Рішення

від 07.04.2020 по справі 914/2617/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.04.2020 справа № 914/2617/19

Господарський суд Львівської області у складі

Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участю секретаря судового засідання Полюхович Х.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Термопласт Плюс» , Львівська область, Дрогобицький район, с.Меденичі;

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперія Вікон» , Львівська область, Жовківський район, смт.Куликів;

про: стягнення заборгованості;

ціна позову: 1093758,68грн.

Представники:

Позивача: Шулак В.В. - представник (довіреність від 08.07.2019р. №0807-19);

Відповідача: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

13.12.2019р. на розгляд до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Термопласт Плюс» від 09.12.2019р. вих. №216 (вх. №2640) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Термопласт Плюс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперія Вікон» про стягнення заборгованості; ціна позову: 793758,68грн.

Підставами позовних вимог Позивач зазначає неналежне виконання Відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань за Договором поставки від 02.01.2019р. №0201/19.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 17.12.2019р. у даній справі судом постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 14.01.2020р.

З підстав тимчасової непрацездатності головуючого судді Фартушка Т.Б. судове засідання 14.01.2020р. не відбулось.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 28.01.2020р. у даній справі судом постановлено підготовче судове засідання призначити на 11.02.2020р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 11.02.2020р. у даній справі судом постановлено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Термопласт Плюс» від 08.01.2020р. вх. №30/20 про збільшення розміру позовних вимог прийняти; подальший розгляд справи здійснювати з врахуванням заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Термопласт Плюс» від 08.01.2020р. вх. №30/20 про збільшення розміру позовних вимог; продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів; підготовче засідання відкласти на 03.03.2020р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області у даній справі від 03.03.2020р. судом постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті; судове засідання з розгляду спору по суті призначити на 17.03.2020р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 17.03.2020р. у даній справі суд постановив відкласти судове засідання з розгляду спору по суті на 07.04.2020р.

Відповідно до ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу «Акорд» .

Процесуальні права та обов`язки Учасників справи, відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України, як підтвердив представник Позивача в судовому засіданні, йому відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання від Учасників справи про роз`яснення прав та обов`язків до суду не надходили.

Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.

Представник Позивача в судове засідання з`явився, в судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору з обґрунтуванням підстав до задоволення позову, надав оригінали документів, належним чином завірені копії яких долучено до поданих до суду заяв для огляду судом, зазначив про неможливість врегулювання спору між сторонами у добровільному порядку та подання всіх наявних у Позивача доказів в обґрунтування обставин, на які посилається, як на підставу своїх позовних вимог.

23.03.2020р. від Позивача за вх. №13410/20 на адресу суду надійшло Клопотання від 17.03.2020р. б/н, у якому просить суд долучити до матеріалів справи копію акту звірки розрахунків за період з 01.01.2019р. по 01.11.2019р., видаткових накладних від 02.10.2019р. №3390 та від 01.11.2019р. №3454, а також товарно-транспортних накладних від 02.10.2019р. №ВН-3390 та від 01.11.2019р. №ВН-3454. Вказане клопотання оглянуто судом та долучено до матеріалів справи.

Представник Відповідача в судове засідання не з`явився, причин неявки суду не повідомив, явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнавалась судом обов`язковою.

При цьому суд зазначає, що до Господарського суду Львівської області 10.01.2020р. за вх.№827/20 від Відповідача надійшло пояснення про неможливість взяти участь у судовому засіданні 14.01.2020р. у зв`язку з відбуттям керівника підприємства у відрядження. З підстав тимчасової непрацездатності головуючого судді Фартушка Т.Б. судове засідання 14.01.2020р. не відбулось, про що зазначено в ухвалі суду від 28.01.2020р.

В подальшому жодних клопотань чи заяв від Відповідача у даній справ не надходило. Правом на подання відзиву Відповідач не скористався.

Ухвала суду у даній справі від 03.03.2020р. про закритття підготовчого провадження та призначення справу до судового розгляду по суті Відповідачем отримана 12.03.2020р., підтвердженням чого є повідомлення про вручення поштового відправлення за поштовим ідентифікатором 7901413084620.

Позиція Позивача:

Позивач, з урахуванням поданої заяви про збільшення розміру позовних вимог (вх. №30/20 від 08.01.2020р.), просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 1093758,68грн. суми основного боргу з оплати поставленого Позивачем та прийнятого Відповідачем Товару за Договором поставки від 02.01.2019р. №0201/19.

Позиція Відповідача:

Відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.9 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання Відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу по суті без участі представника Відповідача.

Спір розглядається з врахуванням заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Термопласт Плюс про збільшення розміру позовних вимог (вх. №30/20 від 08.01.2020р.)

За результатами дослідження наданих Позивачем доказів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення повністю з огляду на наступне.

02.01.2019р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Термопласт Плюс (надалі - Позивач, Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Імперія вікон (надалі - Відповідач, Покупець) укладено Договір поставки №0201/19 (далі - Договір), за умовами якого (п.1.1. Договору) Постачальник зобов`язувався поставити і передати у власність Покупцю, а Покупець - прийняти й оплатити товар, у повному розмірі на умовах та в порядку, визначених Договором.

Відповідно до п.1.2. Договору Постачальник зобов`язувався поставляти товар окремими партіями в кількості і асортименті, визначених у Заявках Замовлення (далі - Специфікаціях) Покупця, що є невід`ємними частинами Договору.

Поставка товарів здійснюється Постачальником протягом строку дії Договору відповідно до підписаної Сторонами Специфікації. Замовлення може проводитись шляхом листування, телеграмою, через телефонний або факсимільний зв`язок, по електронній пошті або надаватись через представника Постачальника (п.4.1. Договору).

Згідно пункту 5.1. Договору Покупець оплачує поставлені товари за цінами, передбаченими у рахунках, на умовах Договору в порядку і формах, які не суперечать чинному законодавству України.

Відповідно до п.5.2. Договору розрахунки за поставку товару здійснюються Покупцем на таких умовах: відтермінування платежу строком до 31.12.2019р., при цьому максимальна сума заборгованості не може перевищувати 300000грн.

Пунктами 5.5. та 5.6. Договору Сторонами погоджено, що Розрахунок здійснюється в безготівковій формі в національній грошовій одиниці України. Днем здійснення платежу вважається день, в який сума, що підлягає сплаті, поступає на розрахунковий рахунок Постачальника.

Згідно пункту 6.1. Договору Постачальник, серед іншого, зобов`язувався постачати Покупцю товари відповідно до узгоджених та підписаних Специфікацій; постачати товар у відповідній упаковці, що виключає пакування та/або знищення його на період поставки до прийняття товару Покупцем.

Покупець, серед іншого, зобов`язувався прийняти та оплатити поставлені товари відповідно до вимог Договору (п.п. 6.3. Договору).

Відповідно до п.8.1. Договору Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2019р.

Пунктом 8.2. Договору Сторонами встановлено, що в разі, якщо за тридцять днів до закінчення строку дії Договору жодна Сторона не виявить бажання розірвати його, то дія Договору автоматично продовжується на один рік на тих же умовах.

Закінчення строку дії даного Договору не звільняє Сторони від виконання своїх обов`язків (п.8.3. Договору).

Вказаний Договір підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб - Сторін Договору.

В обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач зазначає, що в період з 29.01.2019р. по 01.11.2019р. на підставі Видаткових накладних від 29.01.2019р. №2901111 на суму 240064грн., від 04.02.2019р. №1466 на суму 205278,72грн., від 04.02.2019р. №1467 на суму 256616,05грн., від 22.02.2019р. №1512 на суму 211650грн., від 26.02.2019р. №260201 на суму 215901,01грн., від 04.03.2019р. №1497 на суму 211703грн., від 05.03.2019р. №1511 на суму 217790грн., від 12.04.2019р. №1658 на суму 244270,71грн., від 17.05.2019р. №2038 на суму 19562,80грн., від 02.10.2019р. №3390 на суму 150000грн. та від 01.11.2019р. №3454 на суму 405231,36грн., а також Товарно-транспортних накладних від 29.01.2019р. №ВН-290111, від 04.02.2019р. №ВН-1466, від 04.02.2019р. № ВН-1467, від 22.02.2019р. № ВН-1512, від 26.02.2019р. № ВН-260201, від 04.03.2019р. № ВН-1497, від 05.03.2019р. № ВН-1511, від 12.04.2019р. № ВН-1658, від 17.05.2019р. № ВН-2038, від 02.10.2019р. № ВН-3390 та від 01.11.2019р. № ВН-3454 поставив та передав Відповідачу у власність Товар за Договором на загальну суму 2378067,65грн.

Відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань з оплати поставленого Позивачем та прийнятого Відповідачем Товару за Договором належним чином не виконано сплачено на користь Позивача 1284308,97грн., що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями Платіжних доручень від 11.01.2019р. №1 на суму 150000грн., від 23.01.2019р. №59 на суму 90064грн., від 23.01.2019р. №60 на суму 160000грн., від 29.01.2019р. №37 на суму 200000грн., від 13.02.2019р. №57 на суму 300000грн., від 15.02.2019р. №61 на суму 100000грн., від 19.02.2019р. №72 на суму 150000грн., від 25.02.2019р. №88 на суму 90000грн., від 04.03.2019р. №105 на суму 130000грн., від 15.03.2019р. №130 на суму 100000грн., від 08.04.2019р. №174 на суму 200000грн., від 15.04.2019р. №181 на суму 100000грн., від 16.04.2019р. №187 на суму 100000грн., від 24.04.2019р. №208 на суму 12343грн., від 26.04.2019р. №222 на суму 100000грн., від 07.05.2019р. №50000грн.

Внаслідок порушення Відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань з оплати поставленого Позивачем та прийнятого Відповідачем Товару за Договором утворився борг в розмірі 1093758,68грн., що підтверджується Актом звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2019р. по 01.11.2019р.

Належні, допустимі, достатні та достовірні докази повного чи часткового погашення вказаної суми боргу в матеріалах справи відсутні, станом на час розгляду спору по суті Учасниками справи не заявлені та не подані.

При цьому суд звертає увагу на наявність в Відповідача від`ємного сальдо перед Позивачем в розмірі 748098,03грн. станом на 01.01.2019р., що підтверджується Актом звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2019р. по 01.11.2019р.

Вказаний Акт підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб - Сторін Договору.

В судовому засіданні представник Позивача пояснив, що частина оплат Відповідача була зарахована Позивачем в рахунок погашення заборгованості минулих періодів, проте Відповідач, підписавши Акт звіряння розрахунків, погодився із таким порядком зарахування сплачених на користь Позивача коштів та існування боргу за Договором саме в розмірі 1093758,68грн.

З підстав наведеного Позивач, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог (вх. №30/20 від 08.01.2020р.), просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 1093758,68грн. суми основного боргу з оплати поставленого Позивачем та прийнятого Відповідачем Товару за Договором.

У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до вимог ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У відповідності до вимог ч.1 ст.510 Цивільного кодексу України, сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ч.1 ст.693 ЦК України у випадку, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Згідно із ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Приписами ч.2 ст.180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно ч.7 ст.180 ГК України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у пункті 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань , що за відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Приписами ч.2 вказаної статті визначено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

При цьому суд зазначає, що підписання Відповідачем видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні і які відповідають вимогам, зокрема ст.9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами ч. 1 ст. 692 ЦК України. (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012).

Суд також звертає увагу на те, що, відповідно до вимог чинного законодавства, акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій, і сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо.

Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.04.2018р. у справі №905/1198/17, від 05.03.2019р. у справі №910/1389/18 та від 04.12.2019р. №916/1727/17.

З врахуванням встановлених судом обставин позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 1093758,68грн. суми основного боргу з оплати поставленого за Договором Товару є підставними та обґрунтованим, підлягають до задоволення у повному обсязі.

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України» за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що матеріалами справи підтверджено факт порушення Відповідачем порядку і строку виконання зобов`язання щодо оплати поставленого Позивачем та прийнятого Відповідачем Товару за Договором, перевіривши розрахунок суми позову, суд дійшов висновків про те, що позов слід задоволити повністю, стягнути з Відповідача на користь Позивача 1093758,68грн. суми основного боргу.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України Про судовий збір судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до пп.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України Про судовий збір за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Приписами статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2019 рік встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2019 року для працездатних осіб в розмірі 1921 гривня.

Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач очікує понести у зв`язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 11906,38грн. у вигляді сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору.

Як доказ сплати судового збору Позивач при поданні позовної заяви до суду подав Платіжне доручення від 10.12.2019р. №1337 про сплату за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 11906,38грн. Оригінал вказаного Платіжного доручення є додатком №1 до позовної заяви.

Також, Позивачем за подання до господарського суду заяви від 08.01.2020р. вх. №30/20 про збільшення розміру позовних вимог згідно Платіжного доручення від 03.01.2020р. сплачено 4500грн. судового збору.

При цьому, судом встановлено, що ціна позову, з урахуванням заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Термопласт Плюс від 08.01.2020р. вх. №30/20 складає 1093758,68грн., а сума судового збору, належного до сплати за подання такої позовної заяви до господарського суду становить 16406,38грн.

Окрім того, суд зазначає що Відповідач наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористався.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З підстав наведеного, а також доведення Позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу І ГПК України розміру сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 16406,38грн., недоведення Відповідачем розміру понесених судових витрат у справі, суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі, а саме сплачений Позивачем за подання позовної заяви до господарського суду судовий збір в розмірі 16406,38грн. слід покласти на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Відповідача на користь Позивача 16406,38грн. судового збору.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 42, п. 1, 3 ч. 1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76,-79, 80, 81, 86, 123, 126, 129, 165, 205, 216, 222, 231, 235, 236, 238, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 179, 193 Господарського кодексу України, ст.ст.3, 6, 11, 15, 16, 509, 526, 527, 530, 610-612, 627, 629, 632, 655, 691, 692, 693, 712 Цивільного кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Імперія вікон (80362, Львівська область, Жовківський район, смт.Куликів, вул.Львівська, буд.2; ідентифікаційний код: 34838309) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Термопласт Плюс (82160, Львівська область, Дрогобицький район, смт.Меденичі, вул.Дрогобицька, буд.11; ідентифікаційний код: 35217535) 1093758,68грн. суми основного боргу 16406,38грн. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.

5. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою І розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 16.04.2020р.

Головуючий суддя Фартушок Т. Б.