Постанова

від 08.04.2020 по справі 611/1040/17-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

08 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 611/1040/17-ц

провадження № 61-47532св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: ОСОБА_3 , товариство з обмеженою відповідальністю ВМІКОМ , приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Жовнір Володимир Вікторович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 26 жовтня 2018 року в складі колегії суддів: Маміної О. В., Кругової С. С., Пилипчук Н. П.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , товариство з обмеженою відповідальністю ВМІКОМ (далі - ТОВ ВМІКОМ ), приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Жовнір В. В., про визнання договорів недійсними.

Позовна заява мотивована тим, що у червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Біловодського ВП ГУНП в Луганській області з приводу того, що в ніч з 26 на 27 серпня 2016 року невстановлені особи одразу після вбивства його батьків - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , за адресою проживання - АДРЕСА_1 , незаконно заволоділи автомобілем Wolkswagen Tiguan, 2010 року випуску, сірого кольору, кузов НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 від 06 листопада 2010 року, реєстраційний номер НОМЕР_3 , який належав останнім. За фактом вчинення кримінального правопорушення Біловодським ВП ГУНП в Луганській області до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено дані за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого пунктами 1, 6 частини другої статті 115, частиною другою статті 289 КК України, за №12017130430000181 від 23 червня 2017 року.

22 серпня 2017 року на підставі ухвали слідчого судді Біловодського районного суду Луганської області від 17 серпня 2017 року було проведено обшук на прилеглій території домоволодіння де зареєстрований відповідач - ОСОБА_2 по АДРЕСА_3 . В ході проведення якого було виявлено та вилучено зазначений вище транспортний засіб з ключами до автомобіля (2 екземпляри), свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу - НОМЕР_4 з зазначенням власника вказаного автомобіля - ОСОБА_2 , поліс страхування №АК/3484827, брошура повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (Європротокол) з пам`яткою власника полісу.

У свою чергу, він коли звернувся до слідчого Біловодського ВП ГУНП в Луганській області з клопотанням про накладення арешту на автомобіль Wolkswagen Tiguan, 2010 року випуску, дізнався про те, що транспортний засіб було відчужено від імені його матері - ОСОБА_6 , відповідачу ОСОБА_2 .

Таким чином він дізнався, що 22 квітня 2017 року між ОСОБА_3 , який нібито виступав в інтересах ОСОБА_4 , на підставі нотаріальної довіреності від 21 квітня 2017 року НМА 612801, посвідченої приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Жовнір В. В, та ТОВ ВМІКОМ в особі директора Карпова В. Г., було укладено договір комісії № 6678/17/000271 від 22 квітня 2017 року. Відповідно до укладеного договору комісії, його предметом було за винагороду надання нематеріальних інформаційно-консультативних послуг з організації купівлі-продажу транспортного засобу, а саме: Wolkswagen Tiguan, 2010 року випуску, сірого кольору, кузов НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 від 06 листопада 2010 року, реєстраційний номер НОМЕР_3 .

Цього ж дня, а саме 22 квітня 2017 року між, ТОВ ВМІКОМ , який перебуває на обліку в ГСЦ МВС за реєстраційним номером 6678 та який є комісіонером у відповідності до пункту 8 Постанови КМУ від 07 вересня 1998 року № 1388, а також діє від імені та на підставі укладеного з власником колісного транспортного засобу договору комісії від 22 квітня 2017 року № 6678/17/000271 в особі директора Карпова В. Г., та ОСОБА_2 , було укладено договір купівлі-продажу від 22 квітня 2017 року № 6678/17/000271.

Пунктом 1 вищевказаного Договору купівлі продажу, продавець (товариство з обмеженою відповідальністю ВМІКОМ ) передає у власність, а покупець (відповідач по справі) приймає у власність транспортний засіб - автомобіль Wolkswagen Tiguan, 2010 року випуску, сірого кольору, кузов НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 від 06 листопада 2010 року, реєстраційний номер НОМЕР_3 .

Позивач зазначав, що на час оформлення нотаріальної довіреності та укладання договору купівлі-продажу вказаного транспортного засобу між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , власник транспортного засобу ОСОБА_4 померла, що може свідчити про незаконність укладання вказаного договору. Факт смерті матері позивача - ОСОБА_4 , власника транспортного засобу, встановлено рішенням Біловодського районного суду Луганської області від 28 серпня 2017 року, справа № 408/3286/17-ц. Також, рішенням Біловодського районного суду Луганської області від 28 серпня 2017 року, справа № 408/3294/17-ц, встановлено факт смерті батька позивача - ОСОБА_5 .

Позивач вважав, що відповідно до статей 25, 30, 203, 215, 216 ЦК України, спірні договір комісії та договір купівлі-продажу транспортного засобу є недійсними, оскільки з самого початку вони не могли породжувати будь-які наслідки, так як на час його укладання сторона за цим договором, власник майна та матір позивача, померла, тобто втратила цивільну правосуб`єктність: правоздатність та дієздатність.

Таким чином позивач, посилаючись на вищевикладене, зважаючи на те, що він відповідно до статті 1270 ЦК України, вважається таким, що прийняв спадщину, а також, що відповідно до частини 5 статті 1268 ЦК України, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Барвінківського районного суду Харківської області від 31 травня 2018 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір комісії від 22 квітня 2017 року зі всіма додатками до нього, укладеного між ОСОБА_4 , в інтересах та від імені якої виступав ОСОБА_3 на підставі нотаріальної довіреності від 21 квітня 2017 року НМА 612801, посвідченої приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Жовнір В. В., та ТОВ ВМІКОМ в особі директора Карпова В .Г.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 22 квітня 2017 року № 6678/17/000271 зі всіма додатками до нього, укладеного між ТОВ ВМІКОМ , який є комісіонером у відповідності до пункту 8 Постанови КМУ від 07 вересня 1998 року № 1388, а також який діяв від імені та на підставі укладеного з власником колісного транспортного засобу договору комісії від 22 квітня 2017 року№ 6678/17/000271 в особі директора Карпова В. Г., та ОСОБА_2 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що довіреність, на підставі якої відбулося відчуження автомобіля, є нікчемною. А тому і договір комісії від 22 квітня 2017 року та договір купівлі-продажу від 22 квітня 2017 року є недійсними.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 26 жовтня 2018 року рішення Барвінківського районного суду Харківської області від 31 травня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції передчасно задовольнив позовні вимоги, оскільки судом не враховано інтереси усіх осіб, права яких можуть бути вирішені оспорюваними правочинами, а саме - до участі у справі як співвідповідача не залучено ТОВ ВМІКОМ , яке є стороною оспорюваних договорів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2018 рокуОСОБА_1 подавдо Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскільки на момент звернення до суду власником автомобіля, який є предметом оспорюваних правочинів, був ОСОБА_2 , тому саме його було визначено відповідачем у справі як особу, яка порушує цивільні права позивача.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У січні 2019 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_7 подав відзив на касаційну скаргу, у якому зазначив, що рішення суду апеляційної інстанції є законним і обґрунтованим, підстав для його скасування немає.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом установлено, що ОСОБА_1 є сином ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (а.с.25)

Рішеннями Біловодського районного суду Харківської області від 28 серпня 2017 року встановлено факт того, що ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 від вогнепального проникаючого кульового поранення грудної клітини з пошкодженням серця, а ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 від механічної асфіксії внаслідок здавлення органів шиї (а.с.7-14).

На підставі вищезазначених рішень суду, 14 вересня 2017 року Сєвєродонецьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Луганській області були видані свідоцтва про смерть ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , серії НОМЕР_5 та серії НОМЕР_6 (а.с.13,14).

За ознаками кримінального правопорушення, передбаченого п.1, 6 ч.2 ст. 115, ч. 2 ст. 289 КК України, за №12017130430000181 від 23 червня 2017 року, за фактом вчинення злочину Біловодським ВП ГУНП в Луганській області до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено дані, стосовно того, що в ніч з 26 на 27 серпня 2016 року невстановлені особи одразу після вбивства - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , за адресою проживання - АДРЕСА_1 , незаконно заволоділи автомобілем Wolkswagen Tiguan, 2010 року випуску, сірого кольору, кузов НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 від 06 листопада 2010 року, реєстраційний номер НОМЕР_3 , який належав ОСОБА_4 (а. с. 20-21).

Встановлено, що 22 квітня 2017 року між ОСОБА_4 , від імені якої діяв ОСОБА_3 , на підставі довіреності від 21 квітня 2017 року, посвідченої приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Жовнір В. В., та ТОВ ВМІКОМ було укладено договір комісії № 6678/17/000271 за умовами якого комісіонер за дорученням комітента зобов`язався надати комітенту за винагороду нематеріальні інформаційно - консультаційні послуги з організації купівлі - продажу транспортного засобу - Wolkswagen Tiguan, 2010 року випуску, сірого кольору, кузов НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 від 06 листопада 2010 року, реєстраційний номер НОМЕР_3 .

22 квітня 2017 року між, ТОВ ВМІКОМ , який є комісіонером у відповідності до пункту 8 Постанови КМУ від 07 вересня 1998 року № 1388, а також діє від імені та на підставі укладеного з власником колісного транспортного засобу договору комісії від 22 квітня 2017 року №6678/17/000271 в особі директора Карпова В. Г., та ОСОБА_2 , було укладено договір купівлі продажу від 22 квітня 2017 року, відповідно до якого відповідач набув право власності на транспортний засіб - автомобіль Wolkswagen Tiguan, 2010 року випуску, сірого кольору, кузов НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 від 06 листопада 2010 року, реєстраційний номер НОМЕР_3 .

Як на підставу позовних вимог, ОСОБА_1 посилався на те, що довіреність від 21 квітня 2017 року, надана ОСОБА_4 ОСОБА_3 , на підставі якої були вчинені оспорювані правочини, - є нікчемною, оскільки станом на 21 квітня 2017 року цивільна правоздатність ОСОБА_4 була припинена, вказана довіреність видана на ім`я ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_4 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційних скарг здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII , що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини 1 статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову, виходив із того, що до участі у справі як співвідповідача не залучено ТОВ ВМІКОМ як сторону договору комісії від 22 квітня 2017 року та договору купівлі-продажу автомобіля від 22 квітня 2017 року.

Проте, колегія суддів з такими висновками апеляційного суду не погоджується виходячи з наступного.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням зазначених норм права на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття порушене право , за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття охоронюваний законом інтерес . Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття охоронюваний законом інтерес означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цим діянням наслідкам.

Належним способом захисту у подібному випадку є саме визнання відповідного права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України) або застосування наслідків недійсності правочину.

Вказані висновки відповідають правовим позиціям, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18).

Саме з такими вимогами (визнання відповідного права та застосування наслідків недійсності правочину) ОСОБА_1 звернувся до суду.

Крім того, за вимогами ЦПК України належними сторонами в цивільній справі є особи, відносно яких є дані про те, що вони можуть бути суб`єктами спірних матеріальних правовідносин. За положенням статті 51 ЦПК України належний позивач - особа, якій належить право вимоги; належний відповідач - особа, котра повинна відповідати за позовом.

Враховуючи те, що за договором купівлі-продажу від 22 квітня 2017 року ТОВ ВМІКОМ відчужило спірний транспортний засіб ОСОБА_2 , апеляційний суд безпідставно вважав, що визнанням спірних договорів недійсними будуть порушені права ТОВ ВМІКОМ .

Отже, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову з підстав не залучення до участі у справі як співвідповілдача ТОВ ВМІКОМ .

Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша статті 215 ЦК України).

Згідно з частинами другою та третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Загальним правовим наслідком недійсності правочину (стаття 216 ЦК України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли в зв`язку з вчиненням особами правочину та внаслідок визнання його недійсним.

При цьому правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як заінтересовані особи (статті 215, 216 ЦК України).

З огляду на зазначені приписи, правила статей 15, 16 ЦК України, а також статей 1, 2-4, 14, 215 ЦПК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Встановлено, що ОСОБА_4 на праві власності належав автомобіль, який 22 квітня 2017 року ОСОБА_4 , від імені якої діяв ОСОБА_3 , на підставі довіреності від 21 квітня 2017 року відчужив ТОВ ВМІКОМ .

Довіреність видана після смерті ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3.

Позивач є спадкоємцем ОСОБА_4 , який прийняв спадщину та оспорює договір купівлі-продажу, оскільки спадкодавець не могла видати довіреність від 21 квітня 2017 року.

Відповідно до частини п`ятої статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Таким чином, суд першої інстанції, встановивши, що ОСОБА_3 є особою, яка не мала права відчужувати майно, яке належало ОСОБА_4 , право на яке фактично перейшло її сину ОСОБА_1 в порядку спадкування, на підставі частини третьої та п`ятої статті 1268 ЦК України, оскільки спадщина належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини та враховуючи вимоги статті 1218 ЦК України відповідно до якої до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті, та дійшов правильного висновку про визнання недійсними оспорюваних договорів на підставі статей 203, 215 ЦК України, оскільки договір купівлі-продажу порушує права спадкоємця.

Оскільки під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі, судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, тому рішення суду є законним і обґрунтованим.

Установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції відповідно до статті 413 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного суду від 26 жовтня 2018 року скасувати, рішення Барвінківського районного суду Харківської області від 31 травня 2018 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані або визнані нечинними рішення, постанови та ухвали суду першої або апеляційної інстанцій втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

В. П. Курило