Рішення

від 16.04.2020 по справі 420/7939/19

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/7939/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вовченко O.A., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у приміщенні суду справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

26 грудня 2019 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, в якому позивач просить суд:

1. Визнати протиправною викладену в листі №9795/0-5446/0/37-19 від 06.09.2019 відмову Головного управління Держгеокадастру у Одеській області у наданні дозволу ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га на території Ананьївського району Одеської області;

2. Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Одеській області надати дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га на території Ананьївського району Одеської області.

Ухвалою від 28 грудня 2019 року судом на підставі положень ч.1 ст.169 КАС України даний адміністративний позов залишено без руху та надано п`ятиденний термін на усунення недоліків позовної заяви з моменту отримання копії ухвали.

24 січня 2020 року ухвалою суду продовжено ОСОБА_1 строк для усунення недоліків позовної заяви та встановлено позивачу 5-денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії ухвали.

06 лютого 2020 року ухвалою суду прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 , відкрито провадження у адміністративній справі та визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог позивачем в адміністративному позові зазначено, що 09.08.2019 позивач звернулася до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства розміром 2,0 гектара на території Ананьївського району Одеської області (за межами населеного пункту). До заяви позивачем було додано графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки. У відповіді №9795/0-5446/0/37-19 від 06.09.2019, посилаючись на доручення Віце-прем`єр-міністра - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України Гройсмана В.Б. від 08.10.2014 №37732/0/1-14 відповідач повідомив про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Відмова відповідача є протиправною, оскільки доручення Віце-прем`єр-міністра - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України Гройсмана В.Б. від 08.10.2014 №37732/0/1-14 є підзаконним нормативно-правовим актом, що приймаються на основі і для виконання законів і не повинні їм суперечити. Ст. 118 Земельного кодексу встановлює вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу і не передбачає такої підставі як невідповідність дорученню Віце-прем`єр-міністра - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України Гройсмана В.Б. від 08.10.2014 №37732/0/1-14.

02 березня 2020 року до суду від відповідача за вх.№9471/20 надійшов відзив на позов (а.с.63-68), у якому відповідач зазначає, що листом від 15.08.2019 № 18-15-0.3-7419/2-19 Головне управління звернулось до Новоолександрівської сільської ради Ананьївського району Одеської області з запитом щодо погодження (не погодження) надання Головним управлінням земельної ділянки позивачу. Станом на час надання відповіді позивачу у Головного управління відсутня інформація щодо позиції Новоолександрівської сільської ради Ананьївського району Одеської області, щодо надання позивачу у власність даної земельної ділянки. Позивачем до клопотання надано викопіювання з кадастрової карти на земельну ділянку площею 13,7755 га кадастровий номер 5120283900:01:002:0274. Вказує, що між Головним управлінням та ОСОБА_2 27.08.2019 укладено договір оренди землі № 115 на земельну ділянку, яку бажає отримати позивач. Відповідно до п. 2 договору в оренду передається земельна ділянка із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 13,7755 га на території Новоолександрівської сільської ради Ананьївського району Одеської області кадастровий номер 5120283900:01:002:0274. Договір укладено строком на 7 років.

Враховуючи викладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

19 березня 2020 року до суду від позивача за вх.№12538/20 надійшла відповідь на відзив (а.с.85-86), у якій позивач зазначає, що у своєму відзиві відповідач зазначає про наявність в нього якихось зауважень до оформлення графічного матеріалу, який додано позивачем до своєї заяви. Однак, у оскаржуваній відмові як на причину відмови, відповідач посилається на інші обставини. Тобто, під час розгляду заяви позивача у відповідача не виникло ніяких зауважень до графічних матеріалів, їх він проаналізував, визначив місцезнаходження земельної ділянку і дійшов висновку, що надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою на зазначену земельну ділянку не можна. Під час розгляду справи в суді зазначає про наявність недоліків в графічних матеріалах, які не дали йому можливості прийняти рішення про надання дозволу. Відповідач помилково стверджує, що у графічних матеріалах окреслено земельну ділянку з кадастровим номером 5120283900:01:002:0274. Це не відповідає дійсності: на графічних матеріалах земельну ділянку з кадастровим номером 5120283900:01:002:0274 зображено у якості орієнтира для визначення місця розташування, а окреслено та вказано площу іншої ділянки.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області із клопотанням від 09.08.2019 року (а.с.7, 60, 70), зареєстрованим відповідачем 12.08.2019 року за вх.№Т-9795/0/36-19, у якому просила надати дозвіл на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки 01.03 Для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га, яка розташована на території: Одеська область, Ананьївський район, Новоолександрівська сільська рада.

До вказаного клопотання ОСОБА_1 надано до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області графічний матеріал із бажаним розташуванням земельної ділянки (а.с.8, 71, 87).

Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області було направлено позивачу лист від 06.09.2019 року №Т-9795/0-5446/0/37-19 Про надання відповіді (а.с.9, 72), у якому зазначено наступне: Розглянувши заяву від 09.08.2019, про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Новоолександрівської сільської ради Ананьївського району Одеської області (за межами населених пунктів), Головне управління Держгеокадастру в Одеській області, інформує.

У відповідності до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Дорученням від 08.10.2014 №37732/0/1-14 Віце-прем`єр-міністра - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України Гройсмана В.Б. передбачено, що під час розгляду клопотань про надання дозволів на розробку документації із землеустрою щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, необхідно враховувати позицію органів місцевого самоврядування за місцем розташування земельної ділянки, щодо можливості надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, на підставі якої зазначені земельні ділянки можуть бути передані у власність або користування.

Станом на теперішній час у Головному управлінні відсутня інформація щодо позиції Новоолександрівської сільської ради Ананьївського району Одеської області, щодо надання Вам у власність даної земельної ділянки.

Враховуючи вищевикладене, Головне управління Держгеокадастру в Одеській області відмовляє у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки .

Позивач, вважаючи, що відповідачем протиправно їй відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, звернулася до суду з даним позовом.

Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Частинами 2,3 ст.22 Земельного кодексу України передбачено, що до земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо). Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Пунктом б ч.1 ст.81 Земельного кодексу України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Згідно п. б ч.1 ст.121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 гектара.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначений ст. 118 Земельного кодексу України.

Відповідно до п. 6, 7, 8 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін. У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186 -1 цього Кодексу.

Таким чином, Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні такого дозволу, який розширеному тлумаченню не підлягає, а саме, невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Суд зазначає, що ст. 118 Земельного кодексу України не передбачено такої підстави відмови у наданні дозволу на розробку землеустрою як відсутність у Головного управління Держгеокадастру області позиції органу місцевого самоврядування щодо надання певній зацікавленій особі такого дозволу.

Таким чином, суд вважає необґрунтованим посилання відповідача на його звернення до Новоолександрівської сільської ради Ананьївського району Одеської області із листом №18-15-0.3-7419/2-19 від 18.08.2019 року (а.с.59, 73) щодо надання інформації про погодження (не погодження) надання Головним управлінням земельної ділянки позивачу та на ненадання відповіді на такий запит.

Згідно з ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15 (далі за текстом - Положення) Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Підпунктом 31 п. 4 Положення № 15 визначено, що Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених ЗК України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи.

Згідно з п. 84 Типової інструкції з діловодства в територіальних органах Держгеокадастру, затвердженої наказом Держгеокадастру від 15.10.2015 № 600, накази видаються як рішення організаційно-розпорядчого характеру. За змістом управлінської дії накази видаються з основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, адміністративно-господарських, кадрових питань.

Пунктом 123 вказаної Інструкції визначено, що службові листи складаються з метою обміну інформацією між установами як: відповіді про виконання завдань, визначених в актах органів державної влади, дорученнях вищих посадових осіб; відповіді на запити, звернення; відповіді на виконання доручень установ вищого рівня; відповіді на запити інших установ; відповіді на звернення громадян; відповіді на запити на інформацію; ініціативні листи; супровідні листи.

Отже, положеннями вказаних нормативно-правових актів визначено, що за результатами розгляду будь-яких основних питань у межах повноважень територіального органу Держгеокадастру цей орган має видавати відповідний наказ. При цьому листи складаються у разі надання відповіді на звернення громадян.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 10.10.2019 року по справі №814/1959/17.

Таким чином, Головне управління Держгеокадастру в Одеській області за результатами розгляду клопотання позивача від 30.07.2019 року повинно було прийняти наказ, а не надавати відповідь у формі листа від 06.09.2019 року №Т-9795/0-5446/0/37-19 Про надання відповіді .

Відсутність належним чином оформленого наказу Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки після спливу встановленого законом місячного строку розгляду клопотання особи, не зважаючи на надсилання заявнику листа про розгляд клопотання, свідчить про те, що орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити за законом. Отже, має місце протиправна бездіяльність.

У спірних правовідносинах відповідач не розглянув клопотання позивача у встановленому порядку.

Отже, відповідачем при розгляді клопотання позивача не надана його оцінка на предмет відповідності вимогам ст.118 Земельного кодексу України, тому вказане клопотання підлягає розгляду повноважним органом на відповідність вимогам закону.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 15.08.2018 року у справі №820/2605/17, безпідставним є посилання в обґрунтування касаційної скарги на те, що зобов`язавши відповідача повторно розглянути клопотання позивача суд вийшов за межі позовних вимог та втрутився у його дискреційні повноваження, а також те, що вказане клопотання відповідачем розглянуто та надано письмову відповідь, у зв`язку з чим підстави повторного розгляду клопотання відсутні, оскільки відповідачем передбаченого законодавством рішення за результатами клопотання позивача прийнято не було .

За таких обставин, враховуючи те, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо розгляду клопотання ОСОБА_1 , для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача суд вважає за доцільне первісну позовну вимогу позивача про визнання протиправною відмову відповідача задовольнити шляхом визнання протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Одеській області щодо не прийняття рішення (наказу) за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 від 30.07.2019 року.

При цьому, щодо вимоги позивача про зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Одеській області надати дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га на території Ананьївського району Одеської області, суд зазначає наступне.

Зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 року під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами:

1) за допомогою оціночних понять, наприклад: за наявності поважних причин орган вправі надати … , у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити… , рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам… тощо;

2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав;

3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів;

4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова може .

У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

Зобов`язання позивача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи. Дійсно, у випадку невиконання обов`язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов`язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов`язання прийняти рішення.

Однак, як і будь-який інших спосіб захисту, зобов`язання відповідача прийняти рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.

Враховуючи те, що відповідачем не було розглянуто клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою суд зазначає, що прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача видати дозвіл на розробку проекту землеустрою, без перевірки наявності чи відсутності усіх названих підстав для відмови у видачі дозволу, може бути необґрунтованим та призвести до видачі такого дозволу з порушенням закону.

За таких обставин, суд вважає за доцільне відмовити у вимозі позивача щодо зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Одеській області надати дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га на території Ананьївського району Одеської області та, з урахуванням вимоги ч.2 ст.9 КАС України вийти за межі позовних вимог шляхом зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Одеській області розглянути клопотання ОСОБА_1 від 09.08.2019 року (вхідний №Т-9795/0/36-19 від 12.08.2019 року) із урахуванням висновків суду.

При цьому, з вищевикладених обставин суд не надає правової оцінки посиланню відповідача на укладання договору оренди земельної ділянки 5120283900:01:002:0274.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене у сукупності, суд вважає за доцільне позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи вбачається, що, позивачем за подачу даного адміністративного позову сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн. згідно квитанцій №0.0.1583972191.1 від 16 січня 2020 року (а.с.30) та №0.0.1599905302.1 від 30.01.2020 року (а.с.42).

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про стягнення з Головного управління Держгеокадастру у Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Одеській області на користь ОСОБА_1 судового збору у розмірі 768,40 грн., сплаченого згідно квитанцій №0.0.1583972191.1 від 16 січня 2020 року та №0.0.1599905302.1 від 30.01.2020 року.

Також, позивач у позовній заяві та у відповіді на відзив просить суд про розподіл витрат на професійну правничу допомогу.

Так, у відповідності до висновків Верховного Суду, які викладені у постанові від 15 травня 2018 року у справі № 821/1594/17, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з того, що компенсація таких витрат здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України, яка не обмежує розмір таких витрат.

За змістом статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Цей висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16.

Судом встановлено, що 17 грудня 2019 року адвокатом Петиченко Іллею Вікторовичем та Трет`як Людмилою Олександрівною (клієнт) укладено договір про надання правової допомоги №17/12, за умов якого клієнт доручає адвокату а адвокат приймає на себе зобов`язання надавати правову допомогу у справі за позовом клієнта до Головного управління Держгеокадастру у Одеській області (п.1.1).

На підтвердження наявності витрат на правничу допомогу з боку позивача разом із позовною заявою та заявою про розподіл судових витрат по справі, надано до суду:

- копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №5207 (а.с.11);

- квитанцію №0.0.1559197992.1 від 19.12.2019 року про перерахування ОСОБА_1 адвокату ОСОБА_3 . 3000,00 грн. оплати правової допомоги (а.с.5);

- рахунок №1 від 19.12.2019 року на суму 3000,00 грн. (а.с.88);

- детальний опис наданих адвокатом послуг та здійснених позивачем витрат (а.с.89), згідно якого: надання консультації (1 год.) - 750,00 грн., складання та направлення позовної заяви у справі №420/7939/19 (3 год.) - 2250,00 грн., складання відповіді на відзив у справі №420/7939/19 (2 год.) - 1500,00 грн.

При цьому, відповідач у відзиві на позов просить суд відмовити у розподілі витрат на правничу допомогу.

Дослідивши вищезазначені докази, суд приходить до висновку про часткову обґрунтованість розміру витрат на професійну правничу допомогу, сплачених позивачем адвокату Петиченко І.В.

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23 лютого 2006 року №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі East/West Alliance Limited проти України Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 Рішення у цієї справи суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55).

Суд, враховуючи те, що предмет спору в даній справі не є складним, містить один епізод спірних правовідносин та не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, справа не містить великої кількості доказів та значного обсягу складених процесуальних документів, приймаючи до уваги часткове задоволення позову, враховуючи те, що направлення позовної заяви не є видом правничої допомоги, суд доходить висновку про обґрунтованість витрат позивача на професійну правничу допомогу в сумі 2625,00 грн.

Відповідно до ч.1 ст.243 КАС України суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду.

Згідно ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч.4 та ч.5 ст.120 КАС України останнім днем строку, який закінчується вказівкою на певний день, вважається цей день. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Враховуючи, що провадження у справі відкрито 06 лютого 2020 року, строки розгляду даної справи, визначені ст.258 КАС України, враховуючи перебування судді з 01.04.2020 року по 15.04.2020 року (включно) у відпустці, в силу положень ст.120 КАС України, рішення суду складено суддею 16.04.2020 року (перший робочий день).

Керуючись ст.ст. 7, 9, 241- 246, 250, 255, 295, 371 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Одеській області щодо не прийняття рішення (наказу) за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 від 09.08.2019 року (вхідний №Т-9795/0/36-19 від 12.08.2019 року).

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Одеській області розглянути клопотання ОСОБА_1 від 09.08.2019 року (вхідний №Т-9795/0/36-19 від 12.08.2019 року) із урахуванням висновків суду.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Одеській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 768,40 грн., сплачений згідно квитанцій №0.0.1583972191.1 від 16 січня 2020 року та №0.0.1599905302.1 від 30.01.2020 року та 2625,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Одеський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ).

Відповідач - Головне управління Держгеокадастру в Одеській області (вул.Канатна, 83, м.Одеса, 65107, код ЄДРПОУ 39765871).

Суддя О.А. Вовченко

.