Рішення

від 10.04.2020 по справі 140/286/20

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2020 року ЛуцькСправа № 140/286/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Каленюк Ж.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання незаконною та скасування вимоги,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (позивач) звернувся з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - ГУ ДПС у Волинській області, відповідач) про визнання незаконною та скасування вимоги від 05 листопада 2019 року №Ф-11013-55 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне страхування у сумі 26539,26 грн (а.с.11-12).

В обґрунтування позову позивач зазначив, що 02 грудня 2019 року отримав спірну вимогу, яку 09 грудня 2019 року оскаржив в адміністративному порядку. Рішенням ДФС України, яке прийнято з порушенням встановленого Податковим кодексом України (ПК України) терміну розгляду такої скарги, у її задоволенні відмовлено.

Позивач вказав, що спірна вимога сформована стосовно нього як фізичної особи-підприємця. ОСОБА_1 стверджує, що в 1993 році він був зареєстрований як фізична особа-підприємець, однак підприємницьку діяльність фактично не здійснював та в жовтні 2019 року припинив її. Водночас, здійснював трудову діяльність на посаді директора Товариства з обмеженою відповідальністю (ТзОВ) "Юнас" і роботодавець сплачував за нього єдиний соціальний внесок. "Автоматичне" включення відомостей про нього як фізичну особу-підприємця до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є незаконним. Разом з тим, відповідач жодних перевірок протягом 15 років щодо нього не проводив, тому вважає, що вимога сформована штучно, з формальних підстав, є протиправною, а тому просив її скасувати.

Ухвалою суду від 13 лютого 2020 року після усунення позивачем недоліків позовної заяви її прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі; розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач у відзиві на позов його вимоги заперечив (а.с.30-31). В обґрунтування цієї позиції вказав, що з 01 січня 2017 року набув чинності Закон України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яким внесені зміни до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", зокрема щодо нарахування та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, в тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування та особами, які провадять незалежну професійну діяльність. Починаючи з 01 січня 2017 року фізичні особи-підприємці на загальній системі оподаткування, які не отримали дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці року, зобов`язані сплачувати єдиний внесок за себе не менше мінімального страхового внеску за місяць, мінімальний розмір якого з 01 січня 2017 року становить 704,00 грн, з 01 січня 2018 року - 819,06 грн. Відповідач зазначив, що ОСОБА_1 перебував на обліку як фізична особа-підприємець з 23 липня 1998 року по 21 листопада 2019 року і хоч підприємницьку діяльність не здійснював, проте на момент формування податкової вимоги мав статус фізичної особи-підприємця та перебував на податковому обліку. Вимога від 05 листопада 2019 року №Ф-11013-55 про сплату боргу (недоїмки) у сумі 26539,26 грн сформована на підставі статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та даних інформаційної системи органу доходів і зборів.

Також зауважив, що положення ПК України не поширюються на відносини щодо порядку сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. На думку відповідача, позивачем пропущено встановлений Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" 10-денний строк звернення до суду з даним позовом.

З наведених підстав відповідач просив у задоволенні позову відмовити.

У відповіді на відзив (а.с.38-39) позивач підтримав позовні вимоги та вказав, що після отримання спірної вимоги своєчасно оскаржив її в адміністративному порядку. Рішення за результатами розгляду скарги від 10 січня 2020 року отримав 16 січня 2020 року, а вже 27 січня 2020 року він звернувся до суду з даним позовом, тобто з дотриманням 10-денного строку звернення до суду. Водночас зауважив, що рішення про результати розгляду скарги було прийняте контролюючим органом з порушенням строку, визначеного у пункті 56.8 статті 56 ПК України, що, на його думку, дає підстави вважати скаргу повністю задоволеною на користь платника з дня, наступного за останнім днем строку її розгляду.

Відповідач правом подати заперечення на відповідь на відзив не скористався.

Перевіривши доводи сторін у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, суд встановив такі обставини.

Позивач з 23 липня 1998 року по 21 листопада 2019 року був зареєстрований як фізична особа-підприємець, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.19).

05 листопада 2019 року ГУ ДПС у Волинській області відповідно до статті 25 Закону №2464-VI та даних інформаційної системи органу доходів і зборів сформувало ОСОБА_1 як фізичній особі-підприємцю вимогу №Ф-11013-55 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску станом на 31 жовтня 2019 року у сумі 26539,26 грн (а.с.4).

Не погодившись з вказаною вимогою позивач оскаржив її в адміністративному порядку, однак рішенням ДПС України від 10 січня 2020 року №1230/6/99-00-08-06-01-06 вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 05 листопада 2019 року №Ф-11013-55 залишено без змін, а скаргу без задоволення (а.с.16, 14-15).

Незгода позивача із такою вимогою стала підставою для його звернення із даним позовом до суду.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові і організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України від 08 липня 2010 року "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №2464-VI). В силу вимог частини першої статті 2 цього Закону його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

За приписами частини четвертої статті 8 Закону №2464-VI порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 14 Закону №2464-VI на органи доходів і зборів покладено обов`язок здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону.

Як визначено частиною першою статті 3 вказаного Закону, збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються за принципами, зокрема, обов`язковості сплати; відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов`язків.

Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (пункт 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI).

Приписами пунктів 3, 10 частини першої статті 1 Закону №2464-VI надано визначення таким поняттям: застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування; страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абзацом першим пункту 1, пунктами 2, 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до частини п`ятої статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

За визначеннями, наведеними у пунктах 4, 5 частини першої статті 1 Закону №2464-VI, мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця; тоді як, максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює п`ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом, на яку нараховується єдиний внесок.

Із врахуванням зазначеного мінімальний страховий внесок у 2017 році становив 704,00 грн на місяць (3200,00 грн х 22%, де 3200,00 грн - розмір мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2017 року); мінімальний страховий внесок у 2018 році становив 819,06 грн на місяць (3723,00 грн х 22%, де 3723,00 грн - розмір мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2018 року) мінімальний страховий внесок у 2019 році становив на місяць 918,06 грн (4173,00 грн х 22%, де 4173,00 грн - розмір мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2019 року).

Як зазначено в абзаці третьому частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI, платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Як передбачено частиною 12 статті 9 Закону №2464-VI, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Згідно з частиною другою статті 25 цього Закону у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Абзацом 1 частини четвертої цієї статті визначено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З матеріалів справи слідує, що станом на 31 жовтня 2019 року недоїмка зі сплати позивачем єдиного внеску становить 26539,26 грн (а.с.34-36). Як видно із відомостей з інтегрованої картки, нарахування єдиного внеску відбулося в розмірі мінімального страхового внеску за такі періоди: 09 лютого 2018 року (граничний термін перерахування єдиного внеску за 2017 рік) у сумі 8448,00 грн (704,00 грн х 12 місяців); за 2018 рік у сумі 9828,72 грн (819,06 грн х 12 місяців або щоквартально по 2457,18 грн); за перший - третій квартали 2019 року у сумі 8262,54 грн (918,06 грн х 9 місяців або щоквартально 2754,18 грн).

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю "працівник" - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

З довідки ТзОВ "Юнас" від 23 січня 2020 року № 001 (а.с.3) видно, що з 08 серпня 2018 року (наказ від 07 серпня 2018 року №4) по 31 липня 2019 року (наказ від 10 липня 2019 року №18) позивач перебував у трудових відносинах та обіймав посаду директора цього товариства.

Ухвалою суду від 13 лютого 2020 року витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_1 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (довідка за формою ОК-7) (а.с.21). Цими відомостями підтверджується, що ОСОБА_1 був найманим працівником та роботодавець (ідентифікаційний код юридичної особи 19405596) за період з серпня 2018 року по липень 2019 року включно сплачував за нього єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, що не заперечується відповідачем (а.с.26-27).

Водночас, ГУ ДПС у Волинській області не надало суду доказів щодо безпосереднього здійснення позивачем підприємницької діяльності у цей же період (серпень 2018 року - липень 2019 року), отримання інших доходів ніж від трудової діяльності як найманим працівником.

Разом з тим, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.

Тлумачення норм Закону №2464-VI, на якому наполягає ГУ ДПС у Волинській області щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які таку діяльність фактично не здійснюють, а одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та її роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року у справі №160/3114/19 та надалі підтримана у постановах від 04 грудня 2019 року у справі №440/2149/19, від 23 січня 2020 року у справі №480/4656/18, від 18 березня 2020 року у справі №140/1777/19, від 03 квітня 2020 року у справі №140/642/19. Відповідно до положень частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Факт перебування особи на обліку в органах доходів і зборів не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється контролюючим органом незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який сформована спірна вимога (серпень-грудень 2018 року та січень-липень 2019 року), нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок сплати у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Згідно з частинами першою, другою статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06).

З огляду на усталену практику Європейського суду з прав людини щодо сумісності заходів втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (серед багатьох інших рішення у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010, "Сєрков проти України" від 07 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000, "БулвесАД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 02 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) вимога відповідача про сплату боргу (недоїмки) не відповідає критерію "пропорційності", адже у цьому разі не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи позивача, оскільки мета сплати єдиного внеску до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в даних правовідносинах досягається сплатою єдиного внеску роботодавцем. В свою чергу, трактування відповідачем законодавства призвело до необхідності виплати додаткових коштів (зайвих витрат) позивачем із заробітної плати за відсутності доходу від відповідної підприємницької діяльності.

Наведене дає підстави для висновку про протиправність вимоги ГУ ДФС у Волинській області від 05 листопада 2019 року №Ф-11013-55 про сплату боргу (недоїмки) в частині недоїмки у сумі 10521,72 грн: 4095,30 грн за серпень-грудень 2018 року (819,06 грн х 5 місяців); 6426,42 грн за січень-липень 2019 року (918,06 х 7 місяців).

Надаючи оцінку іншим доводам сторін, суд зазначає таке.

Порядок стягнення заборгованості з платників єдиного внеску, формування, оформлення та надсилання вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску передбачений розділом VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449 (надалі - Інструкція №449).

Відповідно до пункту 3 розділу VI Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Згідно з пунктом 4 розділу VI Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи). Після формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та внесення даних до відповідного реєстру вимога надсилається (вручається) платнику.

Таким чином, аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи податкового органу у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою є сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена податковим органом у випадках, передбачених цим Законом (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №2464-VI). Мінімальний розмір обов`язкового платежу прямо визначений Законом №2464-VI і не залежить від подання чи не подання платником податків відповідної звітності або здійснення нарахувань контролюючим органом.

Також суд звертає увагу, що 10 червня 2016 року набрав чинності наказ Міністерства фінансів України від 07 квітня 2016 року №422 "Про затвердження Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Порядок №422).

Відповідно до пункту 3 розділу І Порядку №422 оперативний облік податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску здійснюється органами Державної фіскальної служби України в інформаційній системі органів ДФС.

З метою обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються інтегровані картки платників (далі - ІКП) за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками. ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника податків з бюджетами та цільовими фондами за відповідним видом платежу пункт 1 розділу ІІ Порядку №422).

Спірна вимога від 05 листопада 2019 року №Ф-11013-55 сформована відповідачем на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів у зв`язку із несплатою позивачем мінімального страхового внеску як обов`язкового платежу згідно з пунктом 2 частини п`ятої статті 8 Закону №2464-VI, а тому посилання позивача на обов`язковість проведення відповідачем документальної перевірки є безпідставним.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 7, пункту 5 статті 8 Закону №2464-VI позивач мав обов`язок сплатити єдиний внесок за 2017 рік у сумі 8448,00 грн (704,00 грн х 12 місяців), за 2018 рік - у сумі 5733,42 грн (819,06 грн х 7 місяців), а за 2019 рік - у сумі 1836,12 грн (918,06 х 2 місяці). Однак, як свідчать відомості облікової картки платника ОСОБА_1 , єдиний внесок за вказаний період позивачем сплачений не був. При цьому доказів перебування у трудових відносинах за 2017 рік, січень - липень 2018 року, серпень - вересень 2019 року ОСОБА_1 суду не надав. Згідно із індивідуальними відомостями про застраховану особу ОСОБА_1 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (довідка за формою ОК-7) за період 2017 рік, січень - липень 2018 року, серпень - вересень 2019 року у Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутні відомості про сплату єдиного внеску застрахованої особи ОСОБА_1 (а.с.26-27).

Відтак, в іншій частині спірна вимога не суперечить закону та меті встановлення єдиного соціального внеску та позивач не забезпечив сплату мінімального страхового внеску у 2017 році у сумі 8448,00 грн (або 704,00 грн х 12 місяців); за січень-липень 2018 року у сумі 5733,42 грн (або 819,06 грн х 7 місяців); за серпень-вересень 2019 року у сумі 1836,12 грн (або 918,06 грн х 2 місяці), а всього 16017,54 грн. Таким чином, з урахуванням встановлених обставин та аналізу норм чинного законодавства, якими врегульовані спірні правовідносини, суд не знаходить підстав для висновків про протиправність спірної вимоги в частині недоїмки у сумі 16017,54 грн.

При цьому суд відхиляє доводи позивача про порушення строків розгляду скарги від 09 грудня 2019 року з посиланням на пункти 56.8, 56.9 статті 56 ПК України, оскільки на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску поширюється дія Закону №2464-VI.

Пунктом 1.3 статті 1 ПК України визначено, що цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", з банків, на які поширюються норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", проведення комплексних перевірок з метою виявлення фінансових рахунків та погашення зобов`язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, зборів на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій.

Водночас, положеннями частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI (в редакції, чинній на час розгляду скарги органом доходів і зборів вищого рівня) визначено, що орган доходів і зборів, який розглядає скаргу платника єдиного внеску, зобов`язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його платнику єдиного внеску протягом 30 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника єдиного внеску поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку. Якщо протягом цього строку вмотивоване рішення органом доходів і зборів не надсилається платнику єдиного внеску, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника єдиного внеску.

До частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI внесено зміни Законом України від 16 січня 2020 року №465-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві" в частині розгляду скарги протягом 20 календарних днів з дня її отримання. Разом з тим, цей Закон набрав чинності 27 лютого 2020 року та до спірних відносин не підлягає застосуванню.

Як вбачається з рішення про результати розгляду скарги від 10 січня 2020 року №1230/9/99-00-08-06-01-06 (а.с.13-15), скаргу ОСОБА_1 від 09 грудня 2019 року щодо скасування вимоги від 05 листопада 2019 року №Ф-11013-55 про сплату боргу (недоїмки) орган доходів і зборів вищого рівня отримав 11 грудня 2019 року (вхідний №15903/6). Дана обставина не заперечується позивачем. Таким чином, рішення за результатами розгляду скарги позивача від 10 січня 2020 року прийняте в межах строку, встановленого Законом №2464-VI (в редакції, що була чинною до 27 лютого 2020 року).

Також не заслуговують на увагу твердження позивача щодо незаконного "автоматичного" включення відомостей про нього як фізичну особу-підприємця до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, оскільки перевірка та оцінка цих обставин перебуває поза межами правовідносин позивача та відповідача та не охоплена предметом спору.

Необґрунтованими є доводи відповідача у відзиві на позов про пропуск позивачем строку звернення до суду з даним позовом.

У разі якщо згоди з органом доходів і зборів не досягнуто, платник єдиного внеску зобов`язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного органу доходів і зборів або оскаржити вимогу до органу доходів і зборів вищого рівня чи в судовому порядку (частина четверта статті 25 Закону №2464-VI).

За правилами, встановленими частинами першою, шостою статті 120 КАС України, перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок; якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

З матеріалів справи вбачається, що рішення про результати розгляду скарги від 10 січня 2020 року №1230/9/99-00-08-06-01-06 ОСОБА_1 отримав 16 січня 2020 року. Ця обставина підтверджується оригіналом конверта, у якому надійшло рішення ДПС України за результатами розгляду скарги, відомостями з офіційного сайту Укрпошти за штрихкодовим ідентифікатором 0405344680930 (а.с.40-41). Отже, перебіг строку оскарження вимоги до суду розпочався 17 січня 2020 року та закінчився 27 січня 2020 року (перший робочий день, оскільки 26 січня 2020 року припало на неділю - вихідний день). З даним позовом до суду позивач звернувся 27 січня 2020 року (дата реєстрації позовної заяви у суді), тому слід дійти висновку, що строк звернення до суду із даним позовом не пропущений.

Частиною першою статті 245 КАС України встановлено, що при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Перевіривши доводи сторін письмовими доказами, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до частин першої, третьої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду з даним позовом згідно з квитанцією від 27 січня 2020 року №0.0.1597260630.1 позивач сплатив судовий збір у сумі 840,80 грн (а.с.2). Випискою від 28 січня 2020 року підтверджується зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України (а.с.18). Зважаючи на часткове задоволення позову, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути витрати на сплату судового збору в сумі 333,38 грн - пропорційно до задоволених позовних вимог (39,65%).

Керуючись статтями 2, 6, 9, 72-77, 139, 243-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, майдан Київський, 4, ідентифікаційний код юридичної особи 43143484) про визнання незаконною та скасування вимоги задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Волинській області від 05 листопада 2019 року №Ф-11013-55 про сплату боргу (недоїмки) в частині недоїмки у сумі 10521,72 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області судові витрати у сумі 333,38 грн (триста тридцять три грн 38 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд.

Відповідно до пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" КАС України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк на апеляційне оскарження, визначений статтею 295 цього Кодексу, продовжується на строк дії такого карантину.

Суддя Ж.В. Каленюк