, сплачують єдиний внесок у сумі не менше мінімального страхового внеску за підсумками року лише за ті місяці, в яких вони мали дохід (прибуток).

Також відповідач вказує на те, що згідно п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону України платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати та сплачувати єдиний внесок.

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Відповідно до ч. 4 ст. 25 Закону № 25 податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Відповідач посилається на те, що згідно облікових даних з інформаційної системи органів доходів і зборів заборгованість позивача становить 35 410,11 грн.

Щодо вимоги позивача про списання заборгованості з єдиного внеску, відповідач зазначив, що відповідно до ч. 7 ст. 25 Закону № 2464 сума недоїмки не підлягає списанню, зокрема в разі укладення з платником єдиного внеску мирової угоди відповідно до вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", крім випадків повної ліквідації юридичної особи або смерті фізичної особи, визнання її безвісно відсутньою, недієздатною, оголошення померлою та відсутності осіб, які відповідно до цього Закону несуть зобов`язання із сплати єдиного внеску.

Згідно з п. 9 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування списанню підлягає борг (недоїмка) зі сплати єдиного внеску у разі: повної ліквідації юридичної особи - платника єдиного внеску, коли борги (недоїмка) зі сплати єдиного внеску залишилися непогашеними у зв`язку з недостатністю майна такого платника або майна засновників чи учасників, якщо вони несуть повну чи додаткову відповідальність за зобов`язаннями платника; смерті фізичної особи, оголошення померлою, визнання її у судовому порядку безвісно відсутньою або недієздатною за умови відсутності осіб, які відповідно до Закону несуть зобов`язання зі сплати єдиного внеску, та засвідчення цього факту відділом державної реєстрації актів цивільного стану чи постановленням судового рішення.

Відповідач вказує на те, що жодна з обставин передбачена ч. 7 ст. 25 Закону № 2464 за позивачем не встановлена, що свідчить про відсутність підстав для списання єдиного внеску.

У судовому засіданні 02 березня 2020 року було закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 16 березня 2020 року.

Дослідивши наявні у справі докази, повно і всебічно встановивши всі її обставини, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, з огляду на таке.

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується копією паспорту серії НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 (а.с. 10-18).

ОСОБА_2 була взята на облік як особа, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, а саме: з м. Донецька до АДРЕСА_1 , що підтверджується відповідною довідкою управління соціального захисту населення від 04.07.2018 року № 00005719469 (а.с. 20).

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань встановлено, що ОСОБА_2 11.12.2007 ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрована як фізична особа - підприємець, з 09.07.2019 року припинила підприємницьку діяльність за рішенням засновника (учасника) або уповноваженого органу (а.с. 41-42).

З інтегрованої картки платника податків та розрахунку боргу видно, що позивачу нараховано недоїмку з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 35410,11 грн., за період з ІІІ квартал 2014 року по II квартал 2019 року (а.с .45-51).

У зв`язку з наявною заборгованістю з єдиного внеску, 08 травня 2018 року Головним управлінням ДФС у Донецькій області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-161347-46, якою зобов`язано ОСОБА_2 сплатити недоїмку в розмірі 22530,21 грн. (а.с. 74).

Доказів направлення (вручення) вказаної вимоги позивачу відповідачем суду не надано.

Згідно копії трудової книжки НОМЕР_3 ОСОБА_2 встановлено, що позивач 03.08.1999 року прийнята на роботу до Донецького обласного територіального медичного об`єднання лікарем - інженером терапевтом; 01.08.2000 року переведена лікарем - кардіологом; 09.01.2001 року переведена лікарем функціональної діагностики ультразвукової діагностики; 31.08.2016 року звільнена за власним бажанням; 13.09.2016 року прийнята на роботу до Київської міської клініки офтальмологічної лікарні Центр мікрохірургії ока на посаду лікаря - стажиста з терапії загально - лікарняного персоналу; 13.10.2016 року переведена на посаду лікаря терапевта загально - лікарняного персоналу; 03.07.2017 року переведена на посаду лікаря - офтальмолога відділення діагностики (а.с. 21-24).

Вирішуючи спір, суд виходив з того, що правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" №2464-VI від 08.07.2010 року (надалі - Закон №2464-VI).

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

У статті 4 Закону №2464-VI наведений перелік платників єдиного внеску.

Так, згідно з пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до частини 4 статті 4 Закону №2464-VI особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з частиною 1 статті 5 Закону №2464-VI облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (далі - учасниками накопичувальної пенсійної системи), - з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом.

Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.

Зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених в абзацах другому, п`ятому та сьомому пункту 1 та пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб - підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку.

Відповідно до частини 2 статті 5 Закону №2464-VI взяття на облік платників єдиного внеску, зазначених у пунктах 4, 5, 5-1, 15 та 16 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів з внесенням відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб.

3ідно з пунктом 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2464-VI з дня набрання чинності цим Законом платники страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, вважаються платниками єдиного внеску.

Відповідно до частин 2, 3, 4 статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний: 1) своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; 2) вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; 4) подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Обов`язки, передбачені частиною другою цієї статті, поширюються на платників, зазначених у пунктах 1, 4, 5, 5-1 та 16 частини першої статті 4 цього Закону.

У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця така фізична особа користується правами, виконує обов`язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою - підприємцем.

Пунктом 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 року №1774-VIII), який набрав чинності з 01.01.2017 року) передбачено, що єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 року №2148-VIII, чинній з 01.01.2018 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Частиною 4 статті 8 Закону №2464-VI передбачено, що порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Відповідно до частини 5 статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

Порядок обчислення і сплати єдиного внеску визначений у статті 9 Закону №2464-VI.

Відповідно до частин 2, 3, 4, 5 статті 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з частиною п`ятою статті 10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь).

Згідно з абзацом 3 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI (у редакції, яка діяла до 01.01.2018 року) платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Згідно з цією ж нормою (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 року №2148-VIII, чинній з 01.01.2018 року) платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Відповідно до абзацу 5 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.

Частиною 11 статті 9 Закону №2464-VI установлено, що у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до частини 12 статті 9 Закону №2464-VI єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Відповідно до ч. 4 ст.25 Закону №2464-VІ, орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Як визначено пунктами 5, 6 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI:

- мінімальний страховий внесок - це сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця;

- недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Суд зазначає, що щоквартальна сплата єдиного внеску фізичної особи - підприємця у 2013-2014 роках становила:

І квартал (до 20 квітня) - 1194,03 грн. (398,01 Ч 3 місяці);

ІІ квартал (до 20 липня) - 1194,03 грн.;

ІІІ квартал (до 20 жовтня) - 1194,03 грн.;

ІV квартал (до 20 січня) - 1218,67 грн. (398,01 Ч 2 місяці + + 422,65 грн.).

У 2015 році мінімальна сума єдиного внеску для ФОП, у тому числі які обрали спрощену систему оподаткування становила 422,65 грн. (1218 *34,7%), або 1267,95 грн. у квартал.

У 2016 році мінімальна сума єдиного внеску для ФОП, у тому числі які обрали спрощену систему оподаткування становила 303,16 грн. (1378 *22%), або 909,48 грн. у квартал.

У 2017 році мінімальна сума єдиного внеску для ФОП, у тому числі які обрали спрощену систему оподаткування становила 704 грн. (3200 *22%), або 2112 грн. у квартал. Нарахування за рік у 2018 році складає 8448 грн.

У 2018 році мінімальна сума єдиного внеску для ФОП, у тому числі які обрали спрощену систему оподаткування становила 819 грн. (3723 *22%), або 2457 грн. у квартал.

У 2019 році мінімальна сума єдиного внеску для ФОП, у тому числі які обрали спрощену систему оподаткування становила 918,06 грн. (4173 *22%), або 2754,18 грн. у квартал.

Позивач заперечує свій обов`язок нараховувати та сплачувати єдиний внесок у вказані періоди, посилаючись на те, що у період нарахування відповідачем недоїмки вона працювала найманим працівником у Донецькому обласному територіальному медичному об`єднанні та Київській міській лікарні Центр мікрохірургії ока , отримувала заробітну плату з якої проводились відповідні відрахування.

Як видно з трудової книжки серії НОМЕР_3 ОСОБА_2 , вона з 03.08.1999 року по 31.08.2016 року працювала у Донецькому обласному територіальному медичному об`єднанні, з 13.09.2016 року по теперішній час працює Київській міській лікарні Центр мікрохірургії ока , отже з цього часу обов`язок сплати за позивача єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування покладено на роботодавців позивача.

До того ж, під час вирішення даної справи, суд враховує, що Законом №2464-VI не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та реєстрації її як фізичної особи-підприємця.

З системного аналізу його норм вбачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що в розумінні №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за неї регулярно нараховує та сплачує роботодавець, що, в свою чергу, виключає обов`язок позивача щодо сплати ним єдиного внеску у період, коли він був найманим працівником, а не фізичною особою-підприємцем.

Крім того, матеріали справи не містять доказів отримання позивачем доходу від підприємницької діяльності.

Також суд звертає увагу на те, що відповідачем не надано суду доказів не сплати підприємством з яким позивач перебував у спірний період у трудових відносинах єдиного внеску нарахованого на її заробітну плату.

Водночас, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

Відповідно до частини першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.200, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, ""East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 02.11.2004 в справі "Трегубенко проти України").

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Отже, з огляду на практику ЄСПЛ нарахування відповідачем позивачу у спірний період недоїмки з єдиного внеску не відповідає критерію "пропорційності", адже не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи - позивача, оскільки мета сплати єдиного внеску - страхування особи, в даних правовідносинах досягається сплатою єдиного внеску роботодавцем.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд приходить висновку, що дії відповідача щодо нарахування позивачу у спірний період єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є протиправними.

Стосовно вимоги позивача про списання боргу (недоїмки) з єдиного внеску ОСОБА_2 , суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 9 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року № 449 зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року за № 508/26953, списанню підлягає борг (недоїмка) зі сплати єдиного внеску у разі: повної ліквідації юридичної особи - платника єдиного внеску, коли борги (недоїмка) зі сплати єдиного внеску залишилися непогашеними у зв`язку з недостатністю майна такого платника або майна засновників чи учасників, якщо вони несуть повну чи додаткову відповідальність за зобов`язаннями платника; смерті фізичної особи, оголошення померлою, визнання її у судовому порядку безвісно відсутньою або недієздатною за умови відсутності осіб, які відповідно до Закону несуть зобов`язання зі сплати єдиного внеску, та засвідчення цього факту відділом державної реєстрації актів цивільного стану чи постановленням судового рішення.

Списанню підлягають суми нарахованого єдиного внеску, недоїмки зі сплати єдиного внеску, штрафів та пені, що обліковуються за даними інформаційної системи органу доходів і зборів єдиного внеску.

До документів, що підтверджують наявність підстав для проведення списання, належать:

у разі повної ліквідації юридичної особи - повідомлення державного реєстратора про внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про припинення юридичної особи;

у разі смерті фізичної особи, оголошення померлою, визнання її в судовому порядку безвісно відсутньою або недієздатною - копія свідоцтва про смерть фізичної особи, чи повідомлення державного реєстратора щодо державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця у разі її смерті, оголошення померлою, визнання безвісно відсутньою, чи копія рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою, недієздатною або оголошення померлою (п. 10 Інструкції № 449).

Відповідно до п. 11 Інструкції органи доходів і зборів проводять списання недоїмки з єдиного внеску на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) органу доходів і зборів, у якому перебуває на обліку платник єдиного внеску, про списання боргу (недоїмки) з єдиного внеску за формою згідно з додатком 10 до цієї Інструкції щомісяця протягом 10 робочих днів, що настають за місяцем, у якому надійшли документи, зазначені в пункті 10 цього розділу.

Рішення про списання боргу (недоїмки) долучається до справи платника та вноситься до інформаційної системи органу доходів і зборів не пізніше наступного робочого дня після підписання такого рішення.

З аналізу вищезазначених положень вбачається, що списанню підлягає лише безнадійний борг, який списується на підставі рішення відповідного територіального органу.

З матеріалів справи слідує, що позивач у встановлений законом порядку не звертався до податкового органу про списання безнадійного податкового органу та рішення стосовно того списання податковим органом не приймалось.

Крім цього, відповідно до абзацу 4 п. 9-4 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464, що діяв станом на момент нарахування недоїмки, недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу.

Пунктом 1015 ст. 101 ПК України встановлено, що контролюючі органи щокварталу здійснюють списання безнадійного податкового боргу. Порядок такого списання встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Відповідно до п. 2.1 порядку списання безнадійного податкового боргу платників податків, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 10.10.2013 року № 577 під терміном "безнадійний податковий борг" слід розуміти:

1) податковий борг платника податків, визнаного в установленому порядку банкрутом, вимоги щодо якого не були задоволені у зв`язку з недостатністю майна банкрута;

2) податковий борг фізичної особи, яка:

визнана в судовому порядку недієздатною, безвісно відсутньою або оголошена померлою, у разі недостатності майна, на яке може бути звернуто стягнення згідно із законом;

померла, у разі недостатності майна, на яке може бути звернуто стягнення згідно із законом;

понад 720 днів перебуває у розшуку;

3) податковий борг платника податків, стосовно якого минув строк давності, встановлений статтею 102 глави 9 розділу II Кодексу;

4) податковий борг платника податків, що виник унаслідок обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин).

Такий факт непереборної сили підтверджується:

Торгово-промисловою палатою України - про настання обставин непереборної сили чи стихійного лиха на території України;

уповноваженими органами іншої держави, які легалізовані консульськими установами України, - у разі настання обставин непереборної сили чи стихійного лиха на території такої держави;

рішеннями Президента України про запровадження надзвичайної екологічної ситуації в окремих місцевостях України, затвердженими Верховною Радою України, або рішеннями Кабінету Міністрів України про визнання окремих місцевостей України потерпілими від повені, посухи, пожежі та інших видів стихійного лиха, у тому числі рішеннями щодо визначення окремих місцевостей потерпілими від несприятливих погодних умов, які спричинили втрату врожаю сільськогосподарських культур в обсягах, що перевищують 30 відсотків середнього врожаю за попередні п`ять календарних років;

рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних рад - у випадках, встановлених Кодексом;

висновками інших органів, уповноважених згідно із законодавством засвідчувати форс-мажорні обставини;

5) податковий борг платника податків, щодо якого до Державного реєстру внесено запис про його припинення на підставі рішення суду, а для банків - на підставі рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про затвердження звіту про завершення ліквідації банку або рішення Національного банку України про затвердження ліквідаційного балансу, ухвалення остаточного звіту ліквідатора і завершення ліквідаційної процедури.

Пункт 4.1 вказаного Порядку встановлює, що у випадках, передбачених підпунктом 4 пункту 2.1 розділу II цього Порядку, платник податків звертається до органу доходів і зборів за місцем обліку безнадійного податкового боргу та/або за місцем обліку такого платника з письмовою заявою, в якій зазначаються суми податків та зборів, що підлягають списанню.

До заяви обов`язково додаються документи, зазначені в підпункті 4 пункту 2.1 розділу II цього Порядку, які підтверджують, що податковий борг вважається безнадійним.

Проте, позивачем не надано суду доказів того, що вона зверталась до відповідача із відповідною заявою та документами про списання недоїмки з єдиного внеску, як безнадійної.

Таким чином суд приходить висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині списання боргу (недоїмки) з єдиного внеску ОСОБА_2 .

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На підставі вищевикладеного суд приходить висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до Маріупольського управління Головного управління ДФС у Донецькій області, Головного управління ДФС у Донецькій області в частині визнання неправомірними дії Головного управління ДФС у Донецькій області щодо нарахування боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску ОСОБА_2 .

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Таким чином, враховуючи часткове задоволення адміністративного позову, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає стягненню на користь позивача сума сплаченого судового збору пропорційно задоволеній частині позовних вимог в сумі 768,40 грн.

Керуючись Конституцією України, Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , Податковим кодексом України, Порядком списання безнадійного податкового боргу платників податків, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 10.10.2013 року № 577 та Кодексом адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Маріупольського управління Головного управління ДФС у Донецькій області, Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання неправомірними дії та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління ДФС у Донецькій області щодо нарахування боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску ОСОБА_2 в розмірі 35 410,11 грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області (місцезнаходження: 87526, Донецька область, м. Маріуполь, вул. 130 Таганрозької дивізії, буд. 114, код ЄДРПОУ 39406028) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістьдесят вісім) гривень 40 (сорок) копійок.

Рішення складене у повному обсязі 30 березня 2020 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у випадку розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя С.І. Бабіч