Постанова

від 15.04.2020 по справі 400/2868/19

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 квітня 2020 р.м.ОдесаСправа № 400/2868/19 Головуючий в 1 інстанції: Малих О.В.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Джабурія О.В.

суддів - Запорожана Д.В.

- Кравченка К.В.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2019 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю РЕНТА-Н до Головного управління ДФС у Миколаївській області та Державної фіскальної служби України про скасування рішення від 15.07.2019 р. № 1222044/41907606 та зобов`язання зареєструвати податкову накладну від 11.06.2019 р. № 43 за датою її подання, -

ПОЗОВНІ ВИМОГИ ТА

НАСЛІДКИ ВИРІШЕННЯ ПОЗОВУ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

12 вересня 2019 року товариство з обмеженою відповідальністю РЕНТА-Н звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у Миколаївській області, Державної фіскальної служби України, в якому позивач просить суд:

- скасувати рішення комісії Головного управління ДФС у Миколаївській області, яка приймає рішення про реєстрацію ПН/РК в ЄРПН або відмову в такій реєстрації від 15.07.2019 року № 1222044/41907606;

- зобов`язати Державну фіскальну службу України зареєструвати податкову накладну від 11.06.2019 року № 43 за датою її подання.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач зазначає, що ним подано ГУ ДФС всі наявні у нього документи та вчинено всі залежні від нього дії, необхідні для реєстрації податкової накладної по взаємовідносинам із ТОВ Макси-Пром , але рішенням ГУ ДФУ відмовлено в реєстрації накладної у ЄРПН. Рішення відповідача Головного управління ДФС у Миколаївській області позивач вважає необґрунтованим, оскільки в ньому не зазначено конкретного виду критерію оцінки ступеню ризику та переліку документів для підтвердження відображених у податковій накладній показників.

Представники відповідачів, Головного управління ДФС у Миколаївській області, ДФС України, не визнали позов та вважали, що підставою для відмови в реєстрації податкової накладної стало ненадання ТОВ Рента-Н первинних документів щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складських документів (інвентаризаційні описи) та розрахункових документів, банківських виписок з особового рахунку. Позивачем не надано обґрунтованих доводів щодо порушення його прав та законних інтересів відповідачами та неправомірності дій останніх.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2019 року позов товариства з обмеженою відповідальністю Рента-Н - задоволено. Скасовано рішення Комісії Головного управління ДФС у Миколаївській області, яка приймає рішення про реєстрацію ПН/РК в ЄРПН або відмову в такій реєстрації від 15.07.2019 року № 1222044/41907606 про відмову в реєстрації податкової накладної від 11.06.2019 року № 43. Зобов`язано Державну фіскальну службу України (Львівська площа, 8, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 39292197) зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну товариства з обмеженою відповідальністю Рента-Н від 11.06.2019 року № 43 датою її подання. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 39394277) на користь товариства з обмеженою відповідальністю Рента-Н (вул. Ушакова, 10, м. Маріуполь, Донецька область, 87510, код ЄДРПОУ 41907606) судові витрати у розмірі 960,50 грн. (дев`ятсот шістдесят гривень 50 коп.). Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України (Львівська площа, 8, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 39292197) на користь товариства з обмеженою відповідальністю Рента-Н (вул. Ушакова, 10, м. Маріуполь, Донецька область, 87510, код ЄДРПОУ 41907606) судові витрати у розмірі 960,50 грн. (дев`ятсот шістдесят гривень 50 коп.).

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, Головне управління ДФС у Миколаївській області подало апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування судового рішення та прийняття нового про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Апелянт вважає, що судом першої інстанції при вирішенні справи неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права та неповно з`ясовані обставини справи, що мають значення для справи, суд не надав належної оцінки викладеним доводам відповідача, що призвело до неправильного вирішення справи.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, сторона посилається на те, що підставою для відмови у реєстрації податкових накладних позивача було не надання платником податку первинних документів щодо постачання /придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складські документи, акти приймання-передачі товарів, розрахункові документи, банківські виписки з особових рахунків, що в свою чергу призвело до порушення вимог встановлених п. 14 Порядку.

Учасники справи були повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги у відповідності до вимог ст.124 КАС України, шляхом надіслання повідомлень засобами поштового зв`язку, що підтверджується зворотними рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення та на електронну пошту, зазначену даними учасниками справи, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази.

Представником позивача подано клопотання про розгляд справи в письмовому провадженні.

Від відповідачів, повідомлених належним чином, клопотання про відкладення розгляду справи до суду апеляційної інстанції не надходило.

Також, колегією суддів враховано, що (на період вжитих Урядом України карантинних заходів) П`ятим апеляційним адміністративним судом забезпечено доступ учасників справи до суду, в тому числі і шляхом надіслання та приймання процесуальних документів пов`язаних з розглядом справи (в тому числі і письмових пояснень, відзивів, доказів тощо) засобами електронного зв`язку, про що повідомлено на офіційному сайті суду.

Відтак, сторони та учасники справи мали процесуальну можливість доступу до суду, в тому числі і шляхом надіслання до суду апеляційної інстанції необхідних процесуальних документів та письмових пояснень у даній справі для урахування їх під час розгляду апеляційної скарги.

Згідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

КОЛЕГІЯ СУДДІВ ВСТАНОВИЛА

ТОВ Рента-Н зареєстровано як юридична особа 01.02.2018 року та перебуває на обліку в органах ДФС України як платник податків з 02.02.2018 року. Одним із видів економічної діяльності ТОВ Рента-Н згідно до КВЕД є, зокрема, неспеціалізована оптова торгівля (Код КВЕД 46.90).

31.05.2019 року позивач уклав з ТОВ Макси-Пром (код ЄДРПОУ 41851131) договір купівлі-продажу № 31/05-02, відповідно до умов якого продавець (ТОВ Рента-Н ) зобов`язувався передати покупцю (ТОВ Макси-Пром ) належні продавцю продукти харчування, в асортименті та кількості згідно видаткових накладних, а покупець зобов`язувався прийняти товари та оплатити їх вартість на умовах договору.

У червні 2019 року, на виконання умов вищезазначеного договору, позивач поставив ТОВ Макси-Пром продукти харчування, що підтверджується видатковою накладною № 58 від 11.06.2019 року, довіреністю № 20 від 11.06.2019 року та рахунком на оплату № 19 від 11.06.2019 року.

Поставлена ТОВ Макси-Пром продукція попередньо придбана позивачем у ПП Кондитер-опт , що підтверджується договором поставки товарів від 17.04.2019 року № 95-КО-19, видатковою накладною № НККО0088778 від 16.05.2019 року, товарно-транспортною накладною від 16.05.2019 року № РНККО0088778, рахунком на оплату від 16.05.2019 року № НККО0000313, платіжним дорученням № 56 від 16.05.2019 року та податковою накладною від 16.05.2019 року № 1040.

11.06.2019 року позивачем за результатами поставки товарів ТОВ Макс-Пром складено податкову накладну № 43 та направлено її на реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі та раніше за текстом - ЄРПН).

Відповідно до квитанції від 25.06.2019 року вказана податкова накладна прийнята, але її реєстрація зупинена. Як зазначено у квитанції: податкова накладна відповідає вимогам пп. 1.6 п. 1 Критеріїв ризиковості платника податку, але позивачу запропоновано надати пояснення та/або копії документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної.

Позивач направив ГУ ДФС пояснення від 10.07.2019 року № 43-06 щодо підтвердження реальності здійснення господарської операції з ТОВ Макси-Пром із наданням відповідних доказів. Вказані пояснення відповідачем 1 прийнято до розгляду 11.07.2019 року, що підтверджується квитанцією № 2.

Рішенням від 15.07.2019 року № 1222044/41907606 про реєстрацію або відмову в реєстрації податкової накладної /розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних ТОВ Рента-Н відмовлено у реєстрації податкової накладної від 11.06.2019 року № 43 у ЄРПН.

Підстава відмови: ненадання платником податку копій документів, а саме: первинні документи щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складські документи (інвентаризаційні описи), у тому числі рахунки-фактури/інвойси, акти приймання-передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки, накладні, розрахункові документи, банківські виписки з особових рахунків.

Не погоджуючись з вищевказаним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи дану справу в апеляційному провадженні, колегія суддів приходить до наступних висновків.

ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА

Вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п.201.1 ст.201 ПК України дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Пунктом 201.10 ст.201 ПК України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 01 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.

Відповідно до п.2 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого Постановою КМУ від 29.12.2010 року №1246 (надалі - Порядок №1246), податкова накладна - електронний документ, який складається платником податку на додану вартість (далі платник податку) відповідно до вимог Податкового кодексу України (далі Кодекс) в електронній формі у затвердженому в установленому порядку форматі (стандарті) та надсилається для реєстрації.

Відповідно до п.12 Порядку №1246, після надходження податкової накладної та/або розрахунку коригування до ДФС в автоматизованому режимі здійснюється їх розшифрування та проводяться перевірки, у тому числі, наявності підстав для зупинення реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування.

01.01.2018 року набрав чинності Закон України Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році , яким п.201.16 ст.201 ПК України був викладений в новій редакції, за якою реєстрація податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена в порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Так, на виконання вказаної норми Кабінетом Міністрів України була прийнята Постанова №117 від 21.02.2018 року Про затвердження порядків з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладених , якою був затверджений, окрім іншого Порядок зупинення реєстрації податкової накладеної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладених (надалі - Порядок №117).

Відповідно до п.5, п.6 Порядку №117, податкова накладна/розрахунок коригування, які підлягають моніторингу, перевіряються на відповідність критеріям ризиковості платника податку, критеріям ризиковості здійснення операцій та показникам позитивної податкової історії платника податку.

У разі коли за результатами моніторингу платник податку, яким складено податкову накладну/розрахунок коригування, відповідає критеріям ризиковості платника податку, реєстрація таких податкової накладної/розрахунку коригування зупиняється.

Згідно з п.10 Порядку №117 ДФС оприлюднює на своєму офіційному веб-сайті погоджені критерії ризиковості платника податку, критерії ризиковості здійснення операцій, перелік показників, за якими визначається позитивна податкова історія платника податку.

Як вбачається зі змісту квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної, підставою для зупинення є її відповідність вимогам пп.1.6 п.1 Критеріїв ризиковості платника податку. При цьому, якому з семи критеріїв, передбачених пп.1.6 п.1, відповідає подана позивачем податкова накладна, в квитанції не зазначено.

Пунктом 13 Порядку №117 передбачено, що в квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування зазначаються:

1) номер та дата складання податкової накладної/розрахунку коригування;

2) порядковий номер, номенклатура товарів/послуг продавця, код товару згідно з УКТЗЕД/послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг, зазначені у податковій накладній/розрахунку коригування, реєстрація яких зупинена;

3) критерій(ї) ризиковості платника податку та/або критерій(ї) ризиковості здійснення операцій, на підставі якого(их) зупинено реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі, із розрахованим показником за кожним критерієм, якому відповідає платник податку;

4) пропозиція щодо надання платником податку пояснень та копій документів, необхідних для прийняття контролюючим органом рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі.

Відповідно до п.14 Порядку №117 перелік документів, необхідних для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі, включає в себе: договори, зокрема зовнішньоекономічні контракти, з додатками до них; договори, довіреності, акти керівного органу платника податку, якими оформлені повноваження осіб, які одержують продукцію в інтересах платника податку для здійснення операції; первинні документи щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складські документи (інвентаризаційні описи), у тому числі рахунки-фактури/інвойси, акти приймання-передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки, накладні; розрахункові документи та/або банківські виписки з особових рахунків; документи щодо підтвердження відповідності продукції (декларації про відповідність, паспорти якості, сертифікати відповідності), наявність яких передбачена договором та/або законодавством.

Відповідно до п.21 Порядку №117 підставами для прийняття комісіями контролюючих органів рішення про відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування є:

- ненадання платником податку письмових пояснень стосовно підтвердження інформації, зазначеної у податковій накладній/розрахунку коригування, реєстрацію яких зупинено;

- ненадання платником податку копій документів відповідно до підпункту 4 пункту 13 цього Порядку;

- надання платником податку копій документів, які складені з порушенням законодавства.

Відповідно до матеріалів справи, копія квитанції від 25.06.2019 року про зупинення реєстрації податкової накладної від 11.06.2019 року №43 не містить конкретного критерію (одного з пп.1.6 п.1 Критеріїв ризиковості платника податку) та вичерпного переліку документів для підтвердження реальності господарської операції. Натомість позивач надав ГУ ДФС усі наявні в нього первинні документи по операціям із постачання товару.

Можливість надання платником податків вичерпного переліку документів на підтвердження правомірності формування та подання податкової накладної прямо залежить від чіткого визначення фіскальним органом конкретного виду критерію оцінки ступеня ризиків. Вживання податковим органом загального посилання на пункт шостий Критеріїв оцінки, без наведення відповідного підпункту, є неконкретизованим та призводить до необґрунтованого обмеження права платника податків бути повідомленим про необхідність надання документів за вичерпним переліком, відповідно до критерію зупинення реєстрації податкової накладної, а не будь-яких на власний розсуд. Відтак, невиконання податковим органом законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 04.12.2018 року по справі №821/1173/17.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що наданими, як відповідачу, так і до суду, копіями документів підтверджується проведення господарської операції між позивачем та ТОВ Макси-Пром , за результатами якої складена податкова накладна від 11.06.2019 року №43.

У квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної контролюючим органом не визначений конкретний перелік документів, яких, на думку податкового органу, недостає для проведення реєстрації податкової накладної, та не наведено обставини, які стали підставою для віднесення платника податків до ризикових.

При цьому, апеляційний суд зазначає, що вимоги відповідача, зазначені у квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної, не були вичерпними, не були направлені на одержання від платника конкретних матеріалів та на встановлення дійсних показників накладної.

Враховуючи, що контролюючий орган належним чином не дослідив подані позивачем матеріали для підтвердження кількісних і вартісних показників податкової накладної, а висновки в оскаржуваному рішенні не містять належних обґрунтувань неможливості провести реєстрацію податкової накладної, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, з урахуванням правильної оцінки обставин справи та застосуванням норм матеріального права дійшов правильного висновку про наявність підстав для скасування рішення суб`єкта владних повноважень із зобов`язанням вчинити дії на виконання вимог закону, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Щодо вимог про відшкодування витрат, пов`язаних із професійною правничою допомогою, отриманою від адвоката, колегія суддів зазначає наступне.

Положеннями ч. 1 ст. 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав Відповідачем у справі, або якщо Відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частинами 1 та 2 статті 16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (ч. 1 та п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України).

Статтею 134 КАС України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Аналіз вищенаведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що зазначено у рішенні від 23 січня 2014 року у справі East/West Alliance Limited проти України (заява № 19336/04), заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.

При визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.

Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Зазначена позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 вересня 2019 року по справі № 810/2760/17.

Колегія суддів погоджується з висновками суду про те, що наданими до суду документами обґрунтованість та фактичний обсяг витрат на правничу допомогу у конкретній адміністративній справі не підтверджено належними та допустимими доказами, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.

Крім цього, колегія суддів зазначає, що в апеляційній скарзі апелянтом не наведено жодної підстави яка б ставила під сумніви висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для компенсації заявлених позивачем витрат на правову допомогу.

За таких обставин колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 8, 9, 10, 73, 74, 77 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що рішення підлягає скасуванню.

Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 308; 311; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Миколаївській області - залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2019 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Джабурія О.В. Судді Запорожан Д.В. Кравченко К.В.