Постанова

від 13.04.2020 по справі 580/3038/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/3038/19 Суддя (судді) першої інстанції: В.В. Гаращенко

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2020 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача - Єгорової Н.М.,

суддів - Коротких А.Ю., Федотова І.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року у справі за адміністративним позовом сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Канівці" до Головного управління Державної податкової служби у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Канівці" звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Черкаській області, у подальшому заміненого на належного відповідача протокольною ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2019 року - Головне управління ДПС у Черкаській області, в якій, з урахуванням уточненої позовної заяви, просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Черкаській області: від 09 липня 2019 року № 0007781304; від 09 липня 2019 року № 0007791304; від 10 липня 2019 року № 0007661408; від 11 липня 2019 року № 0007631408; від 11 липня 2019 року № 0007641408; від 11 липня 2019 року № 0007651408; від 11 липня 2019 року № 0007671408; від 11 липня 2019 року № 0007681408.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах справи в повному об`ємі наявні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами. Наголосив, що платник податків не може позбавлятись права на податковий кредит внаслідок оціночних суджень перевіряючих, які не підтверджені жодним висновком спеціаліста у відповідній галузі. Зауважив на презумпції добросовісності платника, яка передбачає економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника. Підкреслив, що формальні недоліки в первинних документах повинні оцінюватися в сукупності з іншими обставинами справи. Звернув увагу на те, що вартість пального, використаного працівниками підприємства для заправки власних автомобілів з метою виконання службових обов`язків, які пов`язані з господарською діяльністю товариства, не є додатковим благом з урахуванням приписів п. 164.2.17 ст.164 ПК України і не підлягає оподаткуванню. Вказав на те, що будь-яких посилань на первинні документи в частині надання послуг з оранки городів акт перевірки не містить.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ГУ ДПС у Черкаській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. При цьому зазначає, що СТОВ "Канівці" укладено договори використання власних автомобілів на товаристві, щоб приховати укладання з фізичними особами договорів оренди (найму) автомобілів. Наголошує, що СТОВ "Канівці" не реєструвалося платником акцизного податку, однак при проведенні перевірки встановлено безкоштовну передачу СТОВ "Канівці" паливо-мастильних матеріалів для заправки техніки, що належить фізичним особам, на загальну суму 613999 грн. Звертає увагу на те, що за даними картки рахунків 234 "Виробництво. Транспорт" та первинних документів СТОВ "Канівці" поставлено послуги із оранки городів фізичним особам на загальну суму 173449,44 грн без нарахування податку на додану вартість.

У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Вирішуючи вказаний спір, суд першої інстанції встановив, що у період з 26 лютого 2019 року по 09 квітня 2019 року Головне управління ДФС у Черкаській області провело документальну планову виїзну перевірку сільськогосподарського товариства з обмеженою "Канівці" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 квітня 2017 року по 31 грудня 2018 року, валютного - за період з 01 квітня 2017 року по 31 грудня 2018 року, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01 квітня 2017 року по 31 грудня 2018 року.

За результатами проведеної перевірки складено акт № 133/23-00-14-0807/00856988 від 16 квітня 2019 року.

За результатами розгляду заперечень позивача до акту планової перевірки, Головне управління ДФС у Черкаській області прийняло наказ від 11 травня 2019 року № 930 про проведення позапланової перевірки, строк якої продовжувався на 2 робочі дні згідно з наказом контролюючого органу від 07 червня 2019 року № 1179.

З матеріалів справи вбачається, що за результатами проведеної позапланової перевірки складено акт від 19 червня 2019 року № 213/23-00-14-0807/00856988.

Згідно з висновками акту перевірки позивачем допущено порушення:

- вимог п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14, п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п. 188.1 ст. 188, п.198.1, п. 198.3, п.198.5 ст. 198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 31 538 388 грн.;

- вимог п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14, п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п. 188.1 ст. 188, п.192.1 ст.192, п.198.1, п. 198.3, п.198.5 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено залишок від`ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, за грудень 2018 року на суму 7 933 грн.;

- вимог п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу, СТОВ "Канівці" не зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні з податком на додану вартість в сумі 139 271 грн;

- вимог п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу, СТОВ "Канівці" несвоєчасно зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні з податком на додану вартість в сумі 651 грн. до 15 календарних днів та в сумі 196 грн. до 30 календарних днів;

- вимог п. 117.3 ст. 117 Податкового кодексу здійснення СТОВ "Канівці" операцій з реалізації пального без реєстрації платником акцизного податку у порядку, передбаченому Кодексом, на загальну суму 613 999 грн.;

- вимог п.223.2 ст.223 Податкового кодексу, в результаті чого не подано декларації з акцизного податку;

- вимог пп.266.2.1, п.266.2, пп.266.5.1, п.266.5., пп.266.3.3., п.266.3 ст.266 Податкового кодексу, в результаті чого занижено суму податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на загальну суму 91 042,74 грн.;

- вимог пп.266.7.5. п.266.7 ст.266 Податкового кодексу СТОВ "Канівці" не подано контролюючому органу за місцезнаходженням об`єктів оподаткування податкові декларації з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;

- вимог п. 1) та 2) ст. З Закону № 265, в результаті чого не проведено реалізацію товарів на загальну суму 1693,20 грн. через зареєстрований реєстратор розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи;

- вимог ст. 168, абз. а) пункту 176.2 статті 176, статті 168 Податкового кодексу України;

- вимог абз. 2 пункту 57.1 статті 57, підпункту 164.2.17 "е" та підпункту 164.2.20 пункту 164.2 статті 164; пункту 164.5 статті 164; підпункту 168.1.1, підпункту 168.1.2 та підпункту 168.1.4 пункту 168.1 статті 168; пункту 176.2"а" статті 176 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкового зобов`язання по податку на доходи фізичних осіб в сумі 172852,83 грн., в тому числі за квітень -грудень 2017 року в сумі 93415,70 грн., за 2018 року рік в сумі 79437,13 грн.;

- вимог підпункту 1.2, підпункту 1.3, підпункту 1.4 та підпункту 1.6 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкового зобов`язання по військовому збору на загальну суму 11811,79 грн., в тому числі за квітень-грудень 2017 року в сумі 6383,49 грн., за 2018 року рік в сумі 5428,30 грн.

Поряд з викладеним суд встановив, що позивачем подано заперечення від 26 червня 2019 року № б/н до акту перевірки від 19 червня 2019 року № 213/23-00-14-0807/00856988, за результатами розгляду яких, листом від 01 липня 2019 року № 19569/23-00-14-0814 Головне управління ДФС у Черкаській області повідомило, що частково змінено висновки планової перевірки та на 375779,76 грн. зменшено нарахування сум податку на додану вартість.

Разом з тим, листом від 08 липня 2019 року № 20239/23-00-14-0814 Головне управління ДФС у Черкаській області повідомило, що частково змінено висновки планової перевірки та зменшено нарахування сум податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

На підставі актів перевірок Головним управлінням ДФС у Черкаській області прийнято податкові повідомлення-рішення:

- від 09 липня 2019 року № 0007781304, яким товариству збільшено грошове зобов`язання по податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 618774,82 грн., у тому числі 172 852,83 грн. основного платежу 304079,56 грн. штрафів та 141842,43 грн. - пені;

- від 19 липня 2019 року № 0007791304, яким товариству збільшено грошове зобов`язання по військовому збору на загальну суму 25875,27 грн., у тому числі 11811,79 грн. основного платежу, 8343,23 грн. штрафів та 5720,25 грн. пені;

- від 10 липня 2019 року № 0007661408, яким до товариства застосовано штраф у розмірі 30% за затримку реєстрації податкових накладних на неплатників ПДВ у сумі 254,09 грн.;

- від 11 липня 2019 року № 0007631408, яким товариству збільшено грошове зобов`язання ПДВ на загальну суму 47307582,00 грн., у т.ч. 31538388,00 грн. основного платежу та 1576919,00 грн. - штрафу;

- від 11 липня 2019 року № 0007641408, яким товариству зменшено розмір від`ємного значення суми ПДВ за грудень 2018 року на 7933,00 грн.;

- від 11 липня 2019 року № 0007651408, яким до товариства застосовано штраф у розмірі 50% за не реєстрацію податкових накладних на неплатників ПДВ у сумі 69635,50 грн.;

- від 11 липня 2019 року № 0007671408, яким до товариства застосовано штраф за неподання декларацій з акцизного податку в розмірі 3570,00 грн.;

- від 11 липня 2019 року № 0007681408, яким до товариства застосовано штраф за реалізацію пального без реєстрації платником акцизного податку в розмірі 613999,00 грн.

На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що відповідачем не доведено правомірність прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, а тому наявні правові підстави для їх скасування.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на наступне.

Постачанням товарів згідно підпункту 14.1.191 пункту 14.1 Податкового кодексу України є будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України (в редакції станом на час здійснення спірної господарської операції) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 цієї статті передбачено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Абзацом першим пункту 198.6. статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Пункт 201.8 вказаної статті передбачає, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до першого та другого абзаців пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Крім іншого, правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Відповідно до статті 1 цього Закону бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації (частина 1 статті 8 Закону Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ).

У бухгалтерському обліку відображаються окремі господарські операції, з яких складається господарська діяльність.

Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства (стаття 1 Закону Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ).

За змістом частин 1 та 2 статті 9 наведеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

З матеріалів справи вбачається, що позивач у перевірений період відобразив придбання в податковому обліку та придбав у контрагентів:

- у TOB "Трейд Логістик" (код ЄДРПОУ 41483688) - інструментів та засобів на загальну суму 96457,69 грн., в т.ч. ПДВ 16 076,28 грн.;

- ПП "Бахол" (код ЄДРПОУ 38668642) - послуг із ремонту свердловини на загальну суму 37199,04 грн., в т.ч. ПДВ 6199,84 грн.;

- ТОВ "Синергія" (код ЄДРПОУ 33592396) - суміші сухої білково-вуглеводної на загальну суму 22793650 грн., в т.ч. ПДВ 3798941,73 грн.;

- ТОВ "Руно-Агро-Трейд" (код ЄДРПОУ 40246713) - суміші сухої білково-вуглеводної на загальну суму 18290364,6 грн., в т.ч. ПДВ - 3048394,1 грн.;

- ТОВ "Чорноморська перлина" (код ЄДРПОУ 35818257) - послуг із перевезення вантажів (гіпсу) на загальну суму 19145978,3 грн., в т.ч. ПДВ - 3190996,4 грн.;

- ТОВ "НТП Стройгипс" (код ЄДРПОУ 36995821) - гіпсу на загальну суму 60503520,7 грн., в т.ч. ПДВ - 10083920,8 грн.;

- ТОВ "Оман Груп" (код ЄДРПОУ 40881069) - добрива "Фосфорганік плюс" на загальну суму 22834630,8 грн., в т.ч. ПДВ - 3805771,8 грн.;

Також позивач придбав скраплений газ у таких суб`єктів господарювання:

- ТОВ "Владислав 2016 року" (код ЄДРПОУ 41039605) в кількості 26,62 т на загальну суму 568 470 грн., в т.ч. ПДВ - 94745 грн.;

- ТОВ "Вайріс Оіл" (код ЄДРПОУ 14214124) в кількості 505,866 т на загальну суму 11270948,18 грн., в т.ч. ПДВ - 1878491,37 грн.;

- ТОВ "Стартнафта Україна" (код ЄДРПОУ 40710415) в кількості 603,59905 т на загальну суму 13240656,87 грн., в т.ч. ПДВ - 2206776,16 грн.;

- ТОВ "Газтрон-Україна" (код ЄДРПОУ 34048506) в кількості 115,891 т на загальну суму 2944284,4 грн., в т.ч. ПДВ - 490714,1 грн.;

- ТОВ "Приват Енерджі" (код ЄДРПОУ 41542355) в кількості 696,357 т на загальну суму 11000000 грн., в т.ч. ПДВ 1833333,33 грн.;

- ТОВ "Інком Траст" (код ЄДРПОУ 38122420) в кількості 191 т та 726480 л на загальну суму 13761100,0 грн., в т.ч. ПДВ 2293516,87 грн.;

- фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 в кількості 49,5 т на загальну суму 1003860,0 грн., в т.ч. ПДВ - 167310,0 грн.

Факт виконання договірних зобов`язань сторонами підтверджується зареєстрованими податковими накладними, видатковими накладними, рахунками-фактурами, товарно-транспортними накладними та платіжними дорученнями.

У постанові від 16 липня 2019 року у справі № 802/2618/14-а Верховний Суд зазначив, що подані платником документи повинні достовірно підтверджувати реальність господарських операцій та інші обставини, з якими законодавець пов`язує право платника на податкову вигоду.

Податкова вигода може бути визнана необґрунтованою, зокрема, у випадках, якщо для цілей оподаткування операції обліковані не у відповідності з їх дійсним економічним змістом або враховані операції, що не обумовлені розумними економічними або іншими причинами (цілями ділового характеру).

При цьому наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу.

В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарської операції та відмови у формуванні витрат, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю.

Колегія суддів зауважує, що податковим законодавством не встановлено конкретного переліку первинних документів, складенням яких мають опосередковуватись ти чи інші господарські операцій. Однак критерієм формування податкового кредиту з ПДВ є можливість на підставі наявних документів зробити беззаперечний висновок про реальність господарської операції.

При цьому, як було вірно зазначено судом першої інстанції, будь-яких доказів на підтвердження того, що позивач або контрагенти позивача не мали адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов`язань по спірним операціям та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання знятих зобов`язань, в акті перевірки ревізорами не наведено.

Доводи апелянта про неможливість виконання своїх зобов`язань ТОВ "Трейд Логістік" та ПП "Бахол" у в`язку з реалізацією різних груп товарів чи послуг, судова колегія вважає безпідставними тому, що податкове законодавство не обмежує коло товарів та послуг, які має право реалізовувати той чи інший суб`єкт господарювання.

Посилання ГУ ДПС у Черкаській області на відсутність фактичного здійснення господарських операцій з ТОВ "Синергія", внаслідок відсутності доказів витрат позивачем пального на перевезення власними транспортними засобами придбаної суміші сухої білково-вуглеводної, колегія суддів вважає помилковими, оскільки посадові особи контролюючого органу не уповноважені законом чи підзаконним актом щодо оцінки інтенсивності та тривалості використання власного транспорту підприємства. Крім того, вказані вище доводи, не підтверджені жодним висновком спеціаліста у відповідній галузі.

З аналогічних підстав суд апеляційної інстанції відхиляє посилання відповідача на відсутність фактичного здійснення господарських операцій з ТОВ "Руно-Агро-Трейд" та ТОВ "Оман груп".

Крім іншого, щодо відібраних оперативним управлінням Головного управління ДФС у Черкаській області пояснень у гр. ОСОБА_2 щодо її непричетності до здійснення господарської діяльності ТОВ "Синергія", колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч. 6 ст. 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Водночас, жодного з документів, передбачених ч. 6 ст. 78 КАС України, щодо вказаних суб`єктів, ГУ ДПС у Черкаській області надано не було.

Крім того, суд першої інстанції вірно наголосив, що відсутність реєстрації транспортних засобів у межах Черкаської області не є свідченням відсутності такої реєстрації в інших областях України. Підтвердженням цьому є та обставина, що ПП "Чорноморська перлина" на момент перевірки зареєстровано в Одеській області, місто Одеса, пров. Курортний, буд. 2.

Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14 жовтня 1997 року, товаротранспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюється облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно пунктів 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних Правил основними документами на перевезення вантажів є ТТН та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається.

Оформлення перевезень вантажів ТТН здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. ТТН на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з ТТН водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр ТТН залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби і печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Разом з тим, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат платників податку, а лише встановлюють права, обов`язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників).

При цьому, товарно-транспортна накладна не є обов`язковим документом у господарських операціях з поставки чи купівлі-продажу товарів, проте є обов`язковою для договорів перевезення. Відсутність товарно-транспортних накладних, а також недоліки в їх заповненні, які фактично унеможливлюють встановлення основних параметрів щодо перевезення (часу, маси, дані щодо навантаження, розвантаження) ставить під сумнів фактичне переміщення таких товарів у просторі, а у разі наявності й інших доказів та встановлених обставин, наприклад щодо відсутності матеріальних, зокрема транспортних засобів, та трудових ресурсів у господарюючих суб`єктів для здійснення відповідної діяльності, в тому числі і транспортування товару, свідчить на користь висновку про відсутність реальних поставок товару, а відповідно і про безпідставність формування даних податкового обліку за такими операціями.

Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № П/811/2695/15.

Вказаний висновок узгоджується із постановою Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі № 818/118/15, згідно якої відсутність транспортних документів на перевезення товарно-матеріальних цінностей з наслідками формування бази оподаткування податком на прибуток та додану вартість не є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами купівлі - продажу чи поставки, вони є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами саме перевезення, а отже відсутність у позивача ТТН не може бути самостійним доказом безтоварності господарських операцій проведених з контрагентами, натомість факт передання товару позивачеві та, відповідно, набуття права власності на нього, підтверджується видатковими накладними, які наявні в матеріалах справи.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що СТОВ "Канівці" в ході проведення перевірки надано лист ПП "Чорноморська перлина", в якому зазначено, що під час перевірки первинної документації виявлена помилка в номері причепа. Вказаний в ТТН номер причепа НОМЕР_1 не вірний, а дійсним вважати номер причепа НОМЕР_2 . На підтвердження цього СТОВ "Канівці" до перевірки надано ТТН, в яких виправлено номерний знак причепа НОМЕР_3 на НОМЕР_4 .

Також, позивачем в ході проведення перевірки надано копії технічних паспортів на транспортні засоби, які відповідно до попередньої інформації отриманої від ОУ ГУ ДФС у Черкаській області зареєстрованими не значаться, а саме: НОМЕР_5, НОМЕР_8, НОМЕР_5 , НОМЕР_6 , НОМЕР_7 , НОМЕР_3 .

В ході перевірки встановлено, що власником вище перелічених транспортних засобів є ТОВ "Дельта", що в свою чергу здає їх в оренду ПП "Чорноморська перлина".

Твердження податкового органу, що господарські операції не відбулись внаслідок відсутності підтвердження операцій по ланцюгу постачання з ТОВ "Дельта", яке мало господарські взаємовідносини з ПП "Чорноморська перлина", суд апеляційної інстанції оцінює критично з огляду на наступне.

Верховний Суд у постанові від 27 лютого 2018 року у справі № 811/2154/13 зауважив, що будь-яке автоматизоване співставлення, чи дані отримані з автоматизованих систем контролюючого органу не є належними доказами в розумінні КАС України, оскільки, автоматизоване співставлення, зокрема задекларованих податкових зобов`язань та податкового кредиту, не віднесено до засобів перевірки правильності та повноти визначення таких податкових зобов`язань, а тому здобуті таким чином докази не можуть визнаватись допустимими.

Згідно постанови Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 810/3790/17 податкова інформація, що наявна в інформаційно - аналітичних базах відносно контрагентів позивача по ланцюгах постачання, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону. Крім того, така інформація сама по собі не доводить наявності податкових правопорушень на які посилається контролюючий орган.

При цьому, факт оренди транспортних засобів приватним підприємством "Чорноморська перлина" надає останньому можливість здійснення господарських операцій самостійно та не потребує безпосередньої участі ТОВ "Дельта".

Суд враховує той факт, що з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку, право на формування податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Позивач не зобов`язаний відслідковувати ланцюг постачання товарів контрагентам з якими він мав господарські взаємовідносини.

Правовідносини контрагентів із третіми особами у ланцюгах постачання, з якими позивач не вступав у господарські відносини, на які посилається відповідач, самі по собі, за відсутності інших об`єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть свідчити про нереальність господарських взаємовідносин, які є предметом дослідження у цій справі (постанова Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року у справі № 820/7293/13-а).

Крім того, у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2018 року у справі № 813/4931/13-а, від 06 лютого 2018 року у справі № 802/4940/14 викладену правову позицію згідно якої податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від дотримання його контрагентом податкової дисципліни та правильності ведення ним податкового або бухгалтерського обліку.

Суд також акцентує увагу на принципі індивідуальної відповідальності за вчинене порушення (частина друга статті 61 Конституції України).

Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 09 січня 2007 у справі "Інтерсплав проти України", якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб`єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку. Таким чином, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Тобто, у разі підтвердження товарності здійснених поставок та реальності надання послуг, платник не може відповідати за порушення, допущені контрагентом, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи.

Проте, посадовими особами відповідача під час здійснення перевірки таких обставин не встановлено.

Поряд з викладеним судова колегія зауважує, що перевіркою досліджувалися операції придбання СТОВ "Канівці" скрапленого газу у ТОВ "Владислав 2016 року", ТОВ "Вайріс Оіл", ТОВ "Стартнафта Україна", ТОВ "Газтрон-Україна", ТОВ "Приват Енерджі", ТОВ "Інком Траст", фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .

Згідно з актом перевірки, у власності СТОВ "Канівці" перебуває зерносушильний комплекс КОСЗ-2000, який розташований по вулиці Преображенській 46, в с. Великі Канівці, Чорнобаївського району, Черкаської області. Зерносушильний комплекс КОСЗ- 2000 працює на зрідженому (скрапленому) газі.

Перевіркою встановлено, що згідно з накладними, товарно-транспортними накладними кількість придбаного газу перевищує потреби для забезпечення роботи зерносушильного комплексу та не відповідає об`єму наявного резервуару, тому господарські операції з наведеними контрагентами не відбулись.

За даними акту перевірки згідно накладних, товарно-транспортних накладних фактична кількість придбаного газу, враховуючи потреби для забезпечення роботи зерносушильного комплексу та відповідність об`єму наявного резервуару, визначена перевіркою в кількості 116,42 т за 2017 року рік, в кількості 421,435 т та 1695,37 т у 2018 року році.

За даними бухгалтерського обліку придбаний газ згідно наданих актів списання скрапленого газу та Журналу обліку використання скрапленого газу віднесений на виробництво (сушарка) в повному обсязі.

Перевіркою не підтверджено придбання газу, так як на думку перевіряючих зазначені об`єми перевищують об`єми наявного резервуару та потреби товариства, виходячи із кількості висушеної кукурудзи.

Разом з тим, під час проведення документальної позапланової виїзної перевірки СТОВ "Канівці" надано лист TOB "МЗЕО" від 29 вересня 2017 року, в якому зазначено, що у зв`язку з необхідністю підвищити продуктивність паспортних характеристик зерносушильної установки в конструкцію даної установки внесені зміни, а саме: замінено газові пальники. Тому витрати палива (пропан-бутан) збільшено та становить: на пальник 1 становить 316 л/год, на пальник 2 становить 316 л/год, на пальник 3 становить 316 л/год, на пальник 4 становить 316 л/год.

При цьому, колегія суддів погоджується з твердженням суду першої інстанції, що посадові особи контролюючого органу не уповноважені законом чи підзаконним актом щодо оцінки інтенсивності та тривалості використання зерносушильної установки.

В силу положень ст. 83 Податкового кодексу України для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення.

Однак, вказаних документів на підтвердження зазначених вище доводів апелянта останнім надано не було.

Суд апеляційної інстанції наголошує, що платника податку не може бути позбавлено права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, яка свідчить про незаконність такого формування, при цьому платник податку не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його контрагентами, якщо платник податку на додану вартість не знав про такі зловживання та не міг про них знати.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачем, на момент виписування податкових накладних позивачу контрагенти були зареєстровані у встановленому законом порядку як суб`єкти підприємницької діяльності, а також платниками податку на додану вартість, а факт реальності господарських операції, як було встановлено раніше, підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а тому правових підстав для прийняття податкових повідомлень-рішень від 11 липня 2019 року № 0007631408 та від 11 липня 2019 року № 0007641408 у відповідача не було.

Щодо доводів ГУ ДПС у Черкаській області про те, що СТОВ "Канівці", як податковим агентом, не включались до складу оподатковуваного місячного доходу працівників товариства, доходи у не грошовій формі, а саме: вартість палива, списаного за рахунок товариства на власні автомобілі, суд зазначає таке.

Апелянт стверджує, що за відсутності нотаріально посвідчених договорів оренди транспортних засобів, дозволів посадових осіб СТОВ "Канівці" на використання автомобіля з виплатою компенсації, наказів про виплату працівникам сум компенсацій за використання власного автотранспорту, всі витрати пов`язані з обслуговуванням цих засобів, власниками яких являються фізичні особи, є доходами фізичних осіб у вигляді додаткового блага, що підлягають оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб. Тому витрати понесенні СТОВ "Канівці" в зв`язку з обслуговуванням транспортних засобів, власниками яких є фізичні особи-платники податків є доходами останніх у вигляді додаткового блага, що підлягають оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб.

Разом з тим, за визначенням, наведеним у абзаці другому пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин (далі - ПК України), загальний оподатковуваний дохід - це будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Підпунктом 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що дохід з джерелом його походження з України - це будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні.

Згідно з підпунктом 164.2.17 пункту 164.2 статті 162 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу).

У відповідності до підпункту 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 ПК України додаткові блага - це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов`язаний з виконанням обов`язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).

У підпункті 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України закріплено види додаткових благ, зокрема: вартості використання житла, інших об`єктів матеріального або нематеріального майна, що належать роботодавцю, наданих платнику податку в безоплатне користування, або компенсації вартості такого використання, крім випадків, коли таке надання зумовлено виконанням платником податку трудової функції відповідно до трудового договору (контракту) чи передбачено нормами колективного договору або відповідно до закону в установлених ними межах (абзац а); суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку, крім тих, що обов`язково відшкодовуються згідно із законом за рахунок бюджету або звільняються від оподаткування згідно з цим розділом (абзац г); розуміються вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), визначеної за правилами звичайної ціни, а також суми знижки звичайної ціни (вартості) товарів (робіт, послуг), індивідуально призначеної для такого платника податку, крім сум, зазначених у підпункті 165.1.53 пункту 165.1 статті 165 цього Кодексу (абзац е).

За змістом абзацу а) пункту 171.2 статті 171 ПК України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших оподатковуваних доходів джерелом їх походження в Україні, є податковий агент, який в силу вимог підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України при нарахуванні (виплаті, наданні) оподатковуваного доходу на користь платника податку зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Таким чином податковий агент при нарахуванні (виплаті) фізичним особам доходів у вигляді додаткового блага, зокрема при виплаті коштів, які не є заробітною платою, не пов`язані з виконанням обов`язків трудового найму та не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), повинен нарахувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок від суми такого доходу.

Водночас у підпункті 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України, який був чинний до 01 січня 2015 року, витратами платника податку визнається сума будь-яких витрат у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

З метою оподаткування під господарською діяльністю розуміється діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Відповідно до Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 Загальні вимоги до фінансової звітності , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07 лютого 2013 року № 73, витрати - зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).

Основним документом, який регулює формування витрат у бухгалтерському обліку, є Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 Витрати (П(С)БУ16), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 № 318.

Згідно з пунктом 4 П(С)БУ 16 об`єкт витрат - продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов`язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат.

Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені (пункт 6 П(С)БУ 16).

Пунктом 11 згаданого Положення закріплено, що собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Пунктом 15 Положення передбачено, що до складу загальновиробничих витрат включаються:

витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями тощо; відрахування на соціальні заходи й медичне страхування апарату управління цехами, дільницями; витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо).

амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення;

амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення;

витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення;

витрати на вдосконалення технології й організації виробництва (оплата праці та відрахування на соціальні заходи працівників, зайнятих удосконаленням технології й організації виробництва, поліпшенням якості продукції, підвищенням її надійності, довговічності, інших експлуатаційних характеристик у виробничому процесі; витрати матеріалів, купівельних комплектуючих виробів і напівфабрикатів, оплата послуг сторонніх організацій тощо);

витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утримання виробничих приміщень;

витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загальновиробничого персоналу; відрахування на соціальні заходи, медичне страхування робітників та апарату управління виробництвом; витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг);

витрати на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього природного середовища;

інші витрати (внутрішньозаводське переміщення матеріалів, деталей, напівфабрикатів, інструментів зі складів до цехів і готової продукції на склади; нестачі незавершеного виробництва; нестачі і втрати від псування матеріальних цінностей у цехах; оплата простоїв тощо).

Отже, закріплений у пункті 15 Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 16 Витрати перелік витрат не є вичерпним.

Зміст наведених положень дає підстави для висновку про те, що понесені платником податку витрати на паливо, яке було видано працівникам для виконання їх службових обовязків, якщо ці витрати пов`язані з провадженням господарської діяльності та документально підтверджені відповідними первинними документами, відносяться до складу інших витрат такого суб`єкта господарювання й не є додатковим благом фізичних осіб, які перебувають у трудових відносинах із своїм роботодавцем, та їх оподатковуваним доходом у розумінні підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України.

У контексті наведеного, колегія суддів зауважує, що позивачем з метою підтвердження факту використання особистих автомобілів працівників в господарській діяльності підприємства, контролю за використанням пального та документального підтвердження розміру витрат пального, використовуються подорожні листи та докази витрат на пальне, заяви працівників товариства щодо дозволу використання власних автомобілів у господарській діяльності, а також видані підприємством накази "Про організацію використання автотранспорту, що належать працівникам СТОВ "Канівці".

Матеріали справи свідчать, що на момент здійснення перевірки особи, які використовували автомобілі, перебували в трудових відносинах з позивачем, що підтверджується наданими наказами про прийняття на роботу. Доказів використання автомобілів у власних цілях працівниками відповідач не надав.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що понесені позивачем витрати на паливо, яке видавалось працівниками для власних транспортних засобів, які використовувались для виконання їх службових обов`язків, є витратами, які пов`язані з провадженням господарської діяльності та документально підтверджені відповідними первинними документами, а тому відносяться до складу інших витрат такого суб`єкта господарювання й не є додатковим благом фізичних осіб, які перебувають у трудових відносинах із своїм роботодавцем, та їх оподатковуваним доходом у розумінні підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі № 810/583/17, від 10 червня 2019 року у справі № 808/3611/16 та від 30 січня 2020 року у справі № 826/5591/15.

Крім іншого, згідно пунктів 3, 4, 5 Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20 серпня 2015 року № 727 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 жовтня 2015 року за № 1300/27745, акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

В акті документальної перевірки викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податків, які стосуються фактів виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Факти виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та повною мірою з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, або отримані від інших суб`єктів господарювання, органів державної влади, у тому числі іноземних держав, правоохоронних органів, а також податкову інформацію, що підтверджують наявність зазначених фактів.

В контексті наведених положень Порядку, суд апеляційної інстанції зазначає, що будь-яких посилань на первинні документи в частині надання зазначених послуг з оранки городів акт перевірки не містить. В акті перевірки не зазначено прізвища фізичних осіб, яким позивач надавав зазначені послуги, їх ідентифікуючі дані, посилання на укладені договори із надання послуг по оранці земельних ділянок із фізичними особами, акти наданих послуг, докази сплати коштів.

Щодо необхідності сплати військового збору, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне, в силу п. 16-1 Прикінцевих та перехідних положень Податкового кодексу України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу. Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. Ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту. Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту. Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу.

Платники збору зобов`язані забезпечувати виконання податкових зобов`язань у формі та спосіб, визначені статтею 176 цього Кодексу.

Отже, сплата військового збору повністю залежить від сплати податку на доходи фізичних осіб, нараховується одночасно та за тими самими правилами, у зв`язку з чим військовий збір не сплачується з доходів, які не підлягають оподаткування податком на доходи фізичних осіб.

Наведене, на переконання суду апеляційної інстанції, є підставою для скасування податкових повідомлень-рішень від 09 липня 2019 року № 0007781304 та від 19 липня 2019 року № 0007791304, якими визначено грошові зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб та військовому збору.

В свою чергу, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у позивача не виник обов`язок щодо реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних щодо доходів, виплачених на користь фізичних осіб, що вказує на наявність підстав для скасування податкового повідомлення-рішення від 11 липня 2019 року № 0007651408.

Безпідставними також є твердження апелянта про необхідність подання декларацій з акцизного податку та сплати штрафу за реалізацію пального без реєстрації платником акцизного податку, оскільки як було встановлено вище, позивач не реалізовував на користь своїх працівників пальне, а видав його підзвітним особам для заправки власних автомобілів з метою виконання службових обов`язків, які пов`язані з господарською діяльністю товариства.

Відсутність факту продажу пального свідчить про протиправність податкових повідомлень-рішень від 11 липня 2019 року № 0007671408, № 0007681408 та наявність правових підстав для їх скасування.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Черкаській області залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач Н.М. Єгорова

Судді А.Ю. Коротких

І.В. Федотов