Постанова

від 01.04.2020 по справі 540/2337/19

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 квітня 2020 р.м.ОдесаСправа № 540/2337/19 Головуючий в 1 інстанції: Хом`якова В.В.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Запорожана Д.В.,

суддів - Джабурія О.В., Кравченка К.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 4 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, в якому, з урахуванням уточнень, просить стягнути з відповідача заборгованість за час затримки заробітної плати в сумі 187650 грн. та судові витрати в сумі 1876,50 грн.

Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтував незаконністю спірної бездіяльності відповідача.

Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 4 лютого 2020 року відмовлено в задоволенні позову.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати вищенаведене рішення, як таке, що прийняте з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з необґрунтованості даного позову та відсутності підстав для його задоволення.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 був звільнений 19.02.2016 з посади заступника начальника-начальника Нижньосірогозького відділення Генічеської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Херсонській області наказом № 17-о, у зв`язку з реорганізацією та скороченням штатної чисельності за п.1 ст. 40 КЗпП України, пунктом 2 наказу визначено забезпечити проведення розрахунку із ОСОБА_1 згідно діючого законодавства. ОСОБА_1 стверджує про те, що розрахунок з ним не був проведений у день звільнення, а виплачено належні до виплати при звільненні суми тільки 31.10.2019. В підтвердження факту несвоєчасної виплати 24678 грн. 94 коп. позивачем надана виписка з карткового рахунку, яка свідчить, що дана сума надійшла позивачу 31.10.2019 внаслідок безспірного списання з рахунку ГУ ДФС у Херсонській області, АР Крим та м. Севастополі на виконання рішення ХОАС від 26.09.2019 по справі № 540/385/19.

Із змісту рішення ХОАС по справі № 540/385/19 вбачається, що судом був розглянутий позов ОСОБА_1 , який надійшов в лютому 2019 року, про стягнення з Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі суми недоплаченої заробітної плати 54290,61 грн. за період з 24.10.2013 по 07.07.2013. Судом було встановлено, що 21.08.2013 ОСОБА_1 був звільнений, у зв`язку з реорганізацією та скороченням штатної чисельності, на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України. Це звільнення ОСОБА_1 оскаржив до суду.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 23.10.2013 по справі № 821/3653/13-а поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника - начальника Нижньосірогозького відділення Генічеської міжрайонної державної податкової інспекції Херсонської області Державної податкової служби з 22.08.2013, стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 7523,12 грн. 12 коп., допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді з 22.08.2013 та стягнення заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 11.02.2014 у справі № 821/3653/13-а змінено четвертий абзац резолютивної частини постанови Херсонського окружного адміністративного суду від 23.10.2013, виклавши її у наступній редакції: "Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника-начальника Нижньосірогозького відділення Генічеської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Херсонській області з 22 серпня 2013 року. В іншій частині постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2013 року залишити без змін".

Наказом Міністерства доходів і зборів України від 08.07.2014 № 1959-о позивача поновлено на роботі з 22.08.2013, увільнено від виконання обов`язків на період проходження служби у зв`язку із мобілізацією з 25.03.2014 по 23.06.2014 та зобов`язано Генічеську ОДПІ Головного управління Міндоходів у Херсонській області провести виплати передбачені постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 23.10.2013. Таким чином, постанова Херсонського окружного адміністративного суду про поновлення позивача на роботі, прийнята судом 23.10.2013 та допущена до негайного виконання, була фактично виконана відповідачем лише 08.07.2014. Встановивши факт несвоєчасного поновлення позивача на посаді на підставі постанови суду від 23.10.2013 у справі № 821/3653/13-а, суд при розгляді справи № 540/385/19 погодився з доводами позивача про те, що останній має право отримати компенсацію втраченого середнього заробітку за затримку виконання рішення суду про поновлення його на роботі. Період затримки виконання рішення суду становив включно із 24.10.2013 по 07.07.2014 (173 робочі дні), сума середнього заробітку за цей період становила 29579,54 грн. (173 дні х 170,98 грн.). З урахуванням виплати середнього заробітку за період проходження служби з 25.03.2014 по 23.06.2014 у сумі 4902,60 грн., суд, з посиланням на ст. 236 КЗпПУ, стягнув з відповідача на користь ОСОБА_1 суму компенсації середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді у розмірі 24676,94 грн. (29579,54 - 4902,6) із відрахуванням належних платежів. 16.04.2019 позивачу був виданий виконавчий лист про примусове стягнення 24676,94 грн. Фактично позивач отримав цю суму на картковий рахунок 31.10.2019.

Таким чином, сума 24676 грн. 94 коп. є, відповідно до ст. 236 КЗпП України, компенсацією за затримку виконання судового рішення про поновлення на роботі.

Позивач у позові із посиланням на приписи ст. 117 Кодексу законів про працю України зазначає, що повинен був отримати дану суму ще 19.02.2016 при звільненні. А оскільки отримав дану суму тільки після звернення до суду 31.10.2019, то за період прострочення (923 робочих днів) просить стягнути середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, в загальній сумі 187650 грн.

Згідно зі ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені ст. 116 КЗпП України. Згідно зі ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Отже, строками для здійснення розрахунку є : 1) день звільнення працівника; або 2) не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок (за умови, якщо працівник у день звільнення не працював, наприклад, у зв`язку з хворобою).

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, підставою для відповідальності є не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у визначені трудовим законодавством строки. Зазначена відповідальність за таке правопорушення може настати лише за наявності двох юридичних фактів (умов): порушення власником строків розрахунку при звільненні та вина власника або уповноваженого ним органу.

При звільненні 19.02.2016 за скороченням штатів позивачу мали виплатити зарплату, компенсації за невикористані відпустки, матеріальну допомогу при звільненні через скорочення штатів, тощо. Згідно із частиною першою статті 1 Закону України "Про оплату праці" заробітною платою є винагорода у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу. До структури заробітної плати, визначеної у статті 2 цього Закону, входять: основна заробітна плата, додаткова заробітна плата та інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (частина третя статті 2 Закону України "Про оплату праці").

Позивач не стверджує, що при звільненні 19.02.2016 йому не були виплачені будь-які суми заробітної плати, компенсації за відпустки тощо. При звільненні за скороченням штатів 19.02.2016 сума 24676 грн. 94 коп. не була визначена до виплати позивачу, вона була обчислена тільки в рішенні суду від 06.04.2019 по справі № 540/385/19.

Сума 24676 грн. 94 коп. є, відповідно до ст. 236 КЗпП України, компенсацією за затримку виконання судового рішення про поновлення на роботі, обчислена була ця компенсація виходячи із середнього денного заробітку 170,98 грн. за період прострочення 173 дні (з 24.10.2013 по 07.07.2014). Статтею 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки. Положення статті 236 КЗпП України встановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.

Таким чином, ця компенсація за ст. 236 КЗпП не входить до структури заробітної плати, до фонду оплати праці, за своєю природою є санкцією (неустойкою), яка застосовується до роботодавця у разі невиконання рішення суду (Інструкції зі статистики заробітної плати, затверджена наказом Держкомстату України від 13.01.2004 № 5).

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку про те, що заявлена позивачем сума 24676 грн. 94 коп. компенсації за затримку виконання рішення суду не входить до фонду оплати праці та не є заробітною платою, не повинна бути виплаченою 19.02.2016.

Крім того, посилання позивача на приписи ст. 117 КЗпП України є недоречним, оскільки ст. 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати. Такого висновку прийшов Верховний Суд у постанові від 27 червня 2018 року у справі № 810/1543/17. Окрім того, така позиція узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини, яка підлягає застосуванню згідно з ч. 4 ст. 10 ЦПК України. Зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Меньшаков проти України" від 08 квітня 2010 року передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до ст. 117 КЗпП України може вимагатися лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень статті 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію змінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.

Правовідносини між позивачем та його роботодавцем щодо несвоєчасної виплати компенсації за затримку виконання судового рішення не регулюються Кодексом законів про працю, а виникають при виконанні рішення суду та регулюються Цивільно-процесуальним законодавством, Законом України "Про виконавче провадження".

Також суд приймає до уваги той факт, що ОСОБА_1 поновили на посаді з 19.02.2016 в судовому порядку, а тому він вважається таким, що працював без перерви трудового стажу, йому нарахована, та виплачена (стягнута) заробітна плата, тому ОСОБА_1 не можна відносити до категорії звільнених працівників, та застосовувати норми ст. 116, 117 КЗпП також не можна. Застосовувати ст.ст. 116-117 КЗпПУ можна лише у випадку, коли працівник звільнений і він не оспорює це звільнення. Виплати всiх сум, що належать звільненому працівнику вiд пiдприємства, установи, органiзацiї в день звiльнення не може бути, якщо працівник поновлений на роботі рішенням суду. Цей працівник не може вважатись звільненим. Йому має бути виплачене оплата вимушеного прогулу.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість даного позову та відсутність підстав для його задоволення.

Щодо незгоди позивача з ухвалою Херсонського апеляційного адміністративного суду від 11.11.2019 року про залишення позовної заяви без руху колегія суддів зазаначає наступне.

Так, спірною ухвалою залишено позовну заяву без руху та надано позивачу десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви. Підставою для винесення згаданої ухвали слугувало те, що до матеріалів справи не було додано позивачем обґрунтувань щодо стягнення суми середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати (не наданого відповідного рішення суду чи відповідної довідки) та доказів сплати судового збору (оригіналу квитанції про сплату).

19.11.2019 позивачем, на виконання вимог ухвали суду про залишення позову без руху, подано до суду заяву разом із обґрунтуваннями щодо стягнення суми середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати (рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 05.04.2019 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11.09.2019 по справі № 540/385/19). Проте інших недоліків позову, про які зазначалось в ухвалі від 11.11.2019 (доказів сплати судового збору у розмірі 1876,50 грн.) позивачем не виконано.

Натомість, в тексті заяви на усунення недоліків поданого позову, позивач наводить положення п.1 ч.1 ст. 5 ЗУ "Про судовий збір", згідно яких від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати.

Разом з тим, судова колегія зауважує, що пунктом 2 ч. 1 ст. 129 Конституції України передбачено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

30 січня 2019 року Великою палатою Верховного суду винесено постанову у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18), в якій зроблено висновок щодо застосування норм права, а саме (мовою оригіналу): "57. За змістом приписів статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України та статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати. 58. Пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях."

Таким чином, на позивача не поширюється пільга щодо звільнення від сплати судового збору за вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Отже, спірна ухвала є обґрунтованою та прийнятою згідно норм процесуального права.

Частиною 1 ст. 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги, колегія суддів, вважає не суттєвими та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції.

Дану справу було розглянуто судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Згідно ч.1 ст.263 КАС України, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 4 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про стягнення заборгованості - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д.В. Запорожан

Судді: О.В. Джабурія

К.В. Кравченко