Рішення

від 21.04.2020 по справі 240/1336/20

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2020 року м. Житомир справа № 240/1336/20

категорія 109020100

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Панкеєвої В.А.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, третя особа - приватне підприємство "Земельно-кадастрове бюро міста Коростеня" про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, яка полягає у невиконанні своїх обов`язків стосовно затвердження ОСОБА_1 проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,6663 га, за межами населених пунктів Стремигородської сільської ради Коростенського району Житомирської області, кадастровий номер 1822385600:01:000:0134, викладену в листі вих. № Р- 5061/0-2765/0/22-19 від 13.09.2019;

- зобов`язати відповідача затвердити ОСОБА_1 проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,6663 га, за межами населених пунктів Стремигородської сільської ради Коростенського району Житомирської області, кадастровий номер 1822385600:01:000:0134.

В обґрунтування позову вказано, що після отримання дозволу на розроблення документації із землеустрою позивачем вчинено дії спрямовані на виготовлення проекту землеустрою та його погодження. Натомість відповідач впродовж 2015-2019 років неодноразово з різних підстав відмовляв у затвердженні проекту землеустрою. Позивач вважає такі дії відповідача неправомірними, а тому просив позов задовольнити.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику (повідомлення) учасників справи.

16 березня 2020 року до відділу документального забезпечення суду у строк та в порядку, визначеному частиною 1 статті 261 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) надійшов відзив на позовну заяву.

Зважаючи на незначну складність справи, суд вважає за необхідне розглянути її в порядку п.2 ч.1 ст.263 КАС України.

У відповідності до частини 4 статті 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з частиною 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Як встановлено судом, позивач 05.03.2015 звернулась до Головного управління Держземагенства у Житомирській області з заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою (а.с.11).

Наказом Головного управління Держземагенства у Житомирській області №6-1616/14-15СГ від 17.04.2015 ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території: Коростенського району Житомирської області за межами населених пунктів Стремигородської сільської ради. Орієнтований розмір земельної ділянки 0,800 га, з цільовим призначенням - для ведення селянського господарства. Пунктом 2 вказаного наказу визначено, що розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає погодженню та затвердженню відповідно до вимог чинного законодавства (а.с.13).

13 травня 2015 року позивач звернулась до ПП "Земельно-кадастрове бюро міста Коростеня" із заявою про виготовлення проекту землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки у власність площею 0,80 га (а.с.11 зворот).

Висновком від 26.06.2015 № 19-604-0.1-3153/2-15 управлінням Держземагенства у Коростенському районі Житомирської області погоджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а.с.23).

За результатами звернення позивача за затвердженням проекту землеустрою листом від 30.10.2015 № 19-6-7777.7-5227/25-15 у затвердженні проекту землеустрою відмовлено, у зв`язку з встановленням низки порушень (а.с.25)

Позивач після усунення виконавцем встановлених відповідачем порушень у документації повторно звернулась із заявою щодо затвердження проекту землеустрою.

Листом від 21.01.2016 Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області розглянуло землевпорядну документацію та виявило наступні недоліки: матеріали геодезичних вишукувань, креслення перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) не містять відомостей про прив`язку до геодезичних пунктів державної геодезичної мережі (п.3.9 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Держкомзему від 18.05.2010 № 376), відсутнє підтвердження отримання та використання матеріалів Державного картографо-геодезичного фонду України; перелік обмежень прав на земельну ділянку не відповідає відповідному переліку визначеному додатком 6 до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою КМУ від 17.10.2012 №1051. Позивачу запропоновано звернутись до розробника даної документації на предмет усунення виявлених недоліків (а.с.24).

За результатами розгляду матеріалів листом від 13.09.2019 №Р-5061/0-2765/0/22-19 відповідач втретє відмовив ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Серед недоліків документації вказано:

- привести у відповідність координати поворотних точок меж запроектованої земельної ділянки у систему координат УСК-2000, відповідно до пункту 3 розділу III Порядку використання Державної геодезичної референтної системи координат УСК-2000 при здійснені робіт із землеустрою, затверджений Наказом Мінагрополітики та продовольства України від 02.12.2016 № 509;

- перелік обмежень щодо використання земельної ділянки не відповідає додатку 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 р. .№ 1051 (№1058 від 23.11.2016 та № 105 від 07.02.2018 зі змінами), а саме відсутній пункт 06.04 вищевказаного переліку;

- акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання не відповідає додатку 2 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010 № 376, список межових знаків, переданих на зберігання та кроки межових знаків пронумерувати відповідно до вищезазначеної Інструкції;

- матеріали топографо-геодезичних робіт з використанням апаратури СРНС привести у відповідність до п.7 "Порядку використання апаратури супутникових радіонавігаційних систем під час проведення топографо-геодезичних, картографічних, аерофотознімальних, проектних, дослідних робіт і вишукувань та кадастрових зйомок", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.07.1998 №1075.

Вказано, що згідно державного реєстру сертифікованих інженерів-землевпорядників встановлено, що ОСОБА_2 не є відповідальним за якість робіт у ПП "Земельно-кадастрове бюро м.Коростеня". Крім того, від 06.02.2019 вийшла дія кваліфікованого сертифіката інженера-землевпорядника ОСОБА_2 . Позивачу вкотре запропоновано звернутись до розробника документації із землеустрою для усунення виявлених зауважень (а.с.27).

Листом від 28.09.2019 ПП "Земельно-кадастрове бюро м.Коростеня" повідомило, що спеціалістами підприємства зауваження Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області щодо проекту землеустрою були виправлені в повному обсязі (а.с. 28).

Не погоджуючись із відмовою відповідача, вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

Відповідно до ч.1 ст.3 Земельного кодексу України від 25.10.2001 №2768-III земельнівідносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з частинами 1, 2 та 3 статті 22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Приписами частин 1 та 2 статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ст.124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Згідно з ч.4 ст.122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Частиною 3 статті 123 Земельного кодексу України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Згідно зі ст.25 Закону України "Про землеустрій" документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації, в тому числі у вигляді проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Статтею 30 Закону України "Про землеустрій" передбачено, що погодження і затвердження документації із землеустрою проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, цим Законом.

Частиною 4 ст.123 Земельного кодексу України визначено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

У свою чергу, ч.1 ст.186-1 Земельного кодексу України передбачено, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Відповідно до ч.4 ст.186-1 Земельного кодексу України розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту.

Частиною 5 статті 186-1 Земельного кодексу України органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

Згідно з ч.6 ст.186-1 Земельного кодексу України підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Частиною 8 статті 186-1 Земельного кодексу України передбачено, що у висновку про відмову погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, має бути надано вичерпний перелік недоліків проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та розумний строк для усунення таких недоліків (який за письмовим проханням розробника проекту може бути продовжений).

Відповідно до ст.50 Закону України "Про землеустрій" проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають: завдання на розроблення проекту землеустрою; пояснювальну записку; копію клопотання (заяви) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі формування та/або зміни цільового призначення земельної ділянки за рахунок земель державної чи комунальної власності); рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом); письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально (у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду; довідку з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями; матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки); відомості про обчислення площі земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); копії правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна для об`єктів будівництва III-V категорії складності, які розташовані на земельній ділянці; розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом); розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом); акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки); акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки); перелік обмежень у використанні земельних ділянок; викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); кадастровий план земельної ділянки; матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки); матеріали погодження проекту землеустрою.

Як вже встановлено судом, позивач неодноразово звертався до відповідача із заявами про затвердження проекту землеустрою. Серед зазначених у листах підстав відмови у затвердженні такого проекту вказано:

- в пояснювальній записці вказано, що комплекс робіт по проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки виконано відповідно до Постанови КМУ від 25.05.2004 №677, яка втратила чинність;

- у завданні на виконання робіт вказана форма власності приватна, що не відповідає довідці з державної статистичної звітності;

- в акті визначення та погодження зовнішніх меж земельної ділянки не вказані суміжники та в акті приймання-передачі межових знаків на зберігання відсутній опис межових знаків та їх кроки, що є порушенням Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Держкомзему від 18.05.2010 №376;

- кадастровий план земельної ділянки не відповідає вимогам Закону України "Про державний земельний кадастр";

- матеріали геодезичних вишукувань, креслення перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) не містять відомостей про прив`язку до геодезичних пунктів державної геодезичної мережі (п.3.9 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Держкомзему від 18.05.2010 №376), відсутнє підтвердження отримання та використання матеріалів Державного картографо-геодезичного фонду України;

- привести у відповідність координати поворотних точок меж запроектованої земельної ділянки у систему координат УСК-2000, відповідно до пункту 3 розділу III Порядку використання Державної геодезичної референтної системи координат УСК-2000 при здійснені робіт із землеустрою, затверджений Наказом Мінагрополітики та продовольства України від 02.12.2016 № 509;

- перелік обмежень щодо використання земельної ділянки не відповідає додатку 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 р. № 1051 (№ 1058 від 23.11.2016 та № 105 від 07.02.2018 зі змінами), а саме відсутній пункт 06.04 вищевказаного переліку;

- акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання не відповідає додатку 2 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010 № 376, список межових знаків, переданих на зберігання та кроки межових знаків пронумерувати відповідно до вищезазначеної Інструкції;

- матеріали топографо-геодезичних робіт з використанням апаратури СРНС привести у відповідність до п. 7 "Порядку використання апаратури супутникових радіонавігаційних систем під час проведення топографо-геодезичних, картографічних, аерофотознімальних, проектних, дослідних робіт і вишукувань та кадастрових зйомок", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.07.1998 №1075.

Так, згідно з ч.6 ст.123 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про надання земельної ділянки у користування.

Суд наголошує, що в порушення ч.6, ч.10, ч.13 ст.123 Земельного кодексу України відповідачем за результатами розгляду заяви позивача про затвердження проекту землеустрою не прийнято відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою або про відмову у такому затвердженні.

Відсутність належним чином оформленого наказу Головного управління Держгеокадастру в області про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки або про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки після спливу встановленого законом строку для прийняття такого рішення, не зважаючи на надсилання заявнику листів про розгляд клопотання, свідчить про те, що орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити за законом.

Останнім листом від 13.09.2019 відповідачем встановлено низку порушень, що не були встановлені під час попереднього розгляду проекту землеустрою у 2016 році.

Так, вимога матеріали топографо-геодезичних робіт з використанням апаратури СРНС привести у відповідність до п.7 "Порядку використання апаратури супутникових радіонавігаційних систем під час проведення топографо-геодезичних, картографічних, аерофотознімальних, проектних, дослідних робіт і вишукувань та кадастрових зйомок" затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.07.1998 №1075 не обґрунтована жодними фактами. По суті порушення не вказано чим саме порушено вказано норму та не надано доказів на підтвердження виявлених порушень.

Твердження відповідача щодо відсутності пронумерованих списку межових знаків та кроків межових знаків, що є порушення додатку 2 "Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі та їх закріплення межовими знаками" затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010№376 є безпідставними.

Згідно з п.2 Інструкції необхідно установити, що межові знаки, які встановлені з метою закріплення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) до набрання чинності цим наказом, є дійсними і підлягають заміні лише при добровільному зверненні власника (користувача) земельної ділянки.

Суд відмічає, що позивач звернулась з проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки, який розроблено ПП "Земельно-кадастрове бюро міста Коростеня" у 2015 році. Інженером-землевпордником вказаної документації є ОСОБА_2 .

Як підтверджено матеріалами справи, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки на замовлення позивача розроблено та підписано інженером-землевпорядником ОСОБА_2 , у якого був наявний кваліфікаційний сертифікат №012465 від 02.02.2015.

Відповідно до статті 68 Закону України "Про землеустрій" складення документації із землеустрою особою, яка не отримала кваліфікаційного сертифіката, яку позбавлено кваліфікаційного сертифіката або дія кваліфікаційного сертифіката якої зупинена, забороняється. Документація із землеустрою та технічна документація з оцінки земель, яка була підписана такою особою, є недійсною.

Як свідчать матеріали справи, свідоцтво інженера-землевпорядника ОСОБА_2 призупинено з 06.02.2019.

Отже, на момент складання документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки та подання проекту землеустрою на погодження, інженер-землевпорядник ОСОБА_2 мав діючий кваліфікаційний сертифікат, відтак документація із землеустрою не є недійсною в розумінні статті 68 Закону України "Про землеустрій".

Позивач у позовній заяві просить визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у невиконанні своїх обов`язків стосовно затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки.

З урахуванням встановлених обставин справи, суд дійшов висновку, що відмовляючи позивачу у затвердженні проекту землеустрою у формі листів, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Земельним кодексом України, Законом України "Про землеустрій".

Однак, з огляду на вжиття відповідачем певних дій під час розгляду клопотань позивача та з метою належного захисту прав позивача, суд вбачає підстави для визнання протиправними дій Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області.

Щодо позовних вимог про зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області затвердити ОСОБА_1 проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,6663 га, за межами населених пунктів Стремигородської сільської ради Коростенського району Житомирської обалсті, кадастровий номер 1822385600:01:000:0134 суд зазначає наступне.

Статтею 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенство права. Принцип верховенства права сформувався як інструмент протидії свавіллю держави, що виявляється в діях її органів як у цілому, так і окремих із них. Верховенство права - це розуміння того, що верховна влада, держава та її посадові особи мають обмежуватися законом.

Обмеження дискреційної влади як складова верховенства права і правової держави вимагає, насамперед, щоб діяльність як держави загалом, так і її органів, включаючи законодавчий, підпорядковувалася утвердженню і забезпеченню прав і свобод людини.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 6 вересня 1978 року у справі "Класс та інші проти Німеччини", зазначив, що "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".

Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб`єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування.

Так, Верховний Суд у постанові від 22.01.2020 у справі 560/798/16-а приймаючи рішення про зобов`язання прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність вказав, що засіб юридичного захисту має бути "ефективним" в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), п. 95).

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення від 24.07.2012 у справі "Джорджевич проти Хорватії"2, п. 101; рішення від 06.11.1980 у справі "Ван Остервійк проти Бельгії", п.п.36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.

Як встановлено з матеріалів справи, відповідач листами протягом 2015-2019 років з різних підстав відмовляв позивачу у затвердженні проекту землеустрою. Вказані відмови обґрунтовані щоразу виявленням нових недоліків проекту, у зв`язку з чим, саме по собі судове рішення про визнання дій щодо відмови у затвердженні проекту протиправними не відновить порушених прав позивача.

Верховний Суд України у своїй постанові від 16.09.2015 по справі №21-1465а15 зазначив, що у випадку задоволення позову, рішення суду має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду.

Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.

Застосовуючи механізм захисту права та його відновлення, порушеного суб`єктом владних повноважень, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,6663 га, за межами населених пунктів Стремигородської сільської ради Коростенського району Житомирської обалсті.

Частинами 1 та 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Приписами статті 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на наведене, відповідачем не доведено правомірність дій щодо відмови у затвердженні проекту землеустрою, а тому позов ОСОБА_1 слід задовольнити.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Встановлено, що позивачем при подачі до суду позовної заяви було сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн, про, що свідчать квитанція №0.0.1613246202.1 від 12.02.2020 (а.с.5).

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З урахуванням повного задоволення позовних вимог, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області сплачений позивачем судовий збір у сумі 840,80 грн.

Крім того, позивачем до матеріалів справи надано попередній орієнтовний розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс та очікує понести у зв`язку з розглядом справи (а.с.29).

Суд зауважує, що наданий документ не є доказом на підтвердження витрат на правову допомогу.

Інших доказів, які б підтверджували здійснення витрат для надання правничої допомоги та підготовки, подання до суду позову не надано.

З огляду на наведене, підстави для стягнення з відповідача інших сум, крім витрат зі сплати судового збору позивачем, у суду відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (вул.Довженка,45, м.Житомир, 10002, код ЄДРПОУ 39765513) щодо відмови ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . код НОМЕР_1 ) у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 0,6663 га за межами населених пунктів Стремигородської сільської ради Коростенського району Житомирської обалсті.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області затвердити проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки за кадастровим номером 1822385600:01:000:0134, площею 0,6663 га за межами населених пунктів Стремигородської сільської ради Коростенського району Житомирської області.

В решті позову відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області на користь ОСОБА_1 840,80 грн судових витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.А. Панкеєва