Рішення

від 30.03.2020 по справі 640/5492/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 березня 2020 року м. Київ № 640/5492/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши у порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Скорпіон-2000"

до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Скорпіон-2000" (далі - позивача, ТОВ "Скорпіон-2000") звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, в якому просить: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 25 лютого 2019 року №00002261402; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві судовий збір та витрати на правову допомогу.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на порушення відповідачем порядку проведення перевірки, оскільки позивач ні наказ про призначення перевірки, ні направлення на перевірку не отримував.

Крім того позивач вказує, що в порушення пункту 78.2 статті 78 Податкового кодексу України відповідачем в даному випадку проведена повторна перевірка з тих самих питань, що були предметом документальної позапланової виїзної перевірки, проведеної на підставі наказу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 11 червня 2018 року №9643.

Також позивач вказує на необґрунтованість висновків відповідача, викладених в акті від 31 січня 2019 року №68/26-15-14-02-02/36858243 Про результати документальної невиїзної позапланової перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю Айрес Груп за 2015 рік - показників фінансової звітності з їх відображенням у деклараціях з податку на прибуток підприємства .

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 квітня 2019 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

У відзиві на позов представник відповідача вказує, що фінансово-господарські операції позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю Айрес Груп не мають реального характеру з огляду на те, що головний бухгалтер названого товариства повідомила, що вона не має ніякого відношення до такого товариства.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві відповідно до підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78, статті 79 Податкового кодексу України, на підставі наказу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 28 січня 2019 року №1119 проведено документальну невиїзну позапланову перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю Айрес Груп за 2015 рік - показників фінансової звітності з їх відображенням у деклараціях з податку на прибуток підприємства, за результатом якої складений акт від 31 січня 2019 року №68/26-15-14-02-02/36858243 (далі - акт перевірки).

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 14.1.3 пункту 14.1 статті 14, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, пункту 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 Зобов`язання , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 січня 2000 року №20 та зареєстрованого в Міністерстві фінансів України 11 лютого 200 року аз №85/4306, пункту 5 та пункту 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 Доходи , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 листова 1999 року №290 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14 грудня 1999 року за №860/4153, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 31732 грн, у тому числі за 2015 рік в сумі 31732 грн.

Вказані висновки перевірки ґрунтуються на відсутності інформації про транспортування придбаного позивачем товару та відсутністю документів, що свідчать про технічні характеристики придбаного товару.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 25 лютого 2019 року №00002261402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 31 732,00 грн (за основним платежем).

Незгода позивача із вказаним податковим повідомленням-рішенням зумовила його звернення до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Так, згідно з підпунктом 20.1.3 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право отримувати безоплатно від державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності та їх посадових осіб, у тому числі від органів, які забезпечують ведення відповідних державних реєстрів (кадастрів), інформацію, документи та матеріали.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків (підпункт 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України).

Пунктом 78.1 статті 78 Податкового кодексу України визначено вичерпний перелік підстав для здійснення документальної позапланової перевірки.

Підпунктом 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України передбачено можливість проведення перевірки, коли виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначено виявлену недостовірність даних та відповідну декларацію протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.

Згідно пункту 78.2 статті 78 Податкового кодексу України контролюючим органам забороняється проводити документальні позапланові перевірки, які передбачені підпунктами 78.1.1, 78.1.4, 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, у разі, якщо питання, що є предметом такої перевірки, були охоплені під час попередніх перевірок платника податків.

Так, матеріалами справи підтверджено, що Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві відповідно до підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України на підставі наказу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 11 червня 2018 року №9643 проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Скорпіон-2000" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю Айрес Груп за липень 2015 року, за результатом якої складено акт від 22 червня 2018 року №416/26-15-14-02-02/36858243.

Натомість, як зазначено вище, в даному випадку проведено документальну невиїзну позапланову перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю Айрес Груп за 2015 рік - показників фінансової звітності з їх відображенням у деклараціях з податку на прибуток підприємства.

Суд зауважує, що хоча й підставою в обох випадках слугувало неподання позивачем документів на запит Головного управління Державної фіскальної служби міста Києві від 01 лютого 2018 року №4744/26-15-14-02-02, проте перевіркою охоплено різні періоди, тобто не має місце повторність проведення перевірки.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до норм підпунктів 14.1.27 та 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником), а господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Об`єкт оподаткування податком на прибуток визначений у статті 134 ПК України як прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

В силу приписів абзацу 1 пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Тобто, наведені правові норми Податкового кодексу України дозволяють платнику податку формувати витрати у зв`язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про доходи підприємства та її розкриття у фінансовій звітності визначено Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 Дохід , затверджене наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 грудня 1999 року за №860/4153 (далі - Положення № 290).

Відповідно до пунктів 5, 7 Положення № 290 дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена. Критерії визнання доходу, наведені в Положенні (стандарті), застосовуються окремо до кожної операції. Проте ці критерії потрібно застосовувати до окремих елементів однієї операції або до двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із суті такої господарської операції (операцій).

Визнані доходи класифікуються в бухгалтерському обліку за такими групами: дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); інші операційні доходи; фінансові доходи; інші доходи.

Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) - загальний дохід (виручка) від реалізації продукції, товарів, робіт або послуг без вирахування наданих знижок, повернення раніше проданих товарів та непрямих податків і зборів (податку на додану вартість, акцизного збору тощо).

Пунктом 21 Положення № 290 визначено, що дохід відображається в бухгалтерському обліку в сумі справедливої вартості активів, що отримані або підлягають отриманню.

Суд зауважує, що наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції. Разом з тим, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.

За приписами норм пунктів 44.1 та 44.3 статті 43 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац 2 пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України).

Визначення первинного документу та загальні вимоги до оформлення первинних документів містяться в Законі України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року №996-ХІV (далі - Закон України від 16 липня 1999 року №996-ХІV) та в Положенні про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704.

Згідно частини 1 статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року №996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року №996-ХІV).

В свою чергу, інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку (частина 3 статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року).

При цьому, податкове законодавство не встановлює перелік первинних документів, складенням яких мають оформлюватися ті чи інші операції. Разом з тим, відповідні первинні документи повинні містити усі необхідні реквізити, визначені частинами першою, другою статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , повну інформацію про виконану господарську операцію та виступати носіями достовірних відомостей про таку операцію та її учасників.

Судом встановлено, що позивачем на підставі рахунків-фактур від 08 липня 2015 року №708/22 та від 20 липня 2015 року №2007/12 було придбано товар у Товариства з обмеженою відповідальністю Айрес Груп , що підтверджено видатковими накладними від 08 липня 2015 року №0708/18, від 20 липня 205 року №0720/15.

Також матеріалами справи підтверджено реалізацію позивачем товару, який по номенклатурі співпадає з придбаним у Товариства з обмеженою відповідальністю Айрес Груп товаром.

Щодо доводів відповідача про відсутність доказів транспортування придбаного позивачем товару суд зазначає, що товарно-транспортна накладна не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей. З урахуванням наведеного, слідує висновок, що оскільки транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може свідчити про відсутність реальних господарських операцій.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06 лютого 2018 року у справі №816/166/15-а

При цьому, суд враховує пояснення позивача, що товар було отримано шляхом самовивозу.

Доказів на спростування викладеного відповідачем не надано.

Одночасно суд зауважує, що відсутність основних фондів не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов`язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов`язань, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, оскільки наведені обставини не позбавляють суб`єкта господарювання можливості здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб`єктів господарювання для виконання зобов`язань по укладених ним договорах.

Суд зауважує, що в законодавстві відсутня норма, яка б зобов`язувала підприємство перевіряти наявність трудових ресурсів, складських приміщень, виробничих потужностей, транспортних засобів у контрагентів і відносити понесені витрати на придбання товару та формувати податковий кредит лише за їх наявності.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 січня 2018 року у справі №820/4548/13-а, відповідно до якої твердження податкового органу про відсутність у контрагентів позивача необхідної для ведення господарської діяльності кількості працівників, технічних, транспортних, інших виробничих ресурсів, відсутність за юридичною адресою на момент звірки не свідчить про безтоварність угод поставки з позивачем.

При цьому, використання податковим органом при складанні податкової інформації звірки даних із внутрішніх баз даних Державної фіскальної служби України не може слугувати достатнім доказом відсутності реальних операцій між позивачем та його контрагентом.

Щодо посилання відповідача на пояснення головного бухгалтера Товариства з обмеженою відповідальністю Айрес Груп , яка заперечувала своє відношення до створення та фінансово-господарської діяльності названого товариства, суд зазначає наступне.

По-перше, в матеріалах справи відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб позивача, а також судових рішень щодо визнання правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами, недійсними.

По-друге, первинній бухгалтерські документи від імені Товариства з обмеженою відповідальністю Айрес Груп підписані не бухгалтером, від якої відібрано пояснення, а іншою особою.

Щодо посилання відповідача на ухвалу Сихівського районного суду міста Львова від 27 квітня 2016 року у справі №464/3681/16-к про тимчасовий доступ до речей та документів за матеріалами кримінального провадження №12015140000000334 від 31 липня 2015 року за попередньою правовою кваліфікацією кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 205, частиною 2 статті 212, частиною 3 статті 212 Кримінального кодексу України, суд зазначає, що сам по собі факт порушення кримінальної справи щодо посадових осіб контрагента позивача не може слугувати належним доказом відсутності реального здійснення господарських операцій та не тягне за собою правових наслідків для позивача, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність право позивача від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Вказана позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 20 лютого 2018 року у справі №826/6280/13-а.

Враховуючи встановлені у справі обставини та наявні у ній матеріали, суд приходить до висновку про доведеність позивачем дотримання ним законодавчих вимог щодо документального підтвердження сум витрат, які були віднесені до складу валових витрат за перевіряємий період, та, як наслідок, про відсутність у відповідача правових підстав для нарахування позивачу податку на прибуток, а відтак наявність підстав для скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Щодо позовних вимог в частині стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 250 доларів США по курсу Національного банку України станом на час оплати, суд зазначає наступне.

Статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено види судових витрат. Так, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду;

3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;

4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи. Матеріалами справи підтверджено, що між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю А.С.А. Груп укладено договір про надання правової допомоги, відповідно до додаткової угоди №1 до якого, позивачу надано комплексне юридичне супроводження судового спору в суді першої інстанції, звернення до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Скорпіон-2000" до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про скасування податкового повідомлення-рішення від 25 лютого 2019 року №00002261402.

Відповідно до наявної в матеріалах справи копії платіжного доручення №1236 від 20 березня 2019 року позивачем сплачено 6 783,00 грн за юридичні послуги.

Суд зауважує, що зменшення витрат на професійну правничу допомогу можливо лише за умови подання суду до початку дебатів відповідного клопотання протилежної сторони, а не за власною ініціативою суду. При цьому тягар доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 910/8682/18.

Суд зауважує, що відповідачем клопотань/заяв про зменшення заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу до суду не подано.

З огляду на наведене вище, позов в частині присудження позивачу витрат на професійну правничу допомогу підлягає задоволенню.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування не виконав та не довів правомірність та обґрунтованість оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

В И Р І Ш И В:

1.Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Скорпіон-2000" задовольнити.

2.Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 25 лютого 2019 року №00002261402.

3.Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Скорпіон-2000" (04050, місто Київ, вулиця Дегтярівська, будинок 8А, офіс 505, код ЄДРПОУ 36858243) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) гривня 00 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980).

4.Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Скорпіон-2000" (04050, місто Київ, вулиця Дегтярівська, будинок 8А, офіс 505, код ЄДРПОУ 36858243) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6 783 (шість тисяч сімсот вісімдесят три) грн.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко