Рішення

від 15.04.2020 по справі 540/397/20

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2020 р.м. ХерсонСправа № 540/397/20 Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Пекного А.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Іванівської селищної ради Херсонської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Фермерське господарство "Діоніс і Ко" про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся до суду з позовом до Іванівської селищної ради Херсонської області (далі-відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Фермерське господарство "Діоніс і Ко" (далі-третя особа, ФГ "Діоніс і Ко"), в якому просить: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не прийняття рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення та надання у власність позивача земельної ділянки, у проекті якої повинне бути прийняте рішення за заявою позивача про надання дозволу на розробку технічної документації з землеустрою щодо надання йому у власність земельної частки (паю) та зобов`язати відповідача не пізніше 14 днів з дня набрання цим рішенням суду законної сили повторно розглянути подані ОСОБА_1 заяви щодо відведення йому у власність земельної ділянки з кадастровим номером 6522955100:07:026:0008 та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є членом фермерського господарства Діоніс і Ко , головою якого є батько позивача. На підставі рішення сесії Іванівської селищної ради від 23.12.2005р. голова ФГ Діоніс і Ко - ОСОБА_2 , 11.10.2006р. уклав договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, відповідно до якого останній прийняв у строкове платне користування земельну ділянку площею 80,0 га ріллі із земель резервного фонду Іванівської селищної ради на строк до 15.12.2009р. з правом пролонгації оренди.

Відповідно до ст.12 Закону України Про фермерське господарство , ч.1 ст.32 Земельного кодексу України, загальними зборами ФГ Діоніс і Ко прийнято рішення від 15.02.2019р. про виділення в натурі (безоплатну передачу у власність) земельної ділянки (паю) члену фермерського господарства Крижку Денису Сергійовичу (позивачу) із земель, виділених фермерському господарству згідно договору оренди від 11.10.2006р.

21 серпня 2019р. та 07 листопада 2019р. голова ФГ в інтересах позивача звертався із заявами до Іванівської селищної ради щодо надання дозволу на розробку технічної документації про виділення земельної частки (паю) із земель, наданих фермерському господарству Діоніс і Ко для ведення фермерського господарства в розрізі поля (кадастровий номер земельної ділянки 6522955100:07:026:0008), згідно договору від 11.10.2006р. Рішеннями позачергової ХХХ сесії VII скликання 16.10.2019р. та ХХХІІІ сесії VII скликання 20.12.2019р. селищна рада відмовила розглядати вказані заяви про надання відповідного дозволу позивачу. Отже, 16.10.2019р. та 20.12.2019р. відбулись, але питання про надання дозволу не розглядалось, жодного рішення по заявам селищною радою не прийнято.

Вказану бездіяльність селищної ради позивач вважає протиправною, що і стало підставою звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 11.01.2019р. вказаний позов був залишений без руху, позивачу наданий строк на усунення недоліків. Ухвала суду виконана, недоліки позову усунуті.

Ухвалою від 19.02.2020р. провадження у справі відкрите, розгляд справи призначений за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, зі змісту якого убачається, що селищна рада позов не визнає. Зокрема, свою позицію обґрунтовує тим, що голова фермерського господарства Діоніс і Ко звернувся до селищної ради із заявами про виділення в натурі (безоплатну передачу у приватну власність) земельної ділянки (паю) члену фермерського господарства Крижку Д.С. із земель, виділених вказаному ФГ. Відповідачем зазначене питання було винесено на розгляд сесії селищної ради, однак позитивного рішення не було прийнято, про що проінформовано заявника. Відповідач вказує, що селищна рада діяла правомірно, оскільки чинним законодавством не передбачено прийняття рішення, на якому наполягає заявник.

Також відповідач вказує на те, що сам по собі факт того, що особа є членом фермерського господарства, не дає йому безумовного права на приватизацію земельних ділянок такого фермерського господарства. Відповідач зазначає, що особа, яка є членом фермерського господарства, має право на безоплатну приватизацію лише тієї земельної ділянки, яка була надана у користування саме їй. Разом із тим, на момент звернення голови ФГ до селищної ради в інтересах позивача, у останнього відсутні речові права на спірну земельну ділянку. З огляду на викладене відповідач вважає, що у позивача не виникло права на приватизацію земельної ділянки.

Крім того, відповідач, посилаючись на ст.118 ЗК України, вказує, що позивач, не отримавши рішення селищної ради після спливу місячного строку, отримав право самостійно замовити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

За таких обставин, відповідач вважає, що правомірно залишив заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність позивача земельної ділянки без розгляду та просить відмовити у задоволенні позову.

Розглянувши надані сторонами документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, судом встановлено наступне.

Фермерське господарство Діоніс і Ко (код ЄДРПОУ 34114510) зареєстроване 25.10.2006р. Іванівською районною державною адміністрацією Херсонської області.

Відповідно до Статуту ФГ Діонікс і Ко , зареєстрованого 25.10.2006р. (нова редакція Статуту затверджена 15.03.2019р. та зареєстрована 28.03.2019р. за №14901050016000280) членами ФГ є: ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ; головою ФГ є ОСОБА_2

30 серпня 2006р. між Іваніською районною державною адміністрацією Херсонської області (Орендодавець) та громадянином ОСОБА_2 (Орендар) укладений договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, відповідно до якого Орендодавець надає, а Орендар приймає в короткострокове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Іванівської селищної ради в контурах №17, площа земельної ділянки 80,0 га та ріллі із земель резервного фонду Іванівської селищної ради.

Відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області від 17.11.2016р. №21-6768/18-16-СГ поновлено з 11.10.2016р. строком на 7 років договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності.

21 серпня 2019 р. та 07 листопада 2019р. голова ФГ Діонікс і Ко звернувся до Іванівської ОТГ Херсонської області із заявами про розгляд питання щодо надання дозволу для розробки технічної документації про виділення земельної частки (паю) члену ФГ Діонікс і Ко ОСОБА_1 із земель, наданих фермерському господарству для ведення фермерського господарства в розрізі поля (кадастровий номер земельної ділянки 6522955100:07:026:0008), згідно договору від 11.10.2006р. №040672300138.

Відповідно до листів від 18.10.2019р. №05-09-235817/0/19/700-22.06 та від 12.01.2020р. №1989 Іванівською селищною радою повідомлено голову ФГ про те, що згідно результатів відкритого поіменного голосування депутатів селищної ради на пленарному засіданні ХХХ сесії VII скликання 16.10.2019р. та ХХХІІІ сесії VII скликання 20.12.2019р. рішення не прийнято, оскільки не набралось достатньої кількості голосів.

Вказану бездіяльність позивач вважає протиправною, що і стало підставою звернення до суду з даним позовом.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд враховує наступні обставини та приписи законодавства.

За змістом статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною другою статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Положеннями частини третьої статті 22 ЗК України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва; б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства; г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об`єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства; ґ) оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури.

Відповідно до статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

За змістом частин першої - третьої та п`ятої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам визначені у статті 121 ЗК України. Відповідно до пункту а частини першої цієї статті громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району.

Згідно з частиною п`ятою статті 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Відповідно до частини першої статті 117 Земельного кодексу України передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 ЗК України.

Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з положеннями частини сьомої наведеної статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18 жовтня 2018 року у справі №813/481/17, від 18 жовтня 2018 року у справі №527/43/17, від 25 лютого 2019 року у справі №347/964/17 та від 22 квітня 2019 року у справі №263/16221/17.

Крім того, у постановах від 21 березня 2018 року (справа № 536/233/16-ц), 24 квітня 2018 року (справа № 401/2400/16-ц), 30 травня 2018 року (справа № 826/5737/16), 19 червня 2018 року (справа № 922/864/17) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність чи користування, а відмова особі в наданні земельної ділянки, яка висловлена шляхом відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо її відведення, сама по собі не є порушенням цивільного права цієї особи за відсутності обставин, які свідчать про наявність у неї або інших заінтересованих осіб відповідного речового права щодо такої земельної ділянки.

Проект відведення земельної ділянки не визначений законом як підстава набуття права на земельну ділянку і не є правовстановлюючим документом.

Судом встановлено, що голова ФГ Діоніс і Ко звернувся до відповідача в інтересах позивача, будучи зацікавленим в одержанні останнім безоплатно у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства у межах норми, передбаченої пунктом "а" частини першої статті 121 ЗК України, за рахунок земельної ділянки ФГ "Діоніс і Ко" в розмірі земельної частки (паю), розташованої на території Іванівської селищної ради Херсонської області, яка перебуває у користуванні (в оренді) ОСОБА_2 (голови ФГ). Позивач вважає, що відповідно до Земельного кодексу України він має право на отримання цієї земельної ділянки безоплатно у власність, у порядку, передбаченому статтею 118 ЗК України для безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім`ї, родичі, які об`єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень Статуту фермерського господарства. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом). При створенні фермерського господарства одним із членів сім`ї інші члени сім`ї, а також родичі можуть стати членами цього фермерського господарства після внесення змін до його Статуту (стаття 3 Закону України "Про фермерське господарство").

Згідно зі статтями 7, 8 вказаного Закону надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України. Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.

Статтею 12 Закону України "Про фермерське господарство" визначено, що землі фермерського господарства можуть складатися із:

а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;

б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності;

в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про фермерське господарство" члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).

Дія частин першої та другої цієї статті не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай).

При цьому статтями 31, 32 ЗК України встановлені аналогічні норми.

З аналізу наведених правових норм слідує, що громадяни можуть отримати землі державної та комунальної власності для ведення фермерського господарства у загальному порядку, визначеному Земельним кодексом України.

Фермерське господарство може володіти та користуватися землями своїх членів лише у разі, якщо такі земельні ділянки перебувають у власності (а не користуванні) члена фермерського господарства. При цьому, статтею 13 Закону України "Про фермерське господарство" передбачено право члена фермерського господарства отримати безоплатно у власність земельну ділянку, яка раніше була надана йому у користування, тобто передача у власність земельної ділянки можлива тій самій особі, якій земельна ділянка передана у користування.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 07 червня 2019 року у справі №1140/2695/18, від 19 червня 2018 року у справі №816/1920/17 та від 14 серпня 2018 року у справі №818/1530/17.

Судом встановлено, що земельна ділянка сільськогосподарського призначення, площею 42,5322 га, за кадастровим номером 6522955100:07:026:0008, цільове призначення для ведення селянського (фермерського) господарства передана у користування ФГ Діоніс і Ко , в особі його голови ОСОБА_8 С ОСОБА_9 на підставі договору оренди землі від 30.08.2006 року та додатковими угодами від 14.12.2006р. і від 19.12.2016р.

Доказів, розірвання, у встановленому законодавством порядку, вищевказаного договору оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, кадастровий №6522955100:07:026:0008, станом на час виникнення спірних правовідносин, матеріали справи не містять.

Також матеріалом справи не містять доказів віднесення зазначеної земельної ділянки до складу земель фермерського господарства Діоніс і Ко

Таким чином, суд дійшов до висновку, що позивач не наділений правом отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за рахунок земельної ділянки за кадастровим номером 6522955100:07:026:0008, загальною площею 42,5322 га, у відповідності до вищенаведених норм законодавства, допоки вказана земельна ділянка перебуває у користуванні фермерського господарства на праві оренди. При цьому, договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення укладений з фермерським господарством в особі ОСОБА_2 .

Разом з тим, слід звернути увагу на можливість виникнення у позивача права на безоплатне отримання земельної ділянки державної та комунальної власності для ведення фермерського господарства у загальному порядку, визначеному нормами Земельного кодексу України, а також з огляду на приписи частини п`ятої статті 116 ЗК України, згідно якої виділення земельної ділянки іншій фізичній особі можливе лише після припинення договору оренди землі, зокрема укладеного з ФГ Діоніс і Ко , в особі його голови ОСОБА_2 .

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07 червня 2019 року у справі №1140/2695/18.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльність відповідача у частині не прийняття рішення про надання дозволу у виготовлені проекту землеустрою, суд зазначає наступне.

Аналіз наведених норм права, якими врегульовано процедуру безоплатного отримання земельних ділянок, свідчить про те, що всі дії відповідних суб`єктів земельно-правової процедури є взаємопов`язаними, послідовними і спрямовані на досягнення результату у вигляді отримання земельної ділянки у користування.

Визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення щодо того чи іншого "земельного" питання. У світлі вимог частини другої статті 19 Конституції України дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов`язковим.

У даному випадку органом, уповноваженим розпоряджатись земельними ділянками, щодо яких порушено питання є відповідач - Іванівська селищна рада.

Закон України "Про місцеве самоврядування" застосовується до спірних правовідносин в частині визначення повноважень органів місцевого самоврядування на розпорядження земельними ділянками та регулювання внутрішньої процедури розгляду відповідних питань.

Згідно ст.ст.5, 10, 11, 12 Закону України "Про місцеве самоврядування" від 21.05.1997р. №280/97-ВР (далі - Закон №280/97-ВР) система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; старосту; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення.

Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

Представницькі органи місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами.

Виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади відповідно села (добровільного об`єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста. Сільський, селищний, міський голова очолює виконавчий комітет відповідної сільської, селищної, міської ради, головує на її засіданнях.

Згідно ст.16 Закону №280/97-ВР органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.

Органам місцевого самоврядування законом можуть надаватися окремі повноваження органів виконавчої влади, у здійсненні яких вони є підконтрольними відповідним органам виконавчої влади. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Згідно ст.25 Закону №280/97-ВР сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Статтею 26 Закону №280/97-ВР визначена виключна компетенція сільських, селищних, міських рад, до якої, зокрема, віднесено вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин та прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна (п.п.30, 34 ч.1 ст.26 Закону №280/97-ВР).

Ця правова норма знаходиться у взаємозв`язку із положеннями ст.12 Земельного кодексу України, відповідно до якої до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад визначені ст.ст.27 - 40 Закону №280/97-ВР, а повноваження сільського, селищного, міського голови - ст.42 цього Закону і до них не віднесено вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, розпорядження землями комунальної власності.

Згідно із ч.ч.1, 5 ст.46 Закону №280/97-ВР сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.

Сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.59 Закону №280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Аналізуючи викладені правові норми у їх сукупності, суд приходить до висновку, що повноваженнями вирішувати питання щодо надання земельних ділянок комунальної власності у користування наділені виключно сільські, селищні, міські ради; реалізовують вони такі свої повноваження лише шляхом прийняття радою на її пленарному засіданні рішення, у тому числі про надання або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у користування.

Судом установлено, що заяви Голови ФГ Діоніс і Ко від 21.08.2019р. та від 07.11.2019р. включені до порядку денного пленарних засідань позачергових ХХХ та ХХХІІІ сесій селищної ради, однак рішення не були прийняті у зв`язку з тим, що не набралось достатньої кількості голосів.

Таким чином, бездіяльність відповідача на явку посилається позивач, відсутня.

Суд вважає, що у ході розгляду даної справи позивачем не доведено факту бездіяльності відповідача щодо розгляду заяв про надання дозволу на розробку проекту землеустрою та порушення його права при вирішенні питання надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства, оскільки позивачем не дотримано вимог статей 31, 32, 116 Земельного кодексу України та статей 12, 13 Закону України "Про фермерське господарство".

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини у справі "Голдер проти Сполученого Королівства", згідно з якою саме "небезпідставність" доводів позивача про неправомірність втручання в реалізацію його прав є умовою реалізації права на доступ до суду. У п. 30- 32 рішення у справі "Наталія Михайленко проти України" (заява №49069/11) Суд повторює, що п. 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на подання до суду скарги, пов`язаної з його або її правами та обов`язками цивільного характеру (див. рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), п. 36, Series A №18). На це "право на суд", в якому право на доступ до суду є одним з аспектів, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання в реалізацію його або її прав цивільного характеру є неправомірним, та скаржиться на те, що відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції йому не було надано жодних можливостей подати до суду скаргу (див. серед іншого (inter alia), рішення у справах "Рош проти Сполученого Королівства" (Roche v. the United Kingdom), заява №32555/96, п. 117, та "Салонтаджі-Дробняк проти Сербії" (Salontaji-Drobnjak v. Serbia), заява №36500/05, п. 132). Право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням; вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб" (див. рішення від 28 травня 1985 року у справі "Ешингдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom), п. 57, Series A №93). Встановлюючи такі правила, договірна держава користується певною свободою розсуду, однак обмеження, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, що залишається для особи, у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть права була порушена. Крім того, обмеження не відповідає п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету та якщо немає розумного співвідношення між засобами, що застосовуються, належним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, процедурні гарантії, закріплені в ст. 6 Конвенції, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов`язків цивільного характеру до суду.

Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних. Це особливо стосується гарантій, закріплених ст. 6 Конвенції, з огляду на визначне місце, яке у демократичному суспільстві займають право на справедливий суд разом з усіма гарантіями за цією статтею (див. рішення у справі "Принц Ліхтенштейну Альберт-Адам ІІ проти Німеччини" (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany) [ВП], заява №42527/98, п. 45).

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку про безпідставність та необґрунтованість доводів позивача.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Статтею 77 КАС України, встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У даному випадку відповідачем надано достатньо належних і допустимих доказів на підтвердження правомірності своїх дій.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Іванівської селищної ради Херсонської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Фермерське господарство "Діоніс і Ко" про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити у повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Відповідно до пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" КАС України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.

Суддя А.С. Пекний

кат. 109020100