Рішення

від 01.04.2020 по справі 914/208/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.04.2020 справа № 914/208/20

м. Львів

Господарський суд Львівської області у складі судді Матвіїва Р.І., розглянувши матеріали

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Райдуга , м. Львів,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Галфрукт , м. Львів,

предмет позову: стягнення 33 394,50 грн.,

підстава позову: порушення зобов`язань за договором купівлі-продажу № 2402/17 від 24.02.2017 року,

ПРОЦЕС

28.01.2020 року до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Райдуга до Товариства з обмеженою відповідальністю Галфрукт про стягнення 33 394,50 грн.

Ухвалою суду від 03.02.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Встановлено, що розгляд справи по суті починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі - 05.03.2020 року. Встановлено відповідачу строк - 15 днів з дня отримання ухвали для подання відзиву на позов та 5 днів з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення, позивачу - 5 днів з дня отримання відзиву на позов для подання відповіді на відзив.

Ухвала суду про відкриття провадження отримана сторонами, що підтверджено повідомленнями про вручення поштового відправлення, у тому числі відповідачем 05.02.2020 року.

Відводів складу суду сторонами не заявлено.

Відзиву від відповідача не надходило.

Відповідно до ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 252 ГПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

СУТЬ СПОРУ ТА ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ СТОРІН

Спір між сторонами виник внаслідок прострочення відповідачем виконання зобов`язання по своєчасній оплаті отриманого товару. Так, позивач стверджує, що на виконання умов договору він здійснив поставку товару на загальну суму 42 747,54 грн. Проте, відповідач свого обов`язку по оплаті отриманого товару не виконав, станом на 28.01.2020 року відповідач оплатив тільки 13 000,00 грн за поставлений товар. Відтак, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення 29 747,54 грн. як заборгованості по договору. За прострочення виконання зобов`язання по оплаті отриманого товару позивач також нарахував відповідачу 3 155,93 грн. пені, 312,81 грн. 3% річних та 178,22 грн інфляційних втрат.

Відповідач, повідомлений належним чином про відкриття даного судового провадження, стосовно заявлених вимог не заперечив, доказів на спростування викладених позивачем обставин, відзиву чи пояснень не подав.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

24.02.2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю Райдуга (надалі по тексту рішення позивач, згідно з договором - продавець) та Товариство з обмеженою відповідальністю Галфрукт (надалі по тексту рішення відповідач, згідно з договором - покупець) уклали договір купівлі-продажу № 2402/17 (надалі по тексту рішення - договір).

Відповідно до п. 1 договору продавець зобов`язується передати належний йому товар у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього на умовах договору.

На виконання договору № 2402/17 від 24.02.2017 року ТОВ Райдуга поставило покупцю товар, що підтверджується видатковими накладними № РН-0000029 від 15.01.2019 року на суму 20 783,28 грн. та № РО-0000053 від 19.02.2019 року на суму 21 964,26 грн., та відповідними товарно-транспортними накладними № РН-0000029 від 15.01.2019 та № РО-0000053 від 19.02.2019 року.

Видаткові накладні підписані представниками обох сторін та скріплені печатками.

За поставлений товар відповідач здійснив декілька часткових оплат, що підтверджується платіжними дорученнями № 475 від 01.08.2019 року на суму 5000,00 грн., № 1265 від 06.08.2019 року на суму 5000,00 грн та № 1275 від 16.08.2019 року на суму 3000,00 грн.

У зв`язку з неповною оплатою за поставлений товар 02.09.2019 року ТОВ Райдуга направило до ТОВ Галфрукт претензію № 0209/19 з вимогою погасити заборгованість за договором № 2402/17 від 24.02.2017 року у сумі 29 747,54 грн. Надіслання претензії відповідачу підтверджується поштовою накладною з описом вкладеня.

Згідно з інформацією офіційного сайту ДП Укрпошта про відстеження поштового відправлення відповідач отримав вказану претензію 10.09.2019 року. Докази надання відповіді на отриману претензію чи виконання її вимог у матеріалах справи відсутні.

Дані факти матеріалами справи підтверджуються, документально не спростовувались.

ВИСНОВКИ СУДУ

Дослідивши представлені суду докази, суд вважає позовні вимоги підставними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково з огляду на наступне.

Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Підставою виникнення правовідносин між сторонами в даній справі є договір купівлі-продажу.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Як встановлено вище, підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем, 15.01.2019 року та 19.02.2019 року позивач поставив, а відповідач прийняв товар, вартістю з ПДВ 20 783,28 грн. та 21 964,26 грн., тобто всього на суму 42 747,54 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Договором сторони погодили, що розрахунки за поставлену продукцію здійснюються в безготівковій формі в національній валюті України - гривні, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця згідно попередньої оплати (п. 4.4).

Водночас, як вбачається з матеріалів справи та визнається позивачем, позивач поставив товар відповідачу без попередньої оплати, а відповідач усвою чергу прийняв товар, чим підтвердив настання договірних відносин і обов`язку оплатити товар у повному обсязі.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Виходячи з погодженої договором умови про попередню оплату товару та фактичне погодження поставки і прийняття товару 15.01.2019 року та 19.02.2019 року без попередньої оплати, а також враховуючи норму ч. 1 ст. 692 ЦК України про обов`язок оплатити товар після його прийняття, суд доходить висновку, що строк оплати отриманого згідно з видатковою накладною від 15.01.2019 року товару настав 15.01.2019 року, згідно з видатковою накладною від 19.02.2019 року - 19.02.2019 року.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як встановлено вище, у матеріалах справи наявні платіжні доручення № 475 від 01.08.2019 року на суму 5 000, 00 грн, № 1265 від 06.08.2019 року на суму 5 000,00 грн., № 1275 від 16.08.2019 року на суму 3 000, 00 грн., відповідно до яких відповідач здійснив декілька часткових оплат за поставлений товар на загальну суму 13 000, 00 грн. Проте, такі оплати не здійснено у встановлений законом строк - 15.01.2019 та 19.02.2019 року. Відтак, з 16.01.2019 року відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання на суму 20 783,28 грн., а з 20.02.2019 року - на суму 21 964,26 грн.

Враховуючи невиконання відповідачем свого обов`язку по оплаті вартості отриманого товару у повному обсязі, суд доходить висновку про необхідність захисту порушеного права позивача на отримання належної плати за поставлений товар, у зв`язку з чим позовна вимога про стягнення 29 747,54 грн. підлягає задоволенню.

Щодо стягнення решти заявлених до стягнення сум, суд зазначає таке. Так, позивачем за прострочення оплати вартості товару в сумі 29 747,54 грн. за період 18.09.2019 року по 23.01.2020 року нараховано пеню в розмірі 3 155,93 грн., 312,81 грн. 3% річних та 178,22 грн інфляційних втрат.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України).

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Договором (п. 7.1) сторони передбачили, що за несвоєчасну оплату товару покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ діючої на момент оплати товарів за кожен день прострочення.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань ).

Враховуючи наведене та аналізуючи умови договору про відповідальність сторін, вбачається, що сторони не погодили нарахування пені упродовж іншого періоду, ніж шестимісячного, встановленого законом. Відтак, позивач мав право нараховувати пеню за прострочення виконання зобов`язання по накладній від 15.01.2019 року у період 16.01.2019 року - 16.07.2019 року, а за прострочення виконання зобов`язання по накладній від 19.02.2019 року - у період 20.02.2019 року - 20.08.2019 року. Суд звертає увагу, що, як вказано вище, перебіг строку нарахування пені починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Також суд звертає увагу, що суд не вправі здійснювати розрахунок пені поза межами визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання. Суд не вважає, що позивачем визначено правильно момент прострочення виконання грошового зобов`язання з прив`язкою до отримання відповідачем претензії від 02.09.2019 року, оскільки, як встановлено вище, момент прострочення виконання зобов`язань по видаткових накладних від 15.01.2019 року та від 19.02.2019 року настав згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України раніше. Безпідставним є застосування положень ч. 2 ст. 530 ЦК України, оскільки такі застосовуються у випадку, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. У відносинах купівлі-продажу, що склалися між сторонами спору, строк виконання боржником обов`язку оплатити товар встановлений законом - ч. 1 ст. 692 ЦК України. Відтак, нарахування позивачем пені у період 18.09.2019 року - 23.01.2020 року є неправильним та необґрунтованим.

Щодо нарахованих 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України). Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань ).

Як вбачається з розрахунку позивача, такий здійснено за прострочення оплати вартості товару в сумі 29 747,54 грн. за період з 18.09.2019 року по 23.01.2020 року. Суд зазначає, що нарахування відповідних сум допускається у будь-який період існування прострочення, на відміну від пені. Тому, суд здійснює перевірку нарахованих сум в межах визначеного позивачем, на свій розсуд, періоду. Здійснивши такий перерахунок, судом встановлено, що 3 % річних на суму прострочення 29 747,54 грн. за період 18.09.2019 року - 23.01.2020 року становить 312,81 грн. Відтак, розмір 3% річних пораховано позивачем правильно і сума, заявлена до стягнення, підлягає задоволенню.

Перевіряючи розрахунок інфляційних втрат за період 18.09.2019 року - 23.01.2020 року, суд керується наступним.

Як вказав Верховний Суд у постанові від 14.01.2020 року у справі № 924/532/19, зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу.

Здійснивши перерахунок інфляційних втрат з урахуванням індексів інфляції за жовтень 2019 року 100,7%, за листопад 2019 року 100,1% та за грудень 2019 року 99,8%, суд зазначає про правильність визначеної позивачем суми в розмірі 178,22 грн. Відтак, позовна вимога про стягнення 178,22 грн інфляційних втрат також підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що наявними у справі достовірними та належними доказами підтверджується обставина порушення відповідачем прав позивача щодо отримання своєчасної плати за товар. Відповідач у свою чергу доказів на спростовування такої обставини не подав, доказів сплати заборгованості також не надав. Відтак, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню у встановленому вище розмірі.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Щодо заявлених до стягнення витрат на правову допомогу, суд зазначає таке.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.08.2019 року Адвокатське об`єднання «Західноукраїнська юридична колегія» та Товариство з обмеженою відповідальністю Райдуга уклали договір № 30/08 про надання адвокатських послуг, відповідно до якого замовник доручає, а виконавець бере на себе обов`язок надавати адвокатські послуги в обсязі і на умовах, передбачених даним договором. Зокрема, виконавець зобов`язується на час дії даного договору надавати замовнику правову допомогу в процесі стягнення заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю Галфрукт , що виникла в процесі виконання договору купівлі-продажу № 2402/17 від 24 лютого 2017 року.

Відповідно до п. 3 договору сторони погодили, що винагорода виконавця за надані адвокатські послуги визначається шляхом множення кількості затраченого виконавцем часу на надання послуг на погодинну ставку, яка становить 500 грн. 00 коп. за одну годину наданих послуг. Оплата послуг виконавця здійснюється замовником протягом 3-ох днів з дня виставлення виконавцем рахунку на оплату. 3а результатами наданих послуг сторонами підписуються акти наданих послуг, які містять відомості про надані послуги, кількість затрачених виконавцем годин, погодинну ставку та загальну суму винагороди.

Згідно з ордером серії ЛВ №153728 від 23.01.2020 року правова допомога надається Іваночко Мирославом Володимировичем.

23.01.2020 року замовником та виконавцем підписано акт надання послуг, передбачених умовами договору про надання адвокатських послуг, відповідно до якого виконавцем на замовлення замовника згідно умов договору про надання адвокатських послуг № 30/08 від 30 серпня 2019 року були надані наступні адвокатські послуги: проведення правового аналізу документів замовника щодо заборгованості по договору купівлі-продажу №2402/17 від 24 лютого 2017 року вартістю 500,00 грн., підготовка та скерування на адресу відповідача претензії №0209/19 від 02.09.2019 року вартістю 500,00 грн., підготовка позовної заяви (з розрахунком пені, 3% річних, інфляційних) згідно вимог ст. 162 ГПК України вартістю 3 000,00 грн., виконання вимог ст.162 ГПК України (оформлення доказів, що додаються до позовної заяви, забезпечення сплати судового збору, відправлення копій позову з додатками відповідачу та самого позову в суд) вартістю 3 000,00 грн. Відтак, загальна вартість наданих послуг становить 5 000,00 грн.

До матеріалів справи також долучено рахунок-фактуру № 23/01 від 23.01.2020 року на суму 5 000,00 грн. та платіжне доручення №49 від 23.01.2020 року про сплату позивачем Адвокатському об`єднанню «Західноукраїнська юридична колегія» 5 000,00 грн. на підставі договору № 30/08 від 30.08.2019 року.

Розглядаючи клопотання, суд враховує положення ч. ч. 1-3 ст.126 ГПК України. Так, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Як передбачено ч. 3 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Як вказує Велика палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності. Суд зазначає, що приписи частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України є аналогічними з приписами частин п`ятої та шостої статті 126 ГПК України.

Заяв від іншої сторони в даній справі щодо неспівмірності заявлених до стягнення судових витрат та їх зменшення не надходило. Разом з тим, суд враховує наступне.

Як вказує Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічна правова позиція підтримана та застосована у постанові Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 07.11.2019 року у справі № 905/1795/18.

У рішенні ЄСПЛ у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (висновки, наведені у постановах Верховного Суду від 24.10.2019 року та від 07.11.2019 року у справі № 905/1795/18).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відтак, аналізуючи розмір витрат, понесених на правову допомогу позивачем у даній справі, з урахуванням наведеного та з урахуванням критеріїв, визначених ч. 5 ст. 129 ГПК України, суд доходить висновку, що витрати на правову допомогу у розмірі 5 000,00 грн. в даній справі є обгрунтованим, реальним та розумним розміром, таким, що є обгрунтовано пропорційним з предметом спору. Водночас, здійснюючи розподіл судових витрат, суд також зазначає, що відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, витрати, понесені на професійну правничу допомогу, підлягають стягненню з відповідача також пропорційно, тобто на 90,5 %, що від 5 000,00 грн. становить 4 525,00 грн.

Керуючись ст. ст. 74, 76-80, 129, ч. 9 ст. 165, ст. ст. 237, 238, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1 . Позовні вимоги задовольнити частково.

2 . Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Галфрукт (код ЄДР 40502059, 79026, м. Львів, вул. Енергетична, 16/26) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Райдуга (код ЄДР 23968483, 79060, м. Львів, вул. Наукова, 13/42) 29 747,54 грн. основного боргу, 312,81 грн. 3% річних, 178,22 грн інфляційних втрат, 1 902,31 грн. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору та 4 525,00 грн. в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

3. У задоволенні позовних вимог про стягнення 3 155,93 грн. пені та 475,00 грн. витрат на правничу допомогу відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 01.04.2020 року.

Суддя Матвіїв Р.І.