Постанова

від 07.04.2020 по справі 160/6292/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

07 квітня 2020 року м. Дніпросправа № 160/6292/19

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),

суддів: Іванова С.М., Чередниченка В.Є.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за апеляційною скаргою Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2019 року (суддя Озерянська С.І.) у справі № 160/6292/19

за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Товариства з обмеженою відповідальністю Абрі Плюс

про стягнення адміністративно-господарських санкцій,-

встановив:

У липні 2019 року Дніпропетровське обласне відділення ФСЗІ звернулось до суду із позовом, у якому просило стягнути з ТОВ Абрі Плюс адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочого місця для працевлаштування особи з інвалідністю в розмірі 22 669,23 грн.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.11.2019 у задоволенні позову відмовлено.

Вказане рішення мотивоване відсутністю підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій, оскільки вимоги законодавства щодо створення вакантних місць для осіб з інвалідністю та подання відповідного звіту останнім виконано. Водночас, обов`язок роботодавця щодо пошуку осіб з інвалідністю для заповнення вказаних вакантних місць чинним законодавством України не передбачено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Дніпропетровське обласне відділення ФСЗІ оскаржило його в апеляційному порядку.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник вказав на не здійснення відповідачем усіх можливих заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, що призвело до невиконання ним встановленого законом нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю. Відповідно, застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій за невиконання вказаного нормативу є правомірним. З огляду на це, скаржник просить рішення суду першої інстанції скасувати та винести нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції вірно встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ТОВ Абрі Плюс перебуває на обліку в Дніпропетровському обласному відділенні ФСЗІ, як підприємство, яке в своїй діяльності використовує найману працю.

Згідно Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік, що надавався відповідачем 21.02.2018 року до Дніпропетровського обласного відділення ФСЗІ, чисельність інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, встановленого ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні , становить 1 особа, однак у 2018 році на підприємстві не працювали особи, яким встановлена інвалідність.

У зв`язку із відсутністю працевлаштованих осіб з інвалідністю у кількості 1 особа, скаржник склав розрахунок, відповідно до якого розраховано: адміністративно-господарських санкцій із середньої річної заробітної плати штатного працівника - 22669,23 грн., перераховано коштів адміністративно - господарських санкцій за незайняті робочі місця для осіб з інвалідністю 0,00 грн., суми адміністративно-господарських санкцій - 45338,46х 1-0 = 22669,23 грн.

Правомірність застосування до відповідача вказаної суми адміністративно-господарських санкцій є предметом розгляду у межах цієї справи.

При вирішенні справи колегія суддів виходить з норм Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні .

Так, ч.ч.1 - 3 ст. 18 вказаного Закону передбачено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні , для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Згідно з ч. 1 ст. 20 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що на підприємства, установи, організації, які використовують найману працю, покладено такі обов`язки: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів; надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; якщо середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

При цьому, обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком самостійно підбирати осіб з інвалідністю на створені робочі місця.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України Про зайнятість населення , роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

Матеріалами справи підтверджено, що ТОВ Абрі Плюс протягом 2018 року подавало до Дніпровського міського центру зайнятості щомісячні звіти за формою 3-ПН за вакантними посадами, що підтверджується наданими відповідачем копіями звітів.

Згідно з ч. 1 ст. 217 Господарського кодексу України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, внаслідок застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною 2 цієї статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб`єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

Отже, за умови виконання підприємством обов`язку щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, своєчасного інформування центру зайнятості про наявність вакантних посад, а також за відсутності даних про відмову особі з інвалідністю у прийнятті на роботу, правові підстави для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені відсутні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі №806/1368/17.

Враховуючи виконання відповідачем вищевикладених умов, підстави для застосування до нього адміністративно-господарських санкцій - відсутні, а апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції об`єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, та ухвалив судове рішення без порушення норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2019 року у справі № 160/6292/19 - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складений 07.04.2020.

Головуючий суддя О.М. Панченко

суддя С.М. Іванов

суддя В.Є. Чередниченко