Рішення

від 11.11.2019 по справі 753/22548/18

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/22548/18

провадження № 2/753/1644/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" листопада 2019 р. Дарницький районний суд м. Києва у складі головуючого судді Трусової Т.О.,

секретар судового засідання Кримчук Я.Р.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Максус Лізинг ,

розглянув в судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Максус Лізинг про стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2018 р. ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Максус Лізинг (далі по тексту - ТОВ Максус Лізинг , відповідач) про стягнення авансового платежу в розмірі 20 000 грн. та неустойки в розмірі 34 200 грн.

Позов обґрунтований такими обставинами. 28.04.2018 у м. Вінниці ОСОБА_1 уклав з ТОВ Максус Лізинг договір фінансового лізингу № 01741, згідно якого відповідач зобов`язався придбати на умовах фінансового лізингу автомобіль та доставити його позивачу через три дні. На виконання умов договору позивач сплатив на рахунок відповідача 20 000 грн. Однак коли через три дні автомобіль не доставили, а телефоном повідомили, що він виявився несправним, позивач зрозумів, що відповідач завідомо не мав наміру виконувати свої договірні зобов`язання. У зв`язку з наведеним та ознайомившись з відгуками в Інтернеті, які підтвердили сумніви позивача у добросовісності відповідача, позивач вирішив розірвати договір. 03.05.2018 позивач направив на зазначену у договорі адресу відповідача заяву з вимогою повернути сплачені кошти, проте дій щодо повернення коштів відповідач не вчинив і жодної відповіді на заяву не надав.

Позивач посилається на те, що договір укладено поза торговельним та офісним приміщенням відповідача, а відтак він як споживач відповідно до статті 12 Закону України Про захист прав споживачів має право розірвати договір за умови повідомлення про це продавця (виконавця) протягом 14 днів, при цьому продавець повинен повернути сплачені кошти не пізніше 30 днів з моменту повідомлення споживачем про розірвання договору. Оскільки відповідач проігнорував вимоги закону, позивач згідно частини 9 статті 12 цього Закону має право на неустойку в розмірі одного відсотка вартості продукції за кожний день затримки повернення грошей. За період з 02.06.2018 по 19.11.2018 затримка повернення коштів становить 171 день, а відтак стягненню з відповідача підлягає неустойка в розмірі 34 200 грн.

Ухвалою від 27.11.2018 суд відкрив провадження у справі та призначив справу до розгляду в порядку загального позовного провадження в підготовче засідання.

Ухвалою від 18.07.2019 суд закрив підготовче засідання та призначив справу до судового розгляду по суті.

Позивач подав заяву про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач повідомлявся про розгляд справи шляхом направлення судових повісток за його місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, проте в судове засідання його представник не з`явився без повідомлення причин неявки, відзив на позов відповідачем не подано.

Зважаючи на неявку відповідача та неподання відзиву на позов, суд відповідно до положень статей 280, 281 ЦПК України ухвалює заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, оскільки позивач не заперечує проти проведення заочного розгляду справи.

Нез`явлення учасників справи є підставою для розгляду справи без фіксування судового засідання технічними засобами.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у позовній заяві, суд встановив такі обставини та визначені відповідно до них правовідносини.

28.04.2018 між ТОВ Максус Лізинг (згідно договору - лізингодавець) та ОСОБА_1 (згідно договору - лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу № 01741 (далі за текстом - договір).

Відповідно до умов вказаного договору лізингодавець зобов`язався придбати у власність предмет лізингу - транспортний засіб, та передати його в користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених договором, а лізингоодержувач - прийняти і належним чином використовувати предмет лізингу та у встановлений термін і в повному обсязі сплачувати лізингові та інші платежі на умовах цього договору.

Предметом фінансового лізингу за даним договором є транспортний засіб марки (модель) Ravon R-2, об`єм двигуна 1600, з механічною коробкою передач, вартість якого на дату укладення договору становить 199 000 грн. (пункти 1.1., 8.2.).

Стаття 9 договору визначає, що комісія за організацію договору являє собою погоджений сторонами відсоток від вартості предмета лізингу у розмірі 10%, який лізингоодержувач сплачує на користь лізингодавця після укладення договору за його організацію протягом строку дії Договору незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Комісія за організацію договору входить до складу обов`язкових платежів, які лізингоодержувач зобов`язаний сплатити до моменту отримання предмету лізингу.

Авансовий платіж складає частину від вартості предмета лізингу в розмірі 25% від вартості предмета лізингу.

Лізингоодержувач має можливість сплачувати авансовий платіж на умовах, викладених у даному договорі, впродовж (але не більше) 12 місяців з моменту підписання договору платежами, які визначені у Додатку № 1 до даного договору.

Згідно пункту 1.7. статті 7 та пункту 4.1. статті 4 Договору предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачеві протягом строку, який становить не більше 90 календарних днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця: комісії за організації договору; авансового платежу; комісії за передачу предмета лізингу; у разі наявності, сплати різниці до вже сплаченого в авансового платежу на умовах, викладених у пункту 9.4. статті 9 даного договору, або різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у пункту 9.5. статті 9 даного договору.

Згідно з пунктом 1.8. статті 1, пунктом 2.1 статті 2 Договору його укладено у простій письмовій формі, договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до повного виконання зобов`язань сторонами.

В день підписання договору на виконання його умов ОСОБА_1 сплатив на рахунок ТОВ Максус Лізинг авансовий платіж в розмірі 20 000 грн., що підтверджується квитанцією від 28.04.2018.

03.05.2018 позивач звернувся до відповідача з письмовою вимогою про розірвання договору відповідно до статті 12 Закону України Про захист прав споживачів та повернення сплачених коштів, проте на вказану вимогу відповідач не відреагував.

Правовідносини, які виникають з договору лізингу, регулюються положеннями параграфу 6 глави 58 ЦК України, а загальні правові та економічні засади фінансового лізингу - Законом України Про фінансовий лізинг (далі - Закон № 723/97-ВР).

Згідно з частиною 1 статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості ізлізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до положень частини 2 статті 1 Закону № 723/97-ВР за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відтак істотними умовами договору лізингу, що визначені законом, є предмет, строк, на який предмет передається у користування лізингоодержувачу, та розмір лізингових платежів.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина 1 статті 638 ЦК України).

Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Закон України Про захист прав споживачів (далі - Закон № 1023-XII) регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг (стаття 1-1).

Отже з огляду на суб`єктний склад сторін договору та об`єкта зафіксованих у ньому зобов`язань, суд дійшов висновку, що Закон № 1023-XII поширюється на спірні правовідносини.

Як стверджує позивач, договір фінансового лізингу № 01741 укладено у місті Вінниці.

Вказана обставина підтверджується також даними банківської квитанції про сплату позивачем у день його підписання авансового платежу, згідно якої платіж сплачено у відділенні Скайпарк Вінницької філії Приватбанку.

Згідно статті 93 ЦК України місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Відомості про філії та представництва юридичної особи включаються до єдиного державного реєстру (частина 5 статті 95 ЦК України).

Як вбачається з договору, юридичною адресою ТОВ Максус Лізинг значиться: м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 11-А, офіс 404-3.

Така ж сама адреса зазначена як місцезнаходження відповідача і у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (відомості якого є загальнодоступними на сайті Міністерства юстиції України ).

Відповідно до пунктів 6, 9, 26 статті 1 Закону № 1023-XII договір, укладений поза торговельними або офісними приміщеннями, - договір, укладений із споживачем особисто в місці, іншому ніж торговельні або офісні приміщення продавця.

За визначеннями наведених норм офісним приміщенням є будь-яке приміщення (будівля тощо), в якому знаходиться суб`єкт господарювання або його філія, або його структурний підрозділ, або представництво.

І у договорі фінансового лізингу, і у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, зазначена єдина адреса відповідача, яка розташована у м. Києві, відокремлених структурних підрозділів відповідача не зареєстровано, а відтак офіс у м. Вінниці не є його офісним приміщенням.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що договір між сторонами укладено поза місцем реєстрації відповідача, тобто поза його офісним приміщенням.

Враховуючи, що діяльністю відповідача є надання послуг, а не реалізація товару, то й торговельне приміщення для такої діяльності не є необхідним, у зв`язку з чим до спірних правовідносин достатньо застосування поняття укладання договору поза офісним приміщенням.

За таких обставин є повністю доведеним факт укладання договору поза місцезнаходженням відповідача, який зареєстрований у місті Києві, та одночасно не має зареєстрованих відокремлених підрозділів ні у Вінниці, ні у будь-яких інших місцях.

Нормами частин 3, 4 статті 12 Закону № 1023-XII передбачено, що у разі реалізації продукції поза торговельними або офісними приміщеннями споживач має право розірвати договір за умови повідомлення про це продавця (виконавця) протягом чотирнадцяти днів з дати одержання документа, який засвідчує факт здійснення правочину поза торговельними або офісними приміщеннями чи прийняття продукції або першої поставки такої продукції, за умови, що така продукція є річчю, а прийняття чи поставка продукції відбувається пізніше часу одержання споживачем документа на їх продаж. У разі реалізації продукції поза торговельними або офісними приміщеннями продавець (виконавець) повинен повернути сплачені гроші без затримки не пізніше тридцяти днів з моменту повідомлення споживачем про розірвання договору.

Судом встановлено, що протягом 14 днів з часу підписання договору фінансового лізингу позивач направив відповідачу повідомлення про його розірвання та свою вимогу про повернення сплачених коштів обґрунтував нормами Закону № 1023-XII, однак відповідач вимоги закону проігнорував і кошти позивачу не повернув.

За приписами статей 5, 21, 18, 15 Закону № 1023-XII держава забезпечує споживачам захист їх прав; захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом; нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача; під час розгляду вимог споживача про відшкодування збитків, завданих недостовірною або неповною інформацією про продукцію чи недобросовісною рекламою, необхідно виходити із припущення, що у споживача немає спеціальних знань про властивості та характеристики продукції, яку він придбаває.

Згідно пункту 12.1 статті 12 укладеного сторонами договору, яка визначає порядок розірвання договору, порядок повернення коштів, відповідальність сторін і порядок повернення предмета лізингу, у разі розірвання договору за ініціативою лізингоодержувача, поверненню підлягає 80% від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 20% лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Комісія за організацію договору в такому випадку не повертається.

В такому випадку стаття 627 ЦК України зобов`язує у будь-яких договорах, учасником яких є споживач, враховувати законодавство про захист прав споживачів.

Стаття 12 Закону № 1023-XII гарантує право споживача на розірвання договору, укладеного поза торговельним або офісним приміщенням, та повернення сплачених за таким договором коштів за умови дотримання порядку та строків, передбачених у цій нормі, які позивачем було дотримано.

Пункт 12.1 статті 12 договору фінансового лізингу щодо неповернення сплаченої комісії за організацію та часткового повернення авансу у якості штрафу не відповідає критеріям справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності та суперечить статті 12 Закону № 1023-XII, оскільки звужує право споживача, встановлене законом.

Крім того, встановлене договором положення щодо неповернення коштів суперечить статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка проголошує: Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права .

Отже, за умов невідповідності пункту 12.1 статті 12 договору вимогам закону має бути застосовано саме закон, який має вищу юридичну силу над договірними умовами, а також в силу статті 1 Першого протоколу до Конвенції, яка є нормою прямої дії та передбачає позбавлення власності лише на умовах, передбачених законом.

З огляду на встановлені обставини суд дійшов висновку, що сплачені позивачем на користь відповідача кошти підлягають поверненню відповідно до положень частин 3, 4 статті 12 Закону № 1023-XII.

Частиною 9 статті 12 Закону № 1023-XII передбачено, що якщо всупереч вимогам цієї статті протягом установлених строків продавець (виконавець) не здійснює повернення сплаченої суми грошей за продукцію у разі розірвання договору, споживачеві виплачується неустойка в розмірі одного відсотка вартості продукції за кожний день затримки повернення грошей.

Відтак, зважаючи на встановлені обставини та вищенаведені положення цивільного закону, суд вважає обґрунтованими і доведеними вимоги ОСОБА_1 до ТОВ Максус Лізинг про стягнення авансового платежу в розмірі 20 000 грн. та неустойки, нарахованої за 171 день затримки повернення грошей, що становить 34 200 грн.

Споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав, на підставі частини третьої статті 22 Закону № 1023-XII, а тому суд з урахуванням положень статті 141 ЦПК України стягує судовий збір з відповідача в дохід держави за ставками, встановленими за подання позовної заяви майнового характеру, що становить 768,40 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 5, 7, 12, 13, 76, 77, 80, 81, 89, 259, 263-265, 268, 273, 279, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Максус Лізинг на користь ОСОБА_1 кошти, сплачені за розірваним правочином, в розмірі 20 000 гривень та неустойку в розмірі 34 200 гривень, а усього 54 200 гривень.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Максус Лізинг в дохід держави судовий збір в розмірі 768 гривень 40 копійок.

Позивач: ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю Максус Лізинг , адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 11-А, офіс 404-3, код юридичної особи: 41597671.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо після закінчення строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку протягом тридцяти днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Згідно з пп. 15.5 п. 15 частини першої Перехідних положень Розділу XIII ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Суддя: