Рішення

від 06.04.2020 по справі 903/79/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06 квітня 2020 року Справа № 903/79/20

Господарський суд Волинської області у складі судді Дем`як В.М., розглянувши справу № 903/79/20

за позовом Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» , м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАРМ СЕРВІС» , м. Луцьк

про стягнення 4 438, 16 грн.

Без виклику представників-учаників справи

Встановив: Позивач - Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАРМ СЕРВІС» про стягнення 4 438, 16 грн., з них: пеня у розмірі 3 681,51 грн., три проценти річних у розмірі 224, 68 грн., інфляційні втрати у розмірі 531,97 грн.

Ухвалою суду від 06.02.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.

Відповідач ухвалу Господарського суду Волинської області від 06.02.2020 отримав 10.02.2020, позивач 10.02.2020, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень №4301643612504, №0160137544480.

Строк для подання відзиву відповідачу встановлено включно по 25.02.2020.

Через відділ документального забезпечення та контролю суду від відповідача відзив не надходив.

Станом на 06.04.2020 на адресу господарського суду не надходило заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Беручи до уваги приписи ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стосовно розгляду справи упродовж розумного строку, господарський суд визнавши зібрані докази достатніми для розгляду спору за наявними в справі матеріалами, -

встановив:

Акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВАРМ СЕРВІС» (далі - Відповідач) 26.11.2014 укладено договір №1079/15-ТЕ-2 купівлі-продажу природного газу (далі - Договір).

Згідно п.п 1.1, 1.2 договору продавець зобов`язався передати у власність покупцю у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України НАК "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711210000, а покупець зобов`язався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах даного договору. Газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням.

На виконання умов Договору, позивач передав у власність Відповідача природний газ на загальну суму 172 042,76 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу. (а.с. 27-36), оплата підтверджується сальдом по підприємству та довідкою по оперціях за договором (а.с. 37-38)

Відповідно до пункту 6.1 Договору, оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, що настає за місяцем купівлі-продажу газу.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України від 16.01.2003р. №436-IV, зі змінами та доповненнями (далі - ЦК України) однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, який в силу вимог частини 1 статті 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України від 16.01.2003р. №436-IV, зі змінами та доповненнями (далі ГК України), господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта(виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але йому не суперечить.

Частиною 1 статті 193 ГК України визначено, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язанння, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання госопдарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог частини 1 статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно вимог статті 509 ЦК України зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну ді (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 статті 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до вимог ч.1 ст.692 ЦК України покупець зобов`язвний оплатити товар після його прийняття або прийнятття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавсіва не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно норм цивільного та господаоського законодавства договір купівлт-продажу є оплатним, тобто при набуванні речі у власність, покупець сплачує продавцеві вартість (ціну) речі, яка обумовлена договором, а у продавця виникає зобов`язання передати покупцю річ та право її вимоги.

Даний договір є консенсуальним, оскільки права та обов`язки виникають вже в момент досягненнями ними угоди за всіма істотними умовами. Отже, змістомдоговору є ті умови, з приводу яких сторони досягли згоди.

Відповідно статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконання у цей строк (термін).

Відповідно до вимог статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

Як слідує із матеріалів справи зобов`язання з оплати за переданий газ відповідач не виконав у строк визначений Договором, чим порушив умови господарського зобов`язання, зокрема вимоги пункту 6.1 Договору, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з вимогами до відповідача про стягнення пені у розмірі 3 681,51 грн., 3% річних у розмірі 224,68 грн. та інфляційних втрат у розмірі 531,97 грн.

Щодо стягнення з відповідача пені, суд зазначає таке.

Згідно з вимогами ч.2 ст.193 ГК України, порушення зобов`язань є підставою для застосування госопдарських санкцій, акпкдбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

У відповідності до ч.1 ст.218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері госопдарювання.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та догором.

Пунктами 1, 2 ст. 230 ГК України визначено, що санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатитит у разі порушення ним павил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язазання.

Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері госопдарювання, зазначені у ст. 2 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ст. 549 ЦК України неустойко (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Договором (пунктом 7.2) передбачено, що у разі невиконання відповідачем п. 6.1 Договору, відповідач сплачує позивачу, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу.

Відповідно до ч.1, 3 ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 22.11.1996р. (з змінами), платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Зважаючи на викладене, суд приходить висновку, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 3 681,51 грн. за період з 15.02.2015 по 19.02.2015, 15.05.2015, 16.06.2015 по 12.10.2015, 15.07.2015 по 12.10.2015, 15.08.2015 по 14.12.2015, 17.11.2015 по 14.12.2015, 15.12.2015 по 16.12.2015, 15.01.2016 по 30.05.2016 , згідно ст. 230-232, 343 ГК України, ст.1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та п.7.2 Договору підставні та підлягають до задоволення.

Щодо нарахованих позивачем інфляційних втрат та 531,97 грн. за період з 16.06.2015 по 30.09.2015, 15.07.2015 по 30.09.2015, 15.08.2015 по 31.12.2015, 15.01.2016 по 30.04.2016, 3% річних 224,68 грн. за період з 15.02.2015 по 19.02.2015, 15.05.2015, 16.06.2015 по 12.10.2015, 15.07.2015 по 12.10.2015, 15.08.2015 по 14.12.2015, 17.11.2015 по 14.12.2015, 15.12.2015 по 16.12.2015, 15.01.2016 по 30.05.2016 суд зазначає таке.

Згідно ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки відповідачем не виконані умови договору щодо оплати отриманого природного газу, він зобов`язаний сплатити на користь позивача суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми.

Стосовно інфляційних втрат, то відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у Постанові від 24.01.2018 року у справі №910/24266/16 вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

Що стосується нарахованих трьох процентів річних, то припис ст.625 ЦК України про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов`язання, є диспозитивними та застососуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Оскільки сторони у договорі не перебачили інший розмір процентів річих, то стягенню підлягають три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Вказана норма є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов`язання. Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд, розглянувши позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних за спірний період, вважає що останні підставні та підлягають до задоволення.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч. 1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Враховуючи наведене, заявлені позовні вимоги є правомірними та підлягають задоволенню .

Відповідно до ст.129 ГПК України, судовий збір слід покласти на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.129, 233, 236, 237, 238, 240, 256 ГПК України, господарський суд,-

вирішив:

1. Позов задоволити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАРМ СЕРВІС» (43025, Волинська область, м. Луцьк, вул. Шевченка, будинок 13А, кв. 174, код ЄДРПОУ 39456173) на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, м.Київ, вул. Богдана Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) 4 438,16 грн., з них: пеня у розмірі 3 681,51 грн., 3% річних у розмірі 224,68 грн. та інфляційних втрат у розмірі 531,97 грн. та 2 102,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги це рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення .

Повний текст рішення складено

07.04.2020.

Суддя В. М. Дем`як