Постанова

від 03.04.2020 по справі 615/516/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

03 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 615/516/18

провадження № 61-13734св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М.

учасники справи:

позивач - приватне сільськогосподарське підприємство Нове життя ,

відповідачі: ОСОБА_1 , Фермерське господарство Фортуна 2017 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу приватного сільськогосподарського підприємства Нове життя на рішення Валківського районного суду Харківської області від 04 березня 2019 року в складі судді Логвінової А. О. та постанову Харківського апеляційного суду від 13 червня 2019 року в складі колегії суддів: Кругової С. С., Маміної О. В., Пилипчука Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року приватне сільськогосподарське підприємство Нове життя (далі - ПСП Нове життя ) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , Фермерського господарства Фортуна 2017 (далі - ФГ Фортуна ) про визнання недійсним договору користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису), скасування його державної реєстрації, визнання поновленим договору оренди землі та визнання укладеною додаткової угоди.

В обґрунтування позову позивач посилаються на те, що 31 грудня 2005 року між ОСОБА_1 та ПСП Нове життя укладено договір оренди земельної ділянки площею 5,72 га, кадастровий номер 6321280300:01:000:0489 (далі - земельна ділянка), строком на п`ять років, який був зареєстрований 31 січня 2008 року за № 040868800147.

19 липня 2012 року до вказаного договору укладено додаткову угоду, якою продовжено строк дії договору ще на п`ять років, тобто до 04 грудня 2017 року.

З метою скористатись переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, позивач завчасно направив ОСОБА_1 лист-повідомлення від 01 жовтня 2017 року про поновлення договору оренди землі з проектом додаткової угоди. 01 листопада 2017 року ОСОБА_1 надіслано відповідь позивачу про відмову в поновленні договору оренди землі від 31 грудня 2005 року, в зв`язку із наміром самостійно використовувати земельну ділянку.

Протягом місяця після закінчення строку дії договору ні одна із сторін не повідомила про розірвання договору оренди землі, а позивач продовжував використання земельної ділянки.

28 березня 2018 року між ОСОБА_1 та ФГ Фортуна 2017 укладено договір користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договір емфітевзису) на спірну земельну ділянку, який 03 квітня 2018 року був зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Позивач стверджував, що укладання договору емфітевзису між відповідачами є грубим порушенням його переважного права як орендаря на поновлення договору оренди, оскільки він скористався правом на поновлення договору на новий строк, виконав всі необхідні для цього дії, а ОСОБА_1 не було дотримано вимоги, передбачені статтею 33 Закону України Про оренду землі , натомість було укладено договір емфітевзису з іншою юридичною особою.

З урахуванням викладеного, ПСП Нове життя просило суд:

визнати недійсним договір користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договір емфітевзису) на земельну ділянку, укладений між ФГ Фортуна 2017 та ОСОБА_1 , та скасувати його державну реєстрацію;

визнати поновленим договір оренди землі від 31 грудня 2005 року та визнати укладеною додаткову угоду від 01 жовтня 2017 року до договору оренди землі від 31 грудня 2005 року.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Валківського районного суду Харківської області від 04 березня 2019 року у задоволенні позову ПСП Нове життя відмовлено.

Судові витрати зі сплати судового збору покладено на позивача - ПСП Нове життя .

У відшкодуванні ФГ Фортуна 2017 судових витрат на професійну правничу допомогу - відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимогПСП Нове життя , суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний договір про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 28 березня 2018 року, укладений між ОСОБА_1 та ФГ Фортуна-2017 вже після припинення дії договору оренди землі від 31 грудня 2005 року та про відсутність у ПСП Нове життя переважного права на поновлення договору оренди землі на новий строк, оскільки останнім не дотримано процедури такого поновлення, встановленої статтею 33 Закону України Про оренду землі , а продовження користування орендованою земельною ділянкою ПСП Нове життя не є підставою для визнання укладеного з ФГ Фортуна-2017 договору користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) недійсним та скасування його державної реєстрації, оскільки договором емфітевзису не порушено переважне право ПСП Нове життя на поновлення договору оренди землі від 31 грудня 2005 року на новий строк.

Крім того, судом не взято до уваги доводи позивача, що додатковою угодою до договору оренди землі від 30 грудня 2005 року було погоджено сторонами збільшення строку його дії ще на 5 років, оскільки зі змісту додаткової угоди чітко вбачається, що нею внесені зміни до пункту 8 раніше укладеного договору оренди від 30 грудня 2005 року, а не визначено новий строк дії договору оренди.

Відмовляючи у відшкодуванні ФГ Фортуна 2017 судових витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що представником відповідача не надано суду договір про надання правової допомоги № 62/18 від 01 лютого 2018 року, що був укладений між Адвокатським об`єднанням Корт Райдер та ФГ Форуна 2017 , що в свою чергу унеможливлює встановити, чи передбачали умови вказаного договору виконання послуг з правової допомоги, що зазначені в акті приймання-передачі наданих послуг, предмет договору, вартість послуг і порядок розрахунку тощо.

Постановою Харківського апеляційного суду від 13 червня 2019 року апеляційну скаргу ПСП Нове життя залишено без задоволення.

Рішення Валківського районного суду Харківської області від 04 березня 2019 року залишено без змін.

Стягнуто з ПСП Нове життя судові витрати на користь ФГ Фортуна 2017 в сумі 5000,00 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що районний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання недійсним договору емфітевзису земельної ділянки, укладеного між відповідачами, оскільки власник землі розпорядився належною йому на праві власності земельною ділянкою на власний розсуд вже після закінчення дії договору оренди землі від 31 грудня 2005 року, проти поновлення якого ОСОБА_1 заперечував.

Стягуючи з позивача судові витрати на користь ФГ Фортуна 2017 в сумі 5000,00 грн, суд виходив з вимог розумності та справедливості, а також врахувавши клопотання позивача про зменшення розміру витрат на правову допомогу.

Короткий зміст вимог та доводів, наведених у касаційній скарзі

12 липня 2019 року ПСП Нове життя звернувся через засоби поштового зв`язку до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Валківського районного суду Харківської області від 04 березня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 13 червня 2019 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі та зупинити дію постанови Харківського апеляційного суду від 13 червня 2019 року в частині стягнення з позивача судових витрат до закінчення касаційного провадження, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі заявник вказує на те, що ПСП Нове життя з метою продовження орендних відносин, на адресу ОСОБА_1 направляло лист-повідомлення з пропозицією поновити договір оренди землі, разом із проектом додаткової угоди та новими умовами співпраці, проте її текст орендодавцем не погоджувався, оскільки він своїм листом повідомив про своє небажання продовжувати орендні відносини, мотивуючи це бажанням самостійно використовувати спірну земельну ділянку.

Разом із тим, протягом розгляду справи в суді представники відповідачів підтвердили факт відсутності самостійного використання власником земельної ділянки після закінчення строку дії договору оренди землі, укладеного з позивачем, та не надали доказів намагання або початку самостійного користування земельною ділянкою.

Заявник не погоджується з доводами відповідачів та висновками суду, що строк дії договору оренди сплив 31 січня 2013 року, оскільки дані висновки не відповідають фактичним обставинам справи, а також судами не враховано, що обґрунтованість доводів позивача щодо продовження в 2012 році дії договору оренди землі ще на 5 років було підтверджено особисто ОСОБА_1 у своїх листах щодо повідомлення про закінчення строку дії договору оренди саме 04 грудня 2017 року.

Враховуючи те, що в суді першої та апеляційної інстанцій доведено факт продовження використання спірної земельної ділянки позивачем на умовах договору оренди з 31 січня 2013 року, заявник вважає необґрунтованими доводи суду про те, що з 31 січня 2013 року договірні відносини між сторонами відсутні і тому немає підстав для поновлення договору оренди відповідно до положень статті 33 Закону України Про оренду землі .

Позивач належним чином виконував свої обов`язки за договором оренди, ним повністю дотримано строків та процедури повідомлення про намір реалізувати своє переважне право на поновлення договору оренди на новий строк відповідно до статті 33 Закону України Про оренду землі , та надіслано відповідачу лист-повідомлення про продовження договору оренди з проектом додаткової угоди, а надіслана відповідачем відповідь про небажання поновлювати дію договору оренди була зумовлена бажанням використовувати землю самостійно для особистого користування.

Посилання ОСОБА_1 на бажання самостійно використовувати спірну земельну ділянку (з метою припинення переважного права позивача на поновлення договору оренди землі) та укладення нею нового договору емфітевзису земельною ділянкою з ФГ Фортуна 2017 є порушенням прав позивача, а така поведінка орендодавця відносно нього є недобросовісною.

Також судами під час ухвалення оскаржуваних рішень не враховано правових позицій Верховного Суду України та Верховного суду, викладених під час розгляду аналогічних справ.

Також заявник незгодний з висновками суду апеляційної інстанції щодо стягнення з нього на користь ФГ Фортуна 2017 витрат на правову допомогу, оскільки вважає їх занадто завищеним.

Доводи інших учасників справи

30 серпня 2019 року представником ОСОБА_1 та ФГ Фортуна 2017 - адвокатом Прокопченко С. В. засобами поштового зв`язку направлено до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суди забезпечили повний і всебічний розгляд справи й ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, а доводи скарги висновків суду не спростовують. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення залишити без змін.

Доводи відзиву зводяться до того, що укладення договору емфітевзису, який є відмінним від договору оренди, після закінчення строку дії договору оренди, укладеним з позивачем та за наявності доведення до орендаря наміру не продовжувати договір на новий строк, переважне право орендаря не порушує. Умови договору емфітевзису є більш вигідними для власника, так як, його укладення та визначення істотних умов в більшій мірі залежить саме від волі сторони, в законодавстві не існує суттєвих обмежень щодо ціни, строку та інших умов. Відсутність волевиявлення власника на поновлення попереднього договору оренди дає підстави для висновку про те, що ПСП Нове Життя втратило переважне права на поновлення договору оренди.

Крім того, представник відповідачів Прокопченко С. В. у відзиві на касаційну скаргу ставить питання про стягнення з позивача на користь ФГ ФГ Фортуна 2017 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн, пов`язаних із підготовкою указаного відзиву.

У жовтні 2019 року до Верховного Суду надійшло клопотання ПСП Нове життя , в якому просило значно зменшити витрати на оплату правничої допомоги адвоката Прокопченка С. В., які підлягають розподілу між сторонами, оскільки останнім не доведено реальність розміру понесених судових витрат для складення відзиву на касаційну скаргу, оскільки у матеріалах справи є аналогічні за змістом документи.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи із Валківського районного суду Харківської області.

Клопотання ПСП Нове життя про зупинення дії постанови Харківського апеляційного суду від 13 червня 2019 року в частині вирішення питання про розподіл судових витрат задоволено.

Зупинено дію постанови Харківського апеляційного суду від 13 червня 2019 року в частині вирішення питання про розподіл судових витрат до закінчення касаційного провадження.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ТРЕТЬОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ПСП Нове життя на рішення Валківського районного суду Харківської області від 04 березня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 13 червня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведенні у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Короткий зміст обставин справи

Судами встановлено, що ОСОБА_1 є власником спірної земельної ділянки, на підставі державного акту на право власності на землю ІІ-ХР № 084635 від 27 серпня 2002 року.

31 грудня 2005 року між ОСОБА_1 (орендодавець) та ПСП Нове життя (орендар) укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого орендодавець надав, а орендар приймав в строкове платне користування належну ОСОБА_1 земельну ділянку для ведення сільськогосподарського товарного виробництва.

Згідно з пунктом 8 договору оренди договір укладено на п`ять років. Після закінчення строку договору оренди землі, орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Пунктом 27 договору оренди, зокрема, передбачено, що дія договору землі припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Пунктом 34 договору оренди передбачено, що договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Укладений між ПСП Нове життя та ОСОБА_1 договір оренди зареєстровано у Валківському районному відділі реєстрації Харківської регіональної філії Центрального державного земельного кадастру , про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 31 січня 2008 року № 040868800147.

19 липня 2012 року між ОСОБА_1 та ПСП Нове життя укладено додаткову угоду до договору оренди. Згідно угоди пункт восьмий договору оренди викладено в наступній редакції: Договір укладено сторонами на п`ять років з урахуванням періоду ротації основної сівозміни, договір діє з моменту його державної реєстрації. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У разі поновлення договору на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін . Також сторони погодили, що додаткова угода є невід`ємною частиною договору оренди, набирає чинності після її державної реєстрації та діє у строк, визначений договором.

Додаткова угода зареєстрована в Управлінні Держкомзему у Валківському районі Харківської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 04 грудня 2012 року № 632120004002778.

23 жовтня 2017 року ПСП Нове життя на адресу ОСОБА_1 надіслано лист-повідомлення від 01 жовтня 2017 року щодо переважного права на укладення договору оренди землі на новий строк, а також до листа додано проект додаткової угоди від 01 жовтня 2017 року до договору оренди землі від 31 грудня 2005 року.

01 листопада 2017 року ОСОБА_1 листом-повідомленням повідомлено ПСП Нове життя про відсутність намірів продовжувати договір оренди землі на новий термін, у зв`язку з чим просив звільнити належну йому земельну ділянку після збору врожаю в 2017 році та не засівати її під врожай 2018 року. Зазначив, що в подальшому земельну ділянку буде використовувати самостійно.

28 березня 2018 року між ОСОБА_1 та ФГ Фортуна 2017 укладено договір про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), строком на три роки, предметом якого є спірна земельна ділянка, який зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 03 квітня 2018 року за № 120666763.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду та вирішення справи.

Частиною четвертою статті 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до вимог частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема Законом України Про оренду землі .

Відповідно до статті 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Правові підстави поновлення договору оренди землі визначаються статтею 33 Закону України Про оренду землі .

Так, відповідно до частин першої-п`ятої статті 33 цього Закону по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, установлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Частинами восьмою та дев`ятою статті 33 Закону України Про оренду землі передбачено, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди можуть бути оскаржені в суді.

Ці положення узгоджуються із загальною нормою частини першої статті 777 ЦК України.

Частиною шостою статті 33 Закону України Про оренду землі передбачено, що у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яке передбачене частиною першою статті 33 Закону України Про оренду землі , можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури і строків.

Отже, для застосування частини першої статті 33 Закону України Про оренду землі та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди згідно частинами другою-п`ятою цього закону необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належно виконує свої обов`язки за договором; орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення.

Стаття 33 Закону Про оренду землі фактично об`єднує два випадки пролонгації договору оренди: 1) досягнення згоди між орендодавцем та орендарем щодо продовження договору оренди шляхом укладання додаткової угоди чи нового договору та виконання орендарем обов`язку щодо повідомлення орендодавця про наміри продовжити орендні правовідносини і надання інформації про умови таких правовідносин у вигляді додаткової угоди чи нового договору оренди; 2) пасивна поведінка орендодавця у вигляді ненадання відповіді на пропозицію укласти договір чи додаткову угоду до договору оренди на новий строк та відсутність заперечень на продовження таких правовідносин протягом місяця після закінчення строку договору, а також фактичне користування орендарем переданою в оренду земельною ділянкою.

Можна зробити висновок, що за відсутності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди земельної ділянки з попереднім добросовісним орендарем та за відсутності попереднього повідомлення орендодавця про намір укласти новий договір оренди з новим орендарем, переважне право діючого орендаря, передбачене статтею 33 Закону Про оренду землі , буде порушеним, а така поведінка орендодавця стосовно попереднього орендаря має підстави вважатися недобросовісною.

Вказаний висновок узгоджується з висновком Великої палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 530/212/17 (провадження № 14-330цс18).

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, строк договору оренди сплив 31 січня 2013 року.

Доводи позивача, що додатковою угодою було продовжено строк дії договору оренди ще на 5 років, є не обґрунтованими, та були предметом розгляду у суді першої та апеляційної інстанції, якими було вірно їх відхилено, оскільки зі змісту додаткової угоди чітко вбачається, що нею внесені зміни до пункту 8 раніше укладеного договору оренди від 30 грудня 2005 року, а не визначено новий строк дії договору оренди.

Посилання позивача на те, що він з 2013 року по 2018 рік продовжував користуватися спірною земельною ділянкою, а орендодавець не надіслала свого заперечення протягом одного місяця з дня закінчення договору оренди земельної ділянки, тому договір оренди вважався поновленим відповідно до пункту 29 зазначеного договору, та вимог статті 33 Закону України Про оренду землі , не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги, з огляду на наступне.

Відповідно до вимоги частини шостої статті 33 Закону України Про оренду землі , в редакції чинній на момент закінчення договору оренди 31 січня 2013 року, передбачено, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором і здійснюється це шляхом укладання в обов`язковому порядку у місячний строк з власником земельної ділянки додаткової угоди про поновлення договору оренди землі.

Однак суду попередніх інстанцій вірно встановили, що сторонами в зазначений вище спосіб у 2013 році правовідносини врегульовані не були.

Також як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи позивач направив повідомлення про намір продовжити дію договору оренди з проектом додаткової угоди у жовтні 2017 року, а відповідач-орендодавець своїм листом - у листопаді 2017 року повідомив позивача про небажання продовжувати договір оренди землі на новий строк та просив звільнити спірну земельну ділянку під урожай 2018 року. Тобто висловив свою волю щодо небажання продовжувати дію укладеного договору, а тому у даному випадку відсутнє волевиявлення орендодавця. Крім того між позивачем та ОСОБА_1 не досягнуто домовленості щодо істотних умов договору оренди землі.

Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання поновленим договору оренди земельної ділянки, укладеним між позивачем та ОСОБА_1 , оскільки останнім не дотримано процедури такого поновлення, а також орендодавець виразив волевиявлення щодо відмови від продовження строку оренди, що не може бути підставою для поновлення орендних відносин між сторонами, а також між сторонами не досягнуто домовленості щодо істотних умов договору оренди землі.

Отже, недотримання позивачем процедури поновлення строку оренди та наявність заперечень зі сторони орендодавця щодо поновлення договору з попереднім орендарем дають підстави для висновку, що переважне право орендаря, яке підлягає захисту відповідно до статті 3 ЦПК України, не порушено.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору емфітевзису земельної ділянки, укладеним між відповідачами, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, оскільки дані вимоги є похідними від вимоги про поновлення договору оренди від 30 грудня 2005 року, та укладення якого не порушує прав позивача.

Доводи касаційної скарги, що поведінка орендодавця є недобросовісною, є необґрунтованими, та не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги, оскільки не містять свого підтвердження, та не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанції.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів попередніх інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими, та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, і на законність судових рішень не впливають.

Оскаржувані рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

До аналогічних висновків, з аналогічних питань, дійшов Верховний суд у своїх постановах від 27 січня 2020 року у справі № 615/596/18 (провадження 61-12245св19), від 23 січня 2020 року у справі № 615/587/18 (провадження 61-12561св19).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Валківського районного суду Харківської області від 04 березня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 13 червня 2019 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

Розподіл судових витрат

За правилами частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд касаційну скаргу залишив без змін, то немає підстав для зміни розподілу судових витрат у суді першої та апеляційної інстанцій.

Разом з тим, в матеріалах касаційного провадження міститься відзив поданий адвокатом Прокопченко С. В. в якому представник відповідачів просить стягнути з ПСП Нове життя судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн на користь ФГ Фортуна 2017 . На підтвердження надання ним правничої допомоги відповідачам надає копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 360 від 08 липня 2011 року; ордер про надання правової допомоги СМ № 591; копію довіреності від 01 червня 2018 року; акт приймання-передачі наданих послуг від 28 серпня 2019 року до договору про надання правової допомоги № 62/18 від 01 лютого 2018 року; рахунок-фактуру № 615/516/18 від 28 серпня 2019 року на суму 5 000,00 грн; платіжне доручення № 423 від 28 серпня 2019 року.

Водночас, ПСП Нове життя просило значно зменшити витрати на оплату правничої допомоги адвоката Прокопченка С. В., оскільки останнім не доведено реальність розміру понесених судових витрат для складення відзиву на касаційну скаргу, оскільки у матеріалах справи є аналогічні за змістом документи.

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої-шостої статті 137 ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі East/West Alliance Limited проти України , від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Враховуючи складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, а також пояснення іншої сторони, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність зменшення їх розміру та стягнення з ПСП Нове життя на користь ФГ Фортуна 2017 2 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За змістом частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Враховуючи те, що касаційна скарга, підлягає залишенню без задоволення, відповідно до положень частини третьої статті 436 ЦПК України Верховний Суд поновлює дію постанови Харківського апеляційного суду від 13 червня 2019 року в частині вирішення питання про розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства Нове життя залишити без задоволення.

Рішення Валківського районного суду Харківської області від 04 березня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 13 червня 2019 року залишити без змін.

Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства Нове життя на користь Фермерського господарства Фортуна 2017 2 000,00 (дві тисячі) гривень витрат, понесених на професійну правничу допомогу у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.

Поновити дію постанови Харківського апеляційного суду від 13 червня 2019 року в частині вирішення питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є.В. Петров

С.Ю. Мартєв

В. М. Сімоненко