Рішення

від 16.04.2020 по справі 303/653/20

МУКАЧІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 303/653/20

2/303/719/20

номер рядка стат. звіту - 65

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

16 квітня 2020 року м.Мукачево

МУКАЧІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

в особі: головуючої - судді Курах Л.В.

за участю секретаря судових засідань Хіміч А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м.Мукачево в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Залужанська сільська рада Мукачівського району Закарпатської області про усунення перешкод у здійсненні права користування майном, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, -

ВСТАНОВИВ:

10 лютого 2020 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права власності, шляхом визнання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивач на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, є власницею будинку АДРЕСА_1 , в якій крім позивача та доньки позивача ОСОБА_3 , зареєстрований відповідач ОСОБА_2 , який є сином позивача і з 2015 року не проживає у вказаному домоволодінні. Відповідач не оплачує комунальні послуги, не надає жодної допомоги по обслуговуванню житлового будинку, а його реєстрація перешкоджає позивачу вільно користуватися та розпоряджатися своєю власністю, оскільки позивачу доводиться нести додаткові витрати по сплаті комунальних послуг та позбавляє позивача права на отримання субсидії на комунальні послуги.

Відповідно до ч.2-6 ст. 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, серед іншого, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).

З огляду на предмет позову, зокрема, те що дана справа є малозначною справою і ціна позову не перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, яка підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Обставини справи, що згідно ч. 3 ст. 274 ЦПК України, мають значення для вирішення питання про можливість розгляду справи в порядку спрощеного провадження, також свідчать про наявність підстав для розгляду цієї справи в спрощеному порядку.

Враховуючи викладене, Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 02.03.2020 року, суд вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Копію ухвали про відкриття провадження за правилами спрощеного позовного провадження відповідачу було надіслано 02. 03.2020 року і яку він отримав 14.03.2020 року. Однак, у наданий судом строк та станом на 16.04.2020 року, відповідач своїм правом подання до суду клопотань про розгляд справи з повідомленням сторін та відзиву на позовну заяву не скористався, відзив на позов не подавав, заперечення щодо розгляду справи в спрощеному порядку подано не було, будь-яких клопотань та заяв від відповідача подано до суду не було, відтак у відповідності до ч. 8 ст. 178 та ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши подані по справі доказові матеріали, суд констатує наступне.

Згідно Свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 29.01.2020 року серії НОВ № 490023 виданого приватним нотаріусом Мукачівського районного нотаріального округу Ціцей В.Й., зареєстрованого в реєстрі за № 16 та Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 198120214 від 29.01.2020 року, позивач ОСОБА_1 являється власницею будинку АДРЕСА_1 (а.с.10, 11).

Реєстрація відповідача у будинку підтверджується довідкою виданою Залужанською сільською радою Мукачівського району від 04.02.2020 року № 68 (а.с.12).

Згідно довідки Залужанської сільської ради Мукачівського району від 04.02.2020 року № 69 відповідач ОСОБА_2 не проживає по місцю своєї реєстрації з 2015 року (а.с.13). Даний факт також підтверджується заявами свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (а.с.14, 15).

Приймаючи до уваги вищевказані фактичні обставини справи суд виходить з того, що згідно зі ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом п. 3 частини другої ст. 15 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту порушеного права є припинення дії, яка порушує право.

За загальним правилом, у разі порушення цивільного права чи інтересу, у особи виникає право на застосування конкретного способу захисту, який залежить від виду порушення та від наявності між сторонами зобов`язальних правовідносин. Тобто, особа обирає саме той спосіб захисту, який відповідає характеру порушення її права чи інтересу.

Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

У ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23 лютого 2006 р. № 3477-ІV передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права .

Виходячи з міжнародно-правових зобов`язань держави, положень ст. 8 Конституції та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), яка відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 Конституції ратифікована Законом від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції , дотримання принципу верховенства права є однією з підвалин демократичного суспільства.

Так, у частині першій ст.1 Першого протоколу до Конвенції Захист власності передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права .

З огляду на вказане, право власності кожної фізичної і юридичної особи, неурядової організації й групи приватних осіб, повинне поважитися.

З положеннями частини першої ст.1 Першого протоколу до Конвенції в повній мірі кореспондуються і приписи частин першої та другої ст.321 Цивільного кодексу України, якими, зокрема передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Приписами частини першої ст.316 Цивільного кодексу України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з частиною першою ст.318 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 Цивільного кодексу України).

Частиною другою п. 15 пленуму Верховного Суду України від 01.11.96 №9 Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя при розгляді спорів про право користування жилим приміщенням необхідно брати до уваги, що ст. 33 Конституції гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Це означає, що наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім`ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

Таким чином, гарантуючи захист власності, закон надає власнику законодавчу можливість вимагати усунення будь-яких порушень його прав.

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 Цивільного кодексу України та передбачають правомочності щодо використання житла для власного проживання, проживання членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Обставини по справі на предмет їх відповідності вказаним вище положенням законодавства свідчать про те, що реєстрація відповідача у будинку, за умови документально підтвердженого права власності позивача на даний об`єкт нерухомості, перешкоджає їй вільно володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном. При цьому вказані правомочності є абсолютними, непорушними та гарантованими законом.

Отже, вимога за предметом позову у повній мірі відповідає законодавчо встановленому способу захисту порушеного права (ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України), яке не визнається відповідачем.

Як встановлено по справі, позивач є одноособовою власницею спірного будинку у встановленому законом порядку, тому має право на власний розсуд розпоряджатися своєю власністю згідно з положеннями ст. 318 Цивільного кодексу України, в тому числі і щодо вирішення питань стосовно можливості проживання в ній інших осіб.

Волевиявлення власника майна за предметом позовних вимог спрямоване на усунення перешкод у користуванні власністю, шляхом визнання відповідачки такою, що втратила право користування жилим приміщенням. Такі вимоги слід вважати правомірними, оскільки вони в повній мірі узгоджується з тими правомочностями, які передбачається цивільно-правовим інститутом права приватної власності (ст.ст. 316, 318 Цивільного кодексу України).

Поряд з цим, будь яких фактичних даних, які б свідчили про позбавлення позивача права власності на будинок, чи наявності у відповідача права на користування ним, матеріали справи не містять. У позивача виникають незручності щодо вільного володіння своїм майном через те, що в будинку зареєстрований відповідач.

Право користування житлом, яке перебуває у власності особи, мають члени сім`ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Крім цього, відповідачем не доведено, що між ним та позивачем існує домовленість, чи укладено договір про порядок користування спірним будинком, оскільки суду не надано жодного доказу на підтвердження цього, як і не доведено, що позивач чинить йому перешкоди в користуванні будинком.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року Про судове рішення у цивільній справі під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Суду не надано доказів того, що позивач чинить відповідачу перешкоди в користуванні будинком. Також, суд враховує і норми міжнародного законодавства, які регулюють дану сферу правовідносин.

Правова позиція Європейського суду з прав людини, відповідно до п. 1 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод (далі - Конвенція), гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Це покладає на Україну в особі її державних органів зобов`язання вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21.02.1990 р.). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24.11.1986 р.), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18.02.1999 р.).

Пункт 2 ст. 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених в п. 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у п. 2 ст. 8 Конвенції.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша стаття 321 ЦК України).

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Аналіз положень глави 32 ЦК України свідчить, що сервітут - це право обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов`язане з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна.

Відповідач проживав у спірному житловому приміщенні в якості члена сім`ї власника і набув право користування чужим майном, яке по своїй суті є сервітутом.

Відповідно до частини другої статті 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Відповідач ОСОБА_6 спільним побутом із позивачем не пов`язана, не надала суду доказів того, що вона здійснює користування та утримання житла, тому її право на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна на підставі частини другої статті 406 ЦК України.

Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом України у постанові від 15 травня 2017 року у справі № 734/387/15-ц і Верховним Судом у постанові від 03 квітня 2019 року у справі № 526/3206/17.

Таким чином, враховуючи вище встановлені судом обставини, що свідчать про не проживання ОСОБА_2 у спірному житлі понад установлений законом строк, та беручи до уваги те, що протилежного належними в розумінні ЦПК України доказами відповідачем не доведено, суд прийшов до висновку про необхідність задоволення позову.

Оскільки позивач не ставила вимоги про стягнення на її користь судового збору то такі слід віднести на її рахунок.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 8, 41, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 316, 318, 391, 405 ЦК України, ст.ст. 2, 12, 18, 76-77, 81, 141, 247, 274-279, 263-265, 268, 354-355 ЦПК України, -

УХ В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Залужанська сільська рада Мукачівського району Закарпатської області про усунення перешкод у здійсненні права користування майном, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням - задоволити повністю.

Усунення перешкод ОСОБА_1 у здійсненні права власності, шляхом визнання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .

Судовий збір віднести за рахунок позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_1 , мешканка АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований - АДРЕСА_1 .

Третя особа: Залужанська сільська рада Мукачівського району Закарпатської області, код ЄДРПОУ - 04350458, с.Залужжя, вул.Духновича, 48а, Мукачівського району, Закарпатської області.

Повний текст рішення складено 16.04.2020 року.

Головуюча Курах Л.В .