Постанова

від 09.04.2020 по справі 120/3966/19-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/3966/19-а

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Солободонюк М.В.

Суддя-доповідач - Драчук Т. О.

09 квітня 2020 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Драчук Т. О.

суддів: Ватаманюка Р.В. Полотнянка Ю.П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 22 січня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень- рішень,

В С Т А Н О В И В :

в листопаді 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 10.10.2019 №262806-5506-0214 та № 262807-5506-0214 про визначення податкових зобов`язань за платежем орендна плата з фізичних осіб за 2019 рік у сумі 73862,97 грн. та 71760,18 грн. відповідно.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 22.01.2020 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також суд першої інстанції не в повній мірі дослідив обставини справи та надав неповну оцінку доказам наявним в матеріалах справи.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши, суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, підтверджується матеріалами справи, рішенням від 23.03.2012 12 сесії 6 скликання Брицької сільської ради Липовецького району Вінницької області "Про надання погодження земельної ділянки, для створення фермерського господарства" надано погодження ОСОБА_1 на отримання земельної ділянки площею 90 га із земель резервного фонду Брицької сільської ради для створення фермерського господарства.

02.08.2013 між ОСОБА_1 (Орендар) та Головним управлінням Держземагентства у Вінницькій області (Орендодавець) було укладено договір оренди землі № 17, згідно якого Орендодавцем передано у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення із земель резервного фонду Брицької сільської ради для ведення фермерського господарства, яка знаходиться на території Брицької сільської ради (за межами населеного пункту) Липовецького району Вінницької області.

В оренду передається земельна ділянка загальною площею 44,0515 га, у тому числі рілля, за кадастровим номером: 0522280400:03:000:3042 (п. 2 Договору).

Договір укладено на 25 років з моменту укладання. Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 4 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 47878,40 грн. за 1 рік (п.п.8- 9 Договору).

Орендна плата вноситься до місцевого бюджету, орендарем рівними частками за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця (п.11 Договору).

Також був складений акт передавання-приймання орендованої земельної ділянки, згідно якого Орендодавець передає земельну ділянку кадастровий номер: 0522280400:03:000:3042, площею 44,0515 га, а Орендар приймає вищевказану земельну ділянку.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 06.08.2013 (реєстраційний номер: 7628359), орендарем даної земельної ділянки (суб`єктом іншого речового права) є фізична особа ОСОБА_1

02.08.2013 між ОСОБА_1 (Орендар) та Головним управлінням Держземагентства у Вінницькій області (Орендодавець) було укладено договір оренди землі № 18, згідно якого, Орендодавцем передано у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення із земель резервного фонду Брицької сільської ради для ведення фермерського господарства, яка знаходиться на території Брицької сільської ради (за межами населеного пункту) Липовецького району Вінницької області. В оренду передається земельна ділянка загальною площею 44,8190 га, у тому числі рілля, за кадастровим номером: 0522280400:03:000:3041.

Договір укладено на 25 років з моменту укладання. Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 4 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 49281,40 грн. за 1 рік (п.п. 8- 9 Договору).

Орендна плата вноситься до місцевого бюджету, орендарем рівними частками за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця (п.11 Договору).

Також був складений акт передавання-приймання орендованої земельної ділянки від 02.08.2013, згідно якого Орендодавець передає земельну ділянку кадастровий номер: 0522280400:03:000:3041, площею 44,8190 га, а Орендар приймає вищевказану земельну ділянку.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 06.08.2013 (реєстраційний номер: 7628650), орендарем даної земельної ділянки (суб`єктом іншого речового права) є фізична особа ОСОБА_1 .

У подальшому, 08.08.2013 зареєстровано ФГ "Брицьке" (код ЄДРПОУ: 38344097) за адресою: вул. Молодіжна, буд. 82, с. Брицьке, Липовецький район, Вінницька область, 22523.

Згідно Статуту ФГ "Брицьке", його засновником є ОСОБА_1 , який є головою господарства та діє на основі єдиноначальності (п.5.1. Статуту).

18 лютого 2019 року ФГ "Брицьке" подало до контролюючого органу податкову декларацію з плати за землю за 2019 рік, в якій задекларувало річну суму орендної плати за договором від 02.08.2013 за № 17 в розмірі 71760,18 грн. та за договором від 02.08.2013 за № 18 в розмірі 73862,97 грн.

Також судом встановлено, що ФГ Брицьке перераховано (сплачено) орендну плату за 2019 рік, що підтверджується наданими до суду платіжними дорученнями від 06.08.2019 за №238, від 04.07.2019 за № 208, від 06.08.2019 за № 189, від 17.05.2019 за № 170, від 05.04.2019 за № 131, від 21.03.2019 за № 124, від 06.08.2019 за № 113, від. 03.01.2019 за № 84, від 04.09.2019 за № 266, від 03.10.2019 за № 289, від 26.11.2019 за № 317.

Разом з тим, 10.10.2019 ГУ ДПС у Вінницькій області винесено податкові повідомлення-рішення № 262806-5506-0214 та № 262807-5506-0214 про визначення ОСОБА_1 податкових зобов`язань за платежем орендна плата з фізичних осіб за 2019 рік у сумі 73862,97 грн. та 71760,18 грн. відповідно.

Не погодившись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що згідно з договорами оренди № 17 та № 18 від 02.08.2013 та відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно орендарем земельних ділянок є саме фізична особа ОСОБА_1 , а не ФГ Брицьке .

Також, суд першої інстанції вказав, що на підставі договорів оренди землі від 02.08.2013 за № 17 та № 18, укладених з Головним управлінням Держземагентства у Вінницькій області, ОСОБА_1 отримано в оренду земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства із земель запасу. Разом із тим, земельні ділянки перебувають у фактичному користуванні ФГ Брицьке , проте позивач не оформив належним чином передачу земельних ділянок фермерському господарству як землекористувачу, оскільки відповідно до положень статті 125 ЗК України право користування землею, так само як і суміжні права та обов`язки землекористувача, виникають з моменту реєстрації права оренди або права власності на землю.

Таким чином, оскільки орендарем земельних ділянок є фізична особа ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов висновку, що саме на нього покладено обов`язок сплати орендної плати відповідно до укладених ним договорів оренди землі.

Факт, що використання земельних ділянок відбувається через створене позивачем ФГ Брицьке не змінює статусу позивача як орендаря земельних ділянок та не звільняє його від визначеного чинним законодавством обов`язку сплачувати орендну плату за земельні ділянки.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Регулювання відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначення вичерпних переліків податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, встановлено Податковим кодексом України.

Відповідно до пп. 14.1.72 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

За змістом пп.14.1.73 п.14.1 ст.14 ПК України землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до пп.14.1.136 п.14.1 ст.14 ПК України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (далі у розділі XII - орендна плата).

Згідно з ст.54 ПК України обов`язок нарахування суми податку фізичній особі контролюючим органом шляхом направлення податкового повідомлення - рішення, яке підлягає сплаті протягом 60 днів з дня вручення.

За приписами ст.269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно з пп.270.1.1 п.270.1 ст.270 ПК України об`єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Положеннями п.288.1 ст.288 ПК України визначено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Пунктами 288.2 та 288.3 ст. 288 ПК визначено, що платником орендної плати є орендар земельної ділянки, а об`єктом оподаткування - земельна ділянка, надана в оренду.

Відповідно до п.288.4 ст.288 ПК України розмір та умови внесення її плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Пунктом 288.5 ст. 288 ПК передбачено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки (пп. 288.5.1); не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки (пп. 288.5.2); може перевищувати граничний розмір орендної плати, встановлений у пп. 288.5.2, у разі визначення орендаря на конкурентних засадах (пп.288.5.3).

Згідно з п.288.7 ст.288 ПК України податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285 - 287 цього розділу.

У відповідності до п.287.2 ст.287 ПК України облік фізичних осіб-платників податку і нарахування відповідних сум проводяться щороку до 1 травня. Згідно з п. 286.5 ст. 286 даного Кодексу нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.

Положеннями п.286.1 ст.286 ПК України закріплено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Відповідно до п.287.1 ст.287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Таким чином, зі змісту вищевказаних вимог слідує, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є Договір оренди земельної ділянки, а платником орендної плати є орендар такої земельної ділянки, в разі несплати орендарем обов`язкових платежів з орендної плати за землю, контролюючий орган зобов`язаний здійснити нарахування сум податку.

Статтею 125 Земельного кодексу України від 25.10.2001 передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Згідно з ст.126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме та їх обтяжень".

Згідно з ст.18 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Відповідно до ст.20 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Аналіз вищевказаних вимог дає підстави для висновку, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності сплачується орендарем з дня виникнення права користування земельною ділянкою, а саме, з дня реєстрації договору оренди земельної ділянки в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

В силу вимог ст.8 Закону України "Про фермерське господарство" після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, на підставі договорів оренди землі від 02.08.2013 за № 17 та № 18, укладених з Головним управлінням Держземагентства у Вінницькій області, ОСОБА_1 отримано в оренду земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства із земель запасу. Разом із тим, земельні ділянки перебувають у фактичному користуванні ФГ Брицьке , проте позивач не оформив належним чином передачу земельних ділянок фермерському господарству як землекористувачу, оскільки відповідно до положень статті 125 ЗК України право користування землею, так само як і суміжні права та обов`язки землекористувача, виникають з моменту реєстрації права оренди або права власності на землю

Тобто, згідно з договорами оренди № 17 та № 18 від 02.08.2013 року та відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно орендарем земельних ділянок є саме фізична особа ОСОБА_1 , а не ФГ Брицьке .

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду у справі №808/3798/16 від 28.08.2018 та у справі №120/4362/18-а від 13.09.2019, яка в свою чергу передбачає, що якщо факт використання земельних ділянок відбувається через створене позивачем ФГ, то це не змінює статусу позивача як орендаря земельної ділянки та не звільняє його від визначеного чинним законодавством обов`язку сплачувати орендну плату за земельні ділянки, якщо договір оренди укладено з позивачем (як фізичною особою).

Щодо доводів апелянта в частині врахування висновків у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц, від 22.08.2018 № 606/2032/16-ц та від 21.11.2018 у справі № 27216525/14-ц, від 03.04.2019 у справі №628/776/18, колегія суддів зазначає, що як вказав Верховний Суд в свої постанові від 13.09.2019 в справі №120/4362/18-а щодо аналогічних спорів: "колегія суддів не бере до уваги посилання скаржника на висновки, викладені, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 695/1275/17, від 27 березня 2019 року № 574/38/17-ц та від 3 квітня 2019 року у справі № 621/2501/18, оскільки предметом перегляду цих справ в касаційному порядку були питання предметної юрисдикції."

Тобто, посилання апелянта на дані позиції не знаходять свого підтвердження.

Крім того, Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950, була ратифікована Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Отже, вищевказана норма гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Відповідно до ст.8 Конституції України, ст.6 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав для призначення податкових штрафів має саме податкове управління" (див. рішення ЄСПЛ по справі "Компанія "Вестберґатаксі Актіеболаґ" та "Вуліч проти Швеції" (заява №36985/97), п.110).

Суд не може не помітити вимогу пп.4.4.1 п.4.4 ст.4 Закону України Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами від 21 грудня 2000 року (норма ідентична нормам , що містяться у п.п.4.1.4. п.4.1. ст.4 та п.56.21 ст.56 ПК України), який передбачав, що в разі, коли національне законодавство припускало неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків платників податків національні органи були зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для платника податків.

Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі "Скордіно проти Італії" (Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та рішення у справі "Щокін проти України" (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010 року, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011 року п.52,57).

Таким чином, проаналізувавши ці та всі інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують обставини дослідженні судом першої інстанції та висновок про відмову у задоволенні позовних вимог.

Крім того, Європейський суду з прав людини у п.36 по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97 від 1 липня 2003 року зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п.30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року).

Судова колегія зазначає, що згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема, в рішенні по справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, п. 29).

У відповідності з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах законодавства та не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам та зробив вірний висновок щодо відмови у задоволені позову.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 22 січня 2020 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Драчук Т. О. Судді Ватаманюк Р.В. Полотнянко Ю.П.