Рішення

від 17.04.2020 по справі 375/101/20

РОКИТНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 375/101/20

Провадження № 2/375/123/20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.04.2020 Рокитнянський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді - Литвина О.В.,

при секретарі - Юрченко Л.В.,

розглянувши у приміщенні суду в смт Рокитне в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Запрудянської сільської ради Рокитнянського району Київської області, сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Запрудянське"

про визнання права на земельну частку (пай),

В С Т А Н О В И В :

Звернувшись до суду через свого представника, позивач посилається на те, що він з 01.07.1979 по 13.04.1981 працював у колгоспі ім. Ватутіна (с. Запруддя Рокитнянського району Київської області) водієм та 01.07.1979 був зарахований в члени колгоспу, що підтверджується довідкою, виданою СТОВ "Запрудянське" та витягом з протоколу№ 7 засідання правління КСП ім. Ватутіна від 10.07.1979. Із членів колгоспу ім. Ватутіна він не виходив, що підтверджується довідкою, виданою СТОВ "Запрудянське". Колгосп ім. Ватутіна перетворено в КСП ім. Ватутіна з 25.03.1992 рішення загальних зборів від 24.12.1992 з правом правоноступництва. 24.02.2000 КСП ім. Ватутіна перетворено в СТОВ "Запрудянське", яке є його правонаступником, що підтверджується виданою СТОВ "Запрудянське"довідкою.

Державний акт на право колективної власності на землю серії КВ, виданий на підставі рішення ІІ сесії ХХІІ скликання Запрудянської сільської ради від 09.06.1995, КСП ім. Ватутіна отримало 05.06.1996.

Станом на 05.06.1996 він був членом КСП ім. Ватутіна, а тому став співвласником його землі. Разом з тим, його прізвище помилково не було включено до списку осіб, які мають право на земельну частку (пай) цього підприємства. Не було оформлено та не видано на його ім`я сертифікат на право на земельну частку (пай), чим порушено його право на отримання земельної частки (паю).

Просить визнати за ним право на земельну частку (пай) у землях колективної власності колишнього КСП ім. Ватутіна, що на території Запрудянської сільської ради Рокитнянського району Київської області, в розмірі 3,58 умовних кадастрових гектарів.

Ухвалою суду від 05.02.2020 позовну заяву прийнято до провадження та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідачі, які належним чином повідомлені про відкриття провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, не скористалися своїм правом та не направили до суду відзив на позовну заяву.

Клопотань від жодної із сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, а тому відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в справі матеріалами.

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу у відповідності до вимог частини другої статті 247 вказаного Кодексу не здійснюється.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За приписами частин 1 і 2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Цивільне судочинство ґрунтується, зокрема, на засадах змагальності та диспозитивності.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Предметом доказування у даній справі для позивача є право на земельну частку (пай) та підстави його набуття, а також наявність підстав для захисту цього права.

Частиною 2 статті 8 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" (який був чинним на час виникнення спірних правовідносин) було передбачено, що право колективної власності здійснюють загальні збори членів підприємства, збори уповноважених або створений ними орган управління підприємства, якому передано окремі функції по господарському управлінню колективним майном.

Згідно ч. 1 ст. 60 ЗК (1990 року) та ч. 1 ст. 10 згаданого Закону колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, сільськогосподарські акціонерні товариства можуть одержувати земельні ділянки у колективну власність, користування, у тому числі в оренду. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, а право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, оформляється договором.

Пунктом 1 Указу Президента України від 08.08.1995 року № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" встановлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).

Пунктом 2 цього ж Указу передбачено, що право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) право на земельну частку мають колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до керівних роз`яснень, викладених у п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ", член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього. Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.

При неможливості надати такій особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі остання відповідно до пункту 7 Указу Президента України від 8 серпня 1995 р. № 720/95 Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність.

Аналіз вказаних нормативно-правових актів та керівних роз`яснень Пленуму ВС України дає підстави для висновку про те, що право колективної власності на землю та право та земельну частку (пай) мають громадяни України, які являлися члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю. Тобто право на земельну частку (пай) особа набуває за наявності трьох умов: 1) перебування в членах колективного сільськогосподарського підприємства; 2) отримання цим підприємством державного акта на право колективної власності на землю; 3) включення особи до списку, доданого до цього акта.

Питання набуття та припинення членства в колективному сільськогосподарському підприємстві регулюється статутом підприємства.

Список громадян, які мають право на земельну частку (пай), як додаток до державного акту, формується самим підприємством відповідно до статуту, розглядається і затверджується загальними зборами (зборами уповноважених) членів підприємства, підписується головою сільськогосподарського підприємства та головою місцевої ради.

У спірних правовідносинах основою набуття статусу члена й виникнення відповідних права, пов`язаних з членством у колективному підприємстві, є юридичний склад, що включає в себе прийняття уповноваженим органом відповідного рішення про прийняття заявника до складу членів колективного сільськогосподарського підприємства та його трудова участь у діяльності цієї організації.

Як вбачається з матеріалів справи, державний акт на право колективної власності на землю КСП ім. Ватутіна отримало 05.06.1996. ОСОБА_1 приймав трудову участь у товаристві і про що свідчать записи у трудовій книжці на його імя. Разом з тим, на переконання суду, належних та допустимих доказів про його перебування у членах КСП ім. Ватутіна на момент передачі останньому землі у колективну власність (05.06.1996) матеріали справи не містять. Списку членів КСП ім Ватутіна, що мають право на земельну частку (пай), до матеріалів справи не додано. Зі слів позивача його прізвище до такого списку не додано.

Частиною другою статті 89 ЦПК України встановлено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України ).

Відповідно до частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У протилежному разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Свої доводи про членство в КСП ім Ватутіна, а відтак про право на земельну частку (пай) в землях колективної власності КСП ім.Ватутіна позивач обгрунтовує наданими ним письмовими доказами, а саме: трудовою книжкою , із записів якої вбачається, що в період з 02.12.1984 по 06.05.1995 він працював в колгоспі ім. Ватутіна водієм; копією довідки СТОВ "Запрудянське" від 30.10.2017 за № 53 в тім, що він працював у колгоспі ім. Ватутіна з 01.07.1979 по 13.04.1981, з 02.12.1984 по 06.05.1995; копією довідки СТОВ "Запрудянське" від 27.10.2017 за № 31 аналогічного змісту; копією довідки СТОВ "Запрудянське" від 27.10.2017 за № 37 про заробітну плату для обчислення пенсії на імя позивача; копією довідки СТОВ "Запрудянське" від 12.12.2019 за № 44 про те, що позивач був прийнятий в члени колгоспу ім Ватутіна з 01.07.1979 і про що свідчить протокол № 7 від 10.07.1979; витягом з протоколу №7 засідання правління КСП ім Ватутіна від 10.07.1979 щодо даних рішення про прийняття ОСОБА_1 у члени КСП ім.Ватутіна та на роботу водієм; витягом з протоколу №1 зборів уповноважених КСП ім.Ватутіна від 10.01.1980 року рішенням яких затверджено рішення правління підприємства за 1979 рік і в тому числі щодо прийняття в члени КСП ОСОБА_1 ; копією довідки СТОВ "Запрудянське" від 12.12.2019 за № 46 про те, що ОСОБА_1 не виходив з членів колгоспу ім.Ватутіна; копією довідки СТОВ "Запрудянське" від 12.12.2019 за № 47 про те, що колгосп ім Ватутіна 25.03.1992 року було перетворено відповідно до рішення загальних зборів колгоспників від 24.03.1992 року у КСП ім.Ватутіна, а останнє 24.02.2000 року - у СТОВ "Запрудянське", яке являється правонаступником прав та обовязків КСП ім.Ватутіна; копією Державного атку на право колективної власності на землю серії КВ від 05.06.1996 на імя КСП ім.Ватутіна.

При цьому, трудова книжка позивача, записи в якій не викликають у суду сумнівів, підтверджує лише факт трудових відносин між позивачем та КСП ім.Ватутіна. Наразі, останні жодним чином не вказують на існування факту набуття позивачем членства у вказаному підприємстві та такого його статусу на час отримання підприємством Державного акту на право колективної власності на землю.

До інших наданих позивачем і в тому числі довідок СТОВ "Запрудянське" суд відноситься критично з позиції їх допутимості та належності.

Так, відповідно до довідки СТОВ "Запрудянське" № 47 від 12.12.2019 рішенням загальних зборів від 24.03.1992 колгосп ім. Ватутіна з 25.03.1992 перетворено в КСП ім Ватутіна з правом правонаступництва, а останнє 24.02.2000 - в СТОВ "Запрудянське" і також з правом правонаступництва.

Позаяк, із даних витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, вчиненого судом, вбачається, що датою державної реєстрації товариства є 24.02.2000. При цьому відомості про дату державної реєстрації юридичної особи, яка утворена в результаті перетворення, відомості про юридичних осіб, правонаступником яких є зареєстрована юридична особа, тобто СТОВ "Запрудянське", відсутні. За таких обставин суд ставить під сумнів зміст довідки № 47 від 12.12.2019, виданої директором СТОВ "Запрудянське" та не вважає її належним доказом обставини перебування позивача у членстві КСП ім.Ватутіна на час отримання останнім Державного акту на право колективної власності на землю.

Звідси, у суду відсутні підстави вважати що СТОВ "Запрудянське" є правонаступником КСП ім. Ватутіна, а відтак, видані директором СТОВ "Запрудянське" довідки № 44 та № 46 від 12.12.2019 про те, що ОСОБА_1 був прийнятий в члени колгоспу ім Ватутіна з 01.07.1979 та не виходив з членів колгоспу, суд не вважає належними та допустимими доказами на підтвердження обставини членства позивача в КСП ім. Ватутіна на момент отримання останнім державного акта на право колективної власності на землю.

Із вказаної підстави не можна вважати допустимим та належним доказом і подані позивачем копії витягів з протоколу №7 засідання правління КСП ім Ватутіна від 10.07.1979 щодо даних рішення про прийняття ОСОБА_1 у члени КСП ім.Ватутіна та на роботу водієм та з протоколу №1 зборів уповноважених КСП ім.Ватутіна від 10.01.1980 року, рішенням яких затверджено рішення правління підприємства за 1979 рік і в тому числі щодо прийняття в члени КСП ОСОБА_1 . Окрім того, слід зазначити, що є сумнівним зміст вказаних витягів, зважаючи що останні стосуються рішень КСП ім Ватутіна, датованих 1979-1980 роками, тоді, як за твердженням самого позивача та з огляду на записи трудової книжки на його імя такого підприємства у вказаний період часу не існувало.

Інших доказів названих обставин і в тому числі належним чином посвідчених архівних витягів щодо існування останніх позивачем суду не подано.

Оцінюючи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні кожного отриманого у справі доказу зокрема та належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позивачем належними і допустимими доказами не доведено факту прийняття його у члени КСП ім Ватутіна та наявності у нього такого статусу на час отримання КСП ім.Ватутіна Держаного акту на право колективної власності на землю, що є однією з підстав його права на земельну частку (пай). Таким чином доводи позову не грунтуються на отриманих у справі доказах та законі, а тому останній є необгрунтованим та задоволенню не підлягає.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

На підставі викладеного, керуючись Указом Президента України від 08.08.1995 № 720/95 Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям , Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) , ст.ст. 4, 12, 13, 19, 76-83, 141, 263-265, 273 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Запрудянської сільської ради Рокитнянського району Київської області, сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Запрудянське" про визнання права на земельну частку (пай) - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Рокитнянським районним суд на протязі тридцяти днів з дня його складення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк апеляційного оскарження продовжується на строк дії такого карантину.

Суддя О.В.Литвин

Рішення набуло законної сили « _____»