Рішення

від 30.03.2020 по справі 922/255/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" березня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/255/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

при секретарі судового засідання Кісельовій С.М.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Приватної фірми "Топ-Класс", м. Харків до Фізичної особи-підприємця Дяк Олени Олексіївни, м. Харків про стягнення 19 455,66 грн. без участі представників

ВСТАНОВИВ:

Приватної фірми "Топ-Класс" звернувся до господарського суду Харківської області із позовною заявою про стягнення з Фізичної особи-підприємця Дяк Олени Олексіївни (надалі - Відповідач) суми заборгованості у розмірі 19 455,66 грн. (де: заборгованість за Договором поставки №23/10/2019 від 23.10.2019р. - 18 586,70 грн.; пеня - 521,38 грн., 18% річних - 347,58 грн.), а також просить суд стягнути з Відповідача суму судового збору.

Позивач обґрунтовує зазначений позов не виконанням з боку Відповідача умов договору поставки №23/10/2019 від 23.10.2019р. щодо сплати за поставленого Товар.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 05.02.2020 року позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі розгляд якої вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частини першої пункту 3 статті 12 ГПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Для цілей цього Кодексу визначено поняття малозначних справ, а саме - це справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними.

Частиною 1 статті 247 ГПК України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 1 статті 250 ГПК України, питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 5 статті 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвала суду від 05.02.2020 року про відкриття провадження у справі, що була направлена учасникам справи.

Позивачем зазначена ухвала отримана не була, про що свідчить її повернення з довідкою поштового відділення, де зазначена причина повернення поштового відправлення - "за закінченням встановленого строку зберігання".

Відповідачем на вимогу ухвали було надано до суду відзив (вх. № 4621 від 21.02.2020) на позовну заяву та заяву (вх. № 5144 від 26.02.2020). У наданих поясненнях (відзиві) Відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, обґрунтовуючи ти, що на видаткових накладних та товарно-транспортних накладних знаходиться підпис, який не належить відповідачеві, а також не надавалось ніяких доручень іншим особам для отримання товару. У наданій заяві Відповідач повідомляє суд, що з 31.01.2020 припинила підприємницьку діяльність.

Також, ухвалою суду сторони були повідомлені про можливість надання додаткових письмових доказів, висновків експертів, клопотання, заяви та пояснення до суду у відповідний строк.

Ніяких додаткових письмових доказів, висновків експертів, клопотання, заяви та пояснення учасниками справи до суду не надавались.

Згідно ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 1 статті 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Згідно частини 2 статті 252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Згідно статті 114 ГПК України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.

Перевіривши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, суд встановив наступне.

23.10.2019 року Приватна фірма Топ-класс (Постачальник) та Фізична особа-підприємець Дяк Олена Олексіївна (Покупець) уклали Договір поставки № 23/10/2019 (далі - Договір), де умовами Договору Постачальник зобов`язується протягом терміну дії Договору поставляти Покупцю товари (в тому числі, але не виключно - продукти харчування) окремими партіями за цінами, в асортименті (номенклатурі) і кількості, що остаточно узгоджуються Сторонами у відповідних накладних, які є невід`ємною частиною цього Договору (надалі іменується Товар ), а Покупець зобов`язаний приймати товар і оплачувати його в встановлених цим Договором умовах. (п. 1.1. Договору).

Пунктом 2.1. Договору визначено, що оформлення замовлення на поставку Товару проводиться Покупцем на підставі діючих реєстрів цін (або прайс-листів) Постачальника на день оформлення.

Перехід права власності на Товар виникає з моменту фактичної передачі йому Товару Постачальником і підписання Покупцем видаткових накладних із зазначенням отримання Товару, в день отримання Товару Покупцем. (п. 5.5. Договору).

Поставка товару здійснювалась відповідно до замовлень Покупця, що відображалось у відповідних видаткових накладних.

Поставка Товару також підтверджується товарно-транспортними накладними № 950 від 10.12.2019р. та № 982 від 18.12.2019р. на загальну суму - 18586,70 грн., яки не сплачений Відповідачем.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

У відповідності зі статтею 173 Господарського кодексу України та статтею 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконати її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Відповідно до частини 1 статті 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до частини 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Формами неустойки є штраф і пеня. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (п. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (п. З ст. 549 ЦК України).

Згідно зі ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 4.2. Договору оплата Товару здійснюється Покупцем протягом 3 (трьох) календарних днів з моменту поставки Товару.

Так, відповідно до наданих доказів вбачається, що остання поставка відбулася 18.12.2019 р. тобто зобов`язання з оплати виникло 22.11.2019 р.

Отже, період прострочення на дату складення позову складає з 23.12.2019 по 29.01.2020 р.

Пунктом 8.3. Договору передбачено, що у разі затримки оплати Товару Покупець виплачує останньому суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення платежу виходячи з подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення.

Пунктом 8.5. Договору встановлено, що якщо прострочення платежу буде тривати більше одного місяця, Постачальник матиме право, крім стягнення передбачених п. 8.3. суми боргу та пені, додатково стягнути з Покупця, а Покупець зобов`язаний сплатити 18 (вісімнадцять) відсотків річних від простроченої суми за весь період прострочення.

Відповідно до ч. 3 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений Договором.

Договором поставки передбачено інший розмір річних - 18%.

Відповідно 18 % річних (відповідно до п. 8.5 Договору) складає 347,58 грн., а також пеня за вказаний період складає 521,38 грн., що складає у загальній сумі боргу з урахуванням штрафних санкцій - 19 455,66 грн.

Так, ст. 529 ЦК України передбачена можливість виконання боржником зобов`язання частинами, зокрема ч. 1 ст. 529 ЦК України кредитор має право не приймати від боржника виконання його обов`язку частинами, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Так, суд вважає за доцільне позов задовольнити у зв`язку з невиконанням та порушення Відповідачем умов договору, який не оспорювався Відповідачем, а також останнім не надано спростувань щодо відсутності осіб, які підписували видаткові накладні. Також, суд зазначає, що Відповідачем не заперечується факту отримання поставленого товару по Договору.

За своєю правовою природою судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб.

Відповідно до статті 11 ЦК України, де передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Тобто, відповідно до положень статті 11 ЦК України рішення суду може бути підставою виникнення цивільних прав та обов`язків у випадках, установлених актами цивільного законодавства, - за наявності прямої вказівки про це в законі, як установлено, наприклад, частиною четвертою статті 36, статтями 43, 46, частиною третьою статті 334, частиною третьою статті 653 ЦК України.

Отже, за загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до винесення судового рішення, але не породжує таке зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства пов`язують виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, вони підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами, не спростовані відповідачем та є такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до положень ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Керуючись ст. ст. 2, 13, 74, 76, 77, 78, 86, 123, 129, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Дяк Олени Олексіївни ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) на користь Приватної фірми "Топ-Класс" (61052, м. Харків, вул. Котлова, 67, код ЄДРПОУ 30658642) суму заборгованості у розмірі 19 455,66 грн. (де: заборгованість за Договором поставки №23/10/2019 від 23.10.2019р. - 18 586,70 грн.; пеня - 521,38 грн., 18% річних - 347,58 грн.), а також суму судового збору у розмірі 2102,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено "03" квітня 2020 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

Суддя І.П. Жигалкін