Рішення

від 14.04.2020 по справі 910/1642/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.04.2020Справа № 910/1642/20

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

За позовом Приватного підприємства "Ресурс Буд"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будресурс"

про стягнення 20640,78 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство "Ресурс Буд" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будресурс" (далі - відповідач) про стягнення 20640,78 грн, з яких: 17100,00 грн. сума основного боргу, 3 % річних у розмірі 875,28 грн та інфляційні втрати у розмірі 2665,50 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує на те, що відповідач порушив умови договору поставки №180143 від 27.07.2018 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений позивачем товар.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.02.2020 відкрито провадження у справі №910/1642/20; вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі та строк для подання заперечень на відповідь на відзив, якщо такі будуть подані - протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив; встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив на позов, якщо такий буде подано - протягом п`яти днів з дня отримання відзиву на позов.

Частиною 5 ст.176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст.242 цього Кодексу, та з додержанням вимог ч.4 ст.120 цього Кодексу.

Відповідно до ч.11 ст.242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

За приписами ч.1 ст.7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду була направлена судом рекомендованим листом із повідомленнями про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 02660, м.Київ, вул.Сагайдака, будинок 101, кімната 202.

Станом на дату розгляду справи по суті до суду надійшло рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №0103053372981 відповідно до якого ухвала Господарського суду міста Києва від 11.02.2020 була вручена відповідачу.

Згідно з ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.02.2020 не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

27.07.2018 між Приватним підприємством "Ресурс Буд" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будресурс" (покупець) був укладений договір поставки №180143 (договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується передавати у власність покупцю продукцію, а покупець приймати та своєчасно здійснювати її оплату. Предметом продажу є така продукція: будівельні матеріали в асортименті (п.п.1.1, 1.2).

Відповідно до п.1.3 договору ціна, кількість, асортимент продукції вказуються в рахунках-фактурах, що виписуються постачальником до відвантаження продукції. При непогодженні покупця з ціною, кількістю та асортиментом продукції, він протягом дня повертає рахунок-фактуру постачальнику з пропозиціями щодо ціни, кількості, асортименту. Вважається, що сторони узгодили кількість, ціну та асортимент продукції, якщо покупець протягом 1 дня з моменту отримання рахунку-фактури не заявить свої заперечення і не поверне її постачальнику.

Згідно з п.1.4 договору загальна сума договору складається з сумарної вартості усіх видаткових накладних та актів виконаних робіт (надання послуг), що оформлюються сторонами під час дії цього договору.

Оплата продукції та наданих послуг здійснюється покупцем на підставі цього договору або рахунку-фактури шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Остаточний розрахунок з постачальником здійснюється протягом 4 банківських днів після переходу права власності на продукцію (п.п.3.1, 3.3 договору).

Перехід права власності на продукцію від постачальника до покупця відбувається в момент передачі продукції по видатковим накладним - в разі отримання продукції зі складу постачальника або по товарно-транспортним накладним - в разі доставки продукції постачальником (п.4.5 договору).

Договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами і діє по 31.12.2018, а в частині виконання зобов`язань - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за ним (п.8.1договору).

На виконання умов укладеного між контрагентами договору позивачем було поставлено та надано автопослуги на загальну суму 106122,96 грн, що підтверджується видатковою накладною №РБК-004231 від 04.08.2018, актом №РБК-004232 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 04.08.2018 на суму 8299,80 грн та товарно-транспортними накладними №РБК-004211 від 04.08.2018 на суму 27810,00 грн, №РБК-004212 від 04.08.2018 на суму 24954,84 грн, №РБК-004214 від 04.08.2018 на суму 27810,00 грн та №РБК-004216 від 04.08.2018 на суму 25548,12 грн, у зв`язку з чим позивачем було виставлено для оплати покупцем рахунок-фактуру №РБК-004231 від 04.08.2018.

При цьому з боку покупця були підписані тільки товарно-транспортні накладні №РБК-004214 від 04.08.2018 на суму 27810,00 грн та №РБК-004216 від 04.08.2018 на суму 25548,12 грн.

Як вбачається з виписки банку з рахунку позивача, в рахунок оплати товару за рахунком-фактурою №РБК-004231 від 04.08.2018 відповідачем було сплачено 09.08.2018 - 15000,00 грн, 14.08.2018 - 16000,00 грн, 16.08.2018 - 20000,00 грн, 22.08.2018 - 30000,00 грн, 15.11.2018 - 5022,96 грн та 29.11.2018 - 3000,00 грн, а всього на суму 89022,96 грн.

29.05.2019 позивачем було направлено на адресу відповідача лист №13 від 27.05.2019, в якому продавець просив підписати документи на отримання товару та послуг і здійснити погашення заборгованості у розмірі 17100,00 грн.

Однак, як зазначив позивач, відповіді на вказаний лист відповідач не надав, заборгованість не погасив.

Спір у справі виник внаслідок невиконання відповідачем обов`язку щодо оплати поставленого позивачем товару у визначений договором строк, внаслідок чого останній звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача основного боргу, інфляційних втрат та 3% річних.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

За приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).

Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Відповідно до частин 1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частина 1, п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України визначає, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно ч.1, ч.4 ст.202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір є змішаним договором, який поєднує в собі риси договору поставки та договору про надання послуг.

Згідно ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст.662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст.901 Цивільного кодексу України).

За приписами ч.1 ст.903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

Договір про надання послуг є складним зобов`язанням, що складається з двох органічно поєднаних між собою зобов`язань: по-перше, правовідношення, в якому виконавець повинен надати послугу, а замовник наділений правом вимагати виконання цього обов`язку; по-друге, правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондується з приписами ст.193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як вказує позивач у позовній заяві, Приватне підприємство "Ресурс Буд" свій обов`язок щодо передачі відповідачу товару та надання відповідних автопослуг, загальна вартість яких склала 106122,96 грн, виконало належним чином, однак відповідач, всупереч п.3.3 укладеного між контрагентами правочину, за поставлений позивачем товар та надані останнім послуги у строки, погоджені між сторонами оплатив частково, на суму 89022,96 грн, внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю "Будресурс" виникла заборгованість.

На підтвердження поставки товару та надання відповідних послуг позивачем долучено до матеріалів справи видаткову накладну №РБК-004231 від 04.08.2018, акт №РБК-004232 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 04.08.2018 на суму 8299,80 грн та товарно-транспортні накладні №РБК-004211 від 04.08.2018 на суму 27810,00 грн, №РБК-004212 від 04.08.2018 на суму 24954,84 грн, №РБК-004214 від 04.08.2018 на суму 27810,00 грн та №РБК-004216 від 04.08.2018 на суму 25548,12 грн, рахунок-фактуру №РБК-004231 від 04.08.2018 на суму 106122,96 грн.

При цьому з боку відповідача були підписані тільки товарно-транспортні накладні №РБК-004214 від 04.08.2018 на суму 27810,00 грн та №РБК-004216 від 04.08.2018 на суму 25548,12 грн.

В той же час, як слідує з матеріалів справи, послуги та товар, на підтвердження надання та передачі яких позивачем надані вищеперелічені документи, були частково оплачені відповідачем із посиланням саме на рахунок-фактуру №РБК-004231 від 04.08.2018, що на думку суду, свідчить про прийняття відповідачем товару та наданих позивачем послуг.

Матеріали справи не містять, а відповідач не надав суду доказів надання мотивованої відмови від підписання зазначених вище документів, які серед іншого надсилались позивачем на адресу відповідача засобами поштового зв`язку, а отже, з урахуванням факту здійснення відповідачем часткової оплати послуг та товару, перелічених у вказаних документах, суд приймає вказані докази як вірогідні.

Отже відповідач, всупереч умовам укладеного між сторонами договору, за надані позивачем послуги та товар у строк, визначений договором не оплатив, у зв`язку з чим заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "Будресурс" перед Приватним підприємством "Ресурс Буд" складає 17100,00 грн. Строк виконання відповідачем обов`язку з оплати товару та наданих послуг є таким, що настав. Доказів протилежного матеріали справи не містять, а відповідач суду не надав.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що наявними в матеріалах справи вірогідними доказами підтверджується надання позивачем послуг та поставка останнім товару на адресу відповідача належним чином та в повному обсязі, строк виконання зобов`язання відповідача з оплати послуг та товару є таким, що настав, а отже позовні вимоги про стягнення з останнього суми заборгованості у розмірі 17100,00 грн є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Крім того позивачем заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат на суму 2662,50 грн за період з 29.11.2018 по 03.02.2020 та 3% річних на суму 875,28 грн за загальний період прострочки з 10.08.2018 по 03.02.2020 (фактично нарахування по грудень 2019 року) з урахуванням часткових оплат відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки судом встановлено факт прострочення виконання відповідачем зобов`язання по оплаті товару, поставленого позивачем та наданих останнім послуг, то вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних є законними та обґрунтованими та підлягають задоволенню за розрахунком позивача, який перевірено судом, тобто на суму 875,28 грн.

Як вже вказувалось судом, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст.625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі №910/5625/18, від 13.02.2019 у справі №924/312/18, а також постановою Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18.

Здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку інфляційних втрат за прострочення оплати відповідачем вартості поставленого товару та наданих послуг, суд дійшов висновку про його необґрунтованість, внаслідок чого, за розрахунком суду, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають інфляційні втрати на суму 1889,42 грн за період з вересня 2018 року по грудень 2019 року з урахуванням оплати відповідача.

За таких обставин, враховуючи всі наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог Приватного підприємства "Ресурс Буд" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будресурс".

Згідно положень п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Приватного підприємства "Ресурс Буд" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будресурс" (02660, м.Київ, вул.Сагайдака, будинок 101, кімната 202, ідентифікаційний код 32305890) на користь Приватного підприємства "Ресурс Буд" (03083, м.Київ, вул.Пирогівський шлях, будинок 34, ідентифікаційний код 36506383) 17100 (сімнадцять тисяч сто) грн 00 коп. основного боргу, інфляційні втрати у розмірі 1889 (одна тисяча вісімсот вісімдесят дев`ять) грн 42 коп., 3% річних у розмірі 875 (вісімсот сімдесят п`ять) грн 28 коп. та судовий збір у розмірі 2022 (двадцять тисяч двадцять дві) грн 97 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Відповідно до ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Відповідно до ч.1 ст.256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

7. Згідно з п.п.17.5. п.17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 14.04.2020 року.

Суддя М.Є.Літвінова