Рішення
від 02.04.2020 по справі 160/11072/19
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2020 року Справа № 160/11072/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Дєєва М.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Строй-Експрес

до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ :

07.11.2019 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Строй-Експрес до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якому позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області № 0004271403 від 22.10.2019 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток за податковими зобов`язаннями в розмірі 9 871 706,00 грн., за штрафними санкціями - 2 467 926,50 грн.

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області № 0004261403 від 22.10.2019 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість за податковими зобов`язаннями в розмірі - 2 639 016,00 грн, за штрафними санкціями - 1 319 508,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем було проведено документальну планову виїзну перевірку позивача, за результатами якої складено акт перевірки, на підставі висновків акту було винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення № 0004271403 від 22.10.2019 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток за податковими зобов`язаннями в розмірі 9 871 706,00 грн., за штрафними санкціями - 2 467 926,50 грн. та № 0004261403 від 22.10.2019 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість за податковими зобов`язаннями в розмірі - 2 639 016,00 грн, за штрафними санкціями - 1 319 508,00 грн. Позивач вважає, що вказані податкові повідомлення-рішення, є неправомірними та підлягають скасуванню, оскільки не відповідають чинному законодавству та прийняті на підставі хибних висновків, до яких дійшов відповідач в ході проведення перевірки. З огляду на вищевикладене, позивач просив суд позовні вимоги задовольнити.

12.11.2019 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду було відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання.

21.11.2019 року у підготовчому судовому засіданні представником відповідача було надано відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що відповідачем була проведена перевірка позивача в ході якої встановлені порушення вимог діючого законодавства. За наслідками встановлених порушень відповідачем складено акт перевірки та винесено оскаржувані податкові повідомлення - рішення. Відповідач вважає податкові повідомлення - рішення правомірними, та такими, що винесені відповідно до вимог діючого законодавства, у зв`язку з чим, підстави для їх скасування відсутні.

Також, 21.11.2019 року у підготовчому судовому засіданні долучено до матеріалів справи відзив на позовну заяву та оголошено перерву у підготовчому провадженні, у зв`язку з неявкою позивача.

10.12.2019 року від позивача надійшла відповідь на відзив відповідно до якої вказано, що позивач не погоджується з доводами відповідача наведені у відзиві на позовну заяву, та вважає їх необґрунтованими та такими, що не відповідають вимогам законодавства.

16.12.2019 року позивачем було надано до суду додаткові докази по справі.

17.12.2019 року у підготовчому судовому засіданні оголошено перерву у підготовчому провадженні, у зв`язку із необхідністю відповідачу з матеріалами справи.

15.01.2020 року клопотання позивача про відкладення розгляду справи задоволено та відкладено судове засідання.

05.02.2020 року відповідно до довідки секретаря судового засідання, судові засідання були зняті з розгляду.

27.02.2020 року у підготовчому судовому засіданні визнано неявку позивача без поважних причин та оголошено перерву у підготовчому провадженні.

27.02.2020 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду було продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів.

11.03.2020 року у підготовчому судовому засіданні закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.

30.03.2020 року від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності. Від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

31.03.2020 року у судове засідання сторони не з`явились, судом було відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

Відповідно до ч.9 ст.205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Отже, судом вирішено продовжити розгляд справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем було проведено документальну планову виїзну перевірку позивача, за результатами якої складено акт перевірки №41399/04-36-14-03/32228350 від 27.04.2019 року (далі - Акт перевірки).

Згідно висновків акту перевірки №41399/04-36-14-03/32228350 від 27.04.2019 року перевіркою було встановлено такі порушення:

- п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України від 02.12.10 №2755-VI (із змінами та доповненнями) в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 9 871 706 грн., в т.ч. за 2016 рік у сумі 368 976 грн., за 2017 рік у сумі 10 209 грн., за 2018 рік у сумі 6 743 922 грн., за 1 квартал 2019 року у сумі 2 748 599 грн.;

- п. 198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VІ (зі змінами та доповненнями) в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 13 106 973 грн., в т.ч. по періодам: грудень 2016р. - 1 952 грн. грудень 2017р. - 33 333 грн.; січень 2018 р. - 43 667 грн.; лютий 2018р. - 10 000 грн.; березень 2018р. - 16 667 грн. квітень 2018р. - 1 166 667 грн. травень 2018р. - 800 000 грн. червень 2018р. - 962 933 грн. липень 2018р. - 1 554 001 грн. серпень 2018р. - 1 083 333 грн.; вересень 2018р. - 2 950 000; жовтень 2018р. - 1 354 357 грн.; листопад 2018 р. - 1 763 333 грн.; - грудень 2018р. - 446 667 грн.; - січень 2019 р. - 85 334 грн.; - лютий 2019р. - 468 062 грн.; -березень 2019р. - 366 667 грн.

Але, враховуючи результати попередніх проведених позапланових перевірок донарахуванню підлягає податок на додану вартість на загальну суму 2 639 016 грн., в т.ч. по періодам: - грудень 2016р. - 1 952 грн.; - грудень 2017р. - 33 333 грн.; - січень 2018 р. - 43 667 грн.; - лютий 2018р. - 10 000 грн.; - березень 2018р. - 16 667 грн.; - квітень 2018р. - 1 166 667 грн.; - грудень 2018р. - 446 667 грн.; - січень 2019 р. - 85 334 грн.; - лютий 2019р. - 468 062 грн.; - березень 2019р. - 366 667 грн.;

- п. 201.1 та п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VІ (зі змінами та доповненнями), в результаті чого підприємством несвоєчасно здійснено реєстрацію податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних на суму ПДВ 46890,78 грн., що тягне за собою накладення штрафу у розрахунковому розмірі в залежності від термінів порушення реєстрації накладних та незареєстрованої суми ПДВ;

- п. 2 ст. 6, п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 8 липня 2010 року №2464-VI в результаті чого не нараховано та не перераховано єдиний внесок у сумі 1210,19 грн.

На підставі висновків акта перевірки 41399/04-36-14-03/32228350 від 27.04.2019 року було прийнято податкові повідомлення-рішення № 0004271403 від 22.10.2019 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток за податковими зобов`язаннями в розмірі 9 871 706,00 грн., за штрафними санкціями - 2 467 926,50 грн. та № 0004261403 від 22.10.2019 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість за податковими зобов`язаннями в розмірі - 2 639 016,00 грн, за штрафними санкціями - 1 319 508,00 грн.

Позивач вважає, що вказані податкові повідомлення-рішення є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, що і стало підставою для звернення із даним адміністративним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Згідно з п. п. 20.1.4. п.20.1. ст. 20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Відповідно до пункту 21.1. ст. 21 Податкового Кодексу, посадові особи контролюючих органів зобов`язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами, а також не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.

Пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, визначено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Згідно з п. 77.1 ст. 77 Податкового кодексу України, документальна планова перевірка повинна бути передбачена у плані-графіку проведення планових документальних перевірок. План-графік документальних планових перевірок на поточний рік оприлюднюється на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, до 25 грудня року, що передує року, в якому будуть проводитися такі документальні планові перевірки.

Відповідно до п. 81.1. ст. 81 Податкового кодексу України, посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, направлення на проведення такої перевірки та копії наказу про проведення перевірки

Відповідно до п. 86.1. ст. 86 Податкового кодексу України результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Щодо висновків відповідача про заниження позивачем податку на прибуток, суд зазначає наступне.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або Міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом Зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Як вбачається з матеріалів справи, в ході перевірки встановлено, що позивачем укладено наступні договори, а саме:

- між ТОВ СТРОЙ-ЕКСПРЕС та ТОВ Конус Плюс укладено договір поставки Матеріалів № К-491 від 25.07.2012 року. За домовленістю сторін розрахунки проведені за допомогою простих векселів (АА1706612 від 03.12.2012 року, АА 1706613 від 03.12.2012 року, акт прийому-передачі векселів від 03.12.2012 року);

- між ТОВ СТРОЙ-ЕКСПРЕС та ТОВ Конус Плюс укладено договір поставки матеріалів № К-485 від 02.07.2012 року. За домовленістю сторін розрахунки проведені за допомогою простих векселів (АА1706613 від 03.12.2012 року, АА 1706615 від 03.12.2012 року, АА 1706616 від 03.12.2012 року, АА 1706618 від 03.12.2012 року, АА 1706619 від 03.12.2012 року, АА 1706600 від 03.12.2012 року, акт прийому-передачі векселів від 03.12.2012 року);

- між ТОВ СТРОЙ-ЕКСПРЕС та ТОВ Конус Плюс укладено договір поставки Матеріалів № К-476 від 22.06.2012 року. За домовленістю сторін розрахунки проведені за допомогою простих векселів (АА1706595 від 03.12.2012 року, АА 1706596 від 03.12.2012 року, акт прийому-передачі векселів від 03.12.2012 року);

- між ТОВ СТРОЙ-ЕКСПРЕС та ТОВ БРАВО СРЛ укладено договір поставки матеріалів № 9/137 від 03.09.2012 року. За домовленістю сторін розрахунки проведені за допомогою простих векселів (АА1706620 від 03.12.2012 року, АА 1706621 від 03.12.2012 року, АА 1706622 від 03.12.2012 року, АА 1706623 від 03.12.2012 року, АА 1706624 від 03.12.2012 року, АА 1706625 від 03.12.2012 року, АА 1706626 від 03.12.2012 року, АА 1706627 від 03.12.2012 року, АА 1706628 від 03.12.2012 року, АА 1706597 від 03.12.2012 року, АА 1706598 від 03.12.2012 року, акт прийому-передачі векселів від 03.12.2012 року);

- між ТОВ СТРОЙ-ЕКСПРЕС та ПП Транс-Атлантика Сервіс укладено договір виконання робіт № 02-04/12-П від 02.04.2012 року. За домовленістю сторін розрахунки проведені за допомогою простих векселів (АА1706593 від 03.12.2012 року, АА 1706594 від 03.12.2012 року, акт прийому-передачі векселів від 03.12.2012 року);

- між ТОВ СТРОЙ-ЕКСПРЕС та ПП Індастрі Плюс укладено договір виконання робіт № 03-09/12-П від 03.09.2012 року. За домовленістю сторін розрахунки проведені за допомогою простих векселів (АА1706599 від 03.12.2012 року, акт прийому-передачі векселів від 03.12.2012 року).

З матеріалів справи вбачається, що заборгованість по вищевказаних векселях в сумі 2 444 214,98 гри. обліковується на бухгалтерському рахунку 621 Короткострокові векселі .

Так, правовідносини щодо обігу векселів в Україні врегульовано наступними нормативними актами: Женевською конвенцією 1930 року, якою запроваджено уніфікований закон про переказні та прості векселі (далі - Уніфікований закон); Женевською конвенцією 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про лереказні векселі та прості векселі; Женевською конвенцією 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів; Законом України Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про. переказні векселі та прості векселі ; Законом України Про цінні папери і фондову (біржу ; Законом Про обіг векселів в Україні та інших прийнятих згідно з ними актів законодавства України (згідно ст. 1 Закону України Про обіг векселів в Україні від 35.04.2001 р. № 2374-ІІІ).

Згідно пункту 2 ч. 5 ст. З Закону України Про цінні папери і фондову біржу від 23.02.2006 року № 3480-ІV встановлено, що боргові цінні папери - це цінні папери, що посвідчують відносини позики і передбачають зобов`язання, зокрема емітента, сплатити у визначений строк кошти. До боргових цінних паперів належать, зокрема, векселі.

Відповідно до п. 1 ст. 14 Закону України Про цінні папери і фондову біржу вексель - цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов`язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).

Векселі можуть бути прості або переказні та існують виключно у документарній формі.

Особливості видачі та обігу векселів, здійснення операцій з векселями, погашення вексельних зобов`язань та стягнення за векселями визначаються законом.

Вексель складається на спеціальному бланку з відповідним ступенем захисту від підроблення за встановленою формою та розміром, вимоги щодо типової форми якого регламентовано Положенням про вимоги до стандартної (типової) форми виготовлення вексельних бланків, затвердженим рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку України від 03.09.2013 р. № 1681 (що зареєстроване в Міністерстві ірстиції України 24.09.2013 р. за№ 1639/24171).

Обов`язкові реквізити простого векселя визначені в ст. 75 Уніфікованого закону. Так, простий вексель містить: (1) назву простий вексель , яка включена в текст документа і висловлена тією мовою, якою цей документ складений; (2) безумовне Зобов`язання сплатити визначену суму грошей; (3) зазначення строку платежу; (4) зазначення місця, в якому повинен бути здійснений платіж; (5) найменування особи, якій або наказу якої повинен бути здійснений платіж; (6) зазначення дати і місця складання Зрослого векселя; (7) підпис особи, яка видає документ (векселедавець).

Відповідно до статті 76 Уніфікованого закону документ, у якому відсутній будь-який з реквізитів, зазначених у попередній статті, не має сили простого векселя, за винятком випадків, зазначених нижче у цій статті. Простий вексель, строк платежу в якому не зазначено, вважається таким, що підлягає оплаті за пред`явленням.

Згідно з ст. 33, 34 Уніфікованого закону (з урахуванням вимог ст. 77 цього закону стосовно простих векселів), встановлено наступні строки платежу за переказним та простим векселем, а саме: за пред`явленням; у визначений строк від пред`явлення; у визначений строк від дати складання; на визначену дату.

Простий вексель строком за пред`явленням підлягає оплаті при його пред`явленні. При цьому, він повинен бути пред`явлений для платежу протягом одного року від дати його складання.

Відповідно до норм ст. 4 Закону України Про обіг векселів в Україні видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги, за виключенням фінансових банківських векселів, векселів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та фінансових казначейських векселів.

На момент видачі переказного векселя особа, зазначена у векселі як трасат, або векселедавець простого векселя повинні мати перед трасантом та/або особою, якій чи за наказом якої повинен бути здійснений платіж, зобов`язання, сума якого має бути не меншою, ніж сума платежу за векселем.

Умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов`язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі. При цьому, у разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов`язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов`язання щодо платежу за векселем.

Враховуючи вищевикладені норми, суд дійшов висновку, що операції щодо видачі та погашення векселя є своєрідним способом проведення негрошового розрахунку за отримані товари (роботи, послуги). У свою чергу вексель по суті виступає письмовим борговим зобов`язанням у вигляді цінного паперу, складеного за встановленою формою, що посвідчує відносини позики і передбачає зобов`язання особи, яка його видала (векселедавця), сплатити у визначений строк зазначену в ньому суму коштів особі, якій він виданий (векселедержателю). Обов`язковою умовою проведення із застосуванням векселів є наявність договору, який в письмовій формі, передбачає такий порядок розрахунку та те, що у випадку видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов`язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов`язання щодо платежу за векселями.

При цьому, простий вексель - це вексель, який виписується позичальником (векселедавцем) і містить нічим не зумовлене зобов`язання сплатити борг векселедержателю. Простий вексель характеризується тим, що у нього векселедавець та платник співпадають, тобто це є одна і та юридична або фізична особа.

Так, в бухгалтерському обліку відповідно до Плану рахунків бухгалтерського обліку та Інструкції про його застосування, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 р. № 291, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 21.12.1999 р. №892/4185) операції з видачі векселя в рахунок погашення заборгованості за договором купівлі-продажу товарів відображається в такий спосіб: у продавця закривається дебіторська заборгованість за кредитом рахунка 361 Розрахунки з вітчизняними покупцями і з`являється заборгованість, що відображається за дебетом рахунка 341 Короткострокові векселі, отримані в національній валюті . У покупця одночасно закривається кредиторська заборгованість по рахунку 631 Розрахунки з вітчизняними постачальниками і з`являється заборгованість по рахунку 621 Короткострокові векселі в національній валюті .

Судом встановлено, що ТОВ СТРОЙ-ЕКСПРЕС виписано прості векселі на загальну суму 2 444 214,98 грн., згідно актів приймання передачі векселів з встановленим строком їх погашення, при цьому за змістом вказаних простих векселів сплата відсотків за ними не передбачалась.

Зі змісту акта перевірки, контролюючий орган кваліфікував наявну кредиторську заборгованість за векселями як довгострокові зобов`язання та здійснив дисконтування такої заборгованості, шляхом вирахування різниці (дисконту) між майбутньою та теперішньою вартістю зобов`язання із застосуванням П(С)БО 13 Фінансові інструменти , 12 Фінансові інвестиції і 28 Зменшення корисності активів .

Суд зазначає, що відповідно до п.п. 4, 5, 6 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 11 Зобов`язання (далі - П(С)БО 11), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 р. № 20 (що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 11.02.2000 р. за № 85/4306), яке визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про зобов`язання та її розкриття у фінансовій звітності, з метою бухгалтерського обліку зобов`язання поділяються на: довгострокові; поточні; непередбачені зобов`язання; доходи майбутніх періодів.

Зобов`язання визнається, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення. Якщо на дату балансу раніше визнане зобов`язання не підлягає погашенню, то його сума включається до складу доходу звітного періоду.

В розумінні цього П(С)БО 11, зокрема: довгострокові зобов`язання - всі зобов`язання, які не є поточними зобов`язаннями, а поточні зобов`язання - зобов`язання, які будуть погашені протягом операційного циклу підприємства або повинні бути погашені протягом дванадцяти місяців, починаючи з дати балансу.

Сума погашення - недисконтована сума грошових коштів або їх еквівалентів, яка, як очікується, буде сплачена для погашення зобов`язання в процесі звичайної діяльності підприємства.

Теперішня вартість - дисконтована сума майбутніх платежів (за вирахуванням суми очікуваного відшкодування), яка, як очікується, буде необхідна для погашення зобов`язання в процесі звичайної діяльності підприємства.

За змістом п. 7, 8 і ЮП(С)БО 11 до довгострокових зобов`язань належать: довгострокові кредити банків; інші довгострокові зобов`язання; відстрочені податкові зобов`язання; довгострокові забезпечення.

Зобов`язання, на яке нараховуються відсотки та яке підлягає погашенню протягом дванадцяти місяців з дати балансу, слід розглядати як довгострокове зобов`язання, якщо первісний термін погашення був більше ніж дванадцять місяців та до затвердження фінансової звітності існує угода про переоформлення цього зобов`язання на довгострокове.

Довгострокові зобов`язання, на які нараховуються відсотки, відображаються в балансі за їх теперішньою вартістю. Визначення теперішньої вартості залежить від умов та виду зобов`язання.

Поряд з цим, п. 11 і 12 П(С)БО 11 визначено, що поточні зобов`язання включають: короткострокові кредити банків; поточну кредиторську заборгованість за довгостроковими зобов`язаннями, за товари, роботи, послуги, за розрахунками з бюджетом, у тому числі з податку на прибуток, за розрахунками зі страхування, за Розрахунками з оплати праці, за розрахунками з учасниками, за розрахунками із внутрішніх розрахунків; короткострокові векселі видані; поточні забезпечення; інші поточні зобов`язання.

Поточні зобов`язання відображаються в балансі за сумою погашення.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що зобов`язання, які виникли за простими векселями ТОВ СТРОЙ-ЕКСПРЕС , вписаними на погашення заборгованості по оплаті товару або виконаних робіт за договорами № К-491 від 25.07.2012 року, № К-485 від 02.07.2012 року, № К-476 від 22.06.2012 року, № 9/137 від 03.09.2012 року, № 02-04/12-П від 02.04.2012 року, за своєю суттю відносяться до поточних зобов`язань, які відображаються в бухгалтерському обліку платника не за теперішньою вартістю, а за сумою погашення.

Разом з цим, у розумінні Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 13 Фінансові інструменти (далі -П(С)БО 13), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.11.2001 № 559 (що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 19.12.2001 р. №1050/6241) зобов`язання позивача за векселями відносяться також до фінансових інструментів, а саме - фінансових зобов`язань як контрактного зобов`язання щодо: а) передачі грошових коштів або інших фінансових активів іншому підприємству; б) обміну фінансовими інструментами з іншим підприємством на потенційно невигідних умовах.

Відповідно до п.п. 10, 11, 29, 31 і 32П(С)БО 13 фінансовий актив або фінансове зобов`язання відображається у балансі, якщо підприємство є стороною - укладачем угоди щодо фінансового інструмента.

Безумовні права вимоги і зобов`язання визнаються фінансовими активами і фінансовими зобов`язаннями, якщо за умовами контракту підприємство має право на отримання грошових коштів або бере на себе зобов`язання сплатити грошові кошти.

Фінансові інструменти первісно оцінюють та відображають за їх фактичною собівартістю, яка складається із справедливої вартості активів, зобов`язань або інструментів власного капіталу, наданих або отриманих в обмін на відповідний фінансовий інструмент, і витрат, які безпосередньо пов`язані з придбанням або вибуттям фінансового інструмента (комісійні, обов`язкові збори та платежі при передачі цінних паперів тощо).

На кожну наступну після визнання дату балансу фінансові зобов`язання оцінюються за амортизованою собівартістю, крім фінансових зобов`язань, призначених для перепродажу, і зобов`язань за похідними фінансовими інструментами.

Збільшення або зменшення балансової вартості фінансових інструментів, які не є об`єктом декларування та оцінюються за ч справедливою вартістю, визнається іншими доходами або іншими витратами.

Таким чином, порядок оцінки фінансових інструментів у вигляді фінансових зобов`язань та відображення її результатів в бухгалтерському обліку визначено у П(С)БО ІЗ Фінансові інструменти , а саме: на кожну наступну після визнання дату балансу фінансові зобов`язання оцінюються за амортизованою собівартістю. При цьому, П(С)БО 13 Фінансові інструменти не містить визначення амортизованої собівартості фінансового зобов`язання або посилань на встановлення такої в інших нормативно- правових актах.

Згідно акта перевірки контролюючим органом до спірних правовідносин були застосовані Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 12 Фінансові інвестиції (далі - П(С)БО 12), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 26.04.2000 р. № 91 (що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 17.05.2000 р. за № 284/4505) в частині оцінки та відображенні в бухгалтерському обліку фінансових інвестицій, та п. 11 і 14 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 28 Зменшення корисності активів (далі - П(С)БО 28), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.12.2004 р. № 817 (що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 р. за №35/10315), в частині визначення формули дисконтування заборгованості за векселями.

Так, згідно з п.п. 3, 4, 8 і ЮП(С)БО 12 амортизована собівартість фінансової інвестиції - собівартість фінансової інвестиції з урахуванням часткового її списання унаслідок зменшення корисності, яка збільшена (зменшена) на суму накопиченої амортизації дисконту (премії).

Фінансові інвестиції первісно оцінюються та відображаються у бухгалтерському обліку за собівартістю. Собівартість фінансової інвестиції складається з ціни її придбання, комісійних винагород, мита, податків, зборів, обов`язкових платежів та інших витрат, безпосередньо пов`язаних з придбанням фінансової інвестиції.

Фінансові інвестиції (крім інвестицій, що утримуються підприємством до їх погашення або обліковуються за методом участі в капіталі) на дату балансу відображаються за справедливою вартістю.

Сума збільшення або зменшення балансової вартості фінансових інвестицій на дату балансу (крім інвестицій, що обліковуються за методом участі в капіталі) відображається у складі інших доходів або інших витрат відповідно.

Фінансові інвестиції, що утримуються підприємством до їх погашення, відображаються на дату балансу за амортизованою собівартістю фінансових інвестицій.

Різниця між собівартістю та вартістю погашення фінансових інвестицій (дисконт або премія при придбанні) амортизується інвестором протягом періоду з дати придбання до дати їх погашення за методом ефективної ставки відсотка. Приклад визначення суми амортизації дисконту, премії та амортизованої собівартості фінансових інвестицій за методом ефективної ставки відсотка наведено в додатку 1 до Положення (стандарту) 12.

Сума амортизації дисконту або премії нараховується одночасно з нарахуванням відсотка (доходу від фінансових інвестицій), що підлягає отриманню, та відображається у складі інших фінансових доходів або інших фінансових витрат з одночасним збільшенням або зменшенням балансової вартості фінансових інвестицій відповідно.

Так, в даному випадку, якщо припустити можливість застосування порядку визначення амортизованої собівартості фінансових інвестицій для цілей визначення амортизованої собівартості фінансового зобов`язання, то різниця між собівартістю (номінальною вартістю) векселів позивача та договірною вартістю погашення його зобов`язання за договором купівлі-продажу цінних паперів відсутня. Крім того, як зазначалося вище, у силу п. 12 П(С)БО 11 поточні зобов`язання відображаються в балансі за сумою погашення.

Також, безпідставними є посилання контролюючого органу на пункти П(С)БО 28 для визначення формули дисконтування зобов`язань за векселями, оскільки відповідно до п. 1 цього Положення його норми застосовуються для формування в бухгалтерському обліку саме інформації про зменшення корисності активів (визначення яких як ресурсів, контрольованих підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, призведе до отримання економічних вигод у майбутньому, міститься у П(С)БО 1 Загальні вимоги до фінансової звітності ), а не до зобов`язань.

Таким чином, враховуючи вищевикладене та відсутність підстав для здійснення дисконтування заборгованості за вищевказаними договорами, суд дійшов висновку про безпідставність та необґрунтованість акту перевірки в частині про порушення позивачем норм підпункту 134,1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України в частині збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток, а відтак, оскаржуване податкове повідомлення-рішення в цій частині є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Щодо господарських відносин позивача та ТОВ СПЕКТР-15 , ТОВ ЕКСПРЕС ПЛЮС , суд зазначає наступне.

Під час перевірки контролюючим органом були досліджені господарські відносини позивача та ТОВ СПЕКТР-15 за договором підряду № 08.12.2017 року № 08-12/17-11 (благоустрій території - асфальтобетонне покриття за адресою: Дніпропетровська область, смт. Опитний, вул. Наукова, 54А), за договором підряду від 09.01.2018 року № 09-01/1811 (виконання будівельних робіт за адресою: Дніпропетровська область, смт. Слобожанське, вул. Нова, буд 61, 61 АДРЕСА_1 ), за договором підряду від 01.02.2018 року № 01-02/18 (нове будівництво комплексу дорожнього сервісу з торговими приміщеннями і об`єктами транспортної інфраструктури за адресою: Дніпропетровська область, смт. Слобожанське, вул. Нова, з/д 61, 61 А), за договором підряду від 20.04.2018 року № 20-04/18 (м. Львів, вул. Шевченко, т.335).

В процесі виконання робіт були підписані акти прийому-передачі проектної документації, будівельного майданчика, узгоджено виконання вищевказаних робіт субпідрядниками.

За результатом виконання підрядних робіт були підписані довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати форми КБ-3, акти приймання виконаних будівельних робіт № 1, підсумкові відомості ресурсів, розрахунки загальновиробничих витрат по акту КБ-2, які розкривають період, види, обсяги виконаних робіт з обґрунтуванням вартості та підтвердженням витрат матеріальних ресурсів.

На виконання вимог пункту 201.1 статті 201 ПК України на всі виконані роботи та надані послуги були виписані та зареєстровані податкові накладні, а отже відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України такі податкові є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Розрахунки між сторонами проводились у безготівковій формі, що підтверджують банківські виписки та свідчить, що сторони договорів зазнали змін майнового стану.

Також, під час перевірки контролюючим органом були досліджені господарські відносини позивача з ТОВ ЕКСПРЕС ПЛЮС за договором підряду № 24/04 від 24.04.2018 року (реконструкція будівлі за адресою: м. Дніпро, пр. Івана Мазепи, 51Д), за договорами субпідряду № 27/05 від 27.05.2018 року (будівництво за адресою: Дніпропетровська область, смт. Слобожанське, пул. Нова, земельна ділянка 61,61 А), за договором № 14-01/19-П від 14.01.2019 року (м. Львів, вул. Шевченко, 335).

В процесі виконання робіт були підписані акти прийому-передачі проектної документації, будівельного майданчика, узгоджено виконання вищевказаних робіт субпідрядниками.

За результатом виконання підрядних робіт були підписані довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати форми КБ-3, акти приймання виконаних будівельних робіт № 1, підсумкові відомості ресурсів, розрахунки загальновиробничих витрат по акту КБ-2, які розкривають період, види, обсяги виконаних робіт з обґрунтуванням вартості та підтвердженням витрат матеріальних ресурсів.

На виконання вимог пункту 201.1 статті 201 ПК України на всі виконані роботи та надані послуги були виписані та зареєстровані податкові накладні, а отже відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України такі податкові є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Розрахунки між сторонами проводились у безготівковій формі, що підтверджують банківські виписки та свідчить, що сторони договорів зазнали змін майнового стану.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена підпунктом 1.2 пункту 1, підпункту 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за № 168/704, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Статтею 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно з вказаною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пунктів 2.15, п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: - придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); - ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Дослідивши надані позивачем первинні документи, що були підставою внесення відповідних записів до документів бухгалтерського та податкового обліку, встановлено, що вони в повній мірі відповідають вимогам ч.2 ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

При цьому, суд зазначає, що під час перевірки контролюючим органом не було зазначено, що надані під час перевірки первинні документи оформлені з порушенням ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Також, судом встановлено, що в акті перевірки контролюючим органом зроблені висновки про безтоварність господарських операцій із усіма контрагентами, у зв`язку з неможливістю встановлення ланцюга постачання, з огляду на дані Єдиного реєстру податкових накладних та наявну податкову інформацію стосовно попередніх постачальників контрагента позивача (неподання звітності, відсутності сплати за використаний газ, електроенергію, не встановлення придбання чи оренди землі, здійснення навантажувально-розвантажувальних робіт тощо)

Вказані висновки контролюючого органу були зроблені на підставі проведеного аналізу інформаційних баз контролюючих органів (ІС Податковий блок , Архів електронної звітності (ЄРПН) та інше).

Щодо вищевказаного твердження відповідача, суд зазначає, що розглянувши матеріали Акту судом встановлено, що викладені в акті доводи податкового органу про вчинення платником податків порушення закону стосуються діяльності контрагента платника, тобто третьої особи та допущених ним правопорушень у сфері податкового, цивільного чи іншого законодавства.

Таким чином, суд дійшов висновку, що посадові особи податкового органу зробили висновок про незаконність віднесення позивачем витрат з виконання зобов`язань на підставі інформаційних баз, які жодним чином не є доказом, що підтверджує податковий кредит.

Використана відповідачем податкова інформація стосовно контрагента позивача не може бути підставою для висновку про нереальність господарських операцій, і як, наслідок, порушення позивачем норм податкового законодавства, оскільки жодною нормою законодавства України не передбачається обов`язок платників податків - покупців товарів (робіт, послуг) вимагати від контрагентів-постачальників будь-яких відомостей щодо повноти та правильності ведення ними податкового обліку, сплати податків за окремою операцією придбання товарів (надання послуг), відомостей щодо третіх осіб (постачальників в ланцюгу) тощо.

Крім того, відповідно до п.86.1 ст.86 ПК України результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

За визначенням, наведеним в п.2 розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №727 від 20.08.2015, акт документальної перевірки - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки, відображає її результати і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Згідно п.3 розділу ІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №727 від 20.08.2015, акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Відповідно до п.4 розділу ІІІ Порядку № 727 у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті документальної перевірки фактом порушення необхідно, зокрема:

чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів (міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування), що порушені платником податків, зазначити період (календарний день, місяць, квартал, півріччя, три квартали, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, при здійсненні якої вчинено це порушення;

зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення;

у разі відсутності первинних документів, документів податкового або бухгалтерського обліку, інших документів, що підтверджують факт порушення, або у разі ненадання їх для перевірки - зазначити перелік цих документів.

Отже, податковий орган може встановити наявність або відсутність порушень платником податків вимог податкового, валютного та іншого законодавства виключно за наслідками дослідження первинних документів такого платника податків, а відтак посилання податкового органу на податкову інформацію щодо контрагента позивача не має правових наслідків, тобто не може вважатись доказом у розумінні ст.69 КАС України.

Також, суд вважає безпідставними посилання податкового органу в обґрунтування висновків щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства на податкову інформацію щодо контрагентів позивача, оскільки позивач як платник податку не має обов`язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності та податкового законодавства, а тому не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Отже, платник податків, який придбав товар та або/послуги в особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом або постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов`язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит та праві на отримання бюджетного відшкодування. При цьому, такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а повинні бути підтверджені належними, достатніми, достовірними доказами із законних джерел.

Отже, в силу закону отримання податковим органом податкової інформації, акту перевірки, довідки зустрічної звірки або акту про неможливість проведення зустрічної звірки, в котрих викладені висновки про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов`язку щодо встановлення та доведення факту вчинення конкретним платником податків порушення закону.

Разом з тим, матеріали справи не містять аналізу конкретних обставин здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, а також жодних доказів, які свідчили б про безтоварність таких операцій.

Таким чином, не можуть бути єдиним та безумовним свідченням правомірності висновків податкового органу результати актів перевірок контрагента позивача та їх контрагентів по ланцюгу постачання або результати автоматизованого співставлення податкових зобов`язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДФС України.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 27.01.2020 року у справі №2040/5325/18 (провадження №К/9901/20071/19), які відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Крім того, суд звертає увагу на принцип персональної відповідальності платника податку, згідно якого, право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Порушення контрагентом позивача правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення позивачем вимог закону щодо формування податкового кредиту. За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об`єктивної зміни складу активів платника податків - позивача, будь-які порушення його контрагентами податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення позивача права на податковий кредит.

Таким чином, позивач не може нести відповідальність за господарську діяльність контрагентів. Приписами ч. 2 ст. 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер юридичної відповідальності.

Дослідивши матеріали справи, щодо висновків контролюючого органу про наявність у контрагентів ТОВ Експрес плюс , який у свою чергу є контрагентом позивача, ознак фіктивності, суд зазначає наступне.

З акту перевірки вбачається, що контролюючим органом під час перевірки було встановлено, що ТОВ Менор Трейд відображено на користь ТОВ Експрес плюс в листопаді 2018 року суму ПДВ в розмірі 148,3 тис.грн. від вартості з ремонтно-будівельних послуг.

Під час перевірки відповідачем було встановлено, що згідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень ТОВ Менор Трейд є фігурантом кримінального провадження №42018041440000239 від 06.12.2018 року за фактом вчинення кримінальних правопорушень передбачених ч.5 ст.191 КК України та кримінального провадження №32018100060000023 від 28.02.2018 року за фактом вчинення кримінальних правопорушень передбачених ч.5 ст.27, ч.1 ст.205 КК України.

Відповідно до кримінального провадження №42018041440000239 від 06.12.2018 року встановлено, що в період з 2016 по 2018 роки вказане підприємство мало взаємовідносини зокрема з ТОВ Менор Трейд , яке має ознаки фіктивності.

Також, з акту перевірки вбачається, що контролюючим органом під час перевірки було встановлено, що ТОВ Таурс відображено на користь ТОВ Експрес плюс в листопаді 2018 року, січні та лютому 2019 року суму ПДВ в розмірі 97,4 тис.грн. від вартості з ремонтно-будівельних послуг.

Під час перевірки відповідачем було встановлено, що згідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень ТОВ Таурс є фігурантом кримінального провадження №32018040040000039 від 20.06.2018 року за фактом вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.205, ч.1 ст.212, ч.3 ст.212 КК України.

Відповідно до кримінального провадження №32018040040000039 від 20.06.2018 року встановлено, що у ході досудового розслідування по даному кримінальному провадженні при проведенні ряду гласних і негласних слідчих дій, встановлено, що в м.Дніпро організованою злочинною групою здійснювалось фіктивне підприємництво таких суб`єктів господарювання, зокрема ТОВ Таурс .

Також, з акту перевірки вбачається, що контролюючим органом під час перевірки було встановлено, що ТОВ Білдінг-Індастріс відображено на користь ТОВ Експрес плюс у грудні 2018 року суму ПДВ в розмірі 47,9 тис.грн. від вартості послуг з ремонтно-будівельних послуг.

Під час перевірки відповідачем було встановлено, що згідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень ТОВ Білдінг-Індастріс є фігурантом кримінального провадження №32018100060000023 від 28.02.2018 року за фактом вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.27, ч.1 ст.205 КК України.

Відповідно до кримінального провадження №32018100060000023 від 28.02.2018 року в ході досудового розслідування встановлено, що підприємства транзитно-конвертаційної групи, зокрема ТОВ Білдінг-Індастріс створені з метою надання послуг з мінімізації податкових зобов`язань, які підлягають сплаті до бюджету, тобто своїми діями в період 2016-2018 років сприяли умисному ухиленню від сплати податків реально діючим суб`єктам господарювання.

Дослідивши вищевказані обставини, судом встановлено, що в межах кримінальних проваджень №42018041440000239 від 06.12.2018 року, №32018100060000023 від 28.02.2018 року, №32018040040000039 від 20.06.2018 року, №32018100060000023 від 28.02.2018 року, не досліджувалось та не надавалась оцінка господарським операціям позивача та вищевказаного контрагента, не встановлювалась недійсність документів, що були складені за наслідком здійснення господарських операцій, а отже відсутнє будь-яке підтвердження наявності фіктивних документів, складених за участю як позивача, так й контрагента.

Крім того, жодних вироків відносно фіктивності вищевказаних підприємств суду не надано.

Відповідно до частини шостої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Згідно правового висновку Верховного Суду України у справах № 21-3788а15 та № 2а-1670/7873/11, висловленого у постановах від 1 грудня 2015 року та від 22 березня 2016 року відповідно, суд дійшов висновку, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими, спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків та бути підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, а первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважаться належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт здійснення господарських операцій.

Також, Верховний Суд України неодноразово висловлював висновки щодо застосування норм матеріального права, що регулюють подібні спірні правовідносини, у постановах, прийнятих за результатами розгляду справ з підстави, передбаченої у пункті 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (постанови від 24.05.2016 у справі № 21-5332а15, від 14.06.2016 у справі № 21-1318а16, від 22.11.2016 у справі № 21-2430а16).

Висновки Верховного Суду України полягають у тому, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством, про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, окрім як якщо податковий орган не довів, що відомості, які містяться в документах, є недостовірні. Обставина щодо набрання законної сили вироком суду, яким директора підприємства визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених частинами першою і другою статті 205 Кримінального кодексу України, не може бути неврахованою судами, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального її підтвердження первинними документами. Це саме стосується і справ, де має місце обставина щодо наявності постанови суду про звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка вчинила зазначений злочин, з нереабілітуючих підстав.

Верховний Суд у справі № 2а-2571/10/0870 дійшов такого правового висновку: статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верхового Суду від 05.05.2018 року у справі №826/11377/14

Таким чином, є необґрунтованими посилання відповідача на наявність кримінальних проваджень за фактом створення фіктивного суб`єкта підприємницької діяльності, оскільки сам факт наявності такого провадження, без ухвалення відповідного рішення суду, не може бути підставою для висновків про фіктивність суб`єкта підприємницької діяльності. При цьому, суд враховує, що контролюючим органом не було надано будь-яких доказів (пояснення свідків, засновників, посадових осіб підприємства тощо), які б вказували на фіктивну діяльність контрагентів позивача.

При цьому, суд звертає увагу, що наявні в матеріалах справи документи первинного бухгалтерського обліку сформовані за наслідками господарських відносин з вказаними контрагентами відповідають вимогам Закону щодо своєї форми та змісту, та підтверджують право позивача на формування витрат за рахунок господарських операцій та їх врахування при визначенні об`єкта оподаткування.

Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б спростували доводи позивача, відповідач суду не надав. З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч.1 ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 19 210,00 грн., що документально підтверджується платіжним дорученням №6083 від 06.11.2019 року.

Враховуючи, що адміністративний позов задоволено повністю, сплачений позивачем судовий збір за подачу адміністративного позову до суду в розмірі 19 210,00 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Строй-Експрес (49000, м.Дніпро, вул.Виконкомівська, 24а-2, код ЄДРПОУ 32228350) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49600, м.Дніпро, вул.Сімферопольська, 17А, код ЄДРПОУ 43145015) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області № 0004271403 від 22.10.2019 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток за податковими зобов`язаннями в розмірі 9 871 706,00 грн., за штрафними санкціями - 2 467 926,50 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області № 0004261403 від 22.10.2019 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість за податковими зобов`язаннями в розмірі - 2 639 016,00 грн, за штрафними санкціями - 1 319 508,00 грн.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Строй-Експрес (код ЄДРПОУ 32228350) судові витрати в розмірі 19 210,00 грн. (дев`ятнадцять тисяч двісті десять гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя М.В. Дєєв

Дата ухвалення рішення02.04.2020
Оприлюднено03.04.2020

Судовий реєстр по справі —160/11072/19

Постанова від 15.02.2024

Адміністративне

Третій апеляційний адміністративний суд

Дурасова Ю.В.

Постанова від 15.02.2024

Адміністративне

Третій апеляційний адміністративний суд

Дурасова Ю.В.

Ухвала від 14.11.2023

Адміністративне

Третій апеляційний адміністративний суд

Дурасова Ю.В.

Ухвала від 08.11.2023

Адміністративне

Третій апеляційний адміністративний суд

Дурасова Ю.В.

Ухвала від 18.10.2023

Адміністративне

Третій апеляційний адміністративний суд

Дурасова Ю.В.

Ухвала від 20.09.2023

Адміністративне

Третій апеляційний адміністративний суд

Дурасова Ю.В.

Рішення від 14.08.2023

Адміністративне

Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Маковська Олена Володимирівна

Рішення від 14.08.2023

Адміністративне

Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Маковська Олена Володимирівна

Ухвала від 21.04.2023

Адміністративне

Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Маковська Олена Володимирівна

Постанова від 04.04.2023

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Пасічник С.С.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмТелеграмВайберВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні