Рішення

від 01.04.2020 по справі 920/120/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

01.04.2020 Справа № 920/120/20 м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Котельницької В.Л., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін матеріали справи № 920/120/20

за позовом Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, код ЄДРПОУ 20077720)

до відповідача Державного професійно-технічного навчального закладу Недригайлівське вище професійне училище (42100, Сумська область, Недригайлівський район, смт. Недригайлів, вул. Шмідта, буд. 28, код ЄДРПОУ 05537590)

про стягнення 11 049,44 грн,

установив:

10.02.2020 позивач звернувся до суду з позовною заявою, відповідно до якої просить стягнути з відповідача 11049,44 грн заборгованості (в т.ч.: 10298,16 грн пені, 751,28 грн 3% річних) за неналежне виконання умов договору від 18.02.2016 № 123/16-БО(Т)-29 постачання природного газу, укладеного між сторонами даного спору.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 12.02.2020 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду, відкрити провадження у справі № 920/120/20; справу розглядати у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами; встановити відповідачу строк для подання заяви із запереченнями проти розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження та відзиву на позов до 09.03.2020; встановити позивачу строк для подання до суду відповіді на відзив до 19.03.2020; встановити відповідачу строк для подання до суду заперечення до 29.03.2020.

27.02.2020 відповідач подав до суду відзив (вх. № 1823), в якому несвоєчасну оплату за отриманий природний газ пояснював особливостями бюджетного фінансування закладу, просив суд застосувати до вимог про нарахування пені наслідки спливу спеціальної позовної давності.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

18.02.2016 між Публічним акціонерним товариством Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (позивач, постачальник) та Державним професійно-технічним навчальним закладом Недригайлівське вище професійне училище (відповідач, споживач) укладено договір № 123/16-БО(Т)-29 постачання природного газу (далі - договір).

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 № 226 Деякі питання акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України ПАТ Національна акціонерна компанія Нафтогаз України перейменовано у АТ Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (постанова набрала чинності 20.03.2019).

Відповідно до умов п. 1.1 договору постачальник зобов`язався передати у власність споживачу у 2016 році природний газ, а споживач зобов`язався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору.

Додатковими угодами № 1 та № 2 до договору сторони погодили обсяги газу, який підлягає передачі.

Судом встановлено, що на виконання умов договору, позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 514629,83 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, копії яких додано позивачем до позовної заяви.

Відповідно до пункту 6.1 договору, оплата планових обсягів газу з урахуванням вартості транспортування магістральними трубопроводами ПАТ Укртрансгаз здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Як зазначав позивач у позовній заяві, відповідач належним чином обов`язок по оплаті вартості переданого йому природного газу у строк, визначений умовами п. 6.1 договору належним чином не виконував, чим порушив умови господарського зобов`язання.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України, однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, який в силу вимог частини першої статті 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 Господарського кодексу України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до вимог частини першої статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

За правовою природою спірний договір є договором поставки енергоносіїв (природного газу) і відповідає вимогам статті 714 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що до договору поставки енергоносіїв приєднаними мережами застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до вимог частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до вимог статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

Оплату за переданий природний газ відповідач здійснював несвоєчасно, чим порушив умови господарського зобов`язання, зокрема п. 6.1 договору.

У відповідності до вимог статей 13, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Факт прострочення по оплаті за отриманий природний газ підтверджується розрахунками позивача, а також не заперечується відповідачем у поданому до суду відзиві на позовну заяву, при цьому посилання відповідача на те, що несвоєчасна оплата за природний газ виникла внаслідок особливостей бюджетного фінансування, суд вважає такими що не звільняють відповідача від належного виконання договірних зобов`язань.

Оскільки відповідач не виконав зобов`язання у строк, визначений умовами договору постачання природного газу № 123/16-БО(Т)-29, чим порушив умови господарського зобов`язання, зокрема вимоги пункту 6.1 договору, йому нараховано до сплати пеню у розмірі 10298,16 грн та 3 % річних у розмірі 751,28 грн.

Щодо стягнення з відповідача пені, суд зазначає наступне.

У відповідності до частини другої статті 193 Господарського кодексу України, порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно з приписами статей 216-218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Штрафними санкціями у розумінні Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).

Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 Господарського кодексу України.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Договором (пунктом 8.2) передбачено, що у разі невиконання споживачем пункту 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до частин першої, третьої статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань , обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Розрахунок пені позивачем здійснено у відповідності до вимог статті 232 Господарського кодексу України, та з наступного дня від дня простроченого основного зобов`язання, з урахуванням положень Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань .

Тому суд визнає вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені у сумі 10298,16 грн правомірними.

Доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності для звернення до суду з вимогами про стягнення пені за несвоєчасні розрахунки за природний газ, отриманий у 2016 році, суд оцінює критично з огляду на наступне.

Статтею 256 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Приписами статті 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

При цьому приписи ч. 1 ст. 259 вищевказаного Кодексу передбачають можливість збільшення позовної давності за домовленістю сторін, договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

У пункті 10.3 договору про постачання природного газу сторони погодили, що строк, у межах якого сторони можуть звернутись до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, встановлюється тривалістю у 5 (п`ять) років.

Даний пункт договору погоджений відповідачем, про що свідчить факт підписання ним самого договору, недійсним у судовому порядку не визнавався, а відтак є обов`язковим для сторін.

Також суд не приймає до уваги викладених у відзиві на позов доводів відповідача, що позивач не звертався до відповідача з претензією, як передбачено п. 10.1 Договору, а тому позовні вимоги фактично є передчасними, оскільки незважаючи на те що сторони мають право включити у договір умову про застосування досудового врегулювання спору, сторони все одно можуть відразу звернутися до суду, не складаючи при цьому претензію, оскільки вибір способу правового захисту є правом, гарантованим ст. 4 Господарського процесуального кодексу України. Також, заборона відразу після порушення прав та інтересів особи звертатися до суду порушує її право на судовий захист.

Статтею 124 Конституції України визначено, що обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору може бути визначений законом.

Відповідачем же не подано доказів законодавчо врегульованої обов`язковості досудового врегулювання спірних правовідносин.

Разом з тим суд, з урахуванням положень ст. 233 Господарського кодексу України, ст. 551 Цивільного кодексу України, зазначає про можливість зменшення нарахованої позивачем пені на 90 відсотків, оскільки відповідач є бюджетною установою, фінансується з обласного бюджету, а стягнення нарахованої пені у повному розмірі матиме негативні наслідки для діяльності навчального закладу.

Щодо нарахованих позивачем 751,28 грн 3 % річних, суд зазначає наступне.

Згідно частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вказана норма є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов`язання. Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд, перевіривши розрахунки позивача в частині стягнення 3 % річних, вважає їх обґрунтованими, правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. ст. 123, 129 ГПК України позивачу за рахунок відповідача підлягають відшкодуванню 2102,00 грн витрат по сплаті судового збору у даній справі.

Керуючись ст.ст. 123, 129, 231-233, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного професійно-технічного навчального закладу Недригайлівське вище професійне училище (42100, Сумська область, Недригайлівський район, смт. Недригайлів, вул. Шмідта, буд. 28, код ЄДРПОУ 05537590) на користь Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (01601, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6; код ЄДРПОУ 20077720) 1029,82 грн пені, 751,28 грн суму 3% річних, нарахованих за неналежне виконання умов договору № 123/16-БО(Т)-29 про постачання природного газу від 18.02.2016; 2102,00 грн витрат по сплаті судового збору.

3. В іншому - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно статті 241 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя В.Л. Котельницька