Рішення

від 07.04.2020 по справі 910/18972/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.04.2020Справа № 910/18972/19

Суддя Господарського суду міста Києва Чинчин О.В. , розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву (01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, буд. 50-Г; ідентифікаційний код: 19030825) до проТовариства з обмеженою відповідальністю СОЛОМОН (01032, м.Київ, ВУЛИЦЯ МИКІЛЬСЬКО-БОТАНІЧНА, будинок 31, ідентифікаційний код 31086287) стягнення 387419,73 грн. Представники: без повідомлення представників сторін

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву (далі-Позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю СОЛОМОН (далі-Відповідач) про стягнення неустойки у розмірі 387419,73 грн..

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем зобов`язань за Договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №7435 від 02.06.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.01.2020 позовну заяву Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву залишено без руху; надано Позивачу строк для усунення недоліків шляхом подання до суду відповідних доказів.

13.01.2020 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.01.2020 відкрито провадження у справі №910/18972/19, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

З метою повідомлення Сторін про розгляд справи Судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду про відкриття провадження у справі від 17.01.2020 направлена на адреси Сторін рекомендованим листом з повідомленням про вручення, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованих повідомлень про вручення 21.01.2020 уповноваженій особі Позивача ухвали суду від 17.01.2020, поверненням на адресу суду поштового конверту, надісланого на адресу Відповідача, у зв`язку з відсутністю адресата.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Відповідно до інформації розміщеної на веб-сайті Міністерства юстиції України, місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю СОЛОМОН є 01032, м.Київ, ВУЛИЦЯ МИКІЛЬСЬКО-БОТАНІЧНА, будинок 31.

Суд зазначає, що Ухвала Господарського суду міста Києва у справі №910/18972/19 направлена рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю СОЛОМОН , зазначену на веб-сайті Міністерства юстиції України.

Відповідно до статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Крім того, за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи вищевикладене, Суд зазначає, що Відповідач має доступ до судових рішень та мав можливість ознайомитись з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень ( www.reyestr.court.gov.ua ).

Відповідно до статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що Відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, Суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

02.06.2016 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Соломон" (Орендар) укладено Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 7435 (далі - Договір № 7435), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, загальною площею 143,22 кв. м., розміщене за адресою: м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 8/16, (реєстровий № 00015332.1.ВКПТДС011), що перебуває на балансі Українського національного інформаційного агентства "Укрінформ" (Балансоутримувач).

У п. 1.2 Договору № 7435 передбачено, що майно передається в оренду з метою розміщення дизайн-студії.

Згідно з п. 2.1 Договору № 7435 орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передавання майна.

Відповідно до п. 3.1 Договору № 7435 орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України №786 від 04.10.1995 і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку - лютий 2016 - 42 897,26 грн.

Згідно із п. 3.3. Договору № 7435 орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Пунктом 3.6 Договору № 7435 сторони погодили, що орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70% до 30% щомісяця не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

Орендар зобов`язався своєчасно й у повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету та балансоутримувачу (п. 5.3 Договору № 7435).

Відповідно до п. 10.1 Договору № 7435 цей договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 02.06.2016 по 02.05.2019 включно.

Згідно з п.п. 10.6.1. п. 10.6. Договору № 7435 чинність цього Договору припиняється, зокрема, внаслідок закінчення строку, на який його було укладено.

У разі припинення або розірвання цього Договору майно протягом трьох робочих днів повертається Орендарем Орендодавцю/Балансоутримувачу. (а.с10.9 Договору № 7435)

В пункті 10.10 Договору № 7435 сторони погодили, що майно вважається поверненим орендодавцю/балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акта приймання-передавання. Обов`язок щодо складання акта про повернення майна покладається на орендаря.

За умовами п. 10.11.Договору № 7435 за відмову Орендаря на вимогу орендодавця повернути орендоване майно в разі припинення/розірвання за рішенням суду договору, орендар відшкодовує орендодавцю неустойку в розмірір подвійної щомісячної орендної плати за весь час, що відраховується від дати припинення або розірвання договору до підписання акта приймання-передачі (повернення). який підтверджує фактичне повернення орендованого майна.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору оренди № 7435 орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування державне нерухоме майно загальною площею 142,22 кв. м., розміщене за адресою: м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 8/16 (реєстровий № 00015332.1.ВКПТДС011), що перебуває на балансі Українського національного інформаційного агентства "Укрінформ" що підтверджується Актом приймання-передачі орендованого майна від 02.06.2016. (а.с. 12)

Позивач направив на адресу відповідача пропозицію від 07.11.2018 № 30-06/10954 про дострокове розірвання договору оренди від 02.06.2016 № 7435, у зв`язку із несплатою відповідачем орендних платежів на підставі пункту 10.7.3 договору оренди, що підтверджується повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення від 09.11.2018. (а.с. 13-14)

Також, позивач звернувся до відповідача з листом від 11.03.2019 № 30-06/2055 із заявою про зміну умов договору оренди від 02.06.2016 № 7435, відповідно до якої позивач зазначив про необхідність застрахувати об`єкт оренди на повну вартість з урахуванням нової незалежної оцінки та надати завірені копії договору страхування та квитанції про сплату страхового внеску. (а.с. 15)

31.05.2019 позивач звернувся до відповідача із заявою № 30-06 про припинення чинності договору оренди від 02.06.2016 № 7435 у зв`язку із закінченням строку його дії, відповідно до якої позивач відмовив відповідачу у продовженні строку дії договору оренди, у зв`язку із порушенням останнім пунктів 5.3, 3.6. та 10.4. договору. (а.с. 16)

Позивач надіслав на адресу відповідача Заяву №30-06/8733 від 25.10.2019 про повернення орендованого майна, в якій вимагає повернути нерухоме майно за актом приймання-передачі з огляду на припинення договору. (а.с. 17)

Як зазначає Позивач, всупереч умовам Договору № 7435 Товариство з обмеженою відповідальністю СОЛОМОН не звільнило об`єкт оренди протягом трьох робочих днів з дня припинення Договору та не повернуло його Орендарю/Балансоутримувачу за актом приймання-передачі, у зв`язку з чим Позивачем заявлена вимога про стягнення неустойки у розмірі 387419,73 грн. за період з 01.06.2019 по 29.11.2019.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву підлягають задоволенню з наступних підстав.

Внаслідок укладення Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, № 7435 від 02.06.2016 між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Як встановлено ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 5 ст. 762 Цивільного кодексу України визначено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

За користування майном з наймодавця справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч.1 ст. 762 Цивільного кодексу України).

Відповідно до норм частини 1 та 2 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Згідно з частиною 3 статті 283 Господарського кодексу України об`єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об`єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об`єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб`єктам господарювання.

Відповідно до ст. 2 Закону України Про оренду державного та комунального майна , орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Державну політику у сфері оренди здійснюють: Кабінет Міністрів України, а також Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо державного майна; органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, - щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим; органи місцевого самоврядування - щодо майна, яке перебуває в комунальній власності.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору оренди № 7435 орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування державне нерухоме майно загальною площею 142,22 кв. м., розміщене за адресою: м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 8/16 (реєстровий № 00015332.1.ВКПТДС011), що перебуває на балансі Українського національного інформаційного агентства "Укрінформ" що підтверджується Актом приймання-передачі орендованого майна від 02.06.2016.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами частини другої статті 291 Господарського кодексу України договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Строк дії договору оренди сторони визначили у пункті 10.1. договору, а саме - договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 02.06.2016 до 02.05.2019 включно.

Пунктом 10.7. договору сторони погоджуються, що цей договір буде достроково розірваний на вимогу орендодавця, якщо орендар: користується майно не відповідно до умов договору; навмисно або з необережності погіршує стан майна та іншого обладнання; систематично /більше трьох раз/ порушує терміни здійснення будь-яких платежів за цим договором та не надав платіжні доручення до регіонального відділення; не робить згідно з умовами договору ремонт орендованого майна; передає орендоване майно, його частину у суборенду, укладає договори про сумісну діяльність, де внеском сторони є право на оренду орендованого за цим договором майна; перешкоджає співробітникам орендодавці та балансоутримувача здійснювати перевірку стану орендованого майна; не переглядає орендну плату, в разі внесення змін до методики, яка передбачає збільшення орендної плати; не виконав зобов`язання п. 5.2. та/або п. 5.8. цього договору.

Позивач направив на адресу відповідача пропозицію від 07.11.2018 № 30-06/10954 про дострокове розірвання договору оренди від 02.06.2016 № 7435, у зв`язку із несплатою відповідачем орендних платежів на підставі пункту 10.7.3 договору оренди, що підтверджується повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення від 09.11.2018. (а.с. 13-14)

Також, позивач звернувся до відповідача з листом від 11.03.2019 № 30-06/2055 із заявою про зміну умов договору оренди від 02.06.2016 № 7435, відповідно до якої позивач зазначив про необхідність застрахувати об`єкт оренди на повну вартість з урахуванням нової незалежної оцінки та надати завірені копії договору страхування та квитанції про сплату страхового внеску. (а.с. 15)

31.05.2019 позивач звернувся до відповідача із заявою № 30-06 про припинення чинності договору оренди від 02.06.2016 № 7435 у зв`язку із закінченням строку його дії, відповідно до якої позивач відмовив відповідачу у продовженні строку дії договору оренди, у зв`язку із порушенням останнім пунктів 5.3, 3.6. та 10.4. договору. (а.с. 16)

Господарським судом міста Києва було розглянуто справу № 910/16149/19 за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву до Товариства з обмеженою відповідальністю СОЛОМОН про виселення з приміщення.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.02.2020 у справі № 910/16149/19, яке набрало законної сили, позовні вимоги Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву задоволено повністю. Вирішено виселити Товариство з обмеженою відповідальністю "Соломон" з нерухомого майна - нежитлового приміщення загальною площею 142,22 кв. м., яке розміщене за адресою: м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 8/16 (реєстровий № 00015332.1.ВКПТДС011), та перебуває на балансі Українського національного інформаційного агентства "Укрінформ"; стягнуто на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву судовий збір.

Вказаним рішенням встановлено, що на час звернення позивача з позовом до суду (15.11.2019) Договір оренди від 02.06.2016 № 7435 припинив свою дію у зв`язку із закінченням строку, відповідач в порушення умов договору та норм чинного законодавства не виконав взяті на себе зобов`язання щодо звільнення та передачі орендованого майна за договором оренди від 02.06.2016 № 7435 по акту приймання-передачі позивачу та продовжує використовувати майно позивача після закінчення дії строку дії договору для здійснення своєї господарської діяльності..

Як вказано в ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 129 Конституції України визначають, що основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення.

Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Таким чином, судове рішення у справі № 910/16149/19, яке набрало законної сили у встановленому порядку, не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити.

Відтак, не потребує доказування при розгляді цієї справи встановлений у рішенні Господарського суду міста Києва від від 10.02.2020 у справі № 910/16149/19 факт припинення Договору оренди державного нерухомого майна за № 7435 від 02.06.2016.

Позивач надіслав на адресу відповідача Заяву №30-06/8733 від 25.10.2019 про повернення орендованого майна, в якій вимагає повернути нерухоме майно за актом приймання-передачі з огляду на припинення договору. (а.с. 17)

Відповідно до частини першої статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Суд зазначає, що неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення. Ця неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України, оскільки, на відміну від приписів статті 549 ЦК України, її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов`язання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (пеня).

Крім того, слід враховувати, що передбачені статтею 785 ЦК України наслідки пов`язані з моментом припинення договору оренди (найму). Підстави припинення даного виду договорів визначені в частині другій статті 291 ГК України, згідно з якою договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Статтею 795 Цивільного кодексу України визначено, що повернення наймачем предмета договору найму, якщо ним є будівля або інша капітальна споруда (їх окрема частина), оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Таким чином, у разі припинення цього Договору, у Відповідача виникає обов`язок повернути Орендодавцю майно з оренди, оскільки Договір припинив свою дію, внаслідок чого Орендар втратив право на користування об`єктом оренди.

У разі припинення або розірвання цього Договору майно протягом трьох робочих днів повертається Орендарем Орендодавцю/Балансоутримувачу. (п. 10.9 Договору № 7435)

В пункті 10.10 Договору № 7435 сторони погодили, що майно вважається поверненим орендодавцю/балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акта приймання-передавання. Обов`язок щодо складання акта про повернення майна покладається на орендаря.

Однак, Суд звертає увагу на те, що до матеріалів справи не було додано належних та допустимих доказів відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження повернення Відповідачем за Актом приймання-передавання об`єкту оренди, переданого на підставі Договору оренди державного нерухомого майна за № 7435 від 02.06.2016.

Отже, Суд зазначає, що Відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов Договору, не здійснив повернення об`єкту оренди, переданого на підставі Договору оренди № 7435 нерухомого майна, що належить до державної власності, від 02.06.2016, тобто не виконав свої зобов`язання належним чином.

За умовами п. 10.11.Договору № 7435 за відмову Орендаря на вимогу орендодавця повернути орендоване майно в разі припинення/розірвання за рішенням суду договору, орендар відшкодовує орендодавцю неустойку в розмірір подвійної щомісячної орендної плати за весь час, що відраховується від дати припинення або розірвання договору до підписання акта приймання-передачі (повернення). який підтверджує фактичне повернення орендованого майна.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно ч.2 ст. 785 Цивільного кодексу України, передбачено право наймодавця вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної облікової плати за користування річчю за час прострочення.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому, Суд звертає увагу, що для застосування наслідків, передбачених частиною 2 статі 785Цивільного кодексу України необхідна наявність вини (умислу або необережності) у особи, яка порушила зобов`язання відповідно до вимог статті 614 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 02 вересня 2014 року у справі №927/1215/13.

Приймаючи до уваги, що Відповідачем не надано жодного доказу відсутності можливості передати майно Позивачу у передбачений договором строк, а також доказів відсутності вини у непередачі такого майна, Суд вважає вимогу Позивача про стягнення з Відповідача неустойки за користування річчю за час прострочення з 01.06.2019 по 29.11.2019 у розмірі 387419,73 грн. обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню у заявленому Позивачем розмірі, оскільки розрахунок позивача є арифметично вірним.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).

Таким чином, з Товариства з обмеженою відповідальністю СОЛОМОН на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву підлягає стягненню неустойка у розмірі 387419,73 грн.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ :

1. Позовні вимоги Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву до Товариства з обмеженою відповідальністю СОЛОМОН про стягнення 387419,73 грн - задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю СОЛОМОН (01032, м.Київ, ВУЛИЦЯ МИКІЛЬСЬКО-БОТАНІЧНА, будинок 31, ідентифікаційний код 31086287) на користь Державного бюджету України (одержувач - УК у Шевченківському районі м. Києва, код 37995466, банк одержувача - Казначейство України (ЕАП), р/р UA148999980000031117094026011, КЕКД 22080300, назва - надходження від орендної плати за користування іншим державним майном) неустойку у розмірі 387419,73 грн. (триста вісімдесят сім грн.. чотириста дев`ятнадцять грн. 73 коп.).

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю СОЛОМОН (01032, м.Київ, ВУЛИЦЯ МИКІЛЬСЬКО-БОТАНІЧНА, будинок 31, ідентифікаційний код 31086287) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву (01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, буд. 50-Г; ідентифікаційний код: 19030825) судовий збір у розмірі 5811,30 грн. (п`ять тисяч вісімсот одинадцять грн. 30 коп.)

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

5. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 07 квітня 2020 року.

Суддя О.В. Чинчин