Постанова

від 26.02.2020 по справі 910/7083/16

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" лютого 2020 р. Справа№ 910/7083/16

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Дикунської С.Я.

Шаптали Є.Ю.

за участю секретаря судового засідання Рудь Н.В.

за участю представників згідно протоколу судового засідання від 27.02.2020

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної іпотечної установи на ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.12.2019 (повний текс ухвали підписано 26.12.2019)

у справі №910/7083/16 (суддя Плотницька Н.Б.)

за заявою Державної іпотечної установи про перегляд рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2016 за нововиявленими обставинами у справі

за позовом Публічного акціонерного товариства Дельта Банк

до Державної іпотечної установи

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

про визнання договорів недійсними

1. Зміст заяви та пояснення по суті

У жовтні 2019 року Державна іпотечна установа (надалі - відповідач) звернулась до Господарського суду міста Києва із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2016 у справі № 910/7083/16.

В обґрунтування заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами заявник посилається на постанову Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 826/27094/15, якою, зокрема, встановлено, що постанова правління Національного банку України № 692/БТ не може бути застосована до правовідносин банка та його клієнтів до договорів, які укладені до введення тимчасової адміністрації, а саме до 03.03.2015.

Заявник зазначає, що установі, як на дату укладення договору застави та договору відступлення прав вимоги від 04.02.2015 та на момент розгляду справи № 910/7083/16, не могло бути відомо про те, що існує постанова правління Національного банку України № 692/БТ від 30.10.2014, яка встановлює обмеження у діяльності Публічного акціонерного товариства Дельта Банк . Також, заявник стверджує, що постанова правління Національного банку України № 692/БТ від 30.10.2014 стосується встановлення вимог та обмежень щодо діяльності самого Публічного акціонерного товариства Дельта Банк , а не його клієнтів, а також не містить прямих заборон, право накладання яких визначені статтею 75 Закону України Про банки і банківську діяльність для Національного банку України. Окрім того, заявник зазначає, що положення статті 228 Цивільного кодексу України не можуть бути застосовані комісією банку чи уповноваженою особою Фонду при вирішенні питання про віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у частині 3 статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб .

Таким чином, заявник стверджує, що вищенаведені матеріально-правові факти не могли бути відомі на час розгляду справи, натомість, є істотними обставинами, відтак, є підстави для перегляду рішення за нововиявленими обставинами.

2. Обставини, встановлені місцевим та апеляційним судом

18.04.2016 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства Дельта Банк з вимогами до Державної іпотечної установи про визнання недійсними договору застави майнових прав № Д-3/2015 від 04.02.2015 та договору відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) № Д-3.1/2015 від 04.02.2015.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.08.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.11.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 31.01.2017, позов задоволено повністю, визнано недійсними договір застави майнових прав № Д-3/2015 від 04.02.2015 та договір відступлення права вимоги № Д-3.1/2015 від 04.02.2015, укладені між Публічним акціонерним товариством Дельта Банк та Державною іпотечною установою.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.07.2017 у справі №910/7083/16, яку залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.11.2016 та постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.03.2018, у задоволенні заяви про перегляд рішення господарського суду міста Києва від 01.08.2016 у справі №910/7083/16 за нововиявленими обставинами відмовлено.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.05.2018, яку залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.08.2018, в задоволенні заяви відповідача про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2016 у справі № 910/7083/16 відмовлено. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2016 у справі № 910/7083/16 залишено без змін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.11.2018 у справі №910/7083/16, яку залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2019 та постановою Верховного Суду від 19.03.2019, у задоволенні заяви відповідача про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2016 у справі № 910/7083/16 відмовлено. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2016 у справі № 910/7083/16 залишено без змін.

3. Короткий зміст ухвали місцевого суду

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.12.2019 в задоволенні заяви Державної іпотечної установи про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2016 у справі № 910/7083/16, відмовлено, рішення залишено без змін.

Ухвала мотивована тим, що постанова Верховного суду від 11.09.2019 у справі № 826/27094/15, в якій встановлені, як стверджує заявник, певні матеріально-правові факти, які не могли бути відомі на час розгляду справи, однак є істотними для даної справи, не є нововиявленими обставинами в розумінні статті 320 Господарського процесуального кодексу України.

4. Вимоги апеляційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів

Не погоджуючись з прийнятою ухвалою, Державна іпотечна установа 08.01.2020 звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.12.2019 у справі №910/7083/16 і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, вирішити питання розподілу судових витрат.

Апеляційна скарга мотивована тим, що, на думку відповідача, місцевим судом зроблено необґрунтований висновок, що постанова Верховного суду від 11.09.2019 у справі № 826/27094/15, в якій встановлені, певні матеріально-правові факти, які не могли бути відомі на час розгляду справи, однак є істотними для даної справи, не є нововиявленою обставиною в розумінні ст.320 Господарського процесуального кодексу України.

Обгрунтування апеляційної скарги тотожні доводам скаржника викладених у заяві про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

5. Доводи учасників справи щодо апеляційної скарги

У відзиві на апеляційну скаргу, позивач проти задоволення скарги заперечив, мотивуючи тим, що доводи, викладені у апеляційній скарзі відповідача, не відповідають фактичним обставинам, суперечать вимогам чинного законодавства та ґрунтуються на припущеннях відповідача, а ухвала місцевого суду від 05.12.2019 прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з чим, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду без змін.

Відповідач звертає увагу суду на те, що спірні договори були визнані судом недійними не лише у зв`язку з висновком про порушення вимог постанови Правління Національного банку України №692/БТ від 30.10.2014, але у в зв`язку із порушенням приписів: ст. ст. 3, 47, 49, 66 Закону України Про банки і банківську діяльність ; ст. 12 Закону України Про заставу ; п. 1 ч. 3, п. 5 ч. 3 , п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб ; ст. ст. 203, 241 ЦК України.

6. Надходження апеляційної скарги та її розгляд апеляційним судом

11 січня 2020 року Державна іпотечна установа 08.01.2020 звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.12.2019 у справі №910/7083/16 і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, вирішити питання розподілу судових витрат.

Одночасно, при зверненні з апеляційною скаргою, апелянтом заявлено клопотання про поновлення пропущеного строку на подання апеляційної скарги у даній справі.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.01.2020 справу №910/7083/16 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Дикунська С.Я., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного суду від 31.01.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державної іпотечної установи на ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.12.2019 у справі №910/7083/16, справу призначено до розгляду на 27.02.2020.

Щодо клопотання скаржника про поновлення строку на апеляційне оскарження, колегія суддів вказала, що строк на апеляційне оскарження пропущено не було, отже відсутні підстави для його поновлення та задоволення такого клопотання.

У судове засідання 27.02.2020 з`явилися представники відповідача та третьої особи. Представники позивача у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомили про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлялися належним чином.

Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки представники сторін, що не з`явилися, про дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов`язковою не визнавалась. Судом апеляційної інстанції врахований відзив позивача на подану відповідачем апеляційну скаргу.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасників судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги на підставі доводів, зазначених у ній, просив її задовольнити, ухвалу місцевого господарського суду від 05.12.2019 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник третьої особи проти вимог апеляційної скарги заперечив та просив ухвалу місцевого суду від 05.12.2019 у справі №910/7083/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

7. Джерела права й акти їх застосування

Господарський процесуальний кодекс України.

За приписами частин 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Аналогічна норма міститься у ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За визначенням частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Згідно зі ст.320 Господарського процесуального кодексу України рішення, постанови та ухвали господарського суду, Вищого суду з питань інтелектуальної власності, якими закінчено розгляд справи, а також ухвали у справах про банкрутство (неплатоспроможність), які підлягають оскарженню у випадках, передбачених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.

Підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є:

1) істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи;

2) встановлений вироком або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, факт надання завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного рішення у цій справі;

3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду.

Не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами:

1) переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи;

2) докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом.

Відповідно до ч.3 ст.325 Господарського процесуального кодексу України за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд може: 1) відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі; 2) задовольнити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення чи змінити рішення; 3) скасувати судове рішення і закрити провадження у справі або залишити позов без розгляду.

Практика Європейського суду з прав людини як джерело права

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).

Згідно з ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, як убачається з рішення ЄСПЛ від 18 листопада 2004 року у справі Праведна проти Росії (Pravednaya v. Russia, заява № 69529/01) та рішення від 6 грудня 2005 року у справі Попов проти Молдови № 2 (Popov v. Moldova № 2, заява № 19960/04), процедура скасування остаточного судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак він міг би призвести до іншого результату судового розгляду.

У пункті 33 рішення від 19 лютого 2009 року у справі Христов проти України (заява № 24465/04) ЄСПЛ зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (рішення у справі Брумареску проти Румунії (Brumarescu v. Romania), заява № 28342/95, у справі Желтяков проти України , заява № 4994/04).

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення у справі Рябих проти Росії (Ryabykh v. Russia), заява N 52854/39; у справі Желтяков проти України , заява № 4994/04).

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Руїс-Матеос проти Іспанії від 23.06.1993).

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

У Рекомендаціях R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на удосконалення судової системи, наголошується на тому, що суд повинен, принаймні в ході попереднього засідання, а якщо можливо, і протягом всього розгляду, відігравати активну роль у забезпеченні швидкого судового розгляду, поважаючи при цьому права сторін, в тому числі і їх право на неупередженість. Зокрема, він повинен володіти повноваженнями proprio motu, щоб вимагати від сторін пред`явлення таких роз`яснень, які можуть бути необхідними; вимагати від сторін особистої явки, піднімати питання права; вимагати показань свідків, принаймні в тих випадках, коли мова йде не тільки про інтереси сторін, що беруть участь у справі, тощо. Такі повноваження повинні здійснюватися в межах предмета розгляду.

Обов`язок доказування, встановлений статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні справедливого балансу між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 33 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів від 27.10.1993).

8. Позиція апеляційного суду

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до пункту 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 17 Про деякі питання практики перегляду рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами до нововиявлених обставин відносяться матеріально-правові факти, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, які мають значення для правильного вирішення спору або розгляду справи про банкрутство. Необхідними ознаками існування нововиявлених обставин є одночасна наявність таких трьох умов: по-перше, їх існування на час розгляду справи, по-друге, те, що ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи, по-третє, істотність даних обставин для розгляду справи (тобто коли врахування їх судом мало б наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке було прийняте). Нововиявлені обставини за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення. Ці обставини мають бути належним чином засвідчені, тобто підтверджені належними і допустимими доказами. Не може вважатися нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці тих доказів, які вже оцінювалися господарським судом у процесі розгляду справи. Необхідно чітко розрізняти поняття нововиявленої обставини (як факту) і нового доказу (як підтвердження факту); так, не можуть вважатися такими обставинами подані учасником судового процесу листи, накладні, розрахунки, акти тощо, які за своєю правовою природою є саме новими доказами.

Прийняття та розгляд заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами не означає обов`язкового скасування чи зміни рішення, що переглядається. Результат перегляду повинен випливати з оцінки доказів, зібраних у справі, і встановлення господарським судом на основі цієї оцінки наявності або відсутності нововиявлених обставин, визначення їх істотності для правильного вирішення спору або розгляду справи про банкрутство. Господарський суд вправі змінити або скасувати судове рішення за нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини впливають на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.

Як вірно вказав суд першої інстанції, у постанові Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 826/27094/15, на яку посилається заявник, як на нововиявлену обставину, викладено іншу правову позицію щодо постанови правління Національного банку України № 692/БТ від 30.10.2014, щодо того, що остання стосується вимог та обмежень щодо діяльності самого банку, а не його клієнтів.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказане свідчить саме про зміну правової позиції касаційного адміністративного суду, однак не дає підстави для висновку, що така зміна, в розумінні статті 320 Господарського процесуального кодексу України, є нововиявленою обставиною.

На переконання колегії суддів, нововиявлені обставини відрізняються від нових обставин, обставин, що змінилися, та нових доказів за часовими ознаками, предметом доказування та істотністю впливу на судове рішення.

Нова обставина, що з`явилася або змінилася після розгляду справи, не є підставою для перегляду справ. Не вважаються нововиявленими нові обставини, які виявлені після ухвалення судом рішення, а також зміна правової позиції суду в інших подібних справах. Не можуть вважатися нововиявленими ті обставини, що встановлюються на підставі доказів, які не були своєчасно подані сторонами чи іншими особами, які беруть участь у справі. Обставини, що виникли чи змінилися після ухвалення судом рішення, а також обставини, на які посилався учасник судового процесу у своїх поясненнях, скарзі, або які могли бути встановлені в разі виконання судом вимог процесуального закону, теж не можуть визнаватися нововиявленими.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 06.03.2018 у справі № 2а-23903/09/1270, від 03.04.2018 у справі № 477/1012/14-а, від 30.01.2020 у справі №127/2-а-4944/11.

Стосовно тверджень скаржника, щодо того, що положення статті 228 Цивільного кодексу України не можуть бути застосовані комісією банку чи уповноваженою особою Фонду при вирішенні питання про віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у частині 3 статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що положення статті 228 Цивільного кодексу України не були застосовані при ухваленні рішення у даній справі. Крім того, позивач при зверненні до суду також не посилався як на підставу позову на положення статті 228 Цивільного кодексу України.

Таким чином, постанова Верховного суду від 11.09.2019 у справі № 826/27094/15, в якій встановлені, як стверджує заявник, певні матеріально-правові факти, які не могли бути відомі на час розгляду справи, однак є істотними для даної справи, не є нововиявленими обставинами в розумінні статті 320 Господарського процесуального кодексу України.

До того ж, колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що оскільки постанова Верховного Суду прийнята 11.09.2019, то обставина, на яку посилається скаржник у заяві про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, не існувала під час розгляду та вирішення справи й ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява, а саме на момент прийняття у даній справі рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.11.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 31.01.2017.

Відтак за своєю правовою природою постанова Верховного Суду від 11.09.2019 в адміністративній справі № 826/27094/15 є новою, але не нововиявленою обставиною, а тому не може бути підставою для перегляду рішення суду від 01.08.2016, що залишене без змін судами апеляційної та касаційної інстанції.

Така ж правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14.11.2019 провадження № 11-813за19.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви Державної іпотечної установи про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2016 у справі № 910/7083/16, у зв`язку з її безпідставністю та недоведеністю обставин, на яких ґрунтується така заява.

9. Висновки апеляційного суду

На підставі вищевикладеного, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що викладені позивачем доводи в обґрунтування апеляційної скарги є безпідставними, такими що не відповідають дійсним обставинам справи, не доведені жодними доказами, а тому не підлягають задоволенню. Ухвала суду першої інстанції від 05.12.2019 прийнята у відповідності до норм закону без порушення норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для її скасування.

Керуючись ст.232-241, 275-284, 320-325 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державної іпотечної установи на ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.12.2019 у справі № 910/7083/16 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.12.2019 у справі №910/7083/16 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на Державну іпотечну установу.

4. Матеріали справи №910/7083/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

5. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено 08.04.2020

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді С.Я. Дикунська

Є.Ю. Шаптала