Рішення

від 10.04.2020 по справі 320/5644/19

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 квітня 2020 року № 320/5644/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши у місті Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби в Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

о б с т а в и н и с п р а в и:

До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби в Київській області, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби в Київській області від 22.08.2019 № 0265669-5005-1027.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем незаконно винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення. Оскільки, належне на праві власності виробниче приміщення з призначенням - ангар, за всіма своїми характеристиками не є об?єктом оподаткування, у зв?язку з чим на нього не повинен нараховуватись та сплачуватись податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Також позивач зазначає, що у 2015 році Білоцерківською міською радою не приймалося рішення щодо встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Відповідно до підпункту 12.3.5, пункту 12.3 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України рішення Білоцерківської міської ради від 28.01.2016 щодо встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не підлягає застосуванню впродовж 2016 року. Згідно рішення Білоцерківської міської ради від 23.03.2017 №560-28-11 Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Білій Церкві на 2017 рік , ставка податку на нерухоме майно для об?єктів нежитлової нерухомості становить 0,5% від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2017 року за 1 кв.м бази оподаткування. Відтак у відповідача були відсутні будь-які правові підстави для незастосування у 2017 році щодо об`єкта нежитлової нерухомості, положень ст. 266 ПК України в частині нарахування грошового зобов?язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, з коефіцієнтом 0,5. Крім того, відповідачем в обгрунтування сум за 2016-2017 роки не зазначено жодного розрахунку (тип об`єкту, ставки, пільги, з чого виходив податковий орган при визначенні суми податкового зобов?язання).

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

14 листопада 2019 року від представника відповідача, через службу діловодства суду, надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити. Стверджує, що ставка податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки для об?єктів нежитлової нерухомості, згідно відповідних рішень Білоцерківської міської ради, становила: в 2017 році - 0,5% мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня звітного (податкового) року, за 1кв.м приміщення, що становить 16 грн. за 1 кв.м; в 2016 році - 1% мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного року, за 1 кв.м приміщення, що складає 13,78 грн. за 1 кв.м приміщення. У разі якщо промислова будівля належить не промисловому підприємству, то в такому випадку будівля є об?єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, податок на яку повинен нараховуватися та сплачуватися на загальних підстав відповідно до норм чинного законодавства (лист ГУ ДПС у Київській області від 02.06.2016 № 1236/10/10-36-13-04). Зазначена позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 806/2461/17. Таким чином, нарахування ФОП ОСОБА_1 здійснене за податковим повідомленням-рішенням від 22.08.2019 № 0265669-5005-1027 відповідає вимогам чинного законодавства.

2 грудня 2019 року від позивача, через службу діловодства суду, надійшла відповідь на відзив відповідача. В якій зазначено, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень не доведено правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. Висновки податкового органу є помилковими, адже належний позивачу ангар не є об?єктом оподаткування, розрахунки заборгованості на нежитлову будівлю здійсненні відповідачем невірно за всі податкові періоди. Зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситись пізніше як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 з 5 лютого 2014 року зареєстрований як фізична особа-підприємець (запис про державну реєстрацію в ЄДР № 2 353 000 0000 032719), як платник податків перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС в Київській області (Білоцерківське управління), що підтверджується відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Основним видом діяльності позивача згідно Код КВЕД 22.19 є: виробництво інших гумових виробів (основний).

Судом встановлено, що позивач на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 4 грудня 2013 року набув у власність земельну ділянку загальною площею 0,094 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, цільове призначення якої - землі промисловості, розміщення виробничого комплексу з виготовлення штампів, кадастровий номер земельної ділянки - 3210300000:04:004:0068.

Згідно декларації про початок виконання будівельних робіт, на вищевказаній земельній ділянці, яка розміщена за адресою: АДРЕСА_1 розпочато будівництво ангару, яке було закінчено 28 листопада 2014 року, що підтверджується актом здачі-прийняття проектно-вишукувальної продукції за договором № 04/08/14 від 04.08.2014.

30 червня 2015 року ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а саме на нежитлову будівлю (ангар) літ. А , загальною площею 959,4 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.

22 серпня 2019 року Головним управлінням ДФС у Київській області прийнято податкове повідомлення-рішення № 0265669-5005-1027, згідно з яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання в розмірі 46 430,16 грн. за платежем: Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплач. фіз. особами, які є власниками об?єктів нежитлової нерухомості - 18010300, за 2016 - 2018 роки.

Позивач не погоджується із прийнятим податковим повідомленням-рішенням, у зв`язку з чим звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства з 1 січня 2011 року регулюються Податковим кодексом України.

Пунктом 6.3 ст. 6 Податкового кодексу України (далі - ПК України; у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що сукупність загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що справляються в установленому цим Кодексом порядку, становить податкову систему України.

Згідно п. 7.3 ст. 7 ПК України будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

01.01.2015 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 №71-VIII, яким була викладена в новій редакції стаття 266 Податкового кодексу України - "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки".

Відповідно до пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно з пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Відповідно до положень пп. 266.3.1 та пп. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Підпунктом 266.5.1 п.266.5 ст.266 ПК України визначено, що ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.

Згідно з пп.266.7.1 п.266.7 ст.266 ПК України обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості у такому порядку: а) за наявності у власності платника податку одного об`єкта житлової нерухомості, в тому числі його частки, податок обчислюється, виходячи з бази оподаткування, зменшеної відповідно до підпунктів "а" або "б" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті та відповідної ставки податку; б) за наявності у власності платника податку більше одного об`єкта житлової нерухомості одного типу, в тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об`єктів зменшеної відповідно до підпунктів "а" або "б" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті та відповідної ставки податку; в) за наявності у власності платника податку об`єктів житлової нерухомості різних видів, у тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об`єктів, зменшеної відповідно до підпункту "в" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті та відповідної ставки податку; г) сума податку, обчислена з урахуванням підпунктів "б" і "в" цього підпункту, розподіляється контролюючим органом пропорційно до питомої ваги загальної площі кожного з об`єктів житлової нерухомості; ґ) за наявності у власності платника податку об`єкта (об`єктів) житлової нерухомості, у тому числі його частки, що перебуває у власності фізичної чи юридичної особи - платника податку, загальна площа якого перевищує 300 квадратних метрів (для квартири) та/або 500 квадратних метрів (для будинку), сума податку, розрахована відповідно до підпунктів "а" - "г" цього підпункту, збільшується на 25000 гривень на рік за кожен такий об`єкт житлової нерухомості (його частку).

Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком) (пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 ПК України).

Відповідно до підпункту 266.6.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Окрім цього, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є місцевим податком.

Так, відповідно до п. 8.1 ст. 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

Підпунктом 10.1.1 п. 10.1 ст. 10 ПК України встановлено, що до місцевих податків належить податок на майно.

Згідно ст. 265 ПК України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України. Остання вправі встановлювати лише перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і граничних параметрів таких податків. При цьому, установлення місцевих податків із дотриманням встановлених Верховною Радою України критеріїв є компетенцією відповідних місцевих рад.

Вказані положення слідують зі змісту п. 4.4 ст.4, п.8.3 ст.8, пп.12.1.2 п.12.1 ст.12 ПК України.

Отже, безпосереднє встановлення місцевих податків (в тому числі, податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) віднесено ПК України до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Відповідно до п.12.3 ст.12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Відповідно до пп.12.3.2 п.12.3 ст.12 ПК України при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов`язково визначаються об`єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов`язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Підпунктом 12.3.3 п.12.3 ст.12 ПК України передбачено, що копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів.

Офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп.12.3.4 ст.12 цього Кодексу (п.12.5 ст.12 ПК України).

Відповідно до пп.12.3.4 п.12.3 ст.12 ПК України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Згідно зі ст.3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року. Неприйняття Верховною Радою України закону про Державний бюджет України до 1 січня відповідного року не є підставою для встановлення іншого бюджетного періоду.

Разом з тим, 20.12.2016 Верховною Радою України прийнято Закон України №1791- VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році", який набрав чинності 01.01.2017.

Пунктом 4 розділу II Прикінцевих та перехідних положень цього Закону установлено, що в 2017 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, які прийняті на виконання цього Закону, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Таким чином, у 2017 році не застосовується вимога, передбачена пп.12.3.4 п.12.3 ст.12 ПК України, що свідчить про відсутність обмеження для органів місцевого самоврядування щодо строку прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, стосовно, зокрема, податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Частиною третьою Прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону установлено, що з 1 січня 2017 року до прийняття відповідним органом місцевого самоврядування рішення про встановлення ставок місцевих податків і зборів на 2017 рік відповідно до цього Закону, встановлені таким органом місцевого самоврядування ставки єдиного податку для платників першої групи, податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та збору за місця для паркування транспортних засобів застосовуються з коефіцієнтом 0,5.

Згідно рішення Білоцерківської міської ради від 23.03.2017 № 560-28-11 Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Білій Церкві на 2017 рік , яке оприлюднено на офіційному веб-порталі міської ради, ставка податку на нерухоме майно для об?єктів нежитлової нерухомості становить 0,5% від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня 2017 року за 1 кв.м бази оподаткування.

Відтак, у контролюючого органу були відсутні правові підстави не застосовувати у 2017 році до об?єктів нежитлової нерухомості положень ст. 266 ПК України в частині нарахування грошового зобов?язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, з вищевказаним коефіцієнтом 0,5.

Аналогічний висновок про відсутність обмеження для органів місцевого самоврядування щодо строку прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, стосовно, зокрема, податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у 2018 році слідує з положень пункту 3 розділу ІІ Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році" №2245-VIII від 07.12.2017, відповідно до змісту якого установлено, що у 2018 році до рішень про встановлення місцевих податків і зборів, прийнятих органами місцевого самоврядування, у тому числі радами об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, після 15 липня 2017 року та у 2018 році, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Стосовно нарахування контролюючим органом вказаного податку за 2016 рік, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" № 909-VIII від 24.12.2015, установлено, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Судом встановлено, що 28 січня 2016 року Білоцерківською міською радою Київської області прийнято рішення № 46-05-VII, яким встановлено на території Білоцерківської міської ради ставку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки станом на 2016 рік.

Окрім того, спірним питанням у межах виниклих відносин є встановлення чи є нерухоме майно, що, належить позивачу, об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Позивач, обґрунтовуючи протиправність прийнятого податкового повідомлення-рішення, зазначив, що належна йому на праві власності нежитлова будівля, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, з приводу чого суд зазначає наступне.

Так, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є власником нежитлової будівлі (ангар) літ А загальною площею 959,4 кв. м. Згідно містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки розташованої за адресою: АДРЕСА_1 від 01.08.2014 № 24, зазначений ангар будувався для здійснення промислового виробництва. Технічним паспортом на громадський (виробничий) будинок (приміщення) підтверджено, що до приміщень зазначеного будинку в тому числі входять: виробничий цех, офісне приміщення, техприміщення, цех.

Згідно статті 265 Податкового кодексу України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.

Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

При цьому, об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту266.2 статті 266 Податкового кодексу України), а базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (підпункт 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України).

Відповідно до підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Згідно підпункту 266.3.3 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи із загальної площі кожного окремого об`єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об`єкт.

Підпунктом є 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України визначено перелік об`єктів нерухомості, які не є об`єктом оподаткування, до яких віднесено будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

В силу вимог підпункту 14.1.1291 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України у нежитловій нерухомості виділяють, зокрема будівлі офісні (будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей), будівлі промислові та склади.

Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17 серпня 2000 року №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Відповідно до названого Державного класифікатора будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу Будівлі нежитлові (група 125 Будівлі промислові та склади клас 1251 Будівлі промисловості ).

До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1251 Будівлі промисловості , що включає підкласи: 1251.1 Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості ; 1251.2 Будівлі підприємств чорної металургії ; 1251.3 Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості ; 1251.4 Будівлі підприємств легкої промисловості ; 1251.5 Будівлі підприємств харчової промисловості ; 1251.6 Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості ; 1251.7 Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості ; 1251.8 Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро- фаянсової промисловості ; 1251.9 Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне .

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 125) Будівлі промислові та склади належить клас (код 1251) Будівлі промислові , який включає будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо. До класу (код 1252) "Резервуари, силоси та склади" належать, зокрема, спеціальні склади, складські майданчики.

Отже, з метою застосування норм підпункту 266.2.2 ПК при визначенні промислових підприємств необхідно дотримуватись вимог Національного класифікатора України ДК 009:2010 та Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000.

На думку суду, вищевикладені обставини свідчать про те, що об`єкт нерухомого майна загальною площею 959,4 кв.м., позначений літерою А, який включає в себе будівлі та споруди, а саме: виробничий цех площею 137,7 кв.м, офісне приміщення площею 20,1 кв.м, техприміщення площею 13,9 кв.м, техприміщення площею 7,6 кв.м, техприміщення площею 2,0 кв.м, що розташоване за адресою: Київська область, м. Біла Церква, бульвар 1-го Травня, 13 та належить позивачу на праві власності, є будівлею промисловості, а тому в розумінні підпункту є п.п.266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України, не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Витягом з ЄДРПОУ підтверджується, що основним видом діяльності позивача як фізичної - особи підприємця, зокрема є: виробництво інших гумових виробів (основний).

В даному випадку позивач реалізував своє право на підприємницьку діяльність, в тому числі шляхом використання у своїй діяльності власного нерухомого майна - громадського (виробничого) будинку (приміщення).

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що спірне податкове повідомлення-рішення є таким, що не ґрунтується на нормах закону, а тому підлягає скасуванню.

Суд не бере до уваги доводи відповідача стосовно тлумачення пп. є п.п.266.2.2 ст.266 Податкового кодексу України, відповідно до якого об`єкт нерухомого майна, власником якого є позивач, підлягає оподаткуванню зазначеним податком оскільки пільга поширюється лише на промислові підприємства.

Норма підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України в розрізі основоположного принципу єдиного підходу до встановлення податків і зборів, передбаченого підпунктом 4.1.11 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, і принципу нейтральності оподаткування, встановленого у підпункті 4.1.8 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, не містить жодних виключень, обмежень чи застережень щодо включення будівель промисловості, що належать на праві приватної власності фізичним особам, до об`єктів, які не оподатковуються в силу закону за умови використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 17.02.2020 у справі №820/3556/17, якою сформовано новий правовий висновок, відповідно до якого визначено, що застосування підпункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За тких підстав, суд визнає, що відповідачем протиправно було винесено податкове повідомлення-рішення від 22.08.201 № 0265669-5005-1027, отже порушено права позивача та не дотримано вимог, передбачених частиною другою статті 2 КАС України.

Позивачем під час розгляду справи було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи не було спростовано відповідачем.

Зазначене свідчить, що податкове-повідомлення рішення є протиправним. Право позивача порушено. Отже, позовні вимоги є обґрунтованими, а тому позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина друга статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно вимог ч. 3 ст. 242 КАС України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у сумі 768,40 грн. згідно з платіжним дорученням від 09.10.2019 №23, який підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Київській області.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

в и р і ш и в:

Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби в Київській області (код ЄДРПОУ 39393260, місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Народного ополчення, 5а) від 22.08.2019 № 0265669-5005-1027.

Стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) судовий збір у сумі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривен сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Київській області (код ЄДРПОУ 39393260, місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Народного ополчення, 5а).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України строк подання апеляційної скарги на рішення суду продовжуються на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Київський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складено 10.04.2020.

Суддя Я.В. Горобцова