Постанова

від 08.04.2020 по справі 160/6231/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

08 квітня 2020 року м. Дніпросправа № 160/6231/19

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Малиш Н.І. (доповідач),

суддів: Баранник Н.П., Щербака А.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 січня 2020 року у справі №160/6231/19 за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю " Алкогольна виробничо-дистриб`юторська компанія" про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -

ВСТАНОВИВ:

Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Алкогольна виробничо-дистриб`юторська компанія» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 92086,16 грн. за 2018р.

Позов мотивовано тим, що відповідачем самостійно визначено кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати у нього, проте станом на кінець звітного періоду останній не виконує нормативи щодо працевлаштування інвалідів, внаслідок чого, згідно з приписами Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» , до нього застосовано адміністративно господарські санкції у розмірі 92086,16 грн.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 січня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Позивачем подана апеляційна скарга, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, позов задовольнити. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що не всі можливі заходи для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідач здійснив. Крім того, у разі невиконання нормативу, відповідач зобов`язаний сплатити адміністративно-господарську санкцію.

Сторони повідомлені про день розгляду справи.

В силу пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що відповідач подавав звітність форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» щомісячно з січня по грудень 2018 року.

Також відповідачем було подано звіт за формою 10-ПІ за 2018 рік, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становила у 2018 році 65 осіб, із них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 1 особа, кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - 3 особи, середньорічна заробітна плата штатного працівника 46043 грн.

Відповідно до розрахунку суми позову, сума адміністративно - господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів - 92086,16 грн.

Позивач звернувся до суду з позовом з підстав невиконання відповідачем нормативу з працевлаштування осіб з інвалідністю.

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову дійшов висновку, що відповідачем були вчинені усі залежні від нього заходи для працевлаштування інвалідів, а тому відсутні підстави сплатити адміністративно-господарської санкції.

Колегія суддів з висновками суду першої інстанції погоджується.

Спірні правовідносини регулюються Законом України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в України" від 21 березня 1991 року №875-ХІІ (далі - Закон №875-ХІІ), Порядком нарахування пені та її сплати, затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 15 травня 2007 року №223 і зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30.05.2007 за №552/13819 із змінами і доповненнями (далі - Порядок).

Відповідно до частин 1, 3 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в України" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним (частина 5 статті 19 Закону).

Статтею 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в України" передбачено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань особи з інвалідністю, наявних у неї професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Нормами статті 18-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в України" передбачено, що особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

На виконання пункту 4 частини третьої статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 № 316 затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)". В контексті прийнятого Закону № 5067 та затвердженого Порядку подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.

Так, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані:

- виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

- надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю інформацію у порядку, передбаченому Законом № 5067 та Наказом № 316;

- звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Законом № 875-ХІІ та Порядком № 70;

- у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

В свою чергу, закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників осіб з інвалідністю.

При цьому, Законом № 875-ХІІ також визначено, що працевлаштування осіб з інвалідністю здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такої особи.

З огляду на викладене, обов`язок по працевлаштуванню осіб з інвалідністю відповідно до встановленого Законом нормативу субсидіарно покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, звіт форми № 3-ПН, що подається у порядку, визначеному наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316.

Як свідчать встановлені обставини справи відповідачем 20.02.2019 р. подано звіт за формою 10-ПІ за 2018 рік, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становила у 2018 році 65 осіб, із них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 1 особа, кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - 3 особи, середньорічна заробітна плата штатного працівника 46043 грн.

Відповідно до розрахунку суми позову, сума адміністративно - господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів - 92086,16 грн.

Судом встановлено, що протягом 2018 р., на виконання ст. 19 Закону № 875-ХІІ, відповідачем було виділено (створено) три робочих місця (менчендайзер) для працевлаштування осіб з інвалідністю, яке відповідає встановленим вимогам до робочих місць для осіб з інвалідністю відповідної категорії.

З метою сприяння працевлаштуванню осіб з інвалідністю відповідач подавав до Центру зайнятості звітність про попит на робочу силу, що підтверджується відповідними звітами за формою 3-ПН, щомісяця, які містяться в матеріалах справи. (а.с. 70-105 Т1)

Дві особи були працевлаштовані на такі посади та працювали з 20.01.2017 то 05.06.018р. та 15.06.2018р. по 12.10.2018р. (а.с. 108-118 Т1)

Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що роботодавець вжив необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, зокрема відповідачем було вжито всіх необхідних заходів для працевлаштування інвалідів, відповідач зареєстрований у Дніпропетровському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів, звітував та подавав попит про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, тому зазначені адміністративно-господарські санкції до відповідача не можуть бути застосовані.

Крім того, фактів відмови зі сторони відповідача у працевлаштуванні інвалідів за 2018 рік судом не встановлено.

Щодо доводів скаржника на те, що у разі невиконання нормативу, відповідач зобов`язаний сплатити адміністративно-господарську санкцію, слід зазначити наступне.

З положення Закону №875, не вбачається, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів супроводжується його обов`язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування їх на створені робочі місця. Такий обов`язок статтею 18 зазначеного Закону покладено на органи виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів.

Нарахування адміністративно-господарських санкцій за незайняті інвалідами робочі місця є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення. Такі санкції не можуть застосовуватися у разі відсутності необхідної кількості працевлаштованих інвалідів, якщо при цьому суб`єкт господарювання вжив усіх передбачених Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" заходів для працевлаштування останніх, тобто коли у його діях відсутній склад правопорушення.

Доводи апеляційної скарги вищезазначеного не спростовують, підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст. ст. 315, 316, 321, 322 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 січня 2020 року у справі №160/6231/19 за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю " Алкогольна виробничо-дистриб`юторська компанія" про стягнення адміністративно-господарських санкцій - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий - суддя Н.І. Малиш

суддя Н.П. Баранник

суддя А.А. Щербак