Рішення

від 13.04.2020 по справі 200/1754/20-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 квітня 2020 р. Справа№200/1754/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Кочанова П.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у м.Краматорську Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення, та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України у м.Краматорську Донецької області, в якому просить суд:

- визнати противоправним та скасувати рішення управління Пенсійного фонду України у місті Краматорську Донецької області від 28.11.2019 року про відмову в призначенні ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсії згідно частини один статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування",

- зобов`язати управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області зарахувати ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до страхового стажу періоди її навчання та роботи:

- з 01.08.1977 року по 31.07.1978 року навчання в галузевому професійному училищі при Донецькій швейній фабриці на ім`я М.М.Володарського,

- з 01.08.1978 року по 08.07.1981 року роботу на Донецькій швейній фабриці на ім`я М.М.Володарського швачкою мотористом 3 розряду у швейному цеху № 1,

- з 03.08.1981 по 09.03.1983 рік роботу нянечкою в дитячих яслах № 74 Куйбишевського РЗО міста Донецька,

- зобов`язати управління Пенсійного фонду України у місті Краматорську Донецької області призначити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію за віком згідно частини один статті 26 ЗУ "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 20.11.2019 року.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що 20.11.2019 року вона звернулась до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком згідно ч. 1 ст. 26 ЗУ Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування № 1058-IV від 09.07.2003. 28.11.2019 року відповідачем прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії згідно ч. 1 ст. 26 Закону 1058, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Позивач вважає, що рішення відповідача прийнято безпідставно та є незаконним, у зв`язку з чим, підлягає скасуванню.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 18 лютого 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 200/1754/20-а та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

У строк, встановлений судом через відділ документообігу та архівної роботи суду відповідачем було надано відзив на позов, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог позивача. В обґрунтування заперечень зазначив, що записи №1-2 про прийняття та звільнення позивача з роботи зроблено з порушенням відповідно п.2.13 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої Постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162 (в редакції Постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.1985 № 252 зі змінами внесеними Постановою Державного комітету СРСР з праці і соціальних питань від 18.10.1990 № 412, а саме відсутній запис в Відомості про роботу як заголовок пишеться повне найменування підприємства, тому неможливо зарахувати до стажу періоди роботи з 01.08.1978 по 08.07.1981 рік. Записи №3-4 про прийняття та звільнення позивача з роботи зроблено з порушенням п.2.5 Інструкції, а саме: в даті про прийняття та звільнення з дитячих ясел №74 наявні виправлення, які завірені печатками ясел сад №372, тому неможливо зарахувати до страхового стажу період роботи з 03.08.1981 по 09.03.1983 рік.

Враховуючи, що станом на 02.03.2020 року страховий стаж роботи позивача складає 22 роки 5 місяців 18 днів, управлінням прийнято рішення про відмову позивачу в призначенні пенсії згідно частини першої статті 26 Закону №1058, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

На підставі зазначеного, просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Згідно з нормами статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) є громадянкою України (паспорт серії НОМЕР_2 виданий 05 лютого 2002 року Краматорським МВ УМВС України в Донецькій області), адреса реєстрації: 84300, Донецька область, м.Краматорськ, вул.Кубанська, буд.41, відповідно до статті 43 Кодексу адміністративного судочинства України здатна здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов`язки.

Управління Пенсійного фонду України у місті Краматорську Донецької області (ЄДРПОУ 23346787) орган виконавчої влади, який в даних правовідносинах здійснює повноваження, покладені Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим Указом Президента України від 06 квітня 2011 року №384/2011 (далі за текстом - Положення №384/2011) та відповідно до статті 43 Кодексу адміністративного судочинства України здатний здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов`язки.

Положенням про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2 на управління покладені повноваження, зокрема, щодо призначення (здійснення перерахунку) і виплати пенсії, щомісячного довічного грошове утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат відповідно до законодавства; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством (підпункти 7, 8 пункту 4 Положення).

Як вбачається з матеріалів справи, 20.11.2019 року ОСОБА_1 звернулась до Управління Пенсійного фонду України у місті Краматорську Донецької області з заявою про призначення пенсії за віком.

До заяви про призначення пенсії, позивачем були додані наступні документи: заява про призначення пенсії № 10793 від 20.11.2019; копія паспорту ВЕ 559613 від 05.02.2002; копія картки фізичної особи-платника податків; копія трудової книжки серії НОМЕР_3 від 13.09.1978; довідка №11/72 від 25.09.2019 видана ПрАТ "Швея"; довідка №11/73 від 25.09.2019 видана ПрАТ "Швея"; копія свідоцтва про народження НОМЕР_4 від 22.07.1986; копія cвідоцтво про одруження НОМЕР_5 від 08.08.2001; витяг з Державного реєcтру актів цивільного cтану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища № 00024047628 від 25.09.2019; витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища № 00024047399 від 25.09.2019 року.

Рішенням Управління Пенсійного фонду України у місті Краматорську Донецької області від 28.11.2019 року №235, відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії згідно норм частини один статті 26 Закону №1058 у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. В обґрунтування рішення зазначено про те, що при розгляді трудової книжки встановлено, що записи № 1-2 на прийняття та звільнення з роботи зроблено з порушенням п.2.13 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.1985 №252), із змінами, що внесені постановою Держкомпраці СРСР від 19.10.1990 за № 412, а саме відсутній запис, як заголовок, з повним найменуванням підприємства, у зв`язку з чим неможливо зарахувати до стажу періоди роботи з 01.08.1978 по 08.07.1981. Записи № 3- 4 на прийняття та звільнення з роботи зроблено з порушенням п.2.5 Інструкції, а саме в даті на прийняття та звільнення наявні виправлення, які завірені печатками іншого підприємства, тому період роботи з 03.08.1981 року по 09.03.1983 року неможливо зарахувати у страховий стаж.

Страховий стаж ОСОБА_1 складає 22 роки 5 місяців 18 днів.

Як вбачається з розрахунку страхового стажу позивача, спірні періоди з 01.08.1977 року по 31.07.1978 року, з 01.08.1978 року по 08.07.1981 року, з 03.08.1981 по 09.03.1983 рік до страхового стажу позивача не зараховані.

Позивач не погоджується з рішенням відповідача, у зв`язку з чим змушена була звернутися до суду.

Із встановлених обставин вбачається, що між позивачем та відповідачем, як фізичною особою та суб`єктом владних повноважень, виник публічно-правовий спір у сфері соціального захисту з приводу правомірності відмови у зарахуванні до страхового стажу спірних періодів роботи.

Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.

Частиною 1 статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов`язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.

Статтею 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Згідно частини 1 статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною 2 статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Згідно із частиною 2 статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до пункту першого статті 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування № 1058 - IV від 09.07.2003 року із змінами, внесеними ЗУ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій № 2148 - VIII від 03.10.2017 року особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років.

Згідно зі ст. 62 Закону України Про пенсійне забезпечення основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

За приписами ст. 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст. 62 Закону України Про пенсійне забезпечення , трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637 Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до пункту 17 Порядку № 637 за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв`язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.

Суд зазначає, що вищевказаний Порядок поширюється саме на випадки відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

В трудовій книжці НОМЕР_3 ОСОБА_1 містяться наступні записи щодо спірних періодів праці:

- навчання в галузевому професійному училищі при Донецькій швейній фабриці ім.Володарського з 01.08.1977 року по 31.07.1978 року (підстава: атестат №631 від 27.07.1978 року),

- з 01.08.1978 року (наказ від 31.07.1978 року №227/к) по 08.07.1981 року (наказ від 08.07.1981 року №215/к) позивач працювала швачкою мотористкою 3 розряду у швейному цеху,

- з 03.08.1981 року (наказ від 03.08.1981 року) по 09.03.1983 року (наказ від 09.03.1983 року) позивач працювала у дитячих яслах №74 Куйбишевського РЗО на посаді нянечки.

Підставою для не зарахування періоду з 01.08.1978 року по 08.07.1981 року слугувала відсутність запису в графі Відомості про роботу повного найменування підприємства, на що суд зазначає наступне.

У відповідності до ст. 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондують зі статтею 62 Закону України Про пенсійне забезпечення , пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 основним документом про трудову діяльність працівника, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Період спірної трудової діяльності позивача регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162 (далі Інструкція №162).

Відповідно до пункту 2.10 Відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорта або свідоцтва про народження.

Освіта - середня, середня спеціальна і вища - вказується тільки на підставі документів (атестата, посвідчення, диплома).

Пунктом 2.13. Інструкції передбачено, що у графі 3 розділу "Відомості про роботу" у вигляді заголовка пишеться повне найменування підприємства.

Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу.

У графі 3 пишеться: "Прийнято або призначений в такий-то цех, відділ, підрозділ, ділянку, виробництво" із зазначенням їх конкретного найменування, а також найменування роботи, професії або посади і присвоєного розряду Записи про найменування роботи, професії або посади, на яку прийнято працівника, виробляються: для робітників - відповідно до найменуваннями професій, вказаних у Єдиному тарифно-кваліфікаційному довіднику робіт і професій робітників; для службовців - відповідно до найменуваннями посад, зазначених в Єдиної номенклатурі посад службовців, або відповідно до штатного розкладу.

Переведення працівника на іншу постійну роботу на тому ж підприємстві оформлюється в такому ж порядку, як і прийом на роботу.

Згідно пункту 2.14. Інструкції, якщо за час роботи працівника назва підприємства змінюється, то про це окремим рядком у графі 3 трудової книжки робиться запис: "Підприємство таке-то з такого-то числа перейменоване в таке-то", а в графі 4 проставляється підстава перейменування - наказ (розпорядження), його дата і номер.

Відповідно до пункту 2.25. Інструкції записи про причини звільнення повинні вироблятися в трудовій книжці в точній відповідності з формулюваннями чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Запис про звільнення в трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; в графі 2 - дата звільнення; в графі 3 -причина звільнення; в графі 4 вказується, на підставі чого внесено запис, - наказ (розпорядження), його дата і номер (п. 2.26. Інструкції).

Пункт 4.1. Інструкції, містить вимоги про те, що при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Контроль за дотриманням порядку ведення трудових книжок здійснюється в порядку, передбаченому постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 6 вересня 1973 року № 656 "Про трудові книжки робітників і службовців" (п. 8.1. Інструкції).

Згідно пункту 18. постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС № 656 від 06.09.1973 Про трудові книжки робітників та службовців відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації.

З огляду на зазначене, можливо прийти до висновків, що неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а (провадження № К/9901/2310/18) в якій зазначено, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Між іншим, суд звертає увагу відповідача на те, що на аркушах трудової книжки 2-3 міститься запис про те, що позивачка навчалася в галузевому професійному училищі при Донецькій швейній фабриці ім.Володарського з 01.08.1977 року по 31.07.1978 року (підстава: атестат №631 від 27.07.1978 року) та наступним записом є прийняття позивача з 01.08.1978 року швачкою мотористкою 3 розряду у швейний цех, що дає суду підстави вважати безпідставними посилання відповідача на відсутність назви підприємства при прийнятті на роботу з 01.08.1977 року, оскільки позивач отримувала навчання саме при Донецькій швейній фабриці ім.Володарського.

Даний факт підтверджується довідкою від 13.09.2019 року №77, виданою ПАТ ДВТП Донбас позивачу, про те, що вона дійсно працювала на швейній фабриці імені Володарського з 01.08.1978 року (наказ №227/к від 31.07.1978 року) по 08.07.1981 року (наказ №215/к від 08.07.1981 року) швачкою мотористкою 3 розряду у швейному цеху №1.

З довідки від 13.09.2019 року № 77, виданою ПАТ ДВТП Донбас позивачу, вбачається, що позивач навчалась в професійному училищі при Донецькій швейній фабриці ім.Володарського з 01.08.1977 року по 31.07.1978 року (атестат №631 від 27.07.1978 року) та отримала кваліфікацію швачки 3 розряду.

Як вбачається з історичної довідки від 13.09.2019 року №77, Донецька швейна фабрика ім.Володарського за результатом реорганізації та перереєстрації в подальшому, була перейменована в Публічне акціонерне товариство Донецьке виробничо-торгівельне підприємство Донбас .

Щодо посилання відповідача на те, що довідки видані ПАТ ДВТП Донбас місцезнаходженням якого є місто Донецьк, який віднесено до населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, суд вважає за необхідне зазначити про наступне.

Відповідно до частини третьої статті 44 Закону № 1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

На підставі пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування , затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25 листопада 2005 року, в редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1 (надалі Порядок № 22-1) при прийманні документів орган, що призначає пенсію:

1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж.

2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;

3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань місцезнаходженням ПАТ ДВТП Донбас (ЄДРПОУ 05502456) є 83086, Донецька обл., місто Донецьк, вулиця Красноармійська, будинок 19В, в реєстрі наявні відомості про посадових осіб відокремленого підрозділу, а саме ОСОБА_3 - керівник з 25.07.2013.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року № 1085-р м. Донецьк відноситься до населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження. Указом Президента № 32/2019 від 07.02.2019, яким затверджені межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях, м. Донецьк віднесено до тимчасово окупованих.

Разом з цим, факт неперереєстрації роботодавця позивача ПАТ ДВТП Донбас на підконтрольну українській владі територію не свідчить про недійсність всіх виданих цим підприємством документів.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 4 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина.

Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.

Згідно з частиною 1 статті 18 вказаного Закону громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Відповідно до частини 2 статті 9 вказаного Закону будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.

Частиною 3 статті 9 вказаного Закону визначено, що будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Отже, відповідно до наведених норм Закону, необхідною умовою для визнання незаконним акту органу, який знаходиться на тимчасово окупованій території, є створення такого органу, обрання чи призначення у порядку, не передбаченому законом.

Позивач набув трудовий стаж у період, коли населений пункт, на території якого підприємство здійснювало господарську діяльність, перебувало під контролем української влади, і його було утворено відповідно до законодавства України.

Також, суд звертає увагу, що у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року "Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії" зазначено, що держави члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконним і недійсним, ця недійсність не може бути застосована до таких дій як, наприклад реєстрації народжень, смертей і шлюбів. Так, у справі "Лоізіду проти Туреччини" (Loizidou v. Turkey 18.12.1986 &45) ЄСПЛ обмежився коротким пунктом посилання на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то, у правах "Кіпр проти Туреччини" (Cyprus v. Nurkey 10.05/2001) та "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" (Mozer v. The Republic of Moldova and Russia 23.02.2016) приділив значну увагу аналізу цього висновку та в подальшої міжнародної практики. При цьому, ЄСПЛ констатував, що Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de fackto та інститутів (окупаційної влади) далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше, означало б зовсім позбавити людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать (Cyprus v. Turkey 10.05.2001&92).

Спираючись на сформульований у вищезазначеній справі підхід, Європейський суд з прав людини у справі "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" (Mozer v. The Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) зауважив, що "першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]".

Україною, відповідно до Закону № 1207-VII та постанови Верховної Ради України "Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями" від 17.03.2015 № 254-VIII, територію Автономної Республіки Крим та окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської області, визнано тимчасово окупованими територіям.

Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи (Намібійські винятки), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки довідок про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії, виданих установою, що знаходиться на окупованій території, як доказ, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право на пенсійне забезпечення позивача.

Аналогічні висновки, викладені у постанові Верховного суду від 18.04.2019 року по справі № 344/16404/16-а.

Окрім того, суд зазначає, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (пункт 53 рішення у справі Ковач проти України від 07.02.2008, пункт 59 рішення у справі Мельниченко проти України від 19.10.2004, пункт 50 рішення у справі Чуйкіна проти України від 13.01.2011, пункт 54 рішення у справі Швидка проти України від 30.10.2014 тощо).

Таким чином, суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

Згідно з ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

За статтею 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Та обставина, що довідки видані підприємством, яке розташовано на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, не є підставою для позбавлення позивача права на отримання пенсії за наявності у нього необхідного стажу.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах 30 жовтня 2018 року у справі № 234/3038/17 (провадження № К/9901/30786/18) та від 27 лютого 2019 року у справі № 266/4889/16-а (провадження № К/9901/18644/18)

Суд зазначає, що трудова книжка позивача містить належним чином здійснені записи щодо роботи позивача у спірні періоди на вищезазначеному підприємстві. Інформація, викладена в довідках повністю узгоджується з даними, зазначеними в трудовій книжці позивача, довідки підписані керівником підприємства, яким є ОСОБА_3 з 25.07.2013.

В контексті викладеного, суд вважає, що відповідачем неправомірно не розглянуто питання щодо зарахування до страхового стажу період роботи позивача з 01.08.1978 року по 08.07.1981 року на Донецькій швейній фабриці ім.Володарського.

Окрім того, за результатом розгляду матеріалів справи, судом також було встановлено, що відповідачем не зараховано до страхового стажу позивача період навчання останньої в галузевому професійному училищі при Донецькій швейній фабриці ім.Володарського з 01.08.1977 року по 31.07.1978 року.

Між тим, ані у своєму рішенні, ані у відзиві на позовну заяву, відповідачем взагалі не зазначено будь-яких підстав для не зарахування до страхового стажу періоду навчання. Оскільки наявними матеріалами справи підтверджується факт навчання позивача в професійному училищі при Донецькій швейній фабриці ім.Володарського з 01.08.1977 року по 31.07.1978 року, суд вважає безпідставним не зарахування відповідачем вищезазначеного періоду навчання до страхового стажу.

Щодо не зарахування до страхового стажу позивача період роботи у дитячих яслах №74 Куйбишевського РБО на посаді нянечки з 03.08.1981 року по 09.03.1983 року, оскільки в даті на прийняття та звільнення наявні виправлення, які завірені печатками іншого підприємства, суд зазначає, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків за порушення порядку заповнення його трудової книжки.

Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Відповідач, виносячи оскаржуване рішення, не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Аналогічну позицію викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 року у справі №754/14898/15-а.

Окрім того, суд зазначає, що відповідно до частини третьої статті 44 Закону № 1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

На підставі пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25 листопада 2005 року, в редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1 (надалі Порядок № 22-1) при прийманні документів орган, що призначає пенсію має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Згідно з нормами пункту 4.7 Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Згідно до частини 1 статті 7 Закону № 1058-V загальнообов`язкове державне пенсійне страхування здійснюється, зокрема, за принципом державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених цим Законом.

Між тим, висловлюючи свою позицію щодо неврахування до страхового стажу позивача певного періоду, відповідачем, на виконання ч.2 ст.77 КАС України не надано доказів того, що ним було використано своє право, з метою повноти вирішення питання вирахування страхового стажу позивача, на витребування довідок з відповідних підприємств, на допит свідків, що передбачено ч.3 ст.44 Закону № 1058-IV та Пунктами 3, 17 Порядку.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідачем повинен бути зарахований період роботи позивача у дитячих яслах №74 Куйбишевського РБО на посаді нянечки з 03.08.1981 року по 09.03.1983 року.

Згідно положень статті 3 Конституції України, як Основного Закону України - людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Отже, соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.

Тобто в розрізі даної справи та за умови підтвердження трудового стажу, як громадянка України, позивач наділена правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних (надуманих) підстав.

Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до статті 13 "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод", ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору статті 13 "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод" та враховує положення "Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень", прийняті Комітетом Міністрів 11.03.1980, а саме суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Поняття дискреції міститься в пункті 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 №1380/5.

Так, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може і ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавча встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу і верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

При таких обставинах по цій справі суд не може перебирати повноваження Пенсійного фонду щодо призначення позивачу пенсії.

Разом з тим, пунктом 4 частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративний позов може містити вимоги про зобов`язання відповідача - суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії.

Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов`язання відповідача прийняти (вчинити) певні дії, і це прямо вбачається з пункту 4 частини 1 статті 5 та пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

З практики Європейського суду з прав людини слідує таке: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб`єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.

Враховуючи той факт, що суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, та на свій розсуд розраховувати страховий стаж позивача, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача, буде визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 28.11.2019 року №235 про відмову позивачу в призначенні пенсії та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком від 20.11.2019 року № 10793 з зарахуванням до страхового стажу позивача періодів: з 01.08.1977 року по 31.07.1978 року навчання в професійному училищі при Донецькій швейній фабриці імені М.М.Володарського, з 01.08.1978 року по 08.07.1981 року роботу на Донецькій швейній фабриці імені М.М.Володарського швачкою мотористом 3 розряду у швейному цеху № 1, з 03.08.1981 по 09.03.1983 рік роботу нянечкою в дитячих яслах № 74 Куйбишевського РЗО міста Донецька.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача призначити належну пенсію за віком, суд відмовляє в її задоволенні, оскільки як було зазначено вище, суд, з урахуванням дискреційних повноважень органу, не може підміняти собою орган владних повноважень щодо питань, які належать до його компетенції.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було сплачено 10.02.2020 року судовий збір у розмірі 840,80 грн. за подання до суду адміністративного позову до Управління Пенсійного фонду України у м.Краматорську Донецької області про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії.

Таким чином, судовий збір у розмірі 630,60 грн.(75%) підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь ОСОБА_1 .

Керуючись ст.ст. 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257-263, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у м.Краматорську Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення, та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України у м.Краматорську Донецької області від 28.11.2019 року №235 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком згідно частини один статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Зобов`язати Управління Пенсійного фонду України у м.Краматорську Донецької області (ЄДРПОУ 23346787, 84302, Донецька область, м.Краматорськ, вул.Поштова, 5) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_8 , АДРЕСА_1 ) про призначення пенсії за віком від 20.11.2019 року № 10793 та зарахувати до страхового стажу періоди: з 01.08.1977 року по 31.07.1978 року навчання в професійному училищі при Донецькій швейній фабриці імені М.М.Володарського, з 01.08.1978 року по 08.07.1981 року роботу на Донецькій швейній фабриці імені М.М.Володарського швачкою мотористом 3 розряду у швейному цеху № 1, з 03.08.1981 по 09.03.1983 рік роботу нянечкою в дитячих яслах № 74 Куйбишевського РЗО міста Донецька.

В іншій частині задоволення позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_8 , АДРЕСА_1 ) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 630 (шістсот тридцять) гривень 60 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України у м.Краматорську Донецької області (юридична адреса: 84302, Донецька область, м.Краматорськ, вул.Поштова,5 ЄДРПОУ 23346787).

Рішення прийнято в нарадчій кімнаті в порядку письмового провадження 13 квітня 2020 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Апеляційна скарга згідно положень статті 297 КАС України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Донецький окружний адміністративний суд.

Суддя П.В. Кочанова