Ухвала

від 02.04.2020 по справі 927/259/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

02 квітня 2020 року м. Чернігів справа № 927/259/20 Суддя Шморгун В. В., розглянувши матеріали позовної заяви №б/н від 26.03.2020

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Славвуд",

код ЄДРПОУ 41283197, вул. Незалежності, 25, с. Мньов, Чернігівський район, Чернігівська область, 15540

адреса для листування: м. Славутич, Центральна площа, 3, БПО "Люкс"

Відповідач: GTC-German-Timber-Company GMBH,

Magnolienweg, 12, DE-63741, Aschaffenburg, Germany,

Предмет спору: про стягнення 145 505,56 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Славвуд" звернулось до суду з позовом до GTC-German-Timber-Company GMBH про стягнення 145 505,56 грн, що станом на 25.03.2020 за курсом НБУ становить 5215,25 дол. США, з яких 3 738,64 дол. США заборгованості за поставлений товар, що станом на 25.03.2020 за курсом НБУ становить 104 514,43 грн; 33 404,53 грн неустойки, що станом на 25.03.2020 за курсом НБУ становить 1195,15 дол. США; 4494,12 грн інфляційних втрат, що станом на 25.03.2020 за курсом НБУ становить 160,79 дол. США; 3092,48 грн - 3% річних, що станом на 25.03.2020 за курсом НБУ становить 110,64 дол. США.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за контрактом поставки №29/08-18/0013 від 29.08.2018 (далі - Контракт).

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття суд, встановлений законом включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст. 45 Господарського процесуального кодексу України, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.

Іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (ст. 365 ГПК України).

Частиною 1 ст. 366 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підсудність справ за участю іноземних осіб визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, відповідачем у справі є іноземна юридична особа - GTC-German-Timber-Company GMBH, тобто нерезидент України.

Питання, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом (хоча б один учасник правовідносин є іноземцем, особою без громадянства або іноземною особою; об`єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який впливає на виникнення, зміну або припинення правовідносин, мав чи має місце на території іноземної держави), у тому числі й питання підсудності судам України справ з іноземним елементом, вирішуються згідно із Законом України "Про міжнародне приватне право".

Щодо визначення підсудності розгляду даної справи позивач у позовній заяві посилається на ч. 1 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України, яка передбачає право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу, та зазначає що цей позов не відноситься до виключної підсудності у розумінні ст. 30 ГПК України.

Будь-яких обґрунтувань та доказів стосовно підсудності цього спору відповідно до ст. 29 Господарського процесуального кодексу України Господарському суду Чернігівської області позивач суду також не надав.

Натомість, позивач у позовній заяві сам зазначає, що датою оплати вважається дата списання грошових коштів з рахунку Покупця. Оскільки такий рахунок відкритий у німецькому банку, виконання Контракту відповідачем в частині оплати за товар, тобто предмет спору, має місце не в Україні, а в Німеччині.

Разом з тим, у розгляді справ у спорах за участю іноземних підприємств і організацій господарським судам України слід виходити із встановленої ст. 11 ГПК України пріоритетності застосування правил міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо правил, передбачених законодавством України.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 Закону України "Про міжнародне приватне право", підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 цього Закону.

Так, згідно зі ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках: 1) якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону; 2) якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача; 3) у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України; 4) якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні; 5) якщо у справі про відшкодування шкоди позивач - фізична особа має місце проживання в Україні або юридична особа - відповідач - місцезнаходження в Україні; 6) якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті був громадянином України або мав в Україні останнє місце проживання; 7) дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України; 8) якщо у справі про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим особа мала останнє відоме місце проживання на території України; 9) якщо справа окремого провадження стосується особистого статусу або дієздатності громадянина України; 10) якщо справа проти громадянина України, який за кордоном діє як дипломатичний агент або з інших підстав має імунітет від місцевої юрисдикції, відповідно до міжнародного договору не може бути порушена за кордоном; 11) якщо у справі про банкрутство боржник має місце основних інтересів або основної підприємницької діяльності на території України; 12) в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України.

При цьому статтею 77 Закону України "Про міжнародне приватне право" встановлено, що підсудність судам України є виключною у таких справах з іноземним елементом: 1) якщо нерухоме майно, щодо якого виник спір, знаходиться на території України, крім справ, що стосуються укладення, зміни, розірвання та виконання договорів у рамках державно-приватного партнерства, укладених Кабінетом Міністрів України, згідно з якими нерухоме майно є об`єктом такого партнерства, а спір не стосується виникнення, припинення та реєстрації речових прав на такий об`єкт; 2) якщо у справі, яка стосується правовідносин між дітьми та батьками, обидві сторони мають місце проживання в Україні; 3) якщо у справі про спадщину спадкодавець - громадянин України і мав в ній місце проживання; 4) якщо спір пов`язаний з оформленням права інтелектуальної власності, яке потребує реєстрації чи видачі свідоцтва (патенту) в Україні; 5) якщо спір пов`язаний з реєстрацією або ліквідацією на території України іноземних юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців; 6) якщо спір стосується дійсності записів у державному реєстрі, кадастрі України; 7) якщо у справах про банкрутство боржник був створений відповідно до законодавства України; 8) якщо справа стосується випуску або знищення цінних паперів, оформлених в Україні; 9) справи, що стосуються усиновлення, яке було здійснено або здійснюється на території України; 10) в інших випадках, визначених законами України.

Матеріали справи не містять підстав, а позивачем у позовній заяві не наведено випадків, визначених у ст. 76, 77 Закону України "Про міжнародне приватне право", які свідчили б про підсудність заявленого ним позову судам України.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про те, що даний не спір не може бути переданий на вирішення господарських судів України.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 910/22947/17, від 10.10.2018 у справі № 911/892/18.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 236 ГПК України).

Водночас пунктами 10.2-10.4 Контракту, укладеного між сторонами, передбачено, що якщо сторони не дійдуть згоди у вирішенні спору, будь-яка із Сторін вправі передати спір на розгляд Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України (далі - МКАС) відповідно до арбітражного регламенту МКАС. Мова арбітражу - українська, місце арбітражу - Київ. Спір вирішується одним арбітром, який спільно призначається Сторонами. Якщо Сторони не дійдуть згоди щодо кандидатури арбітра протягом 30 днів, арбітр призначається МКАС. Законодавство (матеріальне право), яке використовується при вирішенні суперечки - законодавство України.

Відповідно до ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.

Статтею 125 Конституції України визначено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Суд утворюється, реорганізовується і ліквідовується законом, проект якого вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя. Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України. Відповідно до закону можуть діяти вищі спеціалізовані суди. З метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України Про судоустрій і статус суддів .

Згідно зі ст. 17 Закону України Про судоустрій і статус суддів судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності. Найвищим судом у системі судоустрою є Верховний Суд. Систему судоустрою складають: 1) місцеві суди; 2) апеляційні суди; 3) Верховний Суд. Для розгляду окремих категорій справ відповідно до цього Закону в системі судоустрою діють вищі спеціалізовані суди.

Відповідно до приписів ст. 26 Закону України Про судоустрій і статус суддів місцевими загальними судами є окружні суди, які утворюються в одному або декількох районах чи районах у містах, або у місті, або у районі (районах) і місті (містах). Місцевими господарськими судами є окружні господарські суди. Місцевими адміністративними судами є окружні адміністративні суди, а також інші суди, визначені процесуальним законом.

Згідно з ч. 2 ст. 1 Закону України Про міжнародний комерційний арбітраж до міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін передаватися спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв`язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін знаходиться за кордоном, а також спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об`єднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між їх учасниками, а так само їх спори з іншими суб`єктами права України.

Відповідно до приписів ст. 2 Закону України Про міжнародний комерційний арбітраж для цілей цього Закону:

"арбітраж" - будь-який арбітраж (третейський суд) незалежно від того, чи утворюється він спеціально для розгляду окремої справи, чи здійснюється постійно діючою арбітражною установою, зокрема Міжнародним комерційним арбітражним судом або Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України (додатки № 1 і № 2 до цього Закону);

"третейський суд" - одноособовий арбітр або колегія арбітрів;

"суд" - відповідний орган судової системи держави

Згідно з Положенням Про Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України (яке є додатком №1 до Закону України Про міжнародний комерційний арбітраж ) МКАС самостійною постійно діючою арбітражною установою (третейським судом), що здійснює свою діяльність згідно з цим Законом.

За змістом ст. 2 Закону України Про третейські суди третейський суд - недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб у порядку, встановленому цим Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин

Таким чином, Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України, є недержавним незалежним органом, який не відноситься до системи судів України, а арбітражний розгляд справи, у свою чергу, є інститутом приватного вирішення спору.

Отже, позивач помилково ототожнив поняття господарський суд та арбітражний суд при застосуванні ст. 75-76 Закону України "Про міжнародне приватне право" під час подання позову до Господарського суду Чернігівської області.

При цьому суд зазначає, що позивач не позбавлений можливості вирішити наявний спір і на території України, проте виключно у разі звернення саме до Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

При цьому суд зазначає, що поняття заява, яка не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих заяв, які не підлягають розгляду в порядку господарського судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають розгляду в системі судоустрою України.

Подібне тлумачення застосовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 800/559/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 9901/152/18 та від 30 травня 2018 року у справі № 9901/497/18.

Таким чином, суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України.

У справах "Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany", "Kreuz v. Poland", Пелевін проти України, Наталя Михайленко проти України та інших Європейський суду з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. У цьому відношенні Високі Договірні Сторони користуються певними межами свободи розсуду, хоча остаточне рішення про те, чи було дотримано вимог Конвенції, має виносити Суд. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права. Крім того, обмеження суперечитиме пункту 1 статті 6, якщо воно не ставить законної мети і якщо не забезпечено відповідного пропорційного співвідношення між застосованими засобами та поставленою метою (див. згадане вище рішення у справі Вайт і Кеннеді проти Німеччини, п. 59; рішення у справі Т. Р. та К. М. проти Сполученого Королівства (T.P. and K.M. v. The United Kingdom) [GC], № 28945/95, п. 98, ECHR 2001; а також у справі Z. Та інші проти Сполученого Королівства (Z. And Others v. The United Kingdom) [GC], № 29392/95, п. 93, ECHR 2001). Якщо дане обмеження відповідає таким принципам, то воно не становить порушення статті 6.

За приписами ч. 3, 4 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України про відмову у відкритті провадження у справі постановляється ухвала не пізніше п`яти днів з дня надходження заяви. Така ухвала надсилається заявникові не пізніше наступного дня після її постановлення в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу.

До ухвали про відмову у відкритті провадження у справі, що надсилається заявникові, додаються позовні матеріали. Копія позовної заяви залишається в суді.

Керуючись ст. 175, 233-235, 366 Господарського процесуального кодексу України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження у справі.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею. Ухвалу може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду, з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, у строки, визначені ст. 256 цього Кодексу.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/ .

Суддя В. В. Шморгун