Постанова

від 06.04.2020 по справі 500/96/18

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1304/20

Номер справи місцевого суду: 500/96/18

Головуючий у першій інстанції Присакар О. Я.

Доповідач Громік Р. Д.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.04.2020 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого - Громіка Р.Д.,

суддів - Драгомерецького М.М., Черевка П.М.,

за участю секретаря - Фабіжевської Т.С.,

розглянувши у спрощеному порядку за відсутністю учасників справи апеляційну скаргу Міністерства інфраструктури України на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 04 вересня 2019 року у цивільній справі за позовом Міністерства інфраструктури України до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Ізмаїльського міського голови Абрамченка Андрія В`ячеславовича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Державне підприємство Адміністрація морських портів України , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - виконавчий комітет Ізмаїльської міської ради, об`єднання співвласників багатоквартирного будинку ВЕРЕСК , товарна біржа Ізмаїльська універсальна біржа Вітязь , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , приватне підприємство Будівельно-монтажне управління №20 про скасування свідоцтва про право власності, визнання договору недійсним та визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

10 січня 2018 року Міністерство інфраструктури України звернулось до суду з позовними вимогами, які неодноразово уточнювались та згідно останньої редакції заяви про уточнення позовних вимог від 13.06.2018 року (т.1, а.с. 113) позивач просить: скасувати свідоцтво про право власності №392 від 06.11.2001р., видане комунальним підприємством Ізмаїльське МБТІ на ім`я ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 та розпорядження Ізмаїльського міського голови №703 від 27.09.2001 року; визнати недійсним договір купівлі-продажу зареєстрований в ІУБ Витязь , реєстровий номер 2001-135 від 22.11.2001 року відносно квартири АДРЕСА_1 ; визнати за державою Україна в особі органу, уповноваженого управляти державним майном - Міністерства інфраструктури України, право власності на трикімнатну житлову квартиру АДРЕСА_1 , яка закріплена за Державним підприємством Адміністрація морських портів України на праві господарського відання.

Заявлені вимоги позивач мотивує тим, що державне підприємство Ізмаїльський морський торговельний порт , згідно акту приймання-передачі від 06.04.1998р. на виконання договору купівлі-продажу квартир укладеного 28.10.1997р. між СМУ-20 АООТ Одесоблстрой та Ізмаїльським морським торгівельним портом, отримало п`ять квартир в тому числі й трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

Відповідно вимог Закону України Про морські порти України , Розпорядження Кабінету Міністрів України від 04.03.2013 № 133-р Про погодження пропозиції щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту та Наказу Міністерства інфраструктури України від 19.03.2013р. № 163 Про заходи щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту та утворення державного підприємства Адміністрація морських портів України 13.06.2013 року було утворене державне підприємство Адміністрація морських портів України на базі майна реорганізованих підприємств галузі, в тому числі на базі майна державного підприємства Ізмаїльський морський торговельний порт , зокрема в частині майна, прав та обов`язків відповідно до розподільчих балансів та актів приймання-передачі. Розподільчий баланс та Акт приймання-передачі майна, майнових прав та зобов`язань між ДП ІЗМ МТП та ДП АМПУ були підписані 13 червня 2013 року та Затверджені Міністерством інфраструктури України. Згідно наведених документів в господарське відання ДП АМПУ , серед іншого майна, було передано і спірне майно - двокімнатна житлова квартира за АДРЕСА_1 . При оформленні передачі вказаної квартири, його попередній користувач та балансоутримувач не передав ДП АМПУ в особі Ізмаїльської філії жодних правовстановлюючих, технічних, проектно-кошторисних документів щодо нього, тощо, що б дозволило зареєструвати права ДП АМПУ . З метою вирішення ситуації, Ізмаїльська філія ДП АМПУ звернулась до ДП ІЗМ МТП з вимогою надати відповідні правовстановлюючі та/або будь які інші документи, що дозволяють визначити правовий статус цієї квартири. На що ДП ІЗМ МТП було надано копії документи щодо квартири, серед яких, втім, не було правовстановлюючих та технічних документів. З метою вирішення питання щодо подальшого обліку квартир на балансі ізмаїльської філії ДП АМПУ , на адресу Дунайської прокуратури з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері було направлено звернення з проханням вжити заходів відповідно до діючого законодавства України. 05.05.2015 слідчим відділенням ЛВ на станції Ізмаїл УМВС України на Одеській залізниці за результатами досудового розслідування кримінального правопорушення кримінальне провадження було закрите у зв`язку з відсутністю в діях посадових осіб ДП ІЗМ МТП ознак злочину про що була винесена постанова про закриття кримінального провадження. Із зазначеної постанови стало відомо, що спірна квартира в результаті приватизації на підставі свідоцтва про право власності № 392 від 06.11.2001 року виданого на підставі розпорядження Виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради від 27.09.2001 року за № 703 належить ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . З моменту здійснення операції з придбання зазначеного об`єкту нерухомості та до 12.06.2013 р. включно воно обліковувалося на балансі державного підприємства Ізмаїльський морський торговельний порт . ДП АМПУ в особі Ізмаїльської філії з метою з`ясування обставин та підстав переходу права власності з державної до комунальної власності листами від 08.08.2017 за вих. № 1272/11/10-17 та 01.09.2017 за вих. 1401/11/10-17 зверталось до Ізмаїльської міської ради Одеської області з проханням надання підтверджуючих документів на підставі яких саме відбувся перехід права власності. Але зрозумілої відповіді та відповідних документів підтверджуючих факт передачі нерухомого майно у комунальну власність Ізмаїльською міською радою Одеської області надано не було, однак зазначено що власником квартири є ОСОБА_1 (1/2 частка), ОСОБА_2 (1/2 частка) на підставі договору купівлі-продажу зареєстрованого в ІУБ Витязь , реєстровий номер 2001-135 від 22.11.2001 року. В зв`язку з чим позивач вважає, що перехід права власності об`єкта нерухомості з державної до комунальної власності не відбувся, а перехід у приватну власність, як й у попередніх осіб що займали квартиру так й у відповідачів які придбали нерухоме майно шляхом купівлі відбувся з порушенням норм чинного законодавства України.

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 04 вересня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням суду, Міністерство інфраструктури України подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю, посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права.

В доводах апеляційної скарги зазначено, що право власності держави в особі Міністерства інфраструктури України на спірне майно виникло у 1996 році в результаті придбання спірного майна згідно акту приймання-передачі від 06.04.1998р. на виконання договору купівлі-продажу квартир укладеного 28.10.1997р. між СМУ-20 АООТ Одесоблстрой та державним підприємством Ізмаїльський морський торговельний порт , а отже ДП ІЗМ МТП так само як ДП АМПУ ніяким чином не є та не може бути власником будь-якого державного майна, права на майно, що можуть виникнути і бути закріпленим за державним підприємством тільки у формі господарського відання.

У відзиві ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на апеляційну скаргу зазначено, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, мотивуючи це тим, що Міністерством інфраструктури України не надано жодного правовстановлюючого документу на спірний об`єкт нерухомості , а відомості до реєстру об`єктів державної власності були внесені на підставі листу від 18 грудня 2017 року за №2127/11/10-17 без надання правовстановлюючого документу на спірний об`єкт нерухомості.

У судове засідання, призначене на 26 березня 2020 року, сторони у справі не з`явились, були належним чином сповіщені про дату, час та місце слухання справи, заяв про відкладення розгляду справи від учасників справи до суду не надходило.

Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне судове рішення виготовлене 06 квітня 2020 року.

Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі та у відзиві на апеляційну скаргу, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України - здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Пунктом 1 частини 2 статті 16 ЦК України визначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України - кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Судом першої інстанції вірно встановлено, згідно акту приймання-передачі від 06.04.1998 року на виконання договору купівлі-продажу квартир укладеного 28.10.1997 року між СМУ-20 АООТ Одесоблстрой та Ізмаїльським морським торгівельним портом, СМУ-20 АООТ Одесоблстрой передає п`ять квартир, з них дві двокімнатні в„–3 та в„–55 та три трикімнатні в„–в„–4, 21, 25, а Ізмаїльський порт їх приймає (т.1, а.с. 40).

Крім того, згідно акту приймання-передачі майна, майнових прав та зобов`язань від 13.06.2013 року, в господарське відання ДП АМПУ , серед іншого майна, було передано, зокрема, трикімнатних квартир 4 штуки №24, 40 , 57 , 60 , які розташовані по АДРЕСА_10 , двокімнатні квартири в„–3, 55 та трикімнатні квартири в„–4, 21, АДРЕСА_11 (т. 1 , а.с. 29).

Так, розпорядженням Ізмаїльського міського голови № 703р від 27.09.2001 кв. АДРЕСА_1 було надано у власність шляхом приватизації ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 та ОСОБА_6 (т. 1, а.с. 117).

Крім того, судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 та ОСОБА_6 вищевказана квартира належала на підставі свідоцтва про право власності № 392 від 06.11.2001 року, виданого Ізмаїльським виконавчим комітетом та зареєстрованого в КП Ізмаїльське МБТІ за № 66-148 (т. 1, а.с. 116).

На підставі договору купівлі-продажу № 2001-135 від 22 листопада 2001 року, укладеному між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 належить на праві власності квартира АДРЕСА_1 (т.1, а.с. 145).

Згідно ч. 3 ст. 8 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Відповідно до ч. 10 ст. 8 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду органи приватизації не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), кімнат (гуртожитків) у приватизації займаного ними житла, за винятком випадків, передбачених законом.

Згідно ч. 2 ст. 2 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду Не підлягають приватизації: квартири-музеї; квартири (будинки), розташовані на територіях закритих військових поселень, підприємств, установ та організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам`яток садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв; кімнати в гуртожитках; квартири (будинки), які перебувають в аварійному стані (в яких неможливо забезпечити безпечне проживання людей); квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири (будинки), розташовані в зоні безумовного (обов`язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Отже, перелік підстав для відмови в приватизації квартири є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. До них відносяться відсутність у особи права на приватизацію та заборона приватизувати конкретне приміщення.

Таким чином, відсутні підстави для скасування розпорядження Ізмаїльського міського голови №703 від 27.09.2001р., а відтак і виданого на його підставі свідоцтва про право власності №392 від 06.11.2001р., виданого комунальним підприємством Ізмаїльське МБТІ на ім`я ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

З матеріалів справи вбачається, що розподільчий баланс та Акт приймання-передачі майна, майнових прав та зобов`язань між ДП ІЗМ МТП та ДП АМ.ПУ були підписані 13.06.2013р. та згідно наведених документів серед іншого майна було передано і спірне майно. Проте на той час вказане майно вже перебувало у власність відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Відповідно до ч. 1 ст. 128 ЦК Української РСР, право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13.12.95 № 56, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19 січня 1996 р. за № 31/1056 і який є частиною національного законодавства, затверджено Правила державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб (надалі - Правила державної реєстрації об`єктів нерухомого майна).

Відповідно до п.1.3 Правил державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, вони діють на території України і є обов`язковими для виконання всіма міністерствами, відомствами, місцевими органами державної виконавчої влади та місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями.

Згідно з п.п. 5 п. 1.5. Правил державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, до об`єктів нерухомого майна, що підлягають державній реєстрації, відносяться квартири багатоквартирних будинків.

Відповідно до п.п а,д,з п. 2.2. Правил державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, реєстрація проводиться в такому порядку: заявник подає до бюро технічної інвентаризації два примірники правовстановлюючого документу (оригінал та копію); при реєстрації об`єктів нерухомого майна за юридичними особами, їм видається реєстраційне посвідчення (додаток N 7), до інвентаризаційної справи додається копія правовстановлюючого документа, довідка про належність об`єкта нерухомого майна, в якій записується: прізвище або найменування власника, назва і зміст правовстановлюючого документа, число і місяць реєстрації з підписом особи, яка відповідає за реєстрацію. При цьому, згідно п.п. а п.4.1. Правил державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна проводиться з видачею свідоцтва про право власності за зразком, наведеним в додатку N 12 місцевими органами державної виконавчої влади, місцевого самоврядування фізичним та юридичним особам на підставі документів, встановлених законодавством, які підтверджують іх право власності на об`єкти нерухомого майна.

Аналогічні приписи містить Тимчасове положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002р. № 7/5, де в пунктах 1.4, 1.5 Положення зазначається, що реєстрація права власності на нерухоме майно - це внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно, у зв`язку з виникненням, існуванням права власності на нерухоме майно, що здійснюється БТІ за місцезнаходженням об`єктів нерухомого майна на підставі правовстановлюючих документів, обов`язковій реєстрації прав підлягає право власності на нерухоме майно фізичних та юридичних осіб.

В статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (Закон від 01.07.2004р. № 1952-ІV) вказується, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є визнанням і підтвердженням факту переходу, виникнення прав на нерухоме майно.

Статтею 9 цього Закону закріплені повноваження Державного реєстратора, де зокрема, вказується, що Державний реєстратор видає свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а стаття 18 Закону передбачає, що свідоцтво про право власності підтверджує виникнення права власності на нерухоме майно.

Згідно з пунктами 1, 3, 4 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004р. № 1952-ІV, державна реєстрація прав є обов`язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

З 1 січня 2004 року введено в дію Цивільний кодекс України, в частині 2 статті 331 якого вказується на те, що якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

В обґрунтування позовних вимог Міністерством інфраструктури України не надано жодного правовстановлюючого документу на спірний об`єкт нерухомості та підтвердження реєстрації права власності на нього.

З урахуванням вищевикладеного, посилання позивача на те, що Міністерство інфраструктури України є власниками спірної квартири є безпідставними. А тому, були відсутні правові підстави для передання ДП ІЗМТ за актом приймання - передачі майна, майнових прав та зобов`язань ДП АМПУ спірної квартири.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Таким чином, спірним свідоцтвом про право власності, розпорядженням Ізмаїльського міського голови та договором купівлі-продажу від 22.11.2001 року відносно квартири АДРЕСА_1 права позивача не порушені, а тому відсутні правові підстав для задоволення позову, оскільки факт порушення прав позивача видачею свідоцтва про право власності та укладенням спірного договору не вбачається та останнім не доведений.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що ДП Ізмаїльський морський торговельний порт згідно акту приймання-передачі від 06.04.1998р. на виконання договору купівлі-продажу квартир отримало п`ять квартир в тому числі квартиру АДРЕСА_1 .

Однак, наданий позивачем акт-приймання передачі від 06.04.1998р. ніяким чином не підтверджує факт набуття ДП Ізмаїльський морський торговельний порт права власності на зазначену квартиру, а лише підтверджує факт приймання-передачі майна. Більш того, у зазначеному акті прийманні-передачі взагалі не зазначено адреси переданих квартир, тобто вказаним актом не підтверджується факт передачі саме квартири АДРЕСА_1 .

При цьому позивачем не було надано копії договору купівлі-продажу квартир укладеного 28.10.1997 року між СМУ-20 АООТ Одесоблстрой та Ізмаїльським морським торгівельним портом.

Позивач посилається на те, що відповідно до розподільчого балансу та акту приймання-передачі майна в господарське відання ДП АМПУ було передано квартиру АДРЕСА_1 .

Так, в акті приймання - передачі майна, майнових прав та зобов`язань від 13 червня 2013 року зазначено, що роком введення квартири в„– 4 в експлуатацію є 2001 рік, в той час як, в акті приймання-передачі квартир від 06.04.1998 року зазначається, що передається п`ять квартир, однак до введення майна в експлуатацію воно є об`єктом незавершеного будівництва , тобто іншим об`єктом права власності.

Тобто, існує невідповідність зазначеного майна у акті приймання-передачі від 06.04.1998 року та акту приймання - передачі майна, майнових прав та зобов`язань від 13 червня 2013 року.

Суд першої інстанції правильно звернув увагу, що згідно акту приймання - передачі майна, майнових прав та зобов`язань від 13 червня 2013 року, квартири за АДРЕСА_14 мають один інвентарний номер 226/511, а квартири за АДРЕСА_15 - інвентарний номер 227/512. Разом з тим, як вбачається з акту приймання-передачі майна, майнових прав та зобов`язань від 13 червня 2013 року, кожний об`єкт нерухомості (на відміну від вищевказаних квартир), який був переданий за актом від 13.06.2013 року має окремий (власний) інвентарний номер.

На обґрунтовану думку суду першої інстанції, перебування майна на балансі попередника в особі ДП Ізмаїльський морський торговельний порт не є підтвердженням набуття ДП Адміністрація морських портів України права власності (права повного господарського відання) на це майно.

Зазначення квартири АДРЕСА_1 в Єдиному реєстрі об`єктів державної власності щодо державного майна (т. 1, а.с. 190) не підтверджує права власності позивача на цю квартиру, оскільки згідно листа Фонду державного майна України від 26.12.2018 року № 10-15-26396 підставою для включення та внесення змін до Реєстру є надходження від суб`єктів управління до Фонду інформації про об`єкти державної власності. Таким чином, дії Фонду щодо внесення даних до Реєстру залежать від дій суб`єктів управління (т.1, а.с. 235).

18 грудня 2017 року ДП АМПУ в особі Ізмаїльської філії було направлено листа до Фонду державного майна України про включення квартири АДРЕСА_1 до Єдиного реєстру об`єктів державної власності (т. 1, а.с. 36).

Стаття 41 Конституції України закріплює право кожного громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано 17.07.1997 року відповідно до Закону України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, № 4, № 7 та № 11 до Конвенції , закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на повагу своєї власності, безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Приймаючи до уваги, що в зв`язку з тим, що відповідачі придбали квартиру АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі продажу, у встановленому законом порядку, суд першої інстанції вмотивовано вважав, що неможливо позбавити відповідачів права вільно володіти своїм майном.

Таким чином, в задоволенні позову Міністерства інфраструктури України до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Ізмаїльського міського голови Абрамченка Андрія В`ячеславовича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - державне підприємство Адміністрація морських портів України , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - виконавчий комітет Ізмаїльської міської ради, об`єднання співвласників багатоквартирного будинку ВЕРЕСК , товарна біржа Ізмаїльська універсальна біржа Вітязь , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , приватне підприємство Будівельно-монтажне управління №20 про скасування свідоцтва про право власності № 392 від 06.11.2001 року; розпорядження Ізмаїльського міського голови № 703 р. від 27.09.2001 року; визнання недійсним договору купівлі-продажу від 22.11.2001 року відносно квартири АДРЕСА_1 та визнання за державою в особі Міністерства інфраструктури України право власності на квартиру АДРЕСА_1 необхідно відмовити.

Враховуючи, що позивачу було відмовлено в позові з мотивів не доведення його права на квартиру, суд першої інстанції правильно не вирішував питання про застосування строків позовної давності.

Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Твердження скаржника в апеляційній скарзі про те, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам закону, є неспроможними, оскільки доводи, які були зазначені в апеляційній скарзі, були спростовані судом першої інстанції, з висновками якого погоджується колегія суддів.

Колегія суддів зазначає, що Міністерство інфраструктури України також не надало жодного доказу тому, що воно дійсно утримувало свою власність, не надано жодного доказу того, що спірний об`єкт був на балансі; на цей об`єкт, як передбачено законом, нараховувались якісь амортизаційні витрати.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право на повагу до приватного і сімейного життя і зазначено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 2 грудня 2010 р. у справі Кривіцька та Кривіцький проти України , яке набуло статусу остаточного 2 березня 2011 р., визнано, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 13 травня 2008 р. у справі МакКенн проти Сполученого Королівства (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, п. 50).

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється згідно із законом та не може розглядатись як необхідне в демократичному суспільстві (див. рішення від 18 грудня 2008 р. у справі Савіни проти України (Saviny v. Ukraine), заява № 39948/06, п. 47).

Крім того, втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й необхідним у демократичному суспільстві . Інакше кажучи, воно має відповідати нагальній суспільній необхідності , зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (див. рішення у справі Зехентнер проти Австрії (Zehentner v. Austria), заява № 20082/02, п. 56, ECHR 2009-...). Концепція житла має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (див. рішення від 27 травня 2004 р. у справі Коннорс проти Сполученого Королівства (Connors v. the United Kingdom), заява № 66746/01, п. 82).

Виходячи з наведеного, колегія суддів зазначає, що Міністерство інфраструктури України не надало доказів того, що здійснює втручання у конституційне право на житло ОСОБА_1 та ОСОБА_2 згідно із законом та у відповідності до нагальної суспільної необхідності, зокрема таке втручання не є співрозмірним із переслідуваною Міністерством інфраструктури України метою - отримання комфортного житлового приміщення з проведеним за рахунок відповідачів капітальним ремонтом, не прикладаючи жодних матеріальних витрат і зусиль та фінансових затрат до реконструкції та відновлення спірного приміщення (на балансі був об`єкт незавершеного будівництва, а витребовується повноцінна квартира з ремонтом, який зроблений за рахунок власних коштів відповідачів).

Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Також судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ Гірвісаарі проти Фінляндії , п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Тому, на думку колегії суддів, справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Міністерства інфраструктури України залишити без задоволення.

Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 04 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 06 квітня 2020 року.

Головуючий Р.Д. Громік

Судді: М.М. Драгомерецький

П.М. Черевко