Рішення

від 27.03.2020 по справі 709/2056/18

ЧОРНОБАЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 709/2056/18

2/709/10/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 березня 2020 року смт Чорнобай

Чорнобаївський районний суд Черкаської області у складі:

головуючого судді - Чубая В.В.,

за участі секретаря судового засідання - Кіян С.О.,

розглянувши у відкритому підготовчому засіданні у приміщенні Чорнобаївського районного суду Черкаської області цивільну справу за позовом заступника керівника Золотоніської місцевої прокуратури Чумаченка О.Ю. в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Черкаській області до ОСОБА_1 про примусове припинення права власності на земельну ділянку та визнання державного акту недійсним, -

в с т а н о в и в:

Заступник керівника Золотоніської місцевої прокуратури Чумаченко О.Ю.

(далі - позивач) звернувся до Чорнобаївського районного суду Черкаської області в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру в Черкаській області до

ОСОБА_1 (далі - відповідач) про примусове припинення права власності на земельну ділянку та визнання державного акту недійсним.

В обґрунтування позову зазначалося, що відповідач відповідно до заповіту ОСОБА_2 успадкував земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на яку 24 червня 2008 року отримав державний акт. Однак відповідач, будучи іноземним громадянином, в порушення вимог земельного законодавства України в установлений строк не відчужив належну йому на праві власності земельну ділянку. У зв`язку з цим позивач просив припинити право власності відповідача на вказану земельну ділянку; визнати державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий на ім`я відповідача, недійсним; стягнути з відповідача на користь прокуратури Черкаської області судовий збір.

У судове засідання учасники не з`явилися. Від начальника Чорнобаївського відділу Золотоніської місцевої прокуратури Ковдій І.С. надійшла заява, в якій остання просила провести розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримала повністю (а.с. 62).

З матеріалів, складених Усть-Більшорецьким районним судом Камчатського краю Російської Федерації на виконання судового доручення вбачається, що відповідач позов визнав, справу просив розглянути без нього (а.с. 49-50, 53, 54).

Відповідно до ч. 3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Виходячи з приписів ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України у зв`язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Відповідач є іноземцем, що підтверджується копією його паспорту громадянина Російської Федерації від 1 червня 2010 року (а.с. 52).

Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 12 лютого 2008 року відповідач після смерті ОСОБА_2 успадкував земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,44 га, розташовану на території Ревбинської сільської ради Чорнобаївського району Черкаської області, що належала померлому на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії І-ЧР № 031098 від 28 серпня 2002 року (а.с. 15).

На підставі вказаного свідоцтва про право на спадщину за заповітом відповідач

24 червня 2008 року отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 115408 (а.с. 10-11).

Відповідно до ч. 5 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземцям, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.

Згідно з ч. 4 ст. 81 ЗК України землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

Якщо до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка за цим Кодексом не може перебувати в її власності, ця ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу такого права (ч. 1 ст. 145 ЗК України).

Судом встановлено, що відповідач набув у приватну власність земельну ділянку сільськогосподарського призначення з моменту реєстрації такого права, тобто з моменту отримання державного акту на право власності на земельну ділянку, а саме 24 червня 2008 року, однак до теперішнього часу вказану земельну ділянку не відчужив.

Згідно з ч. 1 ст. 378 ЦК України право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Відповідно до п. "е" ч. 1 ст. 140 ЗК України підставами припинення права власності на земельну ділянку є невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

У випадках, коли земельна ділянка цією особою протягом встановленого строку не відчужена, така ділянка підлягає примусовому відчуженню за рішенням суду (ч. 2

ст. 145 ЗК України).

Водночас згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У правовому висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від

18 вересня 2013 року (справа № 6-92цс13), зазначено, що основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", від 11 березня 2003 року у справі "Новоселецький проти України", від 1 червня 2006 року "Федоренко проти України"). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі ст. 1. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності має бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Зі змісту ч. 1 ст. 348 ЦК України вбачається, якщо з підстав, що не були заборонені законом, особа набула право власності на майно, яке за законом, який був прийнятий пізніше, не може їй належати, це майно має бути відчужене власником протягом строку, встановленого законом. Якщо майно не відчужене власником у встановлені законом строки, це майно з урахуванням його характеру і призначення за рішенням суду на підставі заяви відповідного органу державної влади підлягає примусовому продажу. У разі примусового продажу майна його колишньому власникові передається сума виторгу з вирахуванням витрат, пов`язаних з відчуженням майна. Якщо майно не було продане, воно за рішенням суду передається у власність держави. У цьому разі колишньому власникові майна виплачується сума, визначена за рішенням суду.

Частинами 1 і 2 ст. 153 ЗК України передбачено, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України; у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами України, допускається викуп земельної ділянки; при цьому власникові земельної ділянки відшкодовується її вартість.

З огляду на наведені приписи норм національного законодавства та зміст положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплення такої підстави примусового припинення права власності, як невідчуження іноземцем земельної ділянки у встановлений законом строк, не може мати наслідком вилучення у нього землі в безоплатному порядку.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 513/444/15-ц.

Отже, оцінивши наявні у справі докази, беручи до уваги визнання відповідачем позову, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі, залишивши за відповідачем право на отримання відшкодування вартості спірної земельної ділянки.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 142 ЦПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

У зв`язку з визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті прокуратурі Черкаської області слід повернути з державного бюджету 50 відсотків судового збору в розмірі 1762,00 гривень (3524,00 / 2), сплаченого при поданні позову.

За таких обставин з відповідача на користь прокуратури Черкаської області підлягає до стягнення 1762,00 (одна тисяча сімсот шістдесят дві гривні 00 копійок) гривень судового збору.

На підставі викладеного вище, керуючись ст.ст. 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

Позов задовольнити повністю.

Припинити право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,4400 га, кадастровий номер 7125188400:02:000:0005, розташовану на території Ревбинської сільської ради Чорнобаївського району Черкаської області за межами населеного пункту, шляхом її примусового відчуження на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Черкаській області зі збереженням за ОСОБА_1 права на отримання відшкодування її вартості.

Визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 115408 від 24 червня 2008 року, виданий на ім`я ОСОБА_1 .

Стягнути з ОСОБА_1 на користь прокуратури Черкаської області судовий збір у розмірі 1762,00 (одна тисяча сімсот шістдесят дві гривні 00 копійок) гривень судового збору.

Зобов`язати Управління Державної казначейської служби України у Чорнобаївському районі Черкаської області повернути прокуратурі Черкаської області, ідентифікаційний код 02911119, місцезнаходження: б-р Шевченка, 286, м. Черкаси, 18015 50 відсотків судового збору, що становить 1762,00 (одна тисяча сімсот шістдесят дві гривні 00 копійок) гривень, сплаченого згідно з платіжним дорученням від 5 вересня

2018 року № 1656.

Платіжне доручення знаходиться в матеріалах цивільної справи № 709/2056/18.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Черкаського апеляційного суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасником справи до або через відповідний суд.

Суддя В.В. Чубай