Ухвала

від 07.04.2020 по справі 826/15140/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/15140/18

УХВАЛА

про залишення апеляційної скарги без руху

07 квітня 2020 року м. Київ

Суддя-доповідач Шостого апеляційного адміністративного суду Кузьмишина О.М., перевіривши матеріали апеляційної скарги Головного управління ДФС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 листопада 2019 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Е100 УА до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.11.2019 року позов задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач звернувся до Шостого апеляційного адміністративного суду із апеляційною скаргою.

Перевіривши апеляційну скаргу, суддя-доповідач дійшов висновку, що вона підлягає залишенню без руху, оскільки не відповідає вимогам п. 1 ч. 5 ст. 296 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі-КАС України), з наступних підстав.

Так, відповідно до вимог п. 1 ч. 5 ст. 296 КАС України до апеляційної скарги додається документ про сплату судового збору.

При цьому, у пп. 2 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України Про судовий збір встановлено, що за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду справляється судовий збір у розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги, але не більше 15 розмірів прожиткового мінімумів для працездатних осіб.

Як вбачається з матеріалів справи, судовий збір за подання позову до адміністративного суду складає 616 700,00 грн., а, отже, розмір судового збору за подання апеляційної скарги становить 616 700,00*150%= 925 050,00 грн. Проте, відповідно до обмеження, встановленого пп. 2 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України Про судовий збір , судовий збір не може перевищувати 15 розмірів прожиткового мінімумів для працездатних осіб. Отже, розмір судового збору за подання апеляційної скарги становить 31 530,00 грн.

Однак, апелянтом судовий збір сплачено не було у зв`язку із чим вказаний недолік підлягає усуненню.

Так, положеннями ст. 298 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суддя-доповідач перед відкриттям апеляційного провадження повинен перевірити повноваження представника на підписання апеляційної скарги.

Відповідно до статті 1 КАС України цей кодекс визначає юрисдикцію та повноваження адміністративних судів та встановлює порядок здійснення судочинства в адміністративних судах. Частиною першою статті третьої КАС України визначено, що порядок здійснення судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в адміністративній справі здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частина третя зазначеної статті). Водночас, за приписами частини третьої статті 7 Цього ж кодексу у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Частиною першою статті 55 КАС України встановлено, що сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Отже, процесуальний кодекс розмежовує такі юридичні категорії, як представництво і самопредставництво . При цьому особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника (частина друга цієї статті).

Що стосується представництва, то за визначенням, наведеним у ст. 237 Цивільного Кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV (далі - ЦК України), ним є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства (ч. ч. 1, 3 вказаної статті).

Відповідно до підпункту 19 пункту 1 розділу VII Перехідні положення КАС України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , положення цього Кодексу застосовуються з урахуванням підпункту 11 пункту 16-1 розділу XV Перехідні положення Конституції України.

02.06.2016 за №1401-VIII Верховною Радою України було прийнято зміни до Конституції України, відповідно до яких розділ XV Перехідні положення Основного Закону України було доповнено пунктом 11, який передбачає, що представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 1 січня 2019 року (абзац перший пункту). Представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюватиметься з 1 січня 2020 року (абзац другий пункту). 30 вересня 2016 року зміни набули чинності.

Отже, представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах з 01 січня 2020 року здійснюється виключно прокурорами або адвокатами .

Водночас, варто зазначити, що пунктом 11 розділу XV Перехідні положення Конституції України врегульовані саме питання представництва. Про самопредставництво в Конституції України не йдеться, воно передбачено лише відповідними положеннями процесуальних кодексів.

За загальним правилом, підтримуваним у теорії права, самопредставництво юридичної особи - це право одноосібного виконавчого органу (керівника) чи голови (уповноваженого члена) колегіального виконавчого органу безпосередньо діяти від імені такої особи без довіреності, представляючи її інтереси в силу закону, статуту, положення. Принаймні, таке розуміння цих правовідносин закладене у частині 10 статті 39 Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю від 6 лютого 2018 року № 2275-VIII. Таке ж визначення означеного поняття було відображено у попередній редакції статті 55 КАС України.

Разом з тим, змінами, внесеними до КАС України Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення можливостей самопредставництва в суді органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб незалежно від порядку їх створення від 18 грудня 2019 року № 390-IX розширено випадки самопредставництва юридичної особи, суб`єкта владних повноважень і визначено, що юридична особа незалежно від порядку її створення, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені та визначено вичерпний перелік документів, що можуть підтвердити відповідні повноваження: відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (ч. 3 ст. 55 КАС України у чинній редакції). Держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника (частина 4 цієї статті).

З аналізу змісту цієї норми закону вбачається, що допуск особи до участі у справі та визнання належно вчиненими будь-яких інших з переліку передбачених статтею 44 КАС України процесуальних прав можливий за умови сукупної наявності обох цих умов . Отже, для визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (суб`єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження (довіреності).

Поряд з тим, залишаються чинними і такими, що підлягають обов`язковому виконанню, приписи ЦК України та Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 15 травня 2003 року № 755-IV (далі - Закон № 755-IV) з наступними змінами та доповненнями.

Так, держава може створювати юридичні особи публічного права (державні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом (ч.2 ст.167 ЦК України). До юридичних осіб публічного права, що створені державою, слід віднести й органи влади та управління: Верховну Раду України, КМУ, міністерства, відомства, державні комітети, інспекції, і т і.

Частиною першою статті 82 ЦК України визначено, що на юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах поширюються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини першої статті 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації ( ч.4 ст.87 ЦК України).

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації, регулюються, окрім ЦК України, спеціальним Законом № 755-IV.

Загальні засади державної реєстрації, а також її основні принципи визначені в статті 4 вказаного Закону. До них, зокрема, належать обов`язковість та публічність державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі.

З метою забезпечення державних органів достовірною інформацією створено Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр, Реєстр) (ч.1 ст. 7 Закону № 755-IV) .

Обов`язковому відображенню (реєстрації) в Єдиному державному реєстрі, серед інших перелічених у цій статті відомостей, належать: відомості щодо керівників державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб та осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи , у тому числі: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (ч.3 ст.9 Закону).

При цьому, відповідно до пункту другого частини першої статті першої цього закону Витяг з Єдиного державного реєстру (далі - Витяг) містить відомості, які є актуальними на дату та час формування витягу або на дату та час, визначені у запиті, або інформацію про відсутність таких відомостей у цьому реєстрі .

Статус документів та відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру, закріплений статтею 10 Закону № 755-IV, яка, зокрема, визначає, що внесені до Реєстру документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі . Якщо ж відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру , не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі .

Отже, відсутність відповідного запису у реєстрі є належним і достатнім (достовірним) підтвердженням відсутності таких відомостей (інформації) для будь-якого державного органу, яким є і суд.

Вказана позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 21.01.2020 р. у справі № 2140/1691/18.

Як вбачається з матеріалів справи, апеляційну скаргу від імені Головного управління ДФС у м. Києві підписано в.о. начальника Головного управління ДФС у м. Києві Вадимом Демченко.

На підтвердження повноважень щодо підписання апеляційної скарги апелянтом надано витяг з наказу № 139-о від 24.02.2020 р., яким на Демченка Вадима Костянтиновича покладено виконання обов`язків начальника Головного управління ДФС у м. Києві. Проте, як вбачається з інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з 24.03.2020 р. виконання обов`язків начальника Головного управління ДФС у м. Києві покладено на Брицьку Лесю Євгенівну . Відомості про те, що на час подання апеляційної скарги - 13.03.2020 р. на Демченка Вадима Костянтиновича покладено виконання обов`язків начальника Головного управління ДФС у м. Києві з правом підпису в Реєстрі відсутні.

Враховуючи вищевикладене, апелянту слід усунути недоліки апеляційної скарги шляхом подачі доказів сплати судового збору та надання доказів на підтвердження повноважень на підписання апеляційної скарги від імені Головного управління ДФС у м. Києві.

Відповідно до розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України, доповненого Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку із поширенням короновірусної хвороби "COVID-19" (опубліковано в газеті Верховної Ради України "Голос України" № 62(7319) 02.04.2020 р.) встановити апелянту строк для усунення недоліків апеляційної скарги не пізніше ніж десять днів з дня закінчення дії карантину.

Керуючись ст.ст. 133, 169, 295, 296, 298, ч. 2 ст. 321, ч. 2 ст. 325, ст.ст. 328-331, розділу VI "Прикінцеві положення" КАС України, суддя-доповідач,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві залишити без руху.

Надати апелянту строк на усунення недоліків апеляційної скарги не пізніше ніж десять днів з дня закінчення дії карантину.

Роз`яснити, що в разі невиконання вимог цієї ухвали у встановлений нею строк, апеляційна скарга буде вважатися неподаною та повернута апелянту.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.М. Кузьмишина