Рішення

від 14.04.2020 по справі 160/2790/20

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2020 року Справа № 160/2790/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Лозицької І.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України про скасування податкової консультації, -

ВСТАНОВИВ :

12.03.2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Державної податкової служби України, в якому просить суд:

- скасувати податкову консультацію № 497/6/99-00-04-06-03-06/ІПК від 07.02.2020 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 03.01.2020 року надіслав на адресу відповідача звернення про надання індивідуальної податкової консультації, в якому просив надати відповідь на питання: 1) чи зобов`язаний позивач, як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, а саме адвокатську, сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску у разі фактичного не отримання позивачем доходу від такої діяльності, у разі під час здійснення вказаної незалежної професійної діяльності позивач є найманим працівником і роботодавець сплачує за позивача єдиний соціальний внесок у розмірі не меншим мінімального страхового внеску; 2) чи зобов`язаний позивач як особа яка провадить незалежну професійну діяльність, а саме адвокатську, сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування з отриманого прибутку (гонорару адвоката) і в якому розмірі, якщо при проведенні і в якому розмірі, якщо під час проведення вказаної незалежної професійної діяльності і отримання вказаного прибутку від такої діяльності (гонорару адвоката) позивач є найманим працівником і роботодавець сплачує за позивача єдиний соціальний внесок у розмірі не меншим мінімального страхового внеску.

На вказане звернення позивача, останній отримав податкову консультацію, в якій відповідач вказав, що платник єдиного внеску, визначений у ст. 4 Закону № 2464 перебуваючи на обліку у контролюючому органі, зобов`язаний визначити базу нарахування єдиного внеску та сплатити суму внеску у розмірі не менше мінімального страхового внеску на місяць, незважаючи на наявність трудових відносин з роботодавцем.

Позивач зазначає, що ТОВ Вента. ЛТД (ЄДРПОУ 21947206) як роботодавець відповідно до Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування сплачувало за позивача єдиний соціальний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, розмір якого не є меншим мінімального страхового внеску протягом всього періоду з листопада 2017 року по грудень 2019 року. Тому позивач вважає податкову консультацію незаконною та такою, що підлягає скасуванню.

Ухвалою суду від 16.03.2020 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, а також встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов та докази на його обґрунтування.

Заперечуючи проти позову, 30.03.2020 року відповідачем засобами електронного зв`язку надіслано до суду відзив на позовну заяву, який долучено до матеріалів справи. Відповідачем зазначено, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність та не отримує дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року від такої діяльності, зобов`язана визначити базу нарахування єдиного внеску незважаючи на наявність трудових відносин з роботодавцем. Сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. При цьому, відповідно до п. 13 ІІ Порядку № 511, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зобов`язані подавати самі за себе Звіт незалежно від того, чи ведуть вони таку діяльність. Тому відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), має право на заняття адвокатською діяльністю, про що позивачеві видано відповідне свідоцтво за № 2118 від 15.03.2010 року.

З матеріалів справи вбачається, що позивач прийнятий провідним юрисконсультом в юридичний відділ ТОВ Вента. ЛТД з 08.05.2012 року, що підтверджується Наказом від 08.05.2012 року № 175-К, копія якого наявна в матеріалах справи.

З листопада 2017 року по грудень 2019 року роботодавець позивача ТОВ Вента. ЛТД сплачувало єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за працівника ОСОБА_1 , що підтверджується довідкою про ЄСВ, перераховані з доходів № 316 від 28.02.2020 року, виданою ТОВ Вента. ЛТД .

03.01.2020 року позивачем на адресу відповідача було надіслано звернення, в якому позивач зазначив, що за період з листопада 2017 року по грудень 2019 року лише двічі отримував дохід від здійснення адвокатської діяльності: у червні 2018 року у розмір 36 000,00 грн. та у листопаді 2019 року в розмірі 19 200,00 грн. В інші місяці вказаного періоду будь-яких інших доходів від здійснення адвокатської діяльності позивач не отримував. Окрім того, позивач зазначив, що протягом всього часу перебування на обліку як платник єдиного внеску, як самозайнята особа, позивач працює за трудовим договором на посаді провідного юрисконсульта ТОВ Вента. ЛТД , яке сплачує за позивача єдиний соціальний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, розмір якого не є меншим мінімального страхового внеску. У зверненні позивач просив, враховуючи правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі № 160/3114/19, надати відповідь на питання: 1) чи зобов`язаний позивач, як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, а саме адвокатську, сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску у разі фактичного не отримання позивачем доходу від такої діяльності, у разі під час здійснення вказаної незалежної професійної діяльності позивач є найманим працівником і роботодавець сплачує за позивача єдиний соціальний внесок у розмірі не меншим мінімального страхового внеску; 2) чи зобов`язаний позивач як особа яка провадить незалежну професійну діяльність, а саме адвокатську, сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування з отриманого прибутку (гонорару адвоката) і в якому розмірі, якщо при проведенні і в якому розмірі, якщо під час проведення вказаної незалежної професійної діяльності і отримання вказаного прибутку від такої діяльності (гонорару адвоката) позивач є найманим працівником і роботодавець сплачує за позивача єдиний соціальний внесок у розмірі не меншим мінімального страхового внеску.

Листом № 497/6/99-00-04-06-03-06/ІПК від 07.02.2019р., відповідачем надано податкову консультацію, в якій зазначено, що платник єдиного внеску, визначений у ст. 4 Закону № 2464, перебуваючи на обліку у контролюючому органі, зобов`язаний визначити базу нарахування єдиного внеску та сплатити суму внеску у розмірі не менше мінімального страхового внеску на місяць, незважаючи на наявність трудових відносин з роботодавцем.

Позивач, не погодившись з вказаною індивідуальною податковою консультацією оскаржив її до суду.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регламентовано Податковим кодексом України.

Підпунктом 14.1.172 п.14.1. ст.14 Податкового кодексу України визначено, що податкова консультація це індивідуальна податкова консультація та узагальнююча податкова консультація, що надаються в порядку, передбаченому цим Кодексом.

У відповідності до пп.14.172-1 цього пункту індивідуальна податкова консультація це роз`яснення контролюючого органу, надане платнику податків щодо практичного використання окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, та зареєстроване в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій.

Порядок звернення платників податків за податковими консультаціями, а також розгляду таких звернень контролюючими органами та надання відповідей на них врегульовано ст.ст.52 і 53 Податкового кодексу України.

Відповідно до п.52.1 ст.52 Податкового кодексу України, за зверненням платників податків контролюючі органи надають їм безоплатно індивідуальні податкові консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 25 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.

Пунктом 53.2 ст.52 Податкового кодексу України встановлено, що платник податків може оскаржити до суду наказ про затвердження узагальнюючої податкової консультації або надану йому індивідуальну податкову консультацію як правовий акт індивідуальної дії, викладені в письмовій формі, які, на думку такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку чи збору.

При цьому, відповідно до п.41.1. ст.41 Податкового кодексу України, контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, його територіальні органи.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 12 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування № 2464-VI від 08.07.2010 року, із внесеними змінами Законом № 440-IX від 14.01.2020 року, завданнями центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, є забезпечення адміністрування єдиного внеску шляхом його збору, ведення обліку надходжень від його сплати та здійснення контролю за сплатою єдиного внеску.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, здійснює контроль за додержанням законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати єдиного внеску.

За визначенням, яке міститься в пп.14.1.226. п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, самозайнята особа це платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. В свою чергу, незалежна професійна діяльність це участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно пункту 3 цієї ж частини, застрахована особа це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування .

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Згідно пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464 (база нарахування єдиного внеску), єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час, відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Згідно пункту 1 частини першої статті 7 Закону № 2464, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Системний аналіз пп.14.1.226. п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України та статей 4, 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" №2464-VI від 08.07.2010р. свідчить на користь того, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування лише при умові, що така особа не є найманим працівником.

Як встановлено судом позивач є найманим працівником - провідний юрисконсульт в юридичному відділі ТОВ Вента.ЛТД , за якого роботодавець щомісячно сплачує єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, як за найманого працівника.

Тобто, ОСОБА_1 є найманим працівником та відповідно до системного аналізу пп.14.1.226. п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України та статей 4, 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" №2464-VI від 08.07.2010р. не може набути статусу платника єдиного внеску, як особа, яка проводить незалежну професійну діяльність, а саме адвокатську діяльність.

З урахування встановлених обставин та зазначених нормативно-правових положень можна дійти висновку, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього у відповідний період нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, проте не отримувала дохід від неї у відповідному періоді.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19), від 05 грудня 2019 року (справа №260/358/19), від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18), від 27 лютого 2020 року (справа №0440/5632/18), 05.03.2020 року (справа № 460/943/19).

Разом з тим, згідно пункту 1 частини першої статті 7 Закону № 2464, єдиний внесок нараховується для фізичних осіб найманих працівників на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці" та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Частиною 5 ст. 8 Закону № 2464 передбачено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток) та ставки єдиного внеску.

При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.

З системного аналізу вказаних норм права судом встановлено, що у разі отримання найманим працівником доходу з джерел не за основним місцем роботи, у даному випадку сума винагороди адвоката ОСОБА_1 за надання послуг за цивільно-правовими договорами, ставка єдиного внеску у розмірі 22 відсотки застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру та сплачується позивачем особисто.

Тобто, чинне законодавство не звільняє позивача від обов`язку сплати єдиного внеску із суми винагороди адвоката за надання послуг за цивільно-правовими договорами, як за нарахований дохід з джерел не за основним місцем роботи.

Відповідно до цього, суд вважає, що зміст податкової консультації, наданої позивачу листом № 497/6/99-00-04-06-03-06/ІПК від 07.02.2020р., базується на однобокому трактуванні і застосуванні відповідних норм законодавства, причому на такому, яке здійснено не на користь платника податків і зборів.

Разом з тим, податкове законодавство України ґрунтується, зокрема, на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (п.4.1.4 пп. 4.1 ст.4 Податкового кодексу України).

Законом № 2464 не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення незалежної професійної діяльності.

А із системного аналізу його норм вбачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.

Таким чином, в розумінні Закону № 2464 позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього регулярно нараховує та сплачує роботодавець, що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску позивачем як особою, що здійснює незалежну професійну діяльність, зокрема у періоди, коли він був найманим працівником. Разом з тим, не звільняє його від сплати єдиного внеску із суми винагороди адвоката за надання послуг за цивільно-правовими договорами, як за нарахований дохід з джерел не за основним місцем роботи.

Водночас, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності, правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

Відповідно до частини першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес"АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East/WestAllianceLimited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 2 листопада 2004 року в справі "Трегубенко проти України").

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Отже, з огляду на практику ЄСПЛ надана відповідачем податкова консультація не відповідає критерію "пропорційності", адже не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи позивача, оскільки мета сплати єдиного внеску страхування особи, в даних правовідносинах досягається сплатою єдиного внеску роботодавцем. В свою чергу трактування відповідачем законодавства, викладене в індивідуальній податковій консультації, призводить до необхідності виплати додаткових коштів (зайвих витрат) позивачем, за умови відсутності доходу від відповідної діяльності.

За сукупністю викладених обставин, суд приходить до висновку, що індивідуальна податкова консультація, надана позивачу листом № 497/6/99-00-04-06-03-06/ІПК від 07.02.2020 року, не відповідає встановленим у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріями правомірності, обґрунтованості, добросовісності та розсудливості, порушує права та законні інтереси позивача, які підлягають до судового захисту шляхом скасування відповідного рішення суб`єкта владних повноважень. Відповідно до цього, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Разом з тим, позивачем на додаток до позовної заяви додано клопотання, в якому позивач просить у разі задоволення позовних вимог встановити судовий контроль за виконанням рішення відповідачем, відповідно до ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (частина 2 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України).

Також судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється у порядку, встановленому статтею 287 цього Кодексу (частина 8 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відтак, аналіз статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень - відповідача подати звіт про виконання судового рішення є однією із форм судового контролю за виконанням ухваленого судового рішення та може бути застосовано судом під час прийняття рішення у справі.

Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, надати звіт про виконання судового рішення, після його надходження - розгляду поданого звіту, а за наслідками розгляду поданого звіту або в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту або накладенням штрафу на керівника такого суб`єкта владних повноважень.

При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.

З огляду на ненаведення позивачем аргументів на переконання необхідності вжиття таких процесуальних заходів і ненадання останнім доказів в підтвердження наміру відповідача на ухилення від виконання судового рішення, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у цій справі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, враховуючи задоволення позовних вимог, стягненню з Державної податкової служби України за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача підлягають судові витрати у розмірі 840,80 грн., сплата яких підтверджується квитанцією № 38 від 11.03.2020 року, яка містяться в матеріалах справи.

Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 139, 242-243, 245-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Державної податкової служби України про скасування податкової консультації - задовольнити повністю.

Скасувати податкову консультацію Державної податкової служби України № 497/6/99-00-04-06-03-06/ІПК від 07.02.2020 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України (04053, м. Київ, Львівська пл., 8, код ЄДРПОУ 43005393).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд, відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 14.04.2020 року.

Суддя І.О. Лозицька