Рішення

від 05.03.2020 по справі 653/3440/18

ГЕНІЧЕСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 653/3440/18

Провадження № 2/653/407/20

РІШЕННЯ

іменем України

05 березня 2020 року Генічеський районний суд Херсонської області в складі:

головуючого судді - Крапівіної О.П.,

секретаря - Колісник О.С.,

розглянувши у судовому засіданні в залі суду м. Генічеськ справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення розміру частки у праві спільної власності подружжя,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаною заявою, мотивуючи свої вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його брат - ОСОБА_3 , спадкоємцем спадщини, що відкрилась після його смерті є його неповнолітній син, відповідач по даній справі інтереси якого представляє його мати, ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 мати позивача померла, а ІНФОРМАЦІЯ_3 помер його батько. За життя батьки на підставі Державного акту ХС VII - 33112 від 16.12.1994 року виданого ОСОБА_4 отримали у власність земельну ділянку пл. 0,2202 га для ведення особистого селянського господарства кадастровий номер 6522185200:01:001:0885, яка розташована в АДРЕСА_1 і земельну ділянку пл. 0, 2500 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд кадастровий номер 6522185200:01:001:0886, яка розташована за цією ж адресою. В період спільного проживання на підставі Свідоцтва про право власності на житловий будинок від 20.05.1988 року батьки набули право власності на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, який розташований в АДРЕСА_1 . Оскільки вказане вище нерухоме майно було набуте батьками в період шлюбу, воно належало їм на праві спільної сумісної власності. Позивач звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, але в її оформленні нотаріусом йому було відмовлено, оскільки за життя батьків не було визначено частку матері у спільному майні та відсутні документи, які б свідчили про її право власності на майно з якого укладається спадщина, тому він був вимушений звернутись до суду.

В судовому засіданні ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просить їх задовольнити.

В судовому засіданні ОСОБА_2 проти задоволення позовних вимог не заперечувала.

Судом встановлені наступні факти і відповідні їм правовідносини.

Відповідно до копії Свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 уклали шлюб 11.06.1960 року.

Згідно з копією Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно з копією Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

За життя ОСОБА_5 та ОСОБА_4 отримали у власність земельну ділянку пл. 0,2202 га для ведення особистого селянського господарства кадастровий номер 6522185200:01:001:0885, яка розташована в АДРЕСА_1 і земельну ділянку пл. 0, 2500 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд кадастровий номер 6522185200:01:001:0886, яка розташована за цією ж адресою, що підтверджується копією Державного акту ХС VII - 33112 від 16.12.1994 року, виданого на ім`я ОСОБА_4 , копіями витягів з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 17.09.2018 року.

В період спільного проживання ОСОБА_5 та ОСОБА_4 набули право власності на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, який розташований в АДРЕСА_1 , що підтверджується копією Свідоцтва про право власності на житловий будинок від 20.05.1988 року.

Встановлено, що вказане вище нерухоме майно було набуте ОСОБА_5 та ОСОБА_4 в період шлюбу, тобто воно належало їм на праві спільної сумісної власності.

Так, відповідно до копії заповіту від 30.09.2015 року, вбачається, що ОСОБА_5 усе належне їй майно заповіла ОСОБА_1 .

Відповідно до ст.60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За змістом ст.63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

У відповідності до ст.ст.69, 70 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними.

Судом встановлено, що будинок, розташований в АДРЕСА_1 , був придбаний ОСОБА_5 та ОСОБА_4 у період шлюбу. А також, земельні ділянки, які розташовані за цією ж адресою пл. 0,2202 га для ведення особистого селянського господарства кадастровий номер 6522185200:01:001:0885, та пл. 0, 2500 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд кадастровий номер 6522185200:01:001:0886, отримані у власність ОСОБА_5 та ОСОБА_4 у період шлюбу. Отже ця нерухомість є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, що відповідає вимогам ст.60 СК України.

Згідно ст.368 ЦК України, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Згідно з положеннями частини першої статті 81, частини третьої статті 116 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування.

Відповідно до частини першої статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Частиною першою статті 120 ЗК України передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Частиною четвертою статті 120 ЗК України визначено, що при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

У пункті 18-2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ (зі змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 року № 2) судам роз`яснено, що відповідно до положень статей 81, 116 ЗК України окрема земельна ділянка, земельна ділянка, одержана громадянином в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.

Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 09 грудня 2015 року № 6-814цс15.

Враховуючи те, що у кожен із подружжя, має частку у спільно набутому будинку, у такій самій частці виникає й право власності на земельну ділянку, необхідну для обслуговування будинку.

Відповідно до ст.355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно); майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності; право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом; спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Згідно ст.368 ЦК України, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Як передбачено ст.ст.370, 372 ЦК України, співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Відповідно до абз.3 п.5 постанови Пленуму Верховного суду України від 22.12.1995 р. № 20 Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності , частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна, виділі частки з спільного майна, звернення стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами відкритті після нього спадщини. При відсутності доказів про те, що участь когось з учасників спільної сумісної власності (крім сумісної власності подружжя) у надбанні майна була більшою або меншою частки визначається рівними.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у своїй постанові № 7 від 30.05.2008 р. Про судову практику у справах про спадкування , у разі смерті співвласника приватизованого будинку (квартири) частки кожного із співвласників у праві спільної власності є рівними, якщо інше не було встановлено договором між ними.

У встановлений строк ОСОБА_1 звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, але в її оформленні нотаріусом йому було відмовлено, оскільки за життя батьків не було визначено частку матері у спільному майні та відсутні документи, які б свідчили про її право власності на майно з якого укладається спадщина, що підтверджується копією листа-роз`яснення №1593/02-14 від 21.09.2018 року.

Згідно п.3.4. Узагальнення ВССУ Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування від 16.05.2013 р., у разі відмови нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину спадкоємці учасника спільної сумісної власності мають право звернутись з позовом про визначення частки майна, належної померлому на праві спільної сумісної власності.

Виходячи із законодавчо встановленої рівності часток кожного із співвласників спільної сумісної власності, відсутності підстав для неприйняття визнання позову відповідачем, суд приходить до висновку, що вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст.10,14,27,212,213,215 ЦПК України,

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення розміру частки у праві спільної власності подружжя - задовольнити.

Визначити, що частка ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 в праві спільної сумісної власності на житловий будинок з господарськими і побутовими спорудами, який розташований в АДРЕСА_1 та на земельну ділянку пл. 0,2202 га для ведення особистого селянського господарства кадастровий номер 6522185200:01:001:0885, а також, на земельну ділянку пл. 0,2500 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 6522185200:01:001:0886, які розташовані за цією ж адресою становила 1/2.

Визначити, що частка ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в праві спільної сумісної власності на житловий будинок з господарськими і побутовими спорудами, який розташований в АДРЕСА_1 та на земельну ділянку пл. 0,2202 га для ведення особистого селянського господарства кадастровий номер 6522185200:01:001:0885, а також на земельну ділянку пл. 0,2500 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 6522185200:01:001:0886, які розташовані за цією ж адресою становила 1/2.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Херсонського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк апеляційної скарги з дня отримання копії повного судового рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Генічеського районного суду О. П. Крапівіна