Постанова

від 06.04.2020 по справі 509/5496/19

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1817/20

Номер справи місцевого суду: 509/5496/19

Головуючий у першій інстанції Козирський Є. С.

Доповідач Дрішлюк А. І.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.04.2020 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Дрішлюка А.І., суддів Черевка П.М., Драгомерецького М.М.,

при секретарі судового засідання Павлючук Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Виробничо-комерційної фірми ХВИЛЯ у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю на ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 15 жовтня 2019 року про забезпечення позову в цивільній справі за заявою ОСОБА_1 щодо забезпечення позовних вимог до пред`явлення позову , -

ВСТАНОВИВ:

10 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Овідіопольського районного суду Одеської області із заявою про вжиття заходів забезпечення позовних вимог до пред`явлення позову. У вказаній заяві позивач-заявник зазначав, що у 1999 році ОСОБА_2 звернувся до нього з пропозицією внести кошти у статутний фонд ВКФ ХВИЛЯ ТОВ у розмірі 1089270.00 грн, що дорівнювало 49 відсоткам частки у підприємстві. Після внеску ОСОБА_2 гарантував щорічне отримання прибутку, відповідно до його внеску у статутний фонд. ОСОБА_1 виконав всі вимоги, але як зазначає у заяві, ніякого прибутку не отримував, також не отримав своєї частки, а потім йому взагалі повідомили, що у підприємства борги та повертати немає чого, тому ОСОБА_2 закриває ВКФ Хвиля ТОВ. У лютому 2019 року ОСОБА_1 зазначав, що випадково дізнався, що ВКФ Хвиля ТОВ код юридичної особи 13878224 працює до теперішнього часу, бо вважав, що дане підприємство було закрито. 15.03.2019 року ОСОБА_1 отримав відповідь відділу державної реєстрації юридичних та фізичних осіб, Одеської міської ради, №012174 на заяву з-146-19, згідно якої ОСОБА_1 дійсно був засновником ВКФ Хвиля ТОВ з 1999 по 200 рік. 20.05.2019 року за зверненням позивача-заявника до державного реєстратора управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради, ним було отримано Протокол №1 від 10 січня 2003 року про збори учасників ВКФ Хвиля ТОВ у якому йдеться : - на зборах присутні учасники товариства: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ; на розгляд поставлене питання про розгляд заяви учасника товариства ОСОБА_1 , щодо виходу з товариства у зв`язку з відступленням своєї частки ОСОБА_3 . Разом з тим, ОСОБА_4 зазначав, що не був присутній на вищевказаних зборах, нікому свою частку не передавав, жодних заяв про відмову не писав, протоколу № 1 від 10 січня 2003 року про збори учасників ВКФ ХВИЛЯ ТОВ не підписував. Щодо підробки підпису ОСОБА_1 відкрито кримінальне провадження №12019161500001749 за ст. 358 ч.1 КК України. Посилаючись на ч.2 ст. 149, ч.1 ст. 150 ЦПК України заявник просив суд накласти арешт на майно ВКФ ХВИЛЯ ТОВ, яке знаходиться за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, сщ/рада Таїровська, пр. Ак. Глушко, будинок, 29 до набрання рішення суду законної сили, заборонити підприємству відчужувати дане майно, та накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 2-4).

15 жовтня 2019 року ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області (суддя Козирський Є.С.) заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Накладено арешт на виробничі, складські, адміністративні та побутові будівлі, приміщення і споруди ВКФ ХВИЛЯ ТОВ, ЄДРПОУ - 13878224, загальна площа яких становить 1466,5 кв.м., площа земельної ділянки на яких вони розташовані складає 7017 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 . В іншій частині відмовлено (а.с. 18-20) .

05.11.2019 року директор Виробничо-комерційної фірми ХВИЛЯ у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю подав апеляційну скаргу на вищевказану ухвалу до Одеського апеляційного суду, у якій зазначає, що відповідна ухвала є необґрунтованою і невмотивованою, прийнятою з порушенням норм процесуального права. Зокрема апелянт зазначав, що постановляючи ухвалу про забезпечення позову суд не оцінив обґрунтованості доводів заявника, щодо необхідності вжиття відповідних заходів, не з`ясував розмірності виду забезпечення позову, який просив застосувати позивач, позовним вимогам, не оцінив рівноцінності заходів забезпечення позову змісту заявлених вимог, жодним чином не обґрунтував необхідності вжиття таких заходів, пославшись лише на загальні норми процесуального права та доводи заявника. Тому апелянт просить суд: скасувати ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області та ухвалити нову, якою в задоволені заяви ОСОБА_1 до ВКФ ХВИЛЯ ТОВ, ОСОБА_2 про вжиття заходів забезпечення позову - відмовити повністю (а.с. 30-36).

З врахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 16, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, ухвалою Одеського апеляційного суду від 25 листопада 2019 року було відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою. Ухвалою від 13 січня 2020 року справу призначено до розгляду.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Учасники справи в судове засідання не з`явились. Про час та місце судового засідання повідомлялись належним чином. Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторони, яка сповіщена про день і час розгляду справи не перешкоджає розглядові справи.

Дослідивши матеріали цивільної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що заява про забезпечення позову підлягає частковому задоволенню, та наклав арешт на виробничі, складські, адміністративні та побутові будівлі, приміщення і споруди ВКФ Хвиля ТОВ, ЄДРПОУ - 13878224, загальна площа яких становить 1466,5 кв.м., площа земельної ділянки на яких вони розташовані складає 7017 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки не вжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він має намір звернутися до суду. В іншій частині суд вважав необхідним відмовити, оскільки заявником не надано суду належних підтверджуючих відомостей на обґрунтування доцільності вжиття заходів забезпечення позову, а накладення арешту на вищевказане майно є достатнім заходом забезпечення позову.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 149, 150 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, в тому числі для запобігання потенційним труднощам щодо подальшого виконання такого рішення.

Одним із видів забезпечення позову є накладення арешту на майно (п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК).

Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів про забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду.

Відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права. Ст. 6 Конвенції гарантує кожному при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків право на справедливий і відкритий розгляд у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Право на ефективний засіб юридичного захисту встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу на те, що одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову.

Судом першої інстанції було встановлено, що між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та Виробничо-комерційною фірмою ХВИЛЯ у вигляді товариства з обмеженою відповідальністюіснує спір. Зі змісту позовної заяви та доданих до неї матеріалів вбачається, що спір між сторонами є реальним та носить матеріальний характер. В межах вищеописаного спору, на який посилається позивач, відкрито кримінальне провадження №12019161500001749 за ст. 358 ч.1 КК України та ОСОБА_1 на момент подання заяви про вжиття заходів забезпечення позовних вимог до пред`явлення позову готувався позов про перехід власності на нерухоме майно, відшкодування збитків, завданої матеріальної шкоди, не отриманої вигоди та застосування відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Апеляційним судом на підставі перевірки даних, що містяться в ЄДРСР встановлено, що 28.10.2019 року до Овідіопольського районного суду Одеської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 до ОСОБА_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 та ВКФ ХВИЛЯ ТОВ, місцезнаходження: м.Одеса, пр..Ак.Глушка, 29 про визнання недійсними заяви, протоколу та визнання права власності. Предметом вказаного позову є визнання недійсними заяви, протоколу та визнання права власності, підставою позову є незаконне вибуття майна з володіння позивача. Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 04 листопада 2019 року відкрито провадження за вказаною позовною заявою. Справу призначено до судового розгляду на 26.05.2020 року.

На підставі вищеописаного апеляційний суд критично ставиться до аргументів апелянта щодо недоведеності істотного ускладнення виконання рішення суду та посилань апелянта на недопустимість ґрунтування доказування на припущеннях. Апелянт також порушує у своїй апеляційній скарзі питання недоведеності співмірності застосованого виду забезпечення позову, однак не бере до уваги специфіку застосування заходів забезпечення позовних вимог до подання позову. Апеляційний суд, як і суд першої інстанції, позбавлений можливості на даній стадії розгляду справи визначити повний об`єм позовних вимог, ціну позову та співмірність застосовуваних заходів забезпечення. Водночас апеляційний суд вважає необхідним зауважити, що законодавством збалансовані права як особи, яка ініціює питання про застосування заходів забезпечення позову, так і особи, щодо якої такі заходи застосовані (ст.ст. 154, 159 ЦПК України). Вказаним спростовуються також аргументи апелянта щодо відсутності пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення. Разом з тим, правове значення такого заходу забезпечення, як арешт майна, зводиться лише до обмеження прав власника щодо розпорядження майном до вирішення спору по суті та забезпечується можливістю застосування правового механізму зустрічного забезпечення та відшкодування збитків, заподіяних забезпеченням позову. Крім того, апелянтом не наведено жодних пояснень, чим застосоване судом першої інстанції вжиття заходів щодо забезпечення позову може перешкоджати апелянту.

Щодо інших доводів апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає, що Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростували правильних по суті висновків суду першої інстанції, апеляційний суд на підставі ст. 375 ЦПК України залишає без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції без змін.

керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд ,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Виробничо-комерційної фірми ХВИЛЯ у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю - залишити без задоволення.

Ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 15 жовтня 2019 року - залишити без змін.

Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційного скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді Одеського апеляційного суду А.І. Дрішлюк

М.М. Драгомерецький

П.М. Черевко