Рішення

від 10.03.2020 по справі 370/2061/19

МАКАРІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

МАКАРІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Д.Ростовського, 35, смт. Макарів, Київська область, 08001, тел/факс (04578)5-13-39, e-mail inbox@mk.ko.court.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" березня 2020 р. Справа №370/2061/19

Макарівський районний суд Київської області у складі головуючого судді Косенко А.В., при секретарі Захарченко Т.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження у залі суду у смт Макарів Київської області цивільну справу за позовом

заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області Улінець І. в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства Тетерівське лісове господарство до Макарівської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсними розпоряджень, державних актів на право власності на земельні ділянки та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння,

в с т а н о в и в:

15.07.2019 р. до Макарівського районного суду Київської області з позовом звернувсь заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області Улінець І. в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства Тетерівське лісове господарство до Макарівської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсними розпоряджень, державних актів на право власності на земельні ділянки та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння.

В обгрунтування позову, позивач вказав, що Розпорядженням голови Макарівської районної державної адміністрації Київської області від 28.02.2005 № 107 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 затверджено проект землеустрою та передано у власність земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд та ведення особистого селянського господарства в межах Забуянської сільської ради Макарівського району Київської області.

На підставі зазначеного розпорядження вказаним громадянам Макарівським районним відділом земельних ресурсів зареєстровано та видано державні акти на право власності на земельні ділянки загальною площею 3,8696 га, зокрема:

-серії ЯГ №187079 від 28.02.2005 на право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 2,000 га з кадастровим номером 3222782300:05:001:0120 для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Забуянської сільської ради Макарівського району;

-серії ЯГ №187081 від 28.02.2005 на право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 1,8696 га з кадастровим номером 3222782300:05:001:0121 для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Забуянської сільської ради Макарівського району.

Встановлено, що розпорядження голови Макарівської районної державної адміністрації від 28.02.2005 № 107 прийняте поза межами компетенції, у зв`язку з чим набуття права власності на вищевказані земельні ділянки зазначеними громадянами для ведення особистого селянського господарства відбулось із порушенням вимог земельного та лісового законодавства.

Так, прокуратурою встановлено, що Макарівською районною державною адміністрацією всупереч вимог законодавства, передано у приватну власність землі лісового фонду, що вказує про перевищення адміністрацією передбачених законом повноважень.

Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, та Державне підприємство Тетерівське лісове господарство на захист порушених прав держави до суду не звертались, тому у прокурора виникло право на звернення до суду з позовом у зв`язку з бездіяльністю вказаних органів.

Позивач просить: визнати поважними причини пропуску прокурором строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом та поновити його, захистивши право;

визнати недійсним розпорядження голови Макарівської районної державної адміністрації Київської області від 28.02.2005 № 107 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок ОСОБА_1 та ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд та ведення особистого селянського господарства в межах Забуянської сільської ради Макарівського району Київської області;

визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки:

-серії ЯГ №187079 від 28.02.2005 про право власності на земельну ділянку площею 2,000 га з кадастровим номером 3222782300:05:001:0120, виданий ОСОБА_1 , який зареєстровано за № 011;

-серії ЯГ №187081 від 28.02.2005 про право власності на земельну ділянку площею 1,8696 га з кадастровим номером 3222782300:05:001:0121, виданий ОСОБА_2 , який зареєстровано за № 007;

витребувати на користь держави в особі Державного підприємства Тетерівське лісове господарство з незаконного володіння земельні ділянки: площею 2,000 га з кадастровим номером 3222782300:05:001:0120, яка належить ОСОБА_1 ; площею 1,8696 га з кадастровим номером 3222782300:05:001:0121, яка належить ОСОБА_2 ;

стягнути з відповідачів сплачений судовий збір при подачі позову.

Ухвалою суду від 07.10.2019 р. позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено здійснювати в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 14.01.2020 року, яке відкладено на 12.02.2020 року. Також встановлено відповідачам 15-тиденний строк з дня вручення вказаної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Ухвалою суду від 12.02.2020 р. підготовче провадження закрито, справу призначено до розгляду по суті на 10.03.2020 р.

Згідно поданої заяви прокурор Пироговська-Гульовата І.С. позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити.

Від ДП Тетерівське лісове господарство надійшло клопотання про підтримання позову та про розгляд справи за відсутності представника.

Від Макарівської районної державної адміністрації Київської області надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника, за наявними матеріалами справи.

Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про розгляд справи повідомлені належним чином (через оголошення на офіційному сайті судової влади України) у судове засідання не з`явилися, причини неявки не повідомили, відзивів не подали, а тому суд відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши письмові матеріали справи, судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Розпорядженням голови Макарівської районної державної адміністрації Київської області від 28.02.2005 № 107 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 затверджено проект землеустрою та передано у власність земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд та ведення особистого селянського господарства в межах Забуянської сільської ради Макарівського району Київської області.

На підставі зазначеного розпорядження вказаним громадянам Макарівським районним відділом земельних ресурсів зареєстровано та видано державні акти на право власності на земельні ділянки загальною площею 3,8696 га, зокрема:

-серії ЯГ №187079 від 28.02.2005 на право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 2,000 га з кадастровим номером 3222782300:05:001:0120 для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Забуянської сільської ради Макарівського району;

-серії ЯГ №187081 від 28.02.2005 на право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 1,8696 га з кадастровим номером 3222782300:05:001:0121 для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Забуянської сільської ради Макарівського району.

Як вказав позивач у позові, та що не заперечувалось відповідачем Макарівською РДА, вищевказане розпорядження Макарівської районної державної адміністрації прийнято поза межами компетенції, у зв`язку з чим набуття права власності на вищевказані земельні ділянки зазначеним громадянами для ведення особистого селянського господарства відбулось із порушенням вимог земельного та лісового законодавства.

В силу положень ст. ст. 19, 55, 84 Земельного кодексу України та ст. 5 Лісового кодексу України (в редакції станом на момент виникнення правовідносин між сторонами) спірні земельні ділянки відносилися до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовувалися для ведення лісового господарства у порядку, визначеному Лісовим кодексом України.

Статтею 55 Земельного кодексу України визначено, що до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Відповідно до ст. 56 Земельного кодексу України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Відповідно до ст. 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 ст. 56 Земельного кодексу України громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для заліснення.

Інших випадків, які б передбачали надання у приватну власність земель лісогосподарського призначення, законодавство не містить.

Згідно ст. 57 Земельного кодексу України земельні ділянки в лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Статтями 7, 8 Лісового кодексу України визначено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

За статтями 45, 47, 48, 54 Лісового кодексу України облік лісів включає збір та узагальнення відомостей, які характеризують кожну лісову ділянку за площею, кількісними та якісними показниками. Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування.

Лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.

Лісовпорядкування є обов`язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства.

У матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування.

Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.

Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища.

Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11.12.1986, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Отже, при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення п. 5 розділу VIII Прикінцеві положення Лісового кодексу України.

Окрім того, відповідно до ст. ст. 125, 126 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Так, за інформацією Державного підприємства Тетерівське лісове господарство від 09.11.2018 № 442 земельні ділянки з кадастровими номерами 3222782300:05:001:0120 та 3222782300:05:001:0121 загальною площею 3,8696 га розташовані на землях лісогосподарського призначення кварталу 168 ДП Тетерівське лісове господарство згідно планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 2014 року та кварталів 142, 144 ДП Тетерівське лісове господарство згідно планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 2003 року та становлять єдиний масив лісових насаджень. Погодження на вилучення вказаних лісових ділянок підприємство не надавало.

Таким чином, факт віднесення спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування 2003 та 2014 років ДП Тетерівське лісове господарство .

Окрім того, за інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання Укрдержліспроект від 01.02.2019 №41, земельні ділянки з кадастровими номерами 3222782300:05:001:0120 та 3222782300:05:001:0121, надані у власність громадянам розпорядженням голови Макарівської районної державної адміністрації від 28.02.2005 № 107, розташовані на землях лісогосподарського призначення кварталу 168 ДП Тетерівське лісове господарство згідно планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 2014 року та кварталів 142, 144 ДП Тетерівське лісове господарство згідно планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 2003 року.

Отже, право користування ДП Тетерівське лісове господарство землями лісогосподарського призначення площею 3,8696 га відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування 2003 та 2014 років.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 368/1158/16-ц та Верховного Суду України від 24.12.2014 у справі № 6-212цс14, від 16.12.2015 у справі № 367/4187/14-ц.

Таким чином, розпорядженням голови Макарівської районної державної адміністрації від 28.02.2005 № 107 про передачу у власність земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд та ведення особистого селянського господарства в межах Забуянської сільської ради Макарівського району Київської області прийняте всупереч вимогам ст. ст. 56, 84 Земельного кодексу України.

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників від необгрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт б частини першої статті 164 Земельного кодексу України в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Також, ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України визначено, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Порядок вилучення земельних ділянок врегульовано ст. 149 Земельного кодексу України, відповідно до якої земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Однак, за інформацією ДП Тетерівське лісове господарство від 09.11.2018 № 442, Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 10.05.2019 № 04-48/982 встановлено, що останні згоди на вилучення чи припинення права постійного користування вказаними землями не надавали.

Таким чином, розпорядженням голови Макарівської районної державної адміністрації передано у власність земельні ділянки лісового фонду без згоди землекористувача, всупереч вимогам ч. 5 ст. 116, ч. 2, 3 ст. 142 Земельного кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини, що виникають при використанні лісів, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Таким чином, Земельним кодексом України встановлено пріоритетність норм цього кодексу для застосування до земельних відносин, що виникають при використанні лісів.

Згідно з ч. 5 ст. 149 Земельного кодексу України районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для сільськогосподарського використання, ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті, будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті.

Однак, відповідно до положень вказаних статей у редакції на момент виникнення спірних правовідносин вилучення земельної ділянки лісогосподарського призначення державної власності та зміна її цільового призначення уповноваженим органом держави проведено не було.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду України від 14.12.2016 у справі № 6-2285цс15.

Крім того, згідно ст. 12, ч. 1 ст. 20, ч. З ст. 122 та ч. 5 ст. 149 Земельного кодексу України районні державні адміністрації взагалі не наділені повноваженнями щодо вилучення і надання у приватну власність земель лісогосподарського призначення державної форми власності.

Так, згідно ст. 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

За загальним правилом, визначеним у ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України, до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, серед іншого, і землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначеним цим Кодексом.

Відповідно до ч. 3 ст. 122 Земельного кодексу України районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:

а) сільськогосподарського використання;

б) ведення водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті;

в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо).

Також, відповідно до ст. ст. 17 Лісового кодексу України (в редакції на час прийняття спірних рішень) у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища.

З огляду на викладене, надання у приватну власність земельної ділянки для цілей, не пов`язаних з веденням лісового господарства, а саме - для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель лісогосподарського призначення суперечить вимогам ст. 84 Земельного кодексу України, ст. 17 Лісового кодексу України та не відносилось до компетенції Макарівської районної державної адміністрації.

Крім того, відповідно до ст. ст. 18, 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, які мають особливий правовий режим.

Оскаржуваними рішеннями порушено порядок зміни цільового призначення земель, оскільки така зміна проведена не уповноваженим відповідно до вимог Земельного кодексу України органом та за відсутності згоди органу лісового господарства.

Стаття 57 Лісового кодексу України визначає вимоги щодо порядку та умов зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства.

Відповідно до частини першої цієї статті (в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України.

При цьому, згідно з ч. 3 ст. 57 Лісового кодексу України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища.

Відповідно до ч. 4 ст. 20 Земельного кодексу України (станом на 2008 рік) зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Однак, за інформацією Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства від 10.05.2019 р. № 04-48/982 встановлено, що погодження на зміну цільового призначення земельної ділянки відповідача не надавалось та відповідні рішення органів державної влади про зміну цільового призначення земельної ділянки лісогосподарського призначення не приймалися.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду країни від 20.03.2013 у справі № 6-13цс13 та від 16.12.2015 у справі № 6-2510ц15 та Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 391/1056/14-ц.

Порушення порядку зміни цільового призначення земель відповідно до ст. 21 Земельного кодексу України є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, визнання недійсними угод щодо земельних ділянок.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 10.04.2008 № 610-р Деякі питання розпорядження земельними лісовими ділянками з метою недопущення фактів порушення інтересів держави і суспільства під час відчуження та зміни цільового призначення земельних лісових ділянок Мінприроди, Мінагрополітики, Міноборони, Держкомлісгоспу та Держкомзему до законодавчого врегулювання питань запобігання зловживанням у цій сфері, зупинено прийняття рішень про надання згоди на вилучення ділянок, їх передачу у власність та оренду із зміною цільового призначення.

Також встановлено, що земельні ділянки, надані у приватну власність відповідачам оспорюваним розпорядженням мали лісогосподарське призначення та вкриті лісами. Тобто фактично відбулася зміна цільового призначення землі, яку було поділено на окремі ділянки, безоплатно приватизовано відповідачами, що призвело до одержання у власність лісових земель загальною площею 3,8696 га.

Отже, розпорядженням Макарівської районної державної адміністрації від 28.02.2005 № 107 змінено цільове призначення земельних ділянок держлісфонду з порушенням вищевказаного розпорядження Кабінету Міністрів України.

Статтею 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту можуть бути в тому числі визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Статтею 393 Цивільного кодексу України визначено, що правовий акт органу державної влади, органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Згідно зі ст. 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Положення ст. 152 Земельного кодексу України визначають, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням прав володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

За ст. 43 Закону України Про місцеві державні адміністрації розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства скасовуються Президентом України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.

Таким чином, розпорядження Макарівської районної державної адміністрації від 28.02.2005 № 107 прийнято всупереч ст. ст. 20, 56, 84, 122, 142, 149 Земельного кодексу України, у зв`язку з чим на підставі ст. ст. 21, 152, 55 Земельного кодексу України, ст. ст. 16, 21, 393 Цивільного кодексу України, ст. 43 Закону України Про місцеві державні адміністрації підлягає визнанню судом недійсним.

Оскільки зазначене розпорядження суперечить вимогам закону, тому отримані у приватну власність земельні ділянки підлягають поверненню належному власнику.

Стаття 153 Земельного кодексу України визначає, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, гро що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

А за змістом ч. 3 зазначеної статті ЦК України якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Наведене вище свідчить про можливість застосування віндикації для захисту порушених інтересів держави.

Відповідно до п. 22 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав від 07.02.2014 № 5, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 Цивільного кодексу України). Якщо в такій ситуації (саме так обґрунтовано підставу позову) пред`явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, слід мати на увазі правила, встановлені статтями 387, 388 Цивільного кодексу України.

У зв`язку із цим, необхідно розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі ст. 388 Цивільного кодексу України звернутися до суду з позовом то витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.

Таким чином, у відповідності до вимог ст. ст. 387, 388, 396 ЦК України право власності на земельну ділянку, яку було відчужено поза волею власника не набувається добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 372/2180/15-ц, Верховного Суду України від 11.02.2015 у справі № 6-1цс15 та від 16.04.2014 у справі № 6-146цс13 та постанові Верховного Суду від 15.05.2018.

Так, згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, держава як власник спірного майна делегувала Макарівській районній державній адміністрації повноваження щодо здійснення права власності від її (держави) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом. Тобто воля держави як власника може виражатися лише в таких діях органу, які відповідають вимогам законодавства та інтересам держави.

Таким чином, здійснення Макарівською районною державною адміністрацією права власності, зокрема розпорядження землею не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватися як вираження волі держави, що відповідно до ст. 388 ЦК України дає підстави для витребування державою її майна від добросовісного набувача.

Такі висновки підтверджуються правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі № 916/2129/15, від 23.11.2016 у справі № 916/2144/15, від 25.01.2017 у справі № 916/2131/15, віл 15.03.2017 у справі № 916/2130/15.

У даному випадку, позивачем обрано вірний спосіб захисту порушеного права є заявлення до суду віндикаційного позову в порядку, визначеному ст. ст. 387, 388 Цивільного кодексу України.

Оспорюваним розпорядженням порушено інтереси держави, адже з державної власності протиправно вибули земельні ділянки лісового фонду.

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Зважаючи на те, що відповідачами право власності на спірну земельну ділянку зареєстровано у встановленому законом порядку, відновити становище, яке існувало до порушення, можливо лише в порядку ст. 16 Цивільного кодексу України, шляхом визнання недійсним розпорядження Макарівської районної державної адміністрації та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння на користь держави.

Щодо підстав звернення прокурора до суду з даним позовом слід вказати наступне.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №1-1/99 під поняттям орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади .

Прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява, є підставою для порушення справи в суді.

Захист порушених інтересів держави покладено на органи прокуратури ст. 131-1 Конституції України, Законом України Про прокуратуру , ст. 56 Цивільного процесуального кодексу України, у зв`язку з чим перший заступник прокурора Київської області звернувся до суду із даним позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України.

Згідно ст. 56 Цивільного процесуального кодексу України визначено право прокурора в позовній заяві самостійно визначати, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовувати необхідність захисту інтересів держави, а також зазначати орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Статтею 23 Закону України Про прокуратуру визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до Положення про обласні управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 21.03.2012 № 134 обласне управління здійснює державний контроль за додержанням норм, правил та інших нормативно-правових актів з ведення лісового господарства. Здійснює управління об`єктами державної власності в межах повноважень, визначених законодавством, тощо.

В даному випадку прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави через порушення інтересів держави, що виражається в порушенні норм законодавства (діючого на час виникнення спірних правовідносин) під час відведення земель лісогосподарського призначення, а також через нездійснення повноважень контролю з боку Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства та постійного користувача ДП Тетерівське лісове господарство .

З наведеного також вбачається, що вилучення з порушенням земельного законодавства земель лісового фонду та передача у власність, порушує права та інтереси держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства та ДП Тетерівське лісове господарство .

Проте, позивачі як уповноважені суб`єкти владних повноважень, за наявності факту порушення інтересів держави, тривалий час не звертались до суду за їх захистом. Зазначене надає прокурору відповідно до ст. 23 Закону України Про прокуратуру підстави для представництва в суді інтересів держави.

Аналогічної позиції дотримано Верховним Судом у постановах від 30.05.2018 у справі № 368/1158/16-ц, від 16.05.2018 у справі № 157/938/14-ц, від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15ц, від 20.06.2018 у справі №697/2751/14ц.

Щодо строків позовної давності у даному спорі слід вказати наступне.

Відповідно до п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 06.11.2009 № 9 перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 Цивільного кодексу України - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Цивільним кодексом України встановлено винятки з цього правила щодо окремих вимог, пов`язаних з визнанням правочинів недійсними (частини друга, третя статті 261 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З огляду на положення статті 261 Цивільного кодексу України, ст. 23 Закону України Про прокуратуру перебіг строку позовної давності починається не з дня виявлення прокурором порушень законодавства під час здійснення перевірки, а з моменту коли орган в інтересах якого звертається прокурор довідався або міг довідатися про порушення своїх прав.

Зокрема, оскільки вимоги прокурора є похідними від вимог органу, який мав відповідні повноваження щодо спірного майна, то й перебіг позовної давності мав розпочатися з моменту, коли про порушення прав та інтересів держави дізнався саме відповідний орган, а не прокурор.

Така правова позиція наведена в постановах Верховного Суду України від 22.04.2015 у справі № 3-54гс15, від 17.02.2016 у справі № 6- 2407цс15, від 13.04.2016 № 3-224гс16 та від 29.10.2014 у справі № 6-152цс14.

Згідно правової позиції Верховного Суду України відображеної у іншій постанові від 01.07.2015 у справі № 6-178цс15, визначено, що перебіг строку позовної давності за позовами прокуратури, поданими в інтересах державних органів, органів місцевого самоврядування має рахуватись з часу коли відповідний орган довідався чи міг довідатись про порушення його прав чи особу, що їх порушила, а не з часу отримання таких даних прокуратурою.

Отже, закон пов`язує початок перебігу позовної давності не з моментом інформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з моментом коли саме уповноваженому органу, право якого порушено внаслідок прийнятого незаконного рішення, стало відомо про таке порушення.

Саме така правова позиція щодо правильності застосування вказаної г -ми закону міститься в постановах Верховного Суду України від 26.10.2016 у справі № 6-2070цс16, від 20.08.2013 у справі № 3-18гс13, від 02.09.2008 у справі № 3-3376к08 та ухвалі від 25.04.2012 у справі № 6-15350вов10, правові висновки якого мають враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Про необхідність захисту прав та інтересів держави в судовому порядку прокурору стало відомо лише у 2018-2019 році за результатами системного аналізу інформацій різних органів державної влади, установ та організацій, а саме Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, ДП Тетерівське лісове господарство , ВО Укрдержліспроект , що підтверджують незаконне відведення у власність земельної ділянки лісогосподарського призначення поза волею її власника.

Великий обсяг вказаних документів, які підлягали дослідженню, складнощі пов`язані із штучними перешкодами вивченням законності розпорядження землями лісогосподарського призначення, велика кількість подібних до спірного випадку із прийняттям Макарівською районною адміністрацією Київської області аналогічних рішень на користь інших фізичних осіб, відмінних, але пов`язаних між собою, потребували значного часу для вивчення та аналізу, що свідчить про наявність об`єктивних перешкод для пред`явлення позову у визначені законом строки.

Вказані факти свідчать про об`єктивні обставини, пов`язані зі складнощами своєчасного виявлення порушень земельного законодавства та захисту інтересів держави.

Київське обласне та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства та ДП Тетерівське лісове господарство на захист порушених прав держави до суду не звертались, тому у прокурора виникло право на звернення до суду у зв`язку з бездіяльністю вказаних органів.

Окрім того, за інформацією Київського обласного та по м. Києву управління лісового господарства від 10.05.2019 №04-48/982 встановлено, що можливості вжити заходів щодо повернення земель лісогосподарського призначення у управління не було, оскільки при формуванні бюджетного запиту планувались кошти на сплату судового збору, однак згідно кошторису такі кошти виділені не були, що свідчить про неналежне здійснення управлінням повноважень.

Зважаючи на викладене, встановлений ст. 257 ЦК України трьохрічний строк позовної давності щодо вимог про визнання недійсними вищезазначених рішень органу місцевого самоврядування пропущено з поважних причин.

Частиною 5 ст. 267 ЦК України передбачено, що у разі якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Указані факти свідчать про об`єктивні обставини, пов`язані зі складнощами своєчасного виявлення порушень земельного законодавства та захисту інтересів держави, а тому суд визнає причини пропущення строку позовної давності для звернення до суду поважними та поновити його.

Щодо розподілу судових витрат, то на підставі ст. 141 ЦПК України, вони підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача. Оскільки позивачем при подачі даного позову було сплачено судовий збір у сумі 5763,00 грн. (згідно платіжного доручення № 1424 від 10.06.2019 р.), тому він підлягає стягненню з відповідачів на користь позивача в рівних частинах, тобто по 1921,00 грн. з кожного.

Згідно ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст.ст. ст. ст. 5, 76-81, 83, 95, 141, 265, 268, 354-355 ЦПК України суд, -

у х в а л и в :

Визнати поважними причини пропуску прокурором строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом та поновити його, захистивши право.

Позов заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області Улінець І. в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства Тетерівське лісове господарство до Макарівської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсними розпоряджень, державних актів на право власності на земельні ділянки та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння - задовольнити.

Визнати недійсним розпорядження голови Макарівської районної державної адміністрації Київської області від 28.02.2005 № 107 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок ОСОБА_1 та ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд та ведення особистого селянського господарства в межах Забуянської сільської ради Макарівського району Київської області.

Визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки:

-серії ЯГ №187079 від 28.02.2005 про право власності на земельну ділянку площею 2,000 га з кадастровим номером 3222782300:05:001:0120, виданий ОСОБА_1 , який зареєстровано за № 011;

-серії ЯГ №187081 від 28.02.2005 про право власності на земельну ділянку площею 1,8696 га з кадастровим номером 3222782300:05:001:0121, виданий ОСОБА_2 , який зареєстровано за № 007.

Витребувати на користь держави в особі Державного підприємства Тетерівське лісове господарство з незаконного володіння земельні ділянки: площею 2,000 га з кадастровим номером 3222782300:05:001:0120, яка належить ОСОБА_1 ; площею 1,8696 га з кадастровим номером 3222782300:05:001:0121, яка належить ОСОБА_2 .

Стягнути в рівних частинах з Макарівської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь прокуратури Київської області (м. Київ, бул. Лесі Українки, 27/2) судовий збір у сумі 5763,00 грн., тобто по 1921,00 грн. з кожного, за наступними реквізитами: отримувач - прокуратура Київської області; код ЄДРПОУ - 02909996; банк отримувача - Держказначейська служба України м. Київ; МФО - 820172; рахунок отримувача - 35216008015641.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо воно не проголошувалося - з дати складання повного його тексту, через Макарівський районний суд.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 273 ЦПК України.

Повний текст рішення виготовлено 13.03.2020 року.

Реквізити сторін:

Заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області Улінець І.: 08131, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Софіївська Борщагівка, вул. Соборна, 67;

Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства: 03115, м. Київ, вул. Святошинська, 30, код ЄДРПОУ 35278561;

Державне підприємство Тетерівське лісове господарство : 07820, Київська обл., Бородянський р-н, с. Пісківка, вул. Філіпова, 36, код ЄДРПОУ 00992071;

Макарівська районна державна адміністрація Київської області: 08001, Київська обл., смт Макарів, вул. Димитрія Ростовського, 30, код ЄДРПОУ 24217537;

ОСОБА_1 : ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 ;

ОСОБА_2 : зареєстроване місце проживання (перебування) не відоме, остання відома адреса: АДРЕСА_2 .

Суддя А.В. Косенко