Рішення

від 03.04.2020 по справі 140/227/20

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2020 року ЛуцькСправа № 140/227/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Андрусенко О. О.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю УА БРУК до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування наказу,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю УА БРУК (далі - ТзОВ УА БРУК , позивач) звернулося в суд з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - ГУ ДПС у Волинській області, відповідач) про визнання протиправним та скасування наказу від 20.01.2020 року №206 Про проведення фактичної перевірки каси підприємства.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення фактичної перевірки за наявності підстав для її проведення визначених Податковим кодексом України (далі - ПК України), які обов`язково вказуються в наказі та направленні на проведення фактичної перевірки, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених Кодексом, таких документів. Однак, в оскаржуваному наказі не зазначено конкретні підстави для проведення фактичної перевірки, передбачені пунктом 80.2 статті 80 ПK України, з посиланням на відповідні докази та не зазначено період діяльності, який буде перевірятися, що є грубим порушенням норм податкового законодавства.

Позивач вказує, що оскаржуваний наказ прийнято керівником контролюючого органу на підставі підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, тобто у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій, та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів. Більше того, підставою, яка підпадає під дію підпунктів 80.2.2, 80.2.7 пункту 80.2 статті 80 ПK України, повинна бути інформація про хоча і можливі, проте конкретні порушення позивачем законодавства, контроль за яким покладено на податкові органи. Проте, відповідачем не вказано, яка інформація ним була отримана щодо порушень з боку позивача, коли та ким така інформація надана, a також відповідачем не надано взагалі жодного доказу отримання такої інформації. Разом з тим, наявність таких відомостей є обов`язковою для наказу про проведення фактичної перевірки.

Крім того, позивач зазначає, що при організації проведення документальної позапланової або фактичної перевірки обґрунтовані пропозиції щодо необхідності її проведення оформлюються доповідною запискою (висновком) за підписом керівника відповідного структурного підрозділу, який має інформацію, що може слугувати підставою для проведення документальної позапланової або фактичної перевірки відповідно до чинного законодавства. Однак, чи оформлялася доповідна записка щодо необхідності проведення фактичної перевірки позивачу невідомо.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 05.02.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача із доводами позивача, якими останній обґрунтовує свої позовні вимоги не погоджується, вважає їх безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення, оскільки підставою для прийняття спірного наказу стала доповідна записка в. о. начальника управління податкових перевірок, трансфертного ціноутворення та міжнародного оподаткування від 17.01.2020 року №16/03-20-05-05 щодо надання дозволу підготувати наказ на проведення фактичної перевірки за наявності обставин для перевірки суб`єкта господарювання, a саме: в ході проведення документальної планової виїзної перевірки TзOB УА БРУК на підставі наказу №1541 від 27.12.2019 року встановлено можливі порушення вимог статті 3 Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг . Внаслідок отримання такої інформації в контролюючого органу виникає обґрунтована та законодавчо встановлена необхідність для контролюючого органу із здійснення належного податкового контролю.

Представник відповідача вказує, що в ході проведення планової перевірки TзOB УА БРУК , що була розпочата 10.01.2020 року та в подальшому, a саме 20.01.2020 року зупинена у зв`язку з вилученням документів правоохоронними органами, головними державними ревізорами-інспекторами відділу фактичних перевірок, трансфертного ціноутворення та міжнародного оподаткування ГУ ДПC у Волинській області виявлено, що суб`єкт господарювання, який здійснює розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, a також операції з приймання готівки для подальшого її переказу: 1) розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) проводились без застосування зареєстрованого, опломбованого у встановленому порядку та переведеного у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукування відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок; 2) особам, які отримують або повертають товар, отримують послугу або відмовляються від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов`язковому порядку не видавались розрахункові документи встановленої форми на повну суму проведених операцій.

Таким чином, представник відповідача вважає, що отримання вказаної інформації контролюючим органом слугувало підставою для прийняття спірного наказу про проведення фактичної перевірки, яка найбільш ефективно забезпечить реалізацію функції податкового контролю. А тому, твердження позивача про відсутність жодних підстав для проведення фактичної перевірки є необґрунтованим, а оскаржуваний наказ законним та обґрунтованим. З наведених підстав представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що 20.01.2020 року керуючись підпунктами 20.1.9, 20.1.10, 20.1.11 пункту 20.1 статті 20, пункту 75.1 статті 75, підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80, пункту 80.8 статті 80 ПК України, статті 259 Кодексу законів про працю України, статті 35 Закону України Про оплату праці та з метою здійснення контролю за дотриманням порядку здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі свідоцтв про державну реєстрацію, виробництва та обігу підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) виконуючим обов`язки начальника ГУ ДПС у Волинській області прийнято наказ №206 Про проведення фактичної перевірки . Зазначеним наказом визначено провести протягом 10 діб, починаючи з 21.01.2020 року, фактичну перевірку ТзОВ УА БРУК (його господарської одиниці - каси підприємства) за адресою: місто Луцьк, вулиця Андрія Марценюка, будинок 18, за період діяльності відповідно до вимог статті 102 ПК України (а.с.9).

На підставі даного наказу та направлень на перевірку від 20.01.2020 року №000220, №000221 посадові особи відповідача здійснили виїзд за вказаною адресою.

Як вбачається з акта від 21.01.2020 року, складеного посадовими особами контролюючого органу, після ознайомлення із наказом та направленнями на перевірку директор ТзОВ УА БРУК ОСОБА_1 М ОСОБА_2 М ОСОБА_2 від підпису в наказі та направленнях відмовився (а.с.11). Крім того, перевірка контролюючим органом не проведена, оскільки позивач, не погодившись із даним наказом та вважаючи його протиправним, не допустив перевіряючих до перевірки, про що складено акт від 21.01.2020 року (а.с.10).

Вважаючи вищевказаний наказ про проведення перевірки протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює ПК України.

Відповідно до приписів пункту 21.1 статті 21 ПК України посадові особи контролюючих органів зобов`язані, зокрема: дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; забезпечувати сумлінне виконання покладених на контролюючі органи функцій; забезпечувати ефективну роботу та виконання завдань контролюючих органів відповідно до їх повноважень; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.

Відповідно до положень статей 61, 62 ПК України податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Податковий контроль здійснюється органами, зазначеними у статті 41 цього Кодексу, в межах їх повноважень, встановлених цим Кодексом.

Податковий контроль здійснюється шляхом перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин (підпункт 62.1.3 статті 62 ПК України).

Відповідно до підпункту 20.1.4. пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Главою 8 ПК України визначені види перевірок контролюючих органів та порядок їх проведення.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно з підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Підстави призначення, обставини та порядок проведення фактичної перевірки визначено положеннями статті 80 ПК України.

Так фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи) (пункт 80.1 статті 80 ПК України); фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за наявності хоча б однієї з підстав, визначених підпунктами 80.2.1 - 80.2.7 пункту 80.2 статті 80 ПК України.

Як вбачається з оскаржуваного наказу проведення фактичної перевірки позивача призначено на підставі підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України.

У свою чергу відповідно до підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема, у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.

Відтак, для проведення фактичної перевірки мають існувати вищевказані фактичні обставини та передумови, які дозволяють податковому органу керуватись вказаною правовою нормою при призначенні (проведенні) такої перевірки. В той же час підставою для проведення такого виду перевірки є наявність та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства.

Пунктом 80.5 статті 80 ПК України передбачено, що допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу.

За змістом абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України умовою допуску посадової особи контролюючого органу до проведення фактичних перевірок за наявності підстав для її проведення є пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, зокрема такого документу як копія наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу.

Системно проаналізувавши положення статей 75-81 ПК України, суд зазначає, що вимоги до змісту наказу про призначення перевірки, у тому числі фактичної, сформульовані лише в абзаці третьому пункту 81.1 статті 81 цього Кодексу.

Як встановлено судом з відзиву на позовну заяву підставою для прийняття оскаржуваного наказу стала доповідна записка виконуючого обов`язки начальника управління податкових перевірок, трансферного ціноутворення та міжнародного оподаткування від 17.01.2020 року №16/03-20-05-05 про надання дозволу на проведення фактичної перевірки. У даній службовій записці зазначено, що у зв`язку з отриманням інформації від працівників відділу фактичних перевірок, контролю за готівковими операціями, що приймають участь в проведенні планової виїзної документальної перевірки ТзОВ УА БРУК згідно наказу №1541 від 27.12.2019 року, в ході якої встановлено, що даний платник через касу підприємства (без застосування РРО) окрім здійснення торгівлі продукцією власного виробництва (бруківка, поребрик та бордюр), здійснює реалізацію продукції невласного виробництва (піддонів).

Однак, суд звертає увагу, що у наказі від 20.01.2020 року №206 Про проведення фактичної перевірки відсутні будь-які посилання на зазначену доповідну записку та вказані у ній факти як на підставу проведення фактичної перевірки. Крім того, вказана доповідна записка не може бути обґрунтованою причиною правомірності наказу, оскільки, податковим органом не доведено, що саме ця доповідна записка та наявна в ній інформація слугували підставою для прийняття спірного наказу, відсутня інформація, що в даному випадку податковий контроль необхідно було здійснювати саме у формі фактичної перевірки.

Судом зі змісту оскаржуваного наказу встановлено, що у такому відсутні будь-які покликання на конкретні підстави призначення перевірки, окрім як на норми, що регулюють питання призначення перевірки підпункти 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, а також не відображено, яка саме інформація, що фактично наявна та/або фактично отримана контролюючим органом стала підставою для його прийняття.

Варто зауважити, що ні у спірному наказі, ні в доповідній записці не відображено, на підставі яких відомостей або документів (дата, номер, підпис уповноваженої особи) встановлено невідповідність діяльності підприємства вимогам чинного законодавства; сумнівність яких саме операцій (дата операції, характер та наслідки такої операції та інші докази вчинення таких операцій, показання свідків, працівників) була встановлена податковим органом.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 18.12.2018 року у справі №820/4895/18, від 05.03.2019 року у справі №820/4893/18 службова записка як підстава, яка підпадає під дію підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, повинна містити інформацію про хоча і можливі, проте конкретні порушення позивачем законодавства, контроль за яким покладено на податкові органи.

На думку суду, зважаючи на встановлені обставини перевірені доказами, ГУ ДПС у Волинській області не доведено наявність підстав у контексті підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України для проведення фактичної перевірки позивача. Зі змісту наказу від 20.01.2020 року №206 неможливо ідентифікувати передбачену ПК України підставу для призначення фактичної перевірки позивача та чи дійсно була така інформація у розпорядженні контролюючого органу на час прийняття спірного наказу, і чи саме ця інформація слугувала такою підставою (про доповідну записку в наказі не згадується).

У матеріалах справи відсутня інформація, що податковий орган отримував у встановленому законодавством порядку інформацію від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка б свідчила б про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за якими покладено на органи державної податкової служби.

Відтак, суд вважає, що оскаржуваний наказ про фактичну перевірку не можна вважати законним з огляду на недоведеність відповідачем підстав для його прийняття - наявність отриманої в установленому законодавством порядку інформації про можливі порушення товариством законодавства при здійсненні розрахункових операцій, ведення касових операцій чи щодо наявності патентів, ліцензій та ін.

Також суд звертає увагу на те, що спірний наказ не містить періоду діяльності позивача, який буде перевірятися, зазначення якого є обов`язковим за змістом абзацу третього пункту 81.1 статті 81 Кодексу. Посилання у наказі на статтю 102 ПК України з метою визначення періоду діяльності позивача, який буде перевірятися, суд вважає недостатнім для ідентифікації цього періоду, а також створення у позивача відчуття правової визначеності при здійсненні відповідачем податкового контролю стосовно нього. Зазначені обставини зумовлюють висновок про те, що спірний наказ не відповідає положенням ПК України щодо його змісту. Суд зазначає, що фактичний контроль не може бути безмежним у часі призначення та проведення перевірки.

Аналогічну правову позицію займає Верховний Суд у постанові від 11.09.2018 року у справі №826/14478/17.

Суд вважає, що прийнятий відповідачем спірний наказ про фактичну перевірку, що засновувався на вищенаведеній доповідній записці, не можна вважати законним з огляду на недоведеності з боку відповідача, що підставою для прийняття наказу була саме ця записка.

Водночас, суд звертає увагу, що в самому спірному наказі, відсутні будь-які посилання на конкретні підстави призначення перевірки, окрім звичайного посилання на норми, що регулюють питання призначення перевірки.

Наведене дає підстави для висновку про недобросовісність та непослідовність дій відповідача як контролюючого органу та недотримання встановлених ПК України процедур під час реалізації функцій, визначених податковим законодавством.

Суд наголошує, що встановлені главою 8 розділу II ПК України правила щодо призначення та проведення перевірок є законодавчими гарантіями дотримання прав платників податків під час контролю за дотриманням вимог податкового та іншого законодавства, який здійснюється контролюючими органами в процесі адміністрування податків і зборів. З цією метою нормативно обмежено перелік підстав для призначення та проведення перевірок платників податків контролюючими органами, а також визначено умови проведення відповідних перевірок та порядок допуску посадових осіб контролюючих органів до їх проведення. Відповідні гарантії спрямовані на забезпечення нормального перебігу господарської діяльності платників податків, а так само на надання можливості платникові податків висловити свою незгоду із неправомірним, на його думку, проведенням контрольних заходів щодо такого платника.

Недотримання встановлених статтями 75 - 81 ПК України вимог порушує відповідні гарантії захисту прав та інтересів платника податків, а отже, є порушенням прав останнього.

Крім того, суд враховує позицію, викладену Європейським судом з прав людини у рішенні від 20.10.2011 року у справі Рисовський проти України (заява №29979/04, пункт 70) стосовно принципу належного урядування . Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах Беєлер проти Італії [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява №33202/96, пункт 120, ECHR 2000-I, Онер`їлдіз проти Туреччини [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява №48939/99, пункт 128, ECHR 2004-XII, Megadat.com S.r.l. проти Молдови (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява №21151/04, пункт 72, від 08.04.2008 року, і Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункт 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, пункт 74, від 20.05.2010 року, і Тошкуце та інші проти Румунії (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах Онер`їлдіз проти Туреччини (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та Беєлер проти Італії (Beyeler v. Italy), пункт 119). Суд також вказав, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), пункт 74).

Таким чином, оскільки перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій податковим органом як суб`єктом владних повноважень, який зобов`язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України та законами України, недотримання підстав проведення фактичної перевірки, що підтверджується відсутністю в оскаржуваному наказі, всупереч вимогам абзацу 3 пункту 81.1 статті 81 ПК України, посилання на конкретні фактичні підстави призначення такої перевірки свідчить про неправомірність прийняття наказу про її проведення.

Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На підставі аналізу наведених вище норм законодавства та обставин у справі, перевірених наданими сторонами доказами, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірності призначення фактичної перевірки на підставі підпункту 80.2.2 пункту 8.2 статті 80 ПК України, а тому позовні вимоги слід задовольнити, а оскаржуваний наказ визнати протиправним та скасувати.

Крім того, відповідно до вимог статей 139, 244, 246 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно з частин першої, третьої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Отже, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір у розмірі 2102,00 грн., сплачений відповідно до платіжних доручень від 21.01.2020 року №6541 (а.с.8) та від 31.01.2020 року №6573 (а.с.19).

Щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат на оплату правової допомоги суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Водночас частинами четвертою, п`ятою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Разом з тим, відповідно до частин шостої та сьомої статті 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем було подано копію ордеру на надання правової допомоги серії ВЛ №064532 (а.с.20), який виданий на підставі договору про надання правничої допомоги від 21.01.2020 року Адвокатським об`єднанням АФК , однак зазначений договір суду не надано. Також до позовної заяви додано детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних Адвокатським об`єднанням АФК та здійснених позивачем витрат, необхідних для надання правничої допомоги, на суму 5000,00 грн., а саме: ознайомлення з матеріалами справи - 1000,00 грн.; підготовка адміністративного позову - 3000,00 грн.; підготовка відповіді на відзив, заперечення до відповіді на відзив та подання його до суду першої інстанції - 1000,00 грн. (а.с.12). У свою чергу, у позовній заяві зазначено, що докази, які підтверджують розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, будуть долучені до матеріалів справи у строки, передбачені статтею 139 КАС України. Однак, такі докази суду надані не були. При цьому від позивача також не надходила відповідна заява про подання протягом п`яти днів після ухвалення судом рішення доказів, що підтверджують оплату ТзОВ УА БРУК коштів за надані адвокатом послуги у зв`язку із неможливістю надати їх з поважних причин до закінчення розгляду справи по суті. Тому витрати на професійну правничу допомогу позивачем не підтверджені документально, наданих доказів недостатньо для їх відшкодування позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, а тому підстави для стягнення з відповідача витрат на професійну правову допомогу, які були понесені позивачем відсутні.

Керуючись статтями 243, 245, 246, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Податкового кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДПС у Волинській області від 20 січня 2020 року №206 Про проведення фактичної перевірки каси підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю УА БРУК .

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, будинок 4, ідентифікаційний код 43143484) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю УА БРУК (43006, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Андрія Марцинюка, 18, код ЄДРПОУ 36347599) судовий збір у розмірі 2102,00 грн. (дві тисячі сто дві грн. 00 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя О. О. Андрусенко