Рішення

від 25.03.2020 по справі 201/13963/19

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 201/13963/19

Провадження № 2/201/99/2020

РІШЕННЯ

Іменем України

25 березня 2020 року м. Дніпро

Суддя Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська - Наумова О.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в приміщенні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бунякіної Олени Валентинівни, ОСОБА_2 (третя особа - Дніпровська міська рада) про визнання незаконним і скасування рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, скасування запису про право власності,

ВСТАНОВИВ:

17.12.2019р. (згідно зі штампом на поштовому конверті - а.с. 13) ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із позовом до приватного нотаріуса Дніпровського МНО Бунякіної О.В., ОСОБА_2 визнання незаконним рішення про державну реєстрацію, скасування запису про право власності (а.с 1-4).

Ухвалою судді від 20.12.2019р. позовну заяву залишено без руху і позивачеві був наданий строк для усунення її недоліків (а.с. 15).

Після усунення позивачем недоліків шляхом сплати судового збору і подання 30.01.2020р. уточненої позовної заяви, де позивач до участі у справі у якості третьої особи залучив Дніпровську міську раду (а.с. 19-28), ухвалою судді від 31.01.2020р. позов прийнято до розгляду та відкрито провадження, розгляд справи призначено в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін до положень ч. 1 ст. 274, ч. 5 ст. 279 ЦПК України (а.с. 42-43).

В обґрунтування позовних вимог (з урахуванням їх уточнень) позивач зазначив, що він зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , є користувачем частини домоволодіння за вказаною адресою. У березні 2019 року він вирішив оформити право приватної власності на частину вказаного житлового будинку, тому звернувся до Державного реєстратора відділу державної реєстрації Чумаківської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області з цим питанням. На запит реєстратора до КП Дніпропетровське МБТІ щодо наявності відомостей про право власності на домоволодіння надана відповідь від 18.03.2019р. № 3656 про те, що відомості про право власності на нерухоме майно відсутні, додано Акт ідеальних часток від 30.03.2010р., складений спеціалістом КП Дніпропетровське МБТІ Рибаковою К.А., яким визначено, що у фактичному користуванні позивача знаходиться 18/100 частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , а рештою домоволодіння користуються ОСОБА_2 і ОСОБА_3 .

Після ознайомлення з цими документами державним реєстратором повідомлено, що право власності на домоволодіння зареєстроване в цілому за ОСОБА_2 , а тому за позивачем зареєструвати право власності на частину будинку не можливо. Прохання про вирішення спору ОСОБА_2 ігнорує.

Також вказує, що згідно з Державним актом на право приватної власності на землю відповідачеві ОСОБА_2 належить земельна ділянка площею 0,15 га під домоволодінням, на якій розташовано 82/100 часток його домоволодіння, а 18/100 часток позивача не відносяться і не розташовані на цій земельній ділянці.

22.02.2017р. приватним нотаріусом Дніпровського МНО Бунякіною О.В. зареєстровано право приватної власності на все домоволодіння за ОСОБА_2 Реєстраційні дії нотаріуса порушують право позивача як фактичного користувача, особи, яка зареєстрована у будинку, обмежує право вільно користуватись і розпоряджатися частиною домоволодіння, яку він законно займає. Вважав, що нотаріусом у порушення ч. 4 ст. 8, п. 1 ч. 3 ст. 10 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень під час проведення реєстрації права власності в цілому за ОСОБА_2 не витребувано і не надано правову оцінку інформаційній довідці з КП Дніпропетровське МБТІ щодо належності прав на житловий будинок лише ОСОБА_2 .

Відповідно до графічних даних Державного земельного кадастру, приватизована земельна ділянка з кадастровим номером 1210100000:03:292:0002 знаходиться тільки під частиною житлового будинку, що знаходиться у фактичному користуванні ОСОБА_2 . Інші 18/100 часток домоволодіння позивача знаходиться на не приватизованій земельній ділянці, яка відноситься до земель комунальної власності, тому приватним нотаріусом Дніпропетровського МНО Бунякіною О.В. при здійсненні державної реєстрації права власності на все домоволодіння порушено також інтереси Дніпровської міської ради, як суб`єкта права комунальної власності на землю. Тому позивач вважав за доцільне залучити в якості третьої особи Дніпровську міську раду.

Враховуючи викладене, посилаючись на ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, норми ст.ст. 10, 18, 22, 26, 37 Закону України про Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , п. 51 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011р. № 1141 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 06.06.2018р. № 484), просив визнати незаконним і скасувати рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, прийняте приватним нотаріусом Дніпровського МНО Бунякіною О.В. про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності за ОСОБА_2 .

Від відповідач - приватного нотаріуса Дніпровського МНО Бунякіної О.В. 27.02.2020р. надійшов відзив на позовну заяву (а.с. 47-51), в якому нотаріус з позовними вимогами не погодився. Зазначив, що сфера державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень регламентовані Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим Постановою КМУ від 25.12.2015р. № 1127 (далі - Порядок державної реєстрації).

Згідно зі ст. 10 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень нотаріус є державним реєстратором.

Державна реєстрація права власності на житловий будинок, збудований до 05.08.1992 р. регламентована п. 42 Порядку державної реєстрації.

Так, для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 р., подаються: 1) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна; 2) документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси.

Документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, не вимагається у разі, коли державна реєстрація права власності проводиться на індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинок, збудований на земельній ділянці, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі прав. У такому разі заявник в поданій заяві обов`язково зазначає відомості про кадастровий номер відповідної земельної ділянки.

22.02.2017р. до нотаріуса як до державного реєстратора звернувся Христьян В.А. із заявою про державну реєстрацію права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

До заяви заявник додав документи:

- технічний паспорт, виготовлений 27.01.2017р. ФОП ОСОБА_4 , інженер з технічної інвентаризації ОСОБА_5 (сертифікат АЕ 001686), в якому згідно розділу про характеристики об`єкта нерухомого майна встановлено, що житловий будинок літ. А - 1 побудовано у 1946 році, до нього також прибудовано літ. А-1 - прибудова, 1946 року, літ. А2-1- прибудова 1946 року, літ. а1-1 - прибудова 1991 року, літ. А4-2 - прибудова 1991 року;

- акт інженера з технічної інвентаризації ОСОБА_5 від 27.01.2017р., в якому зазначено, що будівництво не є самочинним відповідно до п. 3.2, 6.1 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001р. № 127, із змінами та доповненнями;

- державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ДП НОМЕР_1 , 69162005, виданий 11.2.1998р. Дніпропетровською міською радою на ім`я ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_1 ;

- витяг з Державного земельного кадастру від 25.01.2017р. № НВ-1204338202017 щодо підтвердження державної реєстрації права власності на земельну ділянку за законодавством до 01.01.2013р., коли права на земельні ділянки реєструвались в реєстрі ДЗК. Згідно витягу з ДЗК зареєстрованим власником земельної ділянки, є ОСОБА_2 . Кадастровий номер земельної ділянки 1210100000'.03:292:0002;

- інформація щодо реєстрації права власності до 01.01.2013р. в реєстрі БТІ, надана КП Дніпропетровське МБТІ ДОР листом від 16.02.2017р. за вих. № 1961, згідно якої право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 ні за ким не зареєстроване.

Вказує, що наданий перелік документів був достатнім для прийняття рішення про державну реєстрацію права власності на житловий будинок, оскільки він відповідав вимогам п. 42 Порядку державної реєстрації.

24.02.2017р. нотаріусом прийняте рішення № 34031353 про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно із відкриттям розділу і 24.02.2017р. зареєстроване права власності № 19196375 на спірний житловий будинок за заявником - ОСОБА_2 з відкриттям розділу в Державному реєстрі прав № 1182585012101.

Також в Державному реєстрі прав було зареєстровано право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку із кадастровим номером 1210100000:03:292:0002, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності зареєстровано за № 19196186, щодо земельної ділянки відкрито розділ № 1182575712101.

З урахуванням викладеного, вважав, що всі дії і рішення нотаріуса як реєстратора відповідали вимогам ч. 3 ст. 10 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень

Додатково звернув увагу на те, що позивач просить скасувати рішення і записи про право власності в цілому на об`єкт нерухомого майна, але додав документи, що свідчать лише про можливість набуття ним права власності на частку у праві власності. Натомість скасування державної реєстрації права відповідача ОСОБА_2 може призвести до порушення права власності останнього не залежно від того, чи є нерухомість об`єктом спільної власності чи ні. Зазначив, що у даному випадку предметом спору є не стільки дії та рішення державного реєстратора як суб`єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, а скільки поновлення або встановлення права власності позивача на нерухоме майно, а підставою позову - обґрунтування речового права на майно.

Звернув увагу на чисельні позиції Великої Палати Верховного Суду про те, що оскарження реєстраційних дій є спором приватноправового характеру і цей спір має бути пов`язаний зі спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства, а також чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорюване рішення, здійснено оспорюваний запис.

Втім, позивач оскаржує дії нотаріуса як державного реєстратора і не заявляє вимог про право на об`єкт нерухомого майна, не просить визнати за собою право власності (навіть в частці).

Також зауважив на тому, що згідно із ч. 3 ст. 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Проте позивач не порушує питання про одночасне визнання, зміну чи припинення права власності.

Враховуючи викладене, просив відмовити у задоволенні позову.

Відповідачеві ОСОБА_2 судом була направлена ухвала про відкриття провадження разом із позовом і доданими до нього документами, але станом на день розгляду справи, конверт із вказаними документами був повернутий на адресу суду із зазначенням причин невручення за закінченням терміну зберігання (а.с. 75).

З огляду на приписи ч. 9 ст. 130 ЦПК України відповідач вважається таким, що повідомлений про розгляд справи належним чином, що виключає сукупність підстав, передбачених ст. 280 ЦПК України для винесення заочного рішення, суд розглядає справу у порядку спрощеного провадження з винесенням судового рішення на загальних підставах.

Третя особа - представник Дніпровської міської ради , яким отримана ухвала про відкриття провадження у справі, докази чого наявні в матеріалах справи (а.с. 45), правом на надання відзиву або пояснень також не скористалися.

Враховуючи категорію спору (малозначна справа), справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін для розгляду малозначних справ відповідно до положень ст. 274 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши позиції сторін, оцінивши зібрані докази по справі за принципами ст. 89 ЦПК України та у сукупності з нормами законодавства, вважаю, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Згідно із ст.ст. 76, 77, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. А відповідно до ст. 80 ЦПК достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З матеріалів справи видно, що згідно із довідкою про склад сім`ї та місце реєстрації, яка буда видана позивачеві - ОСОБА_1 24.06.2019р. головою квартального комітету № 8, за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані: позивач - ОСОБА_1 , 1952 р.н. та члени сім`ї - ОСОБА_6 , 1950 р.н., ОСОБА_7 1975 р.н (а.с. 36).

На замовлення позивача ОСОБА_1 27.06.2003р. КП Дніпропетровське МБТІ був виготовлений технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , в якому розмір частки власності вказаний як 31/100, та в якому вказано, що все домоволодіння є самовільним будівництвом (а.с. 33-35).

Як вказує позивач, він фактично є користувачем частини вказаного домоволодіння і тому в березні 2019 року вирішив оформити право власності на частину житлового будинку, звернувся до Державного реєстратора відділу державної реєстрації Чумаківської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області.

На запит державного реєстратора КП Дніпропетровське МБТІ наданий лист від 18.03.2019р. № 3656 про те, що станом на 31.12.2012р. в інвентаризаційній справі за адресою: АДРЕСА_1 , відомості про право власності на нерухоме майно відсутні. Повідомлено, що згідно інвентаризаційної справи, за даними останньої інвентаризації, проведеної 30.03.2010р. на земельній ділянці за вищевказаною адресою значиться самочинне будівництво житлового будинку літ. А-1 житловою площею 120,6 кв.м, загальною площею 168,0 кв.м та господарських будівель (усе побудовано за період з 1946 по 2008 роки), про що виставлено відповідні штампи.

В матеріалах інвентаризаційної справи міститься акт часток між користувачами вищезазначеного нерухомого майна від 30.03.2010р., складений КП ДМБТІ ДОР (додано копію). Відомості щодо узаконення нерухомого майна та затвердження акту часток, в матеріалах інвентаризаційної справи відсутні (а.с. 29).

Як видно з Акта ідеальних часток від 30.03.2010р., складеного спеціалістом КП Дніпропетровське МБТІ Дніпропетровської обласної ради Рибаковою К.А., він складений на замовлення № 1/1595 від 28.05.2009р., у зв`язку із самовільно побудованим домоволодінням та оформленням правовстановлюючих документів. Домоволодіння розташоване на земельній ділянці площею 2222 м.кв.

У цьому акті визначені ряд будівель і прибудов, які знаходяться у фактичному користуванні відповідача ОСОБА_2 (26/100), позивача ОСОБА_1 (18/100) і ОСОБА_3 - 56/100 (а.с. 30-31).

Як видно з наданого позивачем Державного акта на право приватної власності на землю (серії ДП Д* НОМЕР_2 ) відповідачеві ОСОБА_2 належить земельна ділянка площею 0,15 га, кадастровий номер 1210100000:03:292:0002, розташована на території АДРЕСА_1 , з яких 0,10 га - для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, 0,05 га - для ведення особистого підсобного господарства (а.с. 37).

З наданих нотаріусом документів встановлено, що в лютому 2017 року до нотаріуса звернувся відповідач ОСОБА_2 із заявою про державну реєстрацію права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

До заяви були надані документи, що стали підставою для реєстрації права власності.

Так, на замовлення ОСОБА_2 був виготовлений ФОП ОСОБА_4 в особі інженера з технічної інвентаризації ОСОБА_5 (сертифікат серії АЕ 001686 - а.с. 60) технічний паспорт від 27.01.2017р. (а.с. 52 - 59), в розділі якого про характеристики будинку, господарських будівель і споруд (а.с. 58) вказано, що житловий будинок літ. А - 1 побудовано у 1946 році, до нього прибудовано: літ. А-1 - прибудова 1946 року, літ. А2-1- прибудова 1946 року, літ. а1-1-прибудова 1991 року, літ. А4-2-прибудова 1991 року. Також збудовані інші господарські споруди протягом 1970 - 2006 років.

Згідно з актом інженера з технічної інвентаризації ОСОБА_5 від 27.01.2017р. будівництво не є самочинним відповідно до п. 3.2, 6.1 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001р. № 127, із змінами та доповненнями (а.с. 62).

Також був наданий державний акт на право приватної власності на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , серії НОМЕР_3 , виданий 11.2.1998р. Дніпропетровською міською радою на ім`я ОСОБА_2 (а.с. 70-71), витяг з Державного земельного кадастру від 25.01.2017р. № НВ-1204338202017 щодо підтвердження державної реєстрації права власності на земельну ділянку за законодавством до 01.01.2013р., згідно з яким зареєстрованим власником земельної ділянки є ОСОБА_2 , кадастровий номер земельної ділянки 1210100000:03:292:0002 (а.с. 64).

На запит нотаріуса надана відповідь листом від 16.02.2017р. за вих. № 1961 КП Дніпропетровське МБТІ про те, що станом на 31.12.2012р. право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 ні за ким не зареєстроване (а.с. 63).

Отже на підставі вказаних документів державним реєстратором (нотаріусом) 24.02.2017р. прийняте рішення № 34031353 з відкриттям розділу в Державному реєстрі прав № 1182585012101 про державну реєстрацію права власності на житловий будинок за відповідачем ОСОБА_2 , оскільки, як вказує нотаріус, перелік документів відповідав вимогам п. 42 Порядку державної реєстрації.

Також в Державному реєстрі прав зареєстрованим є право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку із кадастровим номером 1210100000:03:292:0002, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 - за № 19196186 з відкриттям розділу № 1182575712101, що видно з інформації з Державного реєстру речових прав станом на 24.01.2020р. (а.с. 38-40).

Отже, як установлено під час розгляду даної справи, між сторонами - ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у 2010 році існували правовідносини щодо розподілу на праві власності самочинно збудованого домоволодіння розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що видно з акта ідеальних часток від 30.03.2010р., який складений (як видно з його змісту) спеціалістом БТІ у зв`язку із самовільно побудованим домоволодінням для оформленням правовстановлюючих документів на ці частки .

Проте з матеріалів справи не видно і позивачем у позові не зазначається про те, що ним набуте право власності на самочинне будівництво в частині 18/100 часток домоволодіння, або між сторонами коли-небудь існував спір щодо визнання права власності на самочинне будівництво і такий спір був віднесений на розгляд компетентного суду.

Отже, станом не момент розгляду цього позову, спір щодо права власності позивача на 18/100 часток домоволодіння не вирішений. Сам по собі акт ідеальних часток від 30.03.2010р., у якому до того ж вказано, що правовстановлюючі документи не оформлювалися, не є правовстановлюючим документом, адже ним лише зафіксоване фактичне користування домоволодінням його мешканцями, проте жодних документів, які посвідчують участь позивача у будівництві будинку не надано.

Крім того, позивач вказує, що на земельній ділянці розташована частина домоволодіння - 82/100 часток, якими користується його брат - відповідач ОСОБА_2 , а інші 18/100 частин домоволодіння, що перебувають у користуванні позивача, не розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 1210100000:03:292:0002.

Між тим, з наявних у справі доказів (технічних паспортів, які виготовлялися через значний проміжок часу - 2003 і 2017 рік, акта ідеальних часто) не можливо встановити, які саме будівель, що становлять 18/100 частин домоволодіння, знаходяться на земельній ділянці, що належить ОСОБА_2 , а які - ні.

Суд вважає неспоможними в такими, що не ґрунтуються на законі доводи позивача про те, що реєстраційні дії нотаріуса суперечать його правам фактичного користувача й особи, яка зареєстрована у цьому житловому будинку, обмежує його права у вільному користуванні частиною домоволодіння, яку він законно займає, оскільки жодних належним і допустимих доказів про наявність права користування будинком, або іншого права на будинок позивачем не надано.

Довідка про склад сім`ї, видана позивачеві 24.06.2019р. головою квартального комітету на підставі затвердженого рішенням органу місцевого самоврядування Порядку видачі та завірення довідок, характеристик та інших актів громадянам, які мешкають у Соборному районі міста Дніпра, є документом, що підтверджує його проживання або реєстрацію на території приватного сектору, але не є документом, що підтверджує право власності на домоволодінням.

Щодо обраного позивачем способу захисту права слід зазначити таке.

Згідно із ч. 3 ст. 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Позивач оскаржує дії нотаріуса як державного реєстратора і просить скасувати рішення державного реєстратора про реєстрацію за відповідачем ОСОБА_2 в цілому його права власності на будинок, як таке, що порушує право позивача лише на 18/100 часток домоволодіння, не надаючи при цьому жодних правовстановлюючих документів на свою частину і одночасно не ставить питання про визнання за ним права власності на нерухоме майно (частку).

Згідно з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, що знайшли свої відображення у постановах від 04.09.2018р. у справі №823/2042/18, від 04.04.2018р. у справі №817/1048/17, від 18.04.2018р. у справі №804/1001/16, спори про оскарження реєстраційних дій, учинених іншою особою, є спорами про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства, а також чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорюване рішення, здійснено оспорюваний запис. Зазначене свідчить про приватноправовий характер спору. У таких спорах (про скасування державної реєстрації права, належного одній особі, за заявою іншої особи) перед судом, який буде вирішувати спір, обов`язково постає питання правомірності укладення цивільно-правових договорів, на підставі яких відбулись реєстраційні дії, незалежно від того, чи заявив позивач вимогу щодо оскарження таких договорів.

Проте позивач не ставить перед судом питання про визнання за ним права власності на свої 18/100 часток (зокрема - як на самочинне будівництво), зі змісту позовних вимог не вбачається, що позивач пред`являє позовні вимог до відповідача - ОСОБА_2 , як до особи, що не визнає право власності позивача на частину домоволодіння (хоча і вказує його відповідачем), а оскаржує лише самі по собі рішення та дії державного реєстратора (нотаріуса), записи про державну реєстрацію, що не є нележаним захистом права, оскільки не пов`язане зі спором про право.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Обговорюючи питання розподілу судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України, з урахуванням того, що у задоволенні позовних вимог відмовлено, судові витрати з відповідачів не стягуються.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76 - 81, 89, ч.7 ст. 141, 259, 263 - 265, ч. 1 ст. 274, ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суддя -,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бунякіної Олени Валентинівни, ОСОБА_2 (третя особа - Дніпровська міська рада) про визнання незаконним і скасування рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, скасування запису про право власності - відмовити .

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Суддя Наумова О.С.