Рішення

від 15.04.2020 по справі 620/486/20

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 квітня 2020 року Чернігів Справа № 620/486/20

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скалозуба Ю.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доЧернігівського управління Головного управління державної податкової служби у Чернігівській області провизнання протиправною та скасування вимоги, скасування постанови, У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі також - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Чернігівського управління Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області (надалі також - Чернігівське управління ГУ ДПС у Чернігівській області, відповідач) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 16.05.2019 № Ф-11968-17-У.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначає, що він був зареєстрований як фізична особа-підприємець з 09.09.1999 та перебував на обліку як платник податків у відповідача. Однак в жовтні 2005 року він здійснив процедуру припинення діяльності як фізичної особи-підприємця, при цьому ним була дотримана передбачена законом процедура. Всі необхідні документи ним були подані та протягом 14 років держава не пред`являла до нього жодних претензій. Окрім того, з 17.04.2002 і до теперішнього часу позивач перебуває у трудових відносинах з ДПТНЗ ЧВПУ , а роботодавець сплачує єдиний соціальний внесок. Враховуючи вказане, позивач вважає, що вимога про сплату боргу (недоїмки) є протиправною та підлягає скасуванню.

ГУ ДФС у Чернігівській області у встановлений судом строк направило на адресу суду відзив на позов, в якому зазначило, що з позовними вимогами не погоджується, в їх задоволенні просить відмовити в повному обсязі та зазначає, що позивач з був фізичною особою - підприємцем і державну реєстрацію припинення позивача проведено лише 27.01.2020 згідно із рішенням про припинення №20640050002033370. Таким чином, в розумінні Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до 27.01.2020 позивач був платником єдиного соціального внеску як фізична особа-підприємець. Не здійснення підприємницької діяльності не є її припиненням та, відповідно, вказане не скасовує обов`язку щодо сплати єдиного соціального внеску.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 10.02.2020 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою суду від 17.02.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративний справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи та проведення судового засідання.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 09.09.1999 зареєстрований як фізична особа-підприємець, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 15-16).

Відповідно до листа Чернігівського управління Головного управління ДПС у Чернігівській області від 29.01.2020 № 518/ФОП/25-01-53-11-08 позивач перебував на на податковому обліку в Чернігівській ДПІ Чернігівського управління ГУ ДПС у Чернігівській області як фізична особа-підприємець з 09.09.1999 по 12.10.2005 (а.с. 8).

Чернігівським управлінням ГУ ДФС у Чернігівській області 16.05.2019 сформовано вимогу №Ф-11968-17 про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) в сумі 21030,90грн (а.с. 11).

Зазначену вимогу про сплату боргу позивач не отримав, про її існування дізнався отримавши 24.01.2020 лист від Деснянського відділу державної виконавчої служби міста Чернігів Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області із постановою про звернення стягнення на заробітну плату від 22.01.2020, винесену у виконавчому провадженні № 60486552, копія якої наявна в матеріалах справи (а.с. 10).

Вважаючи вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 16.05.2019 №Ф-11968-17 протиправною, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Надаючи нормативно-правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (надалі також Закон № 2464-VІ) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці , та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявної реєстрації фізичної особи-підприємця, при тому, що вказану підприємницьку діяльність особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можливо зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

За таких обставин, фізична особа-підприємець зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 05.12.2019 у справі № 260/358/19 та у постанові від 27 листопада 2019 року у справі №160/3114/19.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 17.04.2002 та по теперішній час працює в Державному професійно-технічному навчальному закладі Чернігівське вище професійне училище на посаді майстра виробничого навчання, єдиний соціальний внесок, податок на доходи фізичних осіб та військовий збір нараховуються та утримуються 100%, що підтверджується довідкою № 123 від 27.01.2020 (а.с. 12).

Доказів отримання позивачем у спірний період доходів від провадження підприємницької діяльності судом не встановлено. ГУ ДФС у відзиві на позов про наявність таких доходів не зазначало, у зв`язку з чим відповідно до частини першої статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) обставини відсутності у позивача протягом 2017 - 2019 років доходу від провадження підприємницької діяльності окремо від доходів, отриманих від Державного професійно-технічного навчального закладу Чернігівське вище професійне училище , не підлягають доказуванню.

За цих обставин, суд дійшов висновку, що реєстрація ОСОБА_1 фізичною особою-підприємцем не є доказом здійснення підприємницької діяльності та отримання від такої діяльності доходу.

Не змінює вищенаведеного і факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога (2017-2019 роки), нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що має право провадити підприємницьку діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи Серков проти України (заява №39766/05), Щокін проти України (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.

Судом також враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ч. 1 ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази в їх сукупності та надавши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов висновку, що відповідач, який є суб`єктом владних повноважень, не довів правомірності винесення оскаржуваної вимоги, а як наслідок позовні вимоги ОСОБА_1 необхідно задовольнити в повному обсязі.

Враховуючи, що Чернігівське управління Головного управління ДПС у Чернігівській області є структурним підрозділом Головного управління ДПС у Чернігівській області, то відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати стягуються за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Чернігівській області.

Керуючись ст. 139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Чернігівського управління Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області про сплату боргу (недоїмки) від 16.05.2019 № Ф-11968-17.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області (код ЄДРПОУ 43143966) на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 840 (вісімсот сорок) грн 80 коп.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідач: Чернігівське управління Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області, вул. Кирпоноса, 28, м. Чернігів, 14000 код ЄДРПОУ 43192484.

Дата складення повного рішення суду - 15.04.2020.

Суддя Ю. О. Скалозуб