Рішення

від 14.04.2020 по справі 440/753/20

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/753/20

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Слободянюк Н.І., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 /далі - позивач, ОСОБА_1 / звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області /далі - відповідач, ГУ Держгеокадастру у Полтавській області/ про:

- визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області №643-СГ від 09 січня 2020 року "Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки", яким гр. ОСОБА_1 відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,00 га (кадастровий номер 5324281300:00:002:0049) із земель сільськогосподарського призначення із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Калениківської сільської ради Решетилівського району Полтавської області за межами населених пунктів;

- зобов`язання затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 площею 2,00 га (кадастровий номер 5324281300:00:002:0049) із земель сільськогосподарського призначення із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Калениківської сільської ради Решетилівського району Полтавської області за межами населених пунктів /а.с. 1-7/.

Позов обґрунтований тим, що позивач отримав дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність відповідно до розпорядження Решетилівської районної державної адміністрації №946 від 28 листопада 2012 року. На підставі вказаного дозволу позивачем розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, який був погоджений висновком про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 14 листопада 2019 року за вих.№13661/82-19, а також здійснено реєстрацію земельної ділянки у Державному земельному кадастрі та присвоєно їй кадастровий номер 5324281300:00:002:0049. Позивач звернувся до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та передачу такої ділянки у власність. Наказом ГУ Держгеокадастру у Полтавській області №643-СГ від 09 січня 2020 року "Про відмову у затвердженні проекту землеустрою та наданні у власність земельної ділянки" позивачу відмовлено у затвердженні проекту землеустрою з тієї підстави, що землевпорядна документація не відповідає вимогам законів та прийнятих до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою. З вказаним наказом позивач не погоджується та вважає його протиправним та необґрунтованим, оскільки відповідно до положень частини дев`ятої статті 118 ЗК України відповідач після отримання погодженого проекту землеустрою зобов`язаний був прийняти рішення про затвердження проекту щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність, та не наділений повноваженнями відмовляти у такому затвердженні та переданні земельної ділянки у власність. Крім того, при державній реєстрації земельної ділянки державним кадастровим реєстратором здійснюється перевірка проекту землеустрою на відповідність вимогам законів, і якщо наявна така невідповідність, реєстратор відмовляє у формуванні новоствореної земельної ділянки. Оскільки наданий позивачем проект землеустрою погоджений у встановленому законодавством порядку та земельній ділянці присвоєний кадастровий номер і вона внесена до Державного земельного кадастру, у відповідача відсутні дискреційні повноваження щодо прийняття іншого рішення ніж про затвердження проекту землеустрою.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, витребувано докази.

Відповідач позов не визнав та у відзиві на позовну заяву /а.с.72-77/ зазначив, що позивач звернувся до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, за результатами розгляду якої було прийнято наказ №643-СГ від 09 січня 2020 року про відмову у затвердженні проекту землеустрою. Підставою для відмови стала відсутність погодження меж суміжним користувачем - службою автомобільних доріг та наявність розбіжності лінійних промірів між поворотними точками меж земельної ділянки. Проект землеустрою, а саме: абрис та місце знаходження межових знаків не відповідає місцезнаходженню межових знаків у Витязі з ДЗК від 17 січня 2017 року. Підстави для задоволення позовної вимоги про зобов`язання відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивачу відсутні, оскільки такі повноваження належать до дискреційних повноважень відповідача.

03 квітня 2020 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив /а.с. 82-86/, в якій позивач додатково зазначив, що у постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №681/1039/15-ц та від 20 березня 2019 року у справі №350/67/15-ц висловлено правову позицію про те, що непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови у затвердженні технічної документації.

Справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі приписів частини четвертої статті 229 КАС України.

Дослідивши письмові докази, суд встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини.

ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області із заявою від 23 грудня 2019 року (вх.№Г-22853/0/25-19 від 26 грудня 2019 року) /а.с. 79/, в якій просив затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га з кадастровим номером 5324281300:00:002:0049 для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Калениківської сільської ради Решетилівського району Полтавської області за межами населених пунктів та передати у його власність. До вказаної заяви додав проект землеустрою та витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку /а.с. 10-59/.

Наказом ГУ Держгеокадастру у Полтавській області №643-СГ від 09 січня 2020 року "Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні земельної ділянки" /а.с. 80/ відмовлено ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території Калениківської сільської ради Решетилівського району Полтавської області площею 2,00 га з кадастровим номером 5324281300:00:002:0049 із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства та наданні цієї земельної ділянки у власність з таких підстав: невідповідність землевпорядної документації вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із земель землеустрою.

Не погодившись із наказом відповідача про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та наданні такої земельної ділянки у власність, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, суд виходить з наступного.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Правовідносини у сфері набуття права власності на землю, у тому числі через проведення земельних торгів, врегульовані Земельним кодексом України №2768-ІІІ від 25 жовтня 2001 року /далі - ЗК України/.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно з частинами шостою - восьмою статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а відповідно до частини шостої цієї статті - підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Отже, перевірка проекту землеустрою на відповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації здійснюється на етапі його погодження.

За приписами частин дев`ятої - десятої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Зі змісту наведених норм слідує, що підставами для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише відсутність погодження такого проекту у порядку, встановленому статтею 186-1 ЗК України, та у визначених законом випадках обов`язкової державної експертизи. Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження та проведення експертизи, норми статті 118 Земельного кодексу України не містять. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів здійснюється саме на етапі погодження такого проекту, про що неодноразово зазначав Верховний Суд при вирішенні подібних спорів, зокрема у постанові від 24 січня 2020 року у справі №316/979/18.

Оскільки на затвердження до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області позивачем подано погоджений висновком №13661/82-19 від 14 листопада 2019 року /а.с. 24/ проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (кадастровий номер 5324281300:00:002:0049), то цей проект в силу положень статті 186-1 Земельного кодексу України вважався таким, що відповідає вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою.

Втім, оскаржуваним наказом №643-СГ від 09 січня 2020 року позивачу відмовлено у затвердженні проекту землеустрою з підстави невідповідності землевпорядної документації вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою. При цьому наказом не визначено які саме невідповідності вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою має поданий проект землеустрою. Лише у відзиві на позовну заяву відповідачем зазначено, що у представленому на розгляд проекті землеустрою відсутнє погодження меж суміжним користувачем - службою автомобільних доріг та існує розбіжність лінійних промірів між поворотними точками меж земельної ділянки; абрис та місцезнаходження межових знаків в проекті землеустрою не відповідає місцезнаходженню межових знаків у Витязі з ДЗК від 17 січня 2017 року.

На противагу таким доводам відповідача суд зазначає, що відповідно до частини четвертої статті 9 Закону України "Про Державний земельний кадастр" державний кадастровий реєстратор: здійснює реєстрацію заяв про внесення відомостей до Державного земельного кадастру, надання таких відомостей; перевіряє відповідність поданих документів вимогам законодавства; формує поземельні книги на земельні ділянки, вносить записи до них, забезпечує зберігання таких книг; здійснює внесення відомостей до Державного земельного кадастру або надає відмову у їх внесенні; присвоює кадастрові номери земельним ділянкам; надає відомості з Державного земельного кадастру та відмову у їх наданні; здійснює виправлення помилок у Державному земельному кадастрі; передає органам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно відомості про земельні ділянки.

Згідно з частинами четвертою, п`ятою, шостою та восьмої статті 24 вказаного Закону для державної реєстрації земельної ділянки Державному кадастровому реєстратору, який здійснює таку реєстрацію, подаються: заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин; оригінал документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки; документація із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки у формі електронного документа.

Державний кадастровий реєстратор, який здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, протягом чотирнадцяти днів з дня реєстрації заяви: перевіряє відповідність документів вимогам законодавства; за результатами перевірки здійснює державну реєстрацію земельної ділянки або надає заявнику мотивовану відмову у державній реєстрації.

Підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є: розташування земельної ділянки на території дії повноважень іншого Державного кадастрового реєстратора; подання заявником документів, передбачених частиною четвертою цієї статті, не в повному обсязі; невідповідність поданих документів вимогам законодавства; знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.

На підтвердження державної реєстрації земельної ділянки заявнику безоплатно видається витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку. Витяг містить всі відомості про земельну ділянку, внесені до Поземельної книги. Складовою частиною витягу є кадастровий план земельної ділянки.

За змістом частини першої статті 34 Закону України "Про Державний земельний кадастр" на кадастровому плані земельної ділянки відображаються: площа земельної ділянки; зовнішні межі земельної ділянки (із зазначенням суміжних земельних ділянок, їх власників, користувачів суміжних земельних ділянок державної чи комунальної власності); координати поворотних точок земельної ділянки; лінійні проміри між поворотними точками меж земельної ділянки; кадастровий номер земельної ділянки; кадастрові номери суміжних земельних ділянок (за наявності); межі земельних угідь; межі частин земельних ділянок, на які поширюється дія обмежень у використанні земельних ділянок, права суборенди, сервітуту; контури об`єктів нерухомого майна, розташованих на земельній ділянці.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що реєстрація державним кадастровим реєстратором земельної ділянки на підставі поданого проекту землеустрою свідчить про відповідність проекту вимогам законодавства та документації із землеустрою.

Крім того, у постанові від 30 серпня 2018 року у справі №817/586/17 Верховний Суд дійшов висновку, що Головне управління Держгеокадастру в області не має повноважень на здійснення перевірки документації із землеустрою на відповідність нормам чинного законодавства, оскільки такі повноваження надані лише державному кадастровому реєстратору.

Судовим розглядом встановлено, що на підставі поданого позивачем проекту землеустрою здійснено державну реєстрацію земельної ділянки, визначено її кадастровий номер №5324281300:00:002:0049 та сформовано витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 17 січня 2017 року НВ-5305188282017, який надавався позивачем до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області разом із проектом землеустрою /а.с. 55-59/.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що наказ ГУ Держгеокадастру у Полтавській області №643-СГ від 09 січня 2020 року не містить законодавчо визначених підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою, а відтак є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги в цій частині слід задовольнити.

Надаючи правову оцінку вимогам позивача в частині зобов`язання ГУ Держгеокадастру у Полтавській області видати наказ про затвердження проекту землеустрою земельної ділянки у власність (кадастровий номер 5324281300:00:002:0049) із земель сільськогосподарського призначення площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, суд виходить з наступного.

Частиною третьою статті 245 КАС України встановлено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

У рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 591/5935/17 Велика палата Верховного Суду дійшла висновку, що належним способом захисту прав позивача (у подібних правовідносинах) є зобов`язання відповідача затвердити проект землеустрою земельної ділянки та передати її у власність.

Виходячи із фактичних обставин у справі, приписів частини дев`ятої статті 118 Земельного кодексу України та правових висновків Верховного Суду, суд доходить висновку, що у цій справі повноваження відповідача не є дискреційними та у відповідача є лише один варіант поведінки - затвердити проект землеустрою.

Враховуючи викладене, суд вважає за можливе задовольнити вищевказану вимогу позивача та зобов`язати ГУ Держгеокадастру у Полтавській області видати наказ про затвердження проекту землеустрою земельної ділянки у власність (кадастровий номер 5324281300:00:002:0049) із земель сільськогосподарського призначення площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населених пунктів на території Калениківської сільської ради Решетилівського району Полтавської області, та передачу земельної ділянки у власність позивача.

Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

03 квітня 2020 року до суду надійшло клопотання представника позивача від 02 квітня 2020 року /а.с. 87-90/ про стягнення судових витрат, яке обґрунтоване тим, що позивач поніс судові витрати у загальній сумі 8440,80 грн, в т.ч. витрати на професійну правничу допомогу у сумі 7600,00 грн.

Вирішуючи вказане клопотання про стягнення судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частинами першою та третьою статті 132 цього Кодексу передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин другої, четвертої - п`ятої статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною першою статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат, пов`язаних з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів та вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою справи до розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Відповідно до частин сьомої та дев`ятої статті 139 вказаного Кодексу розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Судом встановлено, що представництво інтересів позивача у цій справі здійснювалося адвокатом Кумечко Мариною Сергіївною на підставі ордеру на надання правової допомоги серії ПТ №181006 від 10 лютого 2020 року /а.с. 63/.

Кумечко Марина Сергіївна (свідоцтво №1504, видане Радою адвокатів Полтавської області 13 січня 2016 року) /а.с.64/ включена до Єдиного реєстру адвокатів України (https://erau.unba.org.ua/profile/49973).

03 лютого 2020 року між адвокатом Кумечко М.С. та Гаращенком Ю.М. (клієнт) укладено договір про надання правової допомоги /а.с. 60/, предметом якого є надання адвокатом усіма законними методами та способами правової допомоги клієнту у всіх справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів.

Відповідно до підпункту 2.1.3 пункту 2.1 договору адвокат зобов`язується надавати правову допомогу клієнту у кримінальних, адміністративних, цивільних справах, справах про адміністративні правопорушення, які могли би бути пов`язані з клієнтом, незалежно від його процесуального статусу в них (потерпілий, затриманий, підозрюваний, обвинувачений, підсудний, свідок, позивач, відповідач інш.).

Згідно з пунктом 4.2 договору гонорар адвоката визначається обсягом виконаних робіт та погоджується сторонами окремо на підставі складених додатків до цього договору, а також актів виконаних робіт (наданих послуг).

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2020 року (пункт 3.1 договору).

До суду надано копію додатку № 1 від 03 лютого 2020 року до договору про надання правової допомоги від 03 лютого 2020 року з переліком послуг, що зобов`язується надати адвокат /а.с. 61/; копію додатку №2 від 03 лютого 2020 року до договору про надання правової допомоги від 03 лютого 2020 року з попереднім розрахунком вартості послуг та роботи адвоката Кумечко М.С. за надання правової допомоги згідно договору від 03 лютого 2020 року /а.с. 62/ та копію квитанції № 39 від 02 квітня 2020 року про оплату наданих послуг /а.с. 91/.

02 квітня 2020 року складено акт виконаних робіт (наданих послуг), за змістом якого адвокатом Кумечко М.С. виконано роботи (надано послуги) на загальну суму 7600,00 грн, перелік яких зазначено в акті /а.с.92/.

Так, в акті виконаних робіт (наданих послуг) зазначено виконання адвокатом таких робіт (послуг): опрацювання законодавчої бази, що регулюють відносини по оскарженню наказу ГУ Держгеокадастру у полтавській області про відмову у затвердженні проекту землеустрою, формування правової позиції, консультування щодо необхідності отримання додаткових матеріалів (доказів), збір документів для справи (витрачений час - 2 год., вартість 500,00 грн); складання адміністративного позову про визнання протиправними дій суб`єкта владних повноважень та зобов`язання вчинити певні дії (витрачений час - 3 год., вартість 4500,00 грн); складання та надання відповідачу відповіді на відзив, подання (направлення) до суду відповіді на відзив (витрачений час - 1,5 год., вартість 1800,00 грн); складання та надання відповідачу клопотання про стягнення судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу), подання до суду клопотання про стягнення судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу) (витрачений час - 40 хв., вартість 800,00 грн), всього - 7600,00 грн.

Суд зауважує, що при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції.

Так, у справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), пункт 55 з подальшими посиланнями).

Дії щодо опрацювання законодавчої бази, формування правової позиції, консультування щодо необхідності отримання додаткових матеріалів (доказів), збору документів для справи фактично відносяться до дій щодо складання адміністративного позову про визнання протиправним рішення суб`єкта владних повноважень та зобов`язання вчинити певні дії (витрачений час - 3 год., вартість 4500,00 грн), які суд, враховуючи незначну складність цієї справи та відсутність суспільного інтересу до її розгляду, напрацювання сталої судової практики з питання вирішення подібних правовідносин та збирання невеликої кількості доказів, оцінює в 1000,00 грн.

При цьому судом також враховано, що адвокат Кумечко М. спеціалізується на представництві інтересів фізичних осіб у спорах з суб`єктами владних повноважень щодо реалізації права на отримання земельних ділянок у власність в межах норм безоплатної приватизації. Так, адвокат Кумечко М.С. неодноразово представляла інтереси позивачів у справах за позовами фізичних осіб з аналогічними позовними вимогами (зокрема, справи №№ 440/4187/19, 440/4188/19, 440/4685/19, 440/5236/19, 440/378/20, 440/401/20, 440/836/20), а відтак адвокат Кумечко М.С. є обізнаною з відповідною законодавчою базою та переліком документів, які підлягають підготовці для розгляду цієї категорії справ, що ставить під сумнів витрачену адвокатом кількість годин (7 годин 10 хвилин) на представництво інтересів позивача у цій справі.

Крім того, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, тобто судові засідання у цій справі не проводилися.

Понесені позивачем витрати за надання послуг зі складання та направлення до суду та відповідачу відповіді на відзив (1800,00 грн) та клопотання про стягнення судових витрат (800,00 грн) є завищеними та підлягають зменшенню до 1000,00 грн, оскільки обґрунтування відповіді на відзив та клопотання про стягнення судових витрат не вимагало значних зусиль та заявленого часу зі сторони адвоката.

Таким чином, розподілу підлягають витрати на оплату послуг адвоката в сумі 2000,00 грн.

З наявних у матеріалах справи документів вбачається, що позивач поніс витрати зі сплати судового збору за подання цього позову 840,80 грн, що підтверджується квитанцією № 95825 від 11 лютого 2020 року /а.с. 65/.

Враховуючи висновок суду про задоволення позову повністю, стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають судові витрати у загальній сумі 2840,80 грн, в т.ч. витрати зі сплати судового збору у сумі 840,80 грн та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 2000,00 грн.

Керуючись статтями 6-9, 72-77, 211, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (вул. Уютна, буд. 23, м. Полтава, 36039, ідентифікаційний код 39767930) про визнання протиправним та скасування наказу та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області №643-СГ від 09 січня 2020 року "Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки".

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області (вул. Уютна, буд. 23, м. Полтава, 36039, ідентифікаційний код 39767930) видати наказ про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 5324281300:00:002:0049) із земель сільськогосподарського призначення площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населених пунктів на території Калениківської сільської ради Решетилівського району Полтавської області, та передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_1 .

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (вул. Уютна, буд. 23, м. Полтава, 36039, ідентифікаційний код 39767930) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) судові витрати у загальній сумі 2840,80 грн (дві тисячі вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок), в т.ч. витрати зі сплати судового збору у сумі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок) та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 2000,00 грн (дві тисячі гривень нуль копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги у порядку, встановленому статтею 297 з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Перехідних положень та пункту 3 Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Н.І. Слободянюк