Постанова

від 13.04.2020 по справі 643/9066/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2020 року

м. Харків

справа № 643/9066/19

провадження № 22-ц/818/1182/20

Харківський апеляційний суду складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого: Коваленко І.П.,

суддів: Овсяннікової А.І., Тичкової О.Ю.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: ОСОБА_2 ,

розглядаючи в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 18 листопада 2019 року, ухвалене суддею Афанасьєвим В.О., -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей.

Позов мотивований тим, що з 18 грудня 2004 року вона з відповідачем перебувала у зареєстрованому шлюбі. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 19 жовтня 2018 по шлюб між ними розірвано. Від спільного життя мають 2-х неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Неповнолітні доньки проживають разом з нею, та знаходяться на її вихованні, утримуванні. Відповідач не надає матеріальну допомогу на утримання неповнолітніх дітей у обсязі, необхідному для їх належного утримування. Домовитися з відповідачем про способи виконання ним батьківського обов`язку щодо утримання неповнолітніх дітей їй не вдалося. У неї відсутня належна інформація щодо працевлаштування відповідача, та отримання ним стабільного доходу, але відповідно до відкритого інтернет - джерела (https://opendatabot.ua/c/39555684) відповідач є директором ТОВ ЕЙ ТІ ФІНАНС , що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , основним видом діяльності є : 64.99 Надання інших фінансових послуг (крім страхування та пенсійного забезпечення). А згідно інформації інтернет - джерела (https://edr.dominus.kiev.ua/catalog/41995320) відповідач був засновником і керівником ТОВ ТЕХНОТОРГ ПОСТАЧ ГРУПП , місцезнаходження - 61052, Харківська обл., місто Харків, Ленінський район, вулиця Різдвяна, будинок 33, основний КВЕД - 46.19 Діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту з 26 лютого 2019 року по 06 березня 2019 року, а розмір внеску до статутного фонду становить 1 500 000грн. Також їй відомо, що відповідач станом на 18 квітня 2018 року був власником нежитлового приміщення у нежитловій будівлі А/14-2 , загальною площею 819,5 кв.м. за адресою АДРЕСА_2 . Відповідно до ст. 7 Закону України Про державний бюджет України на 2019 рік прожитковий мінімум на дітей віком від 6 до 18 років становить: з 1 січня 2019 року - 2027 гривень, з 1 липня - 2118 гривень, з 1 грудня - 2218 гривень. Проте такі суми є замалими, оскільки для забезпечення повноцінного фізичного, духовного та морального розвитку дітей у віці 9 та 13 років, необхідно, щонайменше 10 000 гривень на місяць. Тож частка батька має складати 5 000 гривень.

Вказана сума обґрунтовується та складається з наступного:

1. На відвідування фізичних кружків витрачається приблизно 1 300 гривень у місяць, зокрема на форму, на участь у змаганнях, щомісячну сплату рахунків за кружки (доказ - копії дипломів, фото медалей та ін., які додаються до позову).

2. Транспортні витрати сягають приблизно 640 гривень у місяць.

3. Витрати на комунальні послуги, які я сплачую у розмірі приблизно 3 000грн. (доказ - копія квитанції про сплату житлово-комунальних послуг, яка додається до позову).

4. Купівля одежі сягає приблизно 1200 гривень у місяць.

5. Витрати на їжу сягають приблизно 2 000 гривень.

6. Витрати на засоби особистої гігієни сягають приблизно 500 гривень.

7. Проведення дозвілля (відвідування театру, кіно, інших закладів) становить приблизно 800 гривень у місяць.

8. ОСОБА_4 перебуває на обліку у гастроентеролога, періодично потребує обстеження і як наслідок проходить періодичне лікування (доказ - копія виписки з медичної довідки, яка додається до позову).

9. Витрати на канцтовари та шкільну групу продовжуваного дня, дитячий табір, та інші необхідні товари становлять приблизно 1 500 гривень у місяць.

Також зазначає, що разом нею проживає її мати ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка є інвалідом третьої групи з 01 листопада 2006 року та знаходиться на її утриманні.

В зв`язку з цим просила суд стягувати з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання дітей: дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі в розмірі 5000грн. щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з дня пред`явлення позову до досягнення повноліття, з подальшою індексацією відповідно до закону.

Позивачка ОСОБА_4 в судове засідання суду першої інстанції не з`явилась, про час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, подала до суду заяву, у якій позов підтримала в повному обсязі, та просила розгляд справи провести за її відсутності.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання також не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, подав до суду заяву, у якій розгляд справи просив проводити за його відсутності.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 18 листопада 2019 року позов ОСОБА_4 - задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі у розмірі 5000грн. щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з 10 червня 2019 року до досягнення дітьми повноліття, з подальшою індексацією відповідно до закону.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 судовий збір на користь держави у розмірі 768,40грн.

Не погодившись із зазначеним рішенням, ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій, з посиланнями на незаконність та необґрунтованість, просить вказане рішення скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову або закриття провадження у справі, у зв`язку з відсутністю предмета спору.

В апеляційній скарзі зазначає, що підставі для стягнення з нього аліментів в розмірі 5000грн. відсутні, а більш ніж в мінімальному обсязі вони оплачуються ним добровільно, при йому за наявності в нього ще одного утриманця при мінімальній заробітній платі.

Також зазначив, що в разі задоволення позову просив суд стягнути з нього аліменти в мінімально встановленому розмірі по 1100грн. на місяць на кожну дитину, враховуючи наявність у нього третьої малолітньої дитини, а також беручи до уваги його участь в усіх істотних додаткових витратах на дітей.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 14 лютого 2020 року розгляд справи був призначений в порядку спрощеного провадження без виклику учасників справи.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_4 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

У відповідь на відзив ОСОБА_4 , ОСОБА_2 надав письмові пояснення в яких зазначив, що більшість із вказаних позивачкою витрат - це додаткові, а не аліментні зобов`язання, а тому він просить відмовити їй в задоволенні позову, оскільки мінімальні аліменти він виплачує, а додаткові витрати бажає нести самостійно, щоб мати бодай якесь розуміння куди, коли та чому його доньки ходять і чим займаються.

Дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню за таких підстав.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що батьки зобов`язані утримувати дітей до досягнення ними повноліття. Оскільки діти проживають разом з позивачем, а коштів, які перераховує відповідач на утримання дітей не вистачає, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Разом з тим, колегія суддів повністю погодитися з таким висновком суду не може, виходячи з наступного.

Згідно з ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі Краска проти Швейцарії встановлено: Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважать важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті , тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами .

Судовим розглядом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що з 18 грудня 2004 року ОСОБА_4 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі.

Від цього шлюбу мають двох дітей: дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 19 жовтня 2018 року шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 розірвано.

Після розірвання шлюбу, діти залишилися проживати разом з матір`ю, що не заперечується учасниками справи, та підтверджується довідкою про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, які мешкають у приватному домоволодінні, виданої 24 травня 2019 року адміністрацією Московського району Харківської міської ради.

Відповідно до ч.2 ст.51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.

Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (ч.3 ст. 51 Конституції України).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Статтею 8 Закону України Про охорону дитинства передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Частиною 1 ст. 12 цього Закону передбачено, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Згідно ст.141, ч.ч.1-4 ст.150, ст.180, ч.ч.1-3 ст.181, ст.182 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.

Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Батьки зобов`язані поважати дитину.

Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.

За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

При визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3 -1 ) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3 -2 ) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

Відповідно до пунктів 15, 17 Постанови Пленуму Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів від 15 травня 2006 року, у відповідності із статтею 180 Сімейного кодексу України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, а у випадках, передбачених статтями 198,199 СК України, і своїх повнолітніх дочку, сина.

За відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом. Згідно з частиною 3 статті 181 СК України аліменти на дитину присуджуються в частці від заробітку (доходу) її матері, батька (стаття183 цього кодексу) або в твердій грошовій сумі (стаття 84 СК України) і виплачуються щомісячно.

Вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

У позовній заяві ОСОБА_4 зазначає, що діти проживають разом з нею та перебувають на її утриманні. Відповідач не надає матеріальну допомогу на утримання неповнолітніх дітей у обсязі, необхідному для їх належного утримування. Домовитися з відповідачем про способи виконання ним батьківського обов`язку щодо утримання неповнолітніх дітей їй не вдалося. У зв`язку з вищевикладеним вона була змушена звернутися до суду з даним позовом.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно вимог статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Стаття 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Так, з матеріалів справи вбачається, що позивачка проживає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .

За цією ж адресою разом з нею, окрім двох малолітніх дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає її мати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка з 01 листопада 2006 року є інвалідом ІІІ групи та яка, як зазначає позивачка, перебуває на її утриманні.

Матеріали справи свідчать, що мати позивачки - ОСОБА_5 є пенсіонеркою та отримує пенсію. Разом з тим, розміру пенсії останньої позивачка не надає. Так само і не надано позивачкою будь-яких відомостей щодо свого працевлаштування та розміру свого доходу, матеріального стану.

Матеріали справи не містять доказів про те, що позивачка є непрацездатною особою, наявність у неї хронічних захворювань.

На підтвердження понесених позивачкою витрат на утримання дітей, позивачкою надані лише квитанції про сплату комунальних послуг, що не є належним доказом в розумінні ст.77 ЦПК України, оскільки не містить інформації щодо предмету доказуванню.

Що стосується відповідача, то апеляційним судом встановлено, що наразі відповідач ОСОБА_2 перебуває у шлюбі з ОСОБА_6 .

Від цього шлюбу має дитину - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

ОСОБА_2 рацює в ТОВ ЕЙ ТІ Фінанс з 01 лютого 2019 року на посаді генерального директора.

На підтвердження розміру свого доходу відповідачем надано довідку, виданої 13 серпня 2019 року ТОВ ЕЙ ТІ Фінанс , з якої вбачається, що розмір його доходу за період з 01 лютого 2019 року по 31 липня 2019 року становить 20155,59 грн.

Натомість як зазначає сам відповідач, ним добровільно, ще до офіційного розірвання шлюбу з позивачкою, по теперішній час сплачуються аліменти на утримання неповнолітніх дітей, на підтвердження чого ним було надано суду ксерокопії квитанції та виписки по картковим рахункам за період з червня 2018 року по серпень 2019 року.

З наданих доказів вбачається, що розмір щомісячних платежів на ім`я ОСОБА_4 загалом становили в середньому від 4000грн. до 6000грн., що у свою чергу свідчить про можливість відповідача сплачувати аліменти на утримання дітей у достатньому для цього розмірі.

Апеляційний суд зауважує, що аліменти стягуються з метою забезпечення гармонійного розвитку дитини, вказані витрати не належать до витрат на утримання дитини. Зазначені виплати - аліменти мають винятково цільовий характер, спрямовані на утримання дитини, для забезпечення та створення належних умов для виховання та розвиток неповнолітньої дитини, а не на утримання матері дитини, зокрема сплату орендної плати та комунальних платежів.

Положеннями ст.7 Закону України Про державний бюджет України на 2019 рік , встановлено те, що для дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня 2019 року - 2027 гривень, з 1 липня - 2118 гривень, з 1 грудня - 2218 гривень.

За таких обставин, суд, беручи до уваги встановлений законом розміру прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, принцип рівності прав та обов`язків батьків, розміри щомісячних грошових переказів, які здійснювалися відповідачем на ім`я позивачки на утримання неповнолітніх дітей, що свідчить про можливість відповідача сплачувати аліменти у необхідному розмірі для розвитку дітей, та враховуючи той факт, що з 31 серпня 2019 року на утриманні відповідача перебуватиме ще одна малолітня дитина, а також обставини для необхідного рівня життя дитини, гармонійного розвитку, доходить висновку про наявність підстав для стягнення аліментів для утримання дітей у твердій грошовій сумі в розмірі по 2000грн. на кожну дитину щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову до досягнення кожною дитиною повноліття.

При цьому апеляційний суд зауважує, що зазначені виплати мають винятково цільовий характер, мають бути спрямовані для забезпечення та створення належних умов для виховання та розвиток неповнолітньої дитини, враховуючи принцип рівності прав та обов`язків батьків, вважає, що саме такий розмір аліментів є необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

При визначенні розміру аліментів суд бере до уваги, що саме такий розмір аліментів є необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (ч.1 ст. 376 ЦПК України).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

За таких обставин рішення суду не може вважатись законним і обґрунтованим, суд апеляційної інстанції доходить висновку про те, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції необхідно змінити, зменшити розмір аліментів, стягнутих з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 на утримання дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій до 4000грн. щомісячно, тобто по 2000грн. щомісячно на кожну дитину, з 10 червня 2019 року до досягнення дітьми повноліття, з подальшою індексацією відповідно до закону.В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Керуючись статтями 367, 368, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 18 листопада 2019 року- змінити.

Зменшити розмір аліментів, стягнутих з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі з 5000грн. до 4000грн. щомісячно, тобто по 2000грн. на кожну дитину щомісячно, з 10 червня 2019 року до досягнення дітьми повноліття, з подальшою індексацією відповідно до закону.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 13 квітня 2020 року

Головуючий - І.П. Коваленко

Судді - А.І. Овсяннікова

О.Ю. Тичкова