Постанова

від 08.04.2020 по справі 495/9449/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

08 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 495/9449/16-ц

провадження № 61-13976св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,

Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - заступник прокурора Одеської області в інтересах держави

в особі Одеської обласної державної адміністрації,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи: ОСОБА_2 , відділ Держгеокадастру

у Білгород-Дністровському районі Одеської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 23 жовтня

2017 року у складі судді Шевчук Ю. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 19 червня 2019 року у складі колегії суддів: Дрішлюка А. І.,

Черевка П. М., Драгомерецького М. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року заступник прокурора Одеської областів інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , відділ Держгеокадастру у Білгород-Дністровському районі Одеської області, про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позовна заява мотивована тим, що постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2010 року у справі № 2а-7932/08/1570 зобов`язано відділ Держкомзему в Білгород-Дністровському районі Одеської області, Державне підприємство Центр земельного кадастру при Державному комітеті України по земельним ресурсам в Одеській області видати особам, вказаним у додатку до розпорядження голови Білгород-Дністровської районної державної адміністрації Одеської області

від 27 лютого 2008 року № 566-А-2008, державні акти на право приватної власності на земельні ділянки для індивідуального дачного будівництва, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

На підставі вказаної постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2010 року ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 242982 від 27 грудня

2010 року, на підставі якого у власність останнього передано земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 5120887700:05:001:0070, цільове призначення - для індивідуального дачного будівництва, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (за межами населеного пункту).

30 грудня 2013 року ОСОБА_2 відчужив вказану земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу на користь ОСОБА_1

Заступник прокурора Одеської області вважав, що відповідно до

статей 116, 122 ЗК України єдиним власником земельних ділянок, які передано для індивідуального дачного будівництва, є Одеська обласна державна адміністрація як орган, уповноважений виконувати функції

з розпорядження землею вказаної категорії, яка жодних рішень щодо передачі земель не приймала.

Ураховуючи зазначене, заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації просив суд витребувати з володіння ОСОБА_1 на користь Одеської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 0,1000 га, цільове призначення земельної ділянки - для індивідуального дачного будівництва, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (за межами населеного пункту) , кадастровий номер земельної ділянки 5120887700:05:001:0070, вартістю 60 040,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області

від 23 жовтня 2017 року у задоволенні позовних вимог заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що Одеська обласна державна адміністрація не була власником спірної земельної ділянки та не розпоряджалась нею, а тому позовні вимоги заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної адміністрації необґрунтовані.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 19 червня 2019 року апеляційну скаргу заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської державної обласної адміністрації залишено без задоволення.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області

від 23 жовтня 2017 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог заступника прокурора Одеської області, з огляду на недоведеність перебування спірної земельної ділянки у власності Одеської обласної державної адміністрації. Крім того, рішення адміністративного суду, на підставі яких було зобов`язано видати державний акт на спірну земельну ділянку, не скасовані у порядку, передбаченому законом, та

є чинними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2019 року до Верховного Суду, заступник прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій

не враховано висновки Верховного Суду України, викладених у постанові від 24 квітня 2013 року у справі № 6-14цс13, згідно із якими правовою підставою набуття права власності на землю згідно зі статтею 116 ЗК України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий без визначеної законом підстави з порушенням вимог статей 116, 118 ЗК України.

Посилався на те, що у постанові Верховного Суду України від 23 жовтня 2013 року у справі № 6-83цс13 зазначено, що державний акт на право приватної власності на землю видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади, тому вирішення питання про правомірність видачі державного акта безпосередньо залежить від законності рішення, на підставі якого такий акт видано,

і дотримання вимог, передбачених земельним законодавством, зокрема статей 116, 118 ЗК України.

Спірна земельна ділянка вибула із державної власності на підставі постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2010 року та ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду

від 09 вересня 2010 року у справі № 2а-7932/08/1570, без відповідного рішення органу державної влади в особі Одеської обласної державної адміністрації та без дотримання процедури, передбаченої статтею 118 ЗК України. Саме на підставі вказаних судових рішень видано державний акт на право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 , а тому вважає, що вказана земельна ділянка вибула із державної власності без відповідного волевиявлення держави в особі Одеської обласної державної адміністрації.

На час видачі державного акта на право власності на земельну ділянку належним органом, що виконував функції з розпорядження землями державної власності та передачі їх для індивідуального дачного будівництва, була Одеська обласна державна адміністрація, оскільки законодавством визначено, що повноваження районних державних адміністрацій поширювалися виключно на випадки передачі земель

у власність або користування для сільськогосподарського використання, ведення водного господарства, будівництва об`єктів, пов`язаних

з обслуговуванням жителів територіальної громади району.

Зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій також не враховано правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України

від 11 лютого 2015 року у справі № 6-1цс15.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи не подали.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою судді Верховного Суду від 01 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У серпні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 березня 2019 року вказану справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з державним актом на право власності серії ЯЛ № 242985, виданим на підставі постанови Одеського апеляційного адміністративного суду

від 29 квітня 2010 року (справа № 2а-7932/08/1570) та ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2010 року,

ОСОБА_2 належала земельна ділянка площею 0,1000 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (за межами населеного пункту) (а.с. 10 т. 1).

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 02 листопада 2016 року ОСОБА_2 30 грудня 2013 року відчужив ОСОБА_1 вказану земельну ділянку за договором купівлі-продажу № 1733 (а.с. 11-12 т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків

не спростовують.

Предметом позову заступника прокурора Одеської області, який діє

в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації,

є витребування з володіння ОСОБА_1 на користь Одеської обласної державної адміністрації спірної земельної ділянки в порядку статті 388 ЦК України.

Згідно зі статтею 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Частиною другою статті 78 ЗК України та статтею 373 ЦК України передбачено, що право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності

є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Частиною першої статті 153 ЗК України зазначено, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Відповідно до вимоги статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає

із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі статтею 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно

у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно

у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Можливість витребування майна, придбаного за відплатним договором,

із чужого незаконного володіння закон ставить у залежність насамперед від того, володілець майна є добросовісним чи недобросовісним його набувачем.

Якщо майно відчужено за відплатним договором, то відповідно до частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати це майно від добросовісного набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею (було загублене, викрадене, вибуло з їхнього володіння іншим шляхом).

До спірних правовідносин про витребування земельних ділянок із володіння набувачів та повернення їх у власність держави підлягає застосуванню стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод (далі - Конвенція) , відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства

і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Перший протокол до Конвенції ратифікований Законом України 17 липня 1997 року № 475/97-ВР й із огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду

з прав людини застосовується українськими судами як джерело права

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення ЄСПЛ у справах Спорронґ

і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 07 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Трегубенко проти України від 02 листопада 2004 року та інші) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію

не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди

в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду . Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності

у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип пропорційності передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством

і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар .

Згідно зі статтею 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України та є обов`язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Статтею 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, установивши, що є рішення суду, яке набрало законної сили та на підставі якого ОСОБА_2 набув право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га з цільовим призначенням - для індивідуального дачного будівництва, яке прокурором оскаржено не було, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. Отже, ОСОБА_1 придбав спірну земельну ділянку у особи, яка мала право її відчужувати, а тому відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 388 ЦК України.

Позбавлення відповідача власності, набутого за договором купівлі-продажу, укладеного із особою, якій на підставі судового рішення було видано державний акт на спірну земельну ділянку, є втручанням держави у право власника на мирне володіння його майном.

ОСОБА_1 як заінтересована особа при придбанні спірного майна не знав і не міг знати про те, що законність набуття ним у власність спірної земельної ділянки, з огляду на рішення суду, яке відповідно до статті 124 Конституції України є обов`язковим до виконання на всій території України, буде піддаватися сумніву.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду

від 27 листопада 2019 року у справі № 495/9786/16 (провадження

№ 61-27034св18).

Посилання в касаційній скарзі на те, що спірна земельна ділянка, якою уповноважена розпоряджатися Одеська обласна державна адміністрація, незаконно вибула з державної власності, є безпідставними, оскільки судами встановлено, а також підтверджується матеріалами справи, що постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2010 року

не скасована, а тому посилання прокурора на те, що таке рішення суду

є незаконним суперечить, нормам ЦПК України.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації залишити без задоволення.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області

від 23 жовтня 2017 року та постанову Одеського апеляційного суду

від 19 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк