Постанова

від 08.04.2020 по справі 624/417/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 624/417/17 Головуючий суддя І інстанції Нестеренко О.С.

Провадження № 22-ц/818/1314/20 Суддя доповідач Яцина В. Б.

Категорія: договірна

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2020 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Яцини В.Б.

суддів: -Бурлака І.В., Піддубного Р.М.,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справиапеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства ім. Щорса на рішення Сахновщинського районного суду Харківської області від 10 грудня 2019 року, ухвалене у складі головуючого судді Нестеренко О.С., по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного сільськогосподарського підприємства ім. Щорса про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки,

встановив:

07 липня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Приватного сільськогосподарського підприємства ім. Щорса про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.

Позов мотивовано тим, що він є власником земельної ділянки відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю, серія Р2 №759279, виданого 03.12.2003 року Кегичівською районною державною адміністрацією Харківської області на підставі розпорядження Кегичівської районної державної адміністрації від 11.05.2002 року, за №129 та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №235, належить на праві приватної власності, земельна ділянка площею 6,1212 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер: 6323183700:10:003:0036, що розташована на території Павлівської сільської ради Кегичівського району Харківської області.

У червні 2017 року позивач з відповіді ПСП ім. Щорса на його запит дізнався, що вказана земельна ділянка перебуває в оренді у відповідача на підставі Договору оренди землі № 8 від 01 лютого 2007 року. Вказав, що він не підписував згаданий договір оренди, що свідчить про відсутність наміру на його укладення, не відповідає його волі та порушує його права як власника.

Відповідач позов не визнав, оскільки позивач не надав доказів на підтвердження своїх доводів. Вказав, що спірний договір пройшов державну реєстрацію, відповідно до п. 28 спірного договору у позивача зберігається його примірник, суду не надано доказів про відсутність у позивача цього примірника договору, позов було заявлено після спливу строку позовної давності, у зв`язку з чим відповідач просив застосувати у справі позовну давність та послався на правову позицію щодо змісту ч. 1 ст. 261 ЦК України, яка викладена у постанові Верховного Суду України від 22.04.2015 у справі № 6-48цс15, у розумінні того, що початок перебігу строку позовної давності обчислюється не просто з моменту укладення договору, а лише за умови доведеності того, коли позивач дізнався про порушення свого права, тобто, про наявність спірного договору оренди (а.с. 47, 103).

Рішенням Сахновщинського районного суду Харківської області від 10 грудня 2019 року позов задоволено.

Визнано недійсним Договір оренди землі № 8 укладений 01 лютого 2007 року та зареєстрований 17 березня 2008 року у Кегичівському відділі Харківської філії ДП Центр державного земельного кадастру за № 040869600212 між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 і ПСП ім. Щорса, код ЄДРПОУ 00707975.

Зобов`язано ПСП ім. Щорса повернути ОСОБА_1 земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 6,1212 га, кадастровий М6323183700:10:003:0036, яка розташована на території Павлівської сільської ради Кегичівського району Харківської області, що належить ОСОБА_1 на підставі державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серія Р2 №759279, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 235, виданого на підставі розпорядження Кегичівської районної державної адміністрації Харківської області №129 11.05.2002 року.

Стягнуто з ПСП ім. Щорса на користь ОСОБА_1 витрати за проведення судово-почеркознавчої експертизи в розмірі 9969 грн. 60 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 640,00 грн.

В апеляційній скарзі ПСП ім. Щорса просить скасувати рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Апелянт вказав на сплив позовної давності зі зверненням до суду з цим позовом, поданим через 10 років після укладення спірного договору, з приводу чого відповідач подав до суду першої інстанції відповідну заяву, що є підставою для відмови у задоволенні позову, проте суд першої інстанції її розглянув.

Зазначив, що позивач не спростував презумпцію можливості та обов`язку знати про стан своїх майнових прав, а тому недостатньо доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права. Позивач має довести факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. У разі не доведення цього факту згідно до правової позиції, яка викладена у постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 16.01.2018 у справі № 397/1402/15-ц, а також - постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 у справі № 6-2469цс16, згідно практики Європейського суду з прав людини (п. 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства , п. 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії . Судом першої інстанції згадані правові висновки враховані не були та не було надано належної оцінки наданих з цих підстав заперечень та доказів відповідача проти позову щодо регулярного отримання позивачем орендної плати, свої висновки з цього приводу суд в оскарженому рішенні не виклав.

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Частинами 1, 3 статті 368 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Згідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, які передбачені у ч. 1 ст. 369 ЦПК України, з огляду на ціну позову, яка менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, зміст підстав та предмету позову, зміст доводів скарги, що стосуються переоцінки доказів, які вже були надані сторонами до суду першої інстанції, та застосування норм права, без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду - скасувати.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що в суді встановлена відсутність волевиявлення ОСОБА_1 на укладення договору оренди земельної ділянки, підпис в цьому договорі не його, тому вищезазначений спірний договір оренди відповідно до ч. 3 ст. 203, ст. 215 ЦК України не дійсний. Земельну ділянку згідно ч. 2 ст. 216 ЦК України слід повернути із незаконного володіння відповідача.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серіяР2 №759279 є власником земельної ділянки площею 6,1212 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер: 6323183700:10:003:0036, що розташована на території Павлівської сільської ради Кегичівського району Харківської області.

01 лютого 2007 року сторони, ОСОБА_1 (орендодавець) та ПСП Щорса Кегичівського району Харківської області (орендар), уклали спірний договір оренди землі, відповідно до умов якого орендар прийняв від орендодавця в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Павлівської сільської ради Кегичівського району Харківської області. Того ж дня складено акт приймання-передачі земельної ділянки згідно з договором оренди (а.с.12-15).

Згідно з висновком судової почеркознавчої експертизи від №12480/2057 від 12.02.2018 року, вбачається, що підписи від імені ОСОБА_1 в договорі оренди землі №8 від 01.02.2007, укладеному між ОСОБА_1 та ПСП ім.Щорса, зареєстрованому у Кегичівському відділі Харківської філії ДП Центр ДЗК 17.03.2008 за №040869600212, розташований на лицевому боці другого аркуша документа, в порядку перед друкованим текстом ( ОСОБА_1 ) ; в Акті приймання -передачі земельної ділянки згідно з договором оренди №008 від 01.02.2007 (примірник №1), розташований в графі земельну ділянку передав ОСОБА_1 ; в Акті визначення меж земельної ділянки № НОМЕР_1 в натурі (на місцевості) на території Павлівської сільської ради Кегичівського району Харківської області примірник №1), розташований в графі ОРЕНДОДАВЕЦЬ ОСОБА_1 ; в Договорі оренди землі б/н від 01.02.2007, укладеному між ОСОБА_1 та ПСП ім.Щорса, зареєстрованому у Кегичівському відділі Харківської філії ДП Центр ДЗК 17.03.2008 за №040869600212, розташований на лицевому боці другого аркуша документа, в рядку перед друкованим текстом (Лоза) ; в Акті приймання-передачі земельної ділянки згідно з договором оренди №008 від 01.02.2007 (примірник №2), розташований в графі Земельну ділянку передав ОСОБА_1 ; в Акті визначення меж земельної ділянки № НОМЕР_1 в натурі (на місцевості) на території Павлівської сільської ради Кегичівського району Харківської області примірник №2), розташований в графі ОРЕНДОДАВЕЦЬ ОСОБА_1 - виконані рукописним способом без попередньої технічної підготовки та використання технічних засобів не ОСОБА_1 , а іншою особою (а.с.64-86).

Відповідно до частини 1статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, зокрема якщо волевиявлення учасника правочину не є вільним та не відповідає його внутрішній волі.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Суд на підставі згаданого висновку судового експерта встановив, що оспорюваний договір оренди підписано не позивачем, а іншою особою, на підставі чого дійшов висновку про порушення прав власника земельної ділянки з огляду на наявність встановлених ст.ст. 203, 215 ЦК України підстав для визнання договору оренди недійсним та відповідно до ст. 216 ЦК України витребував спірну земельну ділянку із незаконного володіння відповідача.

Відповідач у доводах скарги не заперечував висновків суду про те, що підпис під спірним договором оренди не належить позивачу, але при цьому посилався на те, що позивачу було відомо про наявність спірного договору, копію якого він отримав поза межами строку позовної давності, що спливли на день звернення до суду з цим позовом, внаслідок чого необхідно відповідно до поданої до суду заяви відповідача застосувати передбачені ч. 4 ст. 267 ЦК України правові наслідки.

Колегія суддів погоджується з цими доводами апеляційної скарги.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

У пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 Про судове рішення у цивільній справі роз`яснено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Твердження позивача, що строк звернення до суду ним пропущено з поважних причин, оскільки він до 2017 року не знав і не могли дізнатися про порушення їх прав раніше, є безпідставними.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд першої інстанції всупереч положенням ст. 89, ч. 5 ст. 263 ЦПК України не з`ясував обставини щодо спливу строку позовної давності, на які відповідач посилався у заяві про застосування наслідків спливу цього строку (а.с.47), що підтверджується наданими відповідачем до суду першої інстанції документами.

Так, згідно копії реєстру видачі договорів оренди землі 31.10.2008 року позивач ОСОБА_1 отримав примірник спірного договору оренди землі 3010.2008 під розпис (а.с. 49,50). Згідно копії рукописних заяви від 03.08.2017 та від 10.10.2017 ОСОБА_1 звертався до Директора ПСП ім Щорса з проханням видати йому в рахунок орендної плати по земельному паю за 2017 рік, згідно укладеного ним договору (а.с. 51, 52).

Згідно ст. 12 ЦПК України:

1. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

2. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

3. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

4. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Всупереч свого процесуального обов`язку позивач не спростував, що він згідно згаданих документів у жовтні 2008 року отримав свій примірник договору оренди, що передбачено текстом цього договору у п. 28 (а.с. 13), та звертався до відповідача у серпні та жовтні 2017 року із заявами до відповідача про отримання орендної плати згідно укладеного ним договору, що свідчить про обізнаність позивача про існування спірного договору з 30.10.2008р.

Згідно ч. 4 ст. 369 ЦК України власність зобов`язує власника цікавитися станом свого майна та утримувати його належним чином для недопущення вказаного у ч. 5 використання права власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі, тому презюмується, що власник знає про стан своєї власності.

З урахуванням згаданої норми ст. 369 ЦК України слід визнати, що позивач не спростував презумпцію можливості та обов`язку знати про стан своїх майнових прав, а тому у даній справі недостатньо доведення факту, що позивач отримав від відповідача копію спірного договору оренди та інформацію про його існування від Держгеокадастру у червні 2017 року, на що він посилався у доводах позову про те, що він дізнався про порушення свого права лише у 2017 році. Позивач має довести факт, що він не міг раніше дізнатися про порушення свого цивільного права. У разі не доведення цього факту згідно до правової позиції, яка викладена у постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 16.01.2018 у справі № 397/1402/15-ц, а також - постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 у справі № 6-2469цс16, що підлягають до застосуванню у даній справі - слід визнати, що позивач не довів той факт, що він як добросовісний власник земельної ділянки не знав про наявність підписаного ним договору оренди земельної ділянки, копію якого він отримав у жовтні 2008 року. Інший висновок при таких обставинах не відповідає такому загальному принципу цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність та розумність, передбаченому п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

При таких обставинах судом підлягали до застосування правила ч. 4 ст. 267 ЦК України згідно з якими сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, оскільки позивач після отримання спірного договору 30 жовтня 2008 року дізнався про його зміст та факт підписання від його імені, то на день звернення до суду, 07.07.2017, вже сплив трирічний строк позовної давності, тому відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України у задоволенні його позову з цих підстав необхідно відмовити.

Оскільки суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи стосовно спливу позовної давності, внаслідок чого помилився із застосуванням згаданих норм матеріального права, з передбачених п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підстав оскаржене рішення суду підлягає скасуванню, із ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову, у зв`язку зі спливом позовної давності.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч.1 ст. 374, ст.ст.376, 381-384, 388,389, п. 3 розділу ХІІ Прикінцевих положень ЦПК України, суд апеляційної інстанції

постановив:

Апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства ім. Щорса -задовольнити.

Рішення Сахновщинського районного суду Харківської області від 10 грудня 2019 року - скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного сільськогосподарського підприємства ім. Щорса про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, які продовжуються на строк карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної інфекції COVID-19 , може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 08 квітня 2020 року.

Головуючий В.Б. Яцина.

Судді І.В.Бурлака.

Р.М.Піддубний.