Рішення

від 10.04.2020 по справі 911/37/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" квітня 2020 р. м. Київ Справа № 911/37/20

Розглянувши матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БТЛ ФОРСАЖ"

до Дочірнього підприємства "Рітейл Центр"

про стягнення 115 337,10 грн.

Без виклику представників сторін.

Суддя Т.П. Карпечкін

обставини справи:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "БТЛ ФОРСАЖ" до Дочірнього підприємства "Рітейл Центр" про стягнення 115 337,10 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Пунктом 1 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Оскільки, ціна позову у справі № 911/37/20 не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який встановлений на 01 січня року, в якому подано відповідну позовну заяву, справа є не складною з огляду на наявні в ній матеріали, суд, в силу ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України, приходить до висновку про можливість здійснення розгляду даної справи у порядку спрощеного позовного провадження.

У зв`язку з чим, ухвалою Господарського суду Київської області від 10.02.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 911/37/20, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

Розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 Господарського процесуального кодексу України.

Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч.ч. 1-2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

Суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі (ст. 248 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 4 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України за клопотанням сторони суд може відкласти розгляд справи з метою надання додаткового часу для подання відповіді на відзив та (або) заперечення, якщо вони не подані до першого судового засідання з поважних причин.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться (ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

В ході розгляду спору представником відповідача подано відзив, в якому відповідач проти позову заперечуває та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування поданого відзиву відповідач зазначає, що відсутні належні докази здійснення поставки товару, оскільки видаткові накладні не оформлені належним чином, а зобов`язання по оплаті товару настане після виконання позивачем п. 3.6. Договору, а саме, надання належним чином оформлених накладних. Крім того, відповідач посилаючись на п. 7.9 Договору, вважає, що строк оплати за поставлену продукцію не настав, оскільки позивачем не виконано п. 3.6 Договору в частині надання належно оформлених накладних та підтвердження отримання товару. Окрім того, відповідач стверджує, що долучений позивачем Акт звірки взаєморозрахунків, підписаний сторонами по спірному Договору на спірну суму, яка є предметом спору, не є належним доказом визнання відповідачем вказаної суми боргу, оскільки, на думку відповідача, є неналежно оформленим. Також відповідачем заявлено вимогу про застосування строку позовної давності.

Позивачем було подано клопотання про вирішення питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи та дослідивши надані докази, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "БТЛ ФОРСАЖ" (далі - позивач, Постачальник) та Дочірнім підприємством "Рітейл Центр" (далі - відповідач, Покупець) 27.01.2014 року було укладено Договір № РЦ022441 (далі - Договір) з Специфікацією, згідно умов п. 1.1 якого, Постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, та у відповідності із замовленням Покупця, поставити Товар, а Покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, прийняти Товар і оплатити його вартість за цінами, зазначеними в накладній, та які не можуть перевищувати цін, узгоджених в Специфікації.

Відповідно до п. 3.1 Договору Товар поставляється Постачальником у відповідності з замовленням Покупця по асортименту, кількості та цінам в строк, зазначений в Замовленні.

Відповідно до 7.1 Договору Покупець оплачує Товар, що поставляється, за цінами, погодженими сторонами в Специфікації та підтвердженими у накладних. Ціна на Товар в специфікації вказується у гривнях. Ціна повинна відповідати законодавству України та включати не більше 2-х знаків після коми (ціна без ПДВ та з ПДВ).

Пунктом 7.8 Договору встановлено, що загальна сума цього договору складається з суми накладних, по яким була здійснена поставка Товару.

У відповідності до п. 7.9 Договору оплата за Товар здійснюється в українській національній валюті в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на банківський рахунок Постачальника після його реалізації кожні 30 днів. При цьому, сторони домовились про те, що Покупець здійснює оплату поставленого товару тільки у випадку, якщо сума за розрахунковий період буде складати не менше ніж 500,00 грн. з кожного магазину

Пунктом 10.1. Договору сторони погодили, що даний Договір набирає силу з моменту підписання його Сторонами і діє до 31.12.2016 року.

На виконання своїх зобов`язань за Договором, протягом дії Договору позивач поставляв, а відповідач приймав Товар.

Однак, як стверджує позивач, відповідач в порушення п. 7.9 Договору, своєчасно та в повному обсязі свої зобов`язання з оплати отриманого за період з 06.01.2016 року по 23.03.2016 року Товару не виконав, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість з оплати поставленого Товару, з врахуванням акту розбіжностей по одній із спірних видаткових накладних, за спірний період в сумі 99 105,03 грн., що також відображено в Актах звірки взаєморозрахунків станом на 31.01.2018 року та на 28.02.2018 року, які підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено їх печатками.

У зв`язку з чим, позивач звернувся до суду з даним позовом і просив стягнути з відповідача 99 105,03 грн. основного боргу.

В ході розгляду спору представником відповідача подано відзив, в якому відповідач проти позову заперечуває та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування поданого відзиву відповідач зазначає, що відсутні належні докази здійснення поставки товару, оскільки видаткові накладні не оформлені належним чином, а зобов`язання по оплаті товару настане після виконання позивачем п. 3.6. Договору, а саме, надання належним чином оформлених накладних. Крім того, відповідач посилаючись на п. 7.9 Договору, вважає, що строк оплати за поставлену продукцію не настав, оскільки позивачем не виконано п. 3.6 Договору в частині надання належно оформлених накладних та підтвердження отримання товару. Окрім того, відповідач стверджує, що долучений позивачем Акт звірки взаєморозрахунків, підписаний сторонами по спірному Договору на спірну суму, яка є предметом спору, не є належним доказом визнання відповідачем вказаної суми боргу, оскільки, на думку відповідача, є неналежно оформленим. Також відповідачем заявлено вимогу про застосування строку позовної давності.

Проаналізувавши твердження сторін щодо існування заборгованості за Договором на суму 99 105,03 грн., дослідивши надані докази в обгрунтування викладених тверджень, суд не приймає твердження відповідача щодо відсутності заборгованості за Договором на суму 99 105,03 грн., оскільки зважаючи на те, що Акти звірки взаєморозрахунків за спірним Договором станом на 31.01.2018 року та на 28.02.2018 року на суму 99 105,03 грн., підписано сторонами та скріплено їх печатками, суд приходить до висновку, що відповідачем визнано та підтверджено станом на 31.01.2018 року та на 28.02.2018 року існування боргу за Договором на загальну суму 99 105,03 грн.

Окрім того, суд зазначає, що неістотні недоліки оформлення видаткових накладних не є підставою для невизнання спірних поставок Товару, оскільки такий Товар було прийнято відповідачем без зауважень. Також, суд враховує, що протягом періоду поставки спірного Товару відповідач не звертався до позивача з повідомленнями про невідповідність кількості, якості, комплектності Товару, письмових зауважень щодо неналежного оформлення товаросупровідних документів від відповідача не надходило, у зв`язку з чим у останнього відсутні підстави стверджувати про ненастання строку оплати за поставлений товар.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як передбачено ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, станом на момент розгляду спору судом встановлено факт отримання відповідачем спірного Товару на загальну суму 99 105,03 грн.

Відповідачем належних доказів оплати спірного товару на загальну суму 99 105,03 грн. за період з 01.03.2018 року по 10.04.2020 року, що слідує після підписання Акту звірки, до суду не надав, а відтак не спростував станом на момент прийняття рішення існування заборгованості на суму 99 105,03 грн.

В силу ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Частиною 1 ст. 212 Цивільного кодексу України закріплене право осіб, які вчиняють правочин, обумовити настання або зміну прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Отже, укладаючи правочин з відкладальною обставиною, його сторони пов`язують виникнення прав і обов`язків за таким правочином з певною обставиною, щодо появи якої в майбутньому у сторін існує лише відповідна вірогідність.

Відкладальна обставина може полягати у діях як однієї із сторін договору, так і третьої особи, яка нею не є, але у будь-якому разі повинна обумовлювати настання (зміну) відповідних прав і відповідних обов`язків обох сторін договору, а не лише однієї з них, та у момент укладання договору стосовно такої обставини має бути невідомо, настане вона чи ні.

Таким чином, на відміну від строку, яким є визначений проміжок часу до відомого моменту або події, яка неминуче має настати, відкладальна обставина має характер такої обставини, що може і не настати.

Як вже зазначалося, п. 7.9 Договору погоджено, що оплата товару здійснюється в українській національній валюті в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на банківський рахунок Постачальника після його реалізації кожні 30 днів, що свідчить про визначення обов`язку відповідача провести оплату із настанням певної події, а саме реалізації отриманого товару, що є відкладальною обставиною у розумінні ч. 1 ст. 212 Цивільного кодексу України.

Однак, з огляду на зміст ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Тобто, наведена норма законодавства визначає безумовність оплати поставленого товару і не передбачає можливості застосування відкладальної обставини, яка не є тотожною поняттю строку, наведеного у відповідній нормі.

Таким чином, чинним законодавством не передбачено можливості визначення строку оплати поставленого товару з відкладальною обставиною, щодо якої не відомо настане вона чині. У зв`язку з чим, оскільки умови Договору не містять визначення строку оплати в розумінні ст. 251 Цивільного кодексу України, відсутні підстави вважати, що договором погоджено інший строк оплати поставленого товару, ніж наведено в ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України.

Крім того, судом встановлено, що остання поставка товару на користь відповідача відбулася ще у 2016 році, що підтверджується матеріалами справи.

Пунктом 5.1 Договору встановлено, що перехід права власності на товар від Постачальника до Покупця здійснюється в момент приймання-передачі товару на складі Покупця.

Відповідно до п. 3.7.1 Договору у випадку, якщо товар не виходить на необхідний рівень продаж у роздрібній мережі Покупця для вказаної категорії товару або якщо товар не був реалізований на протязі строку його придатності, або товар виявився не якісним при тестуванні, Покупець направляє на адресу уповноваженого представника Постачальника повідомлення про обсяг та причини повернення товару, який Постачальник зобов`язаний протягом 5 календарних днів з моменту одержання повідомлення від Покупця, вивезти такий товар.

В матеріалах справи відсутні докази, що відповідач звертався до позивача із повідомленням про вивезення поставленого спірного Товару.

Так, згідно п. 7.13 Договору не рідше ніж кожні три місяці, з моменту укладення договору, сторони зобов`язані підписувати Акти звірки взаєморозрахунків. Акти звірки розрахунків по цьому договору підписуються не пізніше кожного 30 числа першого місяця наступного кварталу.

Позивачем долучено до матеріалів справи Акт звірки взаєморозрахунків по спірному Договору станом на 31.01.2018 року та на 28.02.2018 року на спірну суму 99 105,03 грн., який підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено їх печаткам, однак залишено відповідачем без задоволення.

Згідно ч. 3 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Наведене дає суду підстави дійти висновку, що правила ведення господарської діяльності передбачають здійснення її на умовах добросовісності, умовах, за яких сторони будь взаємно поважати права та охоронювані законом інтереси одна одної.

Отже, не дивлячись на те, що положення договору пов`язують виникнення у відповідача обов`язку із оплати отриманого у власність товару із фактом його реалізації, ця обставина не може давати відповідачу підстав для зловживання цим правом, адже таке право не може бути необмеженим у часі, бо інакше призведе до невиправданого погіршення становища позивача, порушення балансу інтересів сторін, принципу справедливості та добросовісності під час здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 3 ст. 212 Цивільного кодексу України якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала.

Наведені обставини дають суду підстави дійти висновку про наявність ознак зловживання відповідачем умовою Договору про залежність настання строку оплати від факту реалізації отриманого товару. Крім того, відповідач не надає позивачу відомостей щодо реалізації/псування/недоліків Товару, що є свідченням приховування, перешкоджання з`ясуванню обставин, від настання яких залежить виникнення його обов`язку з оплати отриманого товару, що може кваліфікуватися судом як недобросовісне перешкоджання відповідачем встановленню цієї обставини, що є для нього невигідним.

Таким чином, станом на момент розгляду справи судом встановлено факт отримання відповідачем спірного Товару. Відповідачем не спростовано існування заборгованості, правом на повернення товару він також не скористався, не надав суду доказів оплати Товару.

Таким чином, за наслідками розгляду спору судом встановлено заборгованість відповідача перед позивачем в сумі 99 105,03грн.

Відповідач у відзиві на позов посилався на пропуск позивачем строку давності для стягнення заявленої суми боргу в розмірі 99 105,03 грн., зазначаючи, що трьохрічний строк позовної давності за останньою спірною поставкою, яка відбулась 23.03.2016 року, на момент подання позову сплив.

Згідно ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Суд зазначає, що акт звірки взаєморозрахунків у розумінні ст. 264 Цивільного кодексу України, є дією яка свідчить про визнання відповідачем боргу, а відтак, має місце переривання строку позовної давності, оскільки матеріали справи містять усі необхідні первинні документи, які підтверджують розмір заборгованості, зафіксований сторонами у акті звірки (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.10.2018 року у справі № 905/3063/17).

Слід відзначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання відповідачем акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, свідчить про визнання такого боргу (висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного суду від 08.05.2018 року у справі № 910/16725/17).

Таким чином, підписання 28.02.2018 року Акта звірки розрахунків на спірну суму коштів, свідчить про вчинення зобов`язаною особою (відповідачем) дії, що свідчить про визнання нею свого боргу, відтак на момент звернення до суду строк давності не сплив, відтак, клопотання відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності підлягає залишенню без задоволення.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У зв`язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов`язання з оплати поставленого товару на суму 99 105,03 грн., позивач просить стягнути 5 457,56 грн. 3% річних за період з 01.03.2018 року по 31.12.2019 року та 10 774,51 грн. інфляційних за період березень 2018 року - грудень 2019 року в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи встановлені судом обставини щодо наявності заборгованості відповідача та фактів прострочення платежу, суд дійшов висновку про правомірність вимог позивача про стягнення річних та інфляційних.

У зв`язку з тим, що надані розрахунки річних та інфляційних є арифметично вірними, дані позовні вимоги підлягають задоволенню в заявлених розмірах.

Як визначено ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За наслідками розгляду спору суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають позивачем доведені та обґрунтовані, відповідачем належним чином не заперечені та не спростовані, тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Також, позивачем в позові заявлено до стягнення з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 000,00 грн. В обґрунтування відповідного клопотання позивач, посилаючись на те, що для отримання правової допомоги з метою визначення правової позиції у справі (консультування) та складанню позовної заяви, він звертався до адвокатського об`єднання, на підтвердження чого надав суду Договір про надання правової допомоги № 38/19-Є від 16.12.2019 року, укладений позивачем в особі директора Кірічка А.В. та Адвокатським об`єднанням Правнича група Дока в особі засновника об`єднання ОСОБА_3 , з Додатком до даного договору, де зазначено прайс послуг адвокатського об`єднання. Факт здійснення відповідних витрат підтверджується платіжними дорученнями № 5269 від 30.01.2020 року на суму 4 000,00 грн. та № 5270 від 30.01.2020 року на суму 1 000,00 грн., факт надання послуг підтверджується свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю ДП № 3349 від 22.05.2017 року ОСОБА_3 та Актом надання послуг - правової допомоги від 27.12.2019 року на суму 5 000,00 грн.

Приписами ст. 123, 126, 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, повязаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, зокрема, у разі задоволення позову - на відповідача.

Враховуючи вищенаведене, оскільки позов задоволено повністю, витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 000,00 грн. підлягають відшкодуванню відповідачем повністю.

Відшкодування витрат по сплаті судового збору відповідно до статей 123, 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача в повному обсязі в сумі 1 921,00 грн.

Таким чином, судові витрати покладаються на відповідача в загальній сумі 6 921,00 грн. (1 921,00 грн. судового збору + 5 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 129, 231, 233, 26-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1 . Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "БТЛ ФОРСАЖ" до Дочірнього підприємства "Рітейл Центр" про стягнення 115 337,10 грн. задовольнити в повному обсязі.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства "Рітейл Центр" (08205, Київська обл., місто Ірпінь, вул. Лісова, буд. 6-Г, код 38734018) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БТЛ ФОРСАЖ" (49026, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Софії Ковалевської, буд. 2, кв. 52, код 36366461) 99 105 (дев`яносто дев`ять тисяч сто п`ять) грн. 03 коп. боргу, 5 457 (п`ять тисяч чотириста п`ятдесят сім) грн. 56 коп. 3% річних, 10 774 (десять тисяч сімсот сімдесят чотири) грн. 51 коп. інфляційних та 6 921(шість тисяч дев`ятсот двадцять один) грн. 00 коп. судових витрат.

3. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання апеляційної скарги відповідно до ст. ст. 256-257 Господарського процесуального кодексу України з врахуванням п. 17.5 розділу ХІ Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 10.04.2020 р.

Суддя Т.П. Карпечкін