Рішення

від 06.04.2020 по справі 910/456/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.04.2020Справа № 910/456/20 Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "МПМ Україна"

до фізичної особи-підприємця Донець Анатолія Анатолійовича

про стягнення 116 100,00 грн.

Представники сторін: не викликалися.

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду міста Києва надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю "МПМ Україна" до фізичної особи-підприємця Донець Анатолія Анатолійовича про стягнення 116 100,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між сторонами укладено усний договір.

Так, відповідачем виставлено рахунок-фактуру №Д-0000001 від 01.02.2018 року на суму 97 000,00 грн., який оплачений позивачем.

Проте, поставка предмету договору - деталі ps-2400115-01 так і не була здійснена, не дивлячись на неодноразові запевнення відповідача про поставку та тимчасові труднощі.

У зв`язку з чим, позивач звернувся до суду.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.01.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання), надано відповідачу строк у 15 днів з дати отримання ухвали на подання відзиву.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення за №01030 53434219 на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 17.01.2020 року, а саме: АДРЕСА_1.

Вищезазначена ухвала господарського суду м. Києва від 20.01.2020 р. повернута до суду у зв`язку з: за закінченням терміну .

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського суду міста Києва, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвал суду.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 910/456/20 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідач не скористалися наданим йому законом правом подати письмові заперечення проти позову.

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи Федіна проти України від 02.09.2010, Смірнова проти України від 08.11.2005, Матіка проти Румунії від 02.11.2006, Літоселітіс проти Греції від 05.02.2004 та інші).

З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.

Відповідач не скористався наданим йому законом правом подати письмові заперечення проти позову.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ч.2 статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 ч.2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч.1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч.2 статті 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Стаття 181 ГК України передбачає загальний порядок укладання господарських договорів. Частина 1 зазначеної статті визначає, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Як зазначено позивачем, з червня 2017 року на підставі усно укладеного договору на виконання робіт між сторонами здійснювались поставки на умовах передоплати виставлених відповідачем рахунків-фактур різних кількостей металевої деталі до автомобілів МПМ згідно узгодженого креслення ps-2400115-01 впродовж 10 робочих днів. Таким чином, було безпроблемно здійснено впродовж 2017 року 5 поставок. Однак у лютому 2018 року по проведеній переоплаті згідно виставленого і переданого відповідачем позиву рахунку-фактурі №Д-0000001 від 01.02.2018р. на суму 97 000,00 грн., який оплачений платіжним дорученням №1097 від 02.02.2018р., поставка предмету договору так і не була здійснена, не дивлячись на неодноразові запевняння відповідача про поставку та тимчасові труднощі.

Відповідно до наявного в матеріалах справи рахунку-фактури №Д-0000001 від 01.02.2018 року, найменування: деталь ps-2400115-01, кількість: 200, ціна за одиницю, грн. без ПДВ: 485,00 грн., сума до оплати без ПДВ: 97 000,00 грн. Строк виконання робіт (без урахування доставки) 10 робочих днів. Призначення платежу заповнюється виключно наступним чином: призначення платежу: поповнення карткового рахунку № НОМЕР_1 , ФОП Донець Анатолій Анатолійович, оплата за виконані роботи ____ згідно____.

Відповідно до платіжного доручення №1097 від 02.02.2018 року позивач перерахував відповідачу 97 000,00 грн. з призначенням платежу: поповнення карт. Рах. № НОМЕР_1 , ФОП Донець Анатолій Анатолійович, опл. за деталі зг. рах. №Д0000001 від 01.02.2018, без ПДВ .

Таким чином, позивач оплатив відповідачеві товар на підставі рахунку відповідача не укладаючи з останнім окремого договору.

Враховуючи те, що позивач здійснив оплату товару відповідно до наданого відповідачем рахунку, а відповідачем виписано рахунок, то суд вважає, що сторони уклали договір поставки у спрощений спосіб.

Відповідно до п. 1. ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 6 ст. 265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ч.1 статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч.1 статті 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до ч.1 статті 693 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 статті 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

При цьому, визначене цією нормою право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов`язання, внаслідок якої припиняється зобов`язання продавця перед покупцем по поставці товару і виникає нове грошове зобов`язання.

Судом враховано, що в матеріалах справи відсутні докази щодо звернення позивача до відповідача щодо повернення коштів.

Проте, будь-яких доказів поставки товару чи повернення коштів матеріали справи не містять.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частина 1 статті 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Таким чином, враховуючи вищезазначене та беручи до уваги те, що позивачем здійснено оплату відповідачу в розмірі 97 000,00 грн., а відповідачем не поставлено товар, тому позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми попередньої оплати в розмірі 97 000,00 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також, позивач просить стягнути з відповідача три проценти річних в розмірі 3 880,00 грн. за період з 15.02.2018 року по 15.07.2019 року та інфляційних втрат в розмірі 10 718,00 грн. за період з 15.02.2018 року по 15.07.2019 року.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання , на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки, в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача про повернення коштів та до моменту звернення до суду у відповідача був обов`язок поставити товар, тобто не грошове зобов`язання, тому в суду відсутні підстави нарахування трьох процентів річних в розмірі 3 880,00 грн. та індексу інфляції в розмірі 10 718,00 грн. за період з 15.02.2018 року по 15.07.2019 року, які нараховуються на прострочення виконання грошового зобов`язання.

Вимоги позивача щодо стягнення трьох процентів річних в розмірі 3 880,00 грн. та індексу інфляції в розмірі 10 718,00 грн. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 статті 76 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.

Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Судовий збір згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ст.ст. 79, 123, 129, ч.9 ст. 165, ст.ст. 236-238, 240-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Донець Анатолія Анатолійовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "МПМ Україна" (79026, м. Львів, вулиця Персенківка, будинок 10, код ЄДРПОУ 41011087) заборгованість в розмірі 97 000 (дев`яносто сім тисяч) грн. 00 коп. та судовий збір в розмірі 1 827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 06 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.М. Мудрий