Рішення

від 21.04.2020 по справі 560/994/20

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 560/994/20

РІШЕННЯ

іменем України

21 квітня 2020 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Шевчука О.П.

розглянувши адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельно - промислова фірма "Летичівська швейна фабрика" до Меджибізької селищної ради Летичівського району Хмельницької області про скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Торгівельно - промислова фірма "Летичівська швейна фабрика" звернулось до суду з позовом до Меджибізької селищної ради Летичівського району Хмельницької області, в якому просить: - скасувати рішення Меджибізької селищної ради Летичівського району Хмельницької області (31530, Хмельницька обл., Летичівський район, смт. Меджибіж, вул. Пушкіна, буд. 5, код ЄДРПОУ 04404556) №105-82/2019 від 24.12.2019 Про надання дозволу на виготовлення документації із землеустрою видане товариству з обмеженою відповідальністю Торгівельно - промислова фірма Летичівська швейна фабрика (31530, Хмельницька область, Летичівський район, смт. Меджибіж, вул. Шевченка, будинок, 46, код ЄДРПОУ 00309982) в частині зазначення орієнтовної площі земельної ділянки 0,1600 га; - стягнути з Меджибізької селищної ради Летичівського району Хмельницької області (31530, Хмельницька обл., Летичівський район, смт. Меджибіж, вул. Пушкіна, буд. 5, код ЄДРПОУ 04404556) на користь товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельно - промислова фірма Летичівська швейна фабрика (31530, Хмельницька область, Летичівський район, смт. Меджибіж, вул. Шевченка, будинок, 46, код ЄДРПОУ 00309982) витрати по сплаті судового збору; - стягнути з Меджибізької селищної ради Летичівського району Хмельницької області (31530, Хмельницька обл., Летичівський район, смт. Меджибіж, вул. Пушкіна, буд. 5, код ЄДРПОУ 04404556) на користь товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельно - промислова фірма Летичівська швейна фабрика (31530, Хмельницька область, Летичівський район, смт. Меджибіж, вул. Шевченка, будинок, 46, код ЄДРПОУ 00309982) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний номер: 191088894 від 02.12.2019 товариству з обмеженою відповідальністю Торгівельно - промислова фірма Летичівська швейна фабрика належить на праві приватної власності нежитлове приміщення, пошивочний цех № 1 загальною площею 476,3 кв.м.

25.11.2019 торгівельно - промислова фірма Летичівська швейна фабрика в особі керівника Кулакова Володимира Івановича звернулася до Меджибізької селищної ради Летичівського району Хмельницької області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,3237 га.

Однак, рішенням Меджибізької селищної ради Летичівського району Хмельницької області №105-82/2019 від 24.12.2019 надано дозвіл торгівельно - промисловій фірмі Летичівська швейна фабрика на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,1600 га для обслуговування нежитлового приміщення будівлі пошивочного цеху №1.

З таким рішенням відповідача в частині визначення орієнтовної площі земельної ділянки в розмірі 0,16 га позивач не погоджується, вважає його протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Ухвалою суду від 21.02.2020 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

Від представника відповідача на адресу суду 23.03.2020 надійшов відзив, в якому останній зазначає, що позивачем не було оформлено звернення до Меджибізької селищної ради відповідно до положень ч.2 ст. 123 ЗК України, тому відповідачем під час ухвалення оскаржуваного рішення Меджибізької селищної ради Летичівського району Хмельницької області №105-85/2019 від 24.12.2019 "Про надання дозволу на виготовлення документації із землеустрою", не було порушено жодної норми земельного законодавства як не було порушено законних прав позивача.

Таким чином, відповідач вважає, що заява товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельно - промислова фірма "Летичівська швейна фабрика" про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки розглянута належним чином, рішення №105-82/2019 від 24.12.2019 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, а тому просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Дослідивши позовну заяву, відзив на позов, а також оцінивши наявні в матеріалах справи належні та допустимі докази у їх взаємозв`язку та сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Суд встановив, що позивач 25 листопада 2019 року звернувся до Меджибізької селищної ради Летичівського району Хмельницької області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,3237 га.

24 грудня 2019 року рішенням Меджибізької селищної ради Летичівського району Хмельницької області №105-82/2019 надано дозвіл Торгівельно - промисловій фірмі "Летичівська швейна фабрика" на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,1600 га для обслуговування нежитлового приміщення будівлі пошивочного цеху №1, яке перебуває в товариства на праві власності, розташованої в смт. Меджибіж, вул. Шевченка, 46 із земель несільськогосподарського призначення.

Не погоджуючись із таким рішенням в частині визначення орієнтовної площі земельної ділянки в розмірі 0,16 га, позивач звернувся із позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Згідно Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки; усі суб`єкти права власності рівні перед законом (частина 4 статті 13); право власності на землю гарантується, воно набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (частина 2 статті 14).

Стаття 1 Першого протоколу ( 994 - 535 ) "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів".

У рішенні Європейського суду з прав людини "Остапенко проти України" Заява N 17341/02) Страсбург, 14 червня 2007 року. Уряд стверджував, що ділянка землі, з приводу якої скаржиться заявник, не може розглядатись як його "власність" у сенсі статті 1 Першого протоколу ( 994_535 ), оскільки рішення від 4 квітня 2000 року передбачає передачу землі у довгострокове користування, а не у власність. Заявник не погодився. У цьому зв`язку Суд звертає увагу, що Конвенційними інституціями сформовано єдину позицію, згідно з якою "майно" у сенсі статті 1 Першого протоколу ( 994_535 ) може бути як "існуюче майно" (див. справу Van der Mussele v. Belgium, від 23 листопада 1983 року, серія А, N 70, с. 23, п. 48), так і активи, включаючи скарги, в зв`язку з якими заявник може стверджувати, що він має щонайменше "законне сподівання" на те, що вони будуть реалізовані (див., наприклад, рішення Pressos Compania Naviera S.A. and Others v. Belgium, від 20 листопада 1995 року, серія А, N 332, с. 21, п. 31, та Ouzounis and Others v. Greece, N 49144/99, від 18 квітня 2002 року, п. 24).

Правовідносини у сфері забезпечення права на землю врегульовано Земельним кодексом України.

Відповідно до ст.12 ЗК України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Згідно із ч.1 ст. 122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 120 ЗК України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно із ч. 1, 2, 3 ст. 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно - правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Згідно із ч.2 ст. 134 ЗК України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі: розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Суд звертає увагу на той факт, що реалізовуючи право на отримання в користування земельної ділянки під власною нерухомістю, керуючись довідкою Меджибізької селищної ради від 16.05.1996 №124, торгівельно - промислова фірма Летичівська швейна фабрика зазначила у клопотанні від 25.11.2019 орієнтовну площу земельної ділянки 0,3237 га, оскільки за нею згідно даної довідки рахується земельна ділянка площею 0,32 га.

При цьому, Меджибізька селищна рада Летичівського району Хмельницької області всупереч вищезазначеним нормам закону, всупереч фактичним даним (довідки від 16.05.1996 №124) зазначила в рішенні №105-82/2019 від 24.12.2019 орієнтовну площу земельної ділянки 0,1600 га. Тим самим, фактично відмовляючи у відведені земельної ділянки площею, яка необхідна позивачу, без належного вмотивування.

Суд також приймає до уваги той факт, що Земельний кодекс України не визначає в повноваженнях органу місцевого самоврядування на етапі надання дозволу на розробку проекту землеустрою імперативно визначати (всупереч клопотанню) самостійно орієнтовну площу. Якщо орган місцевого самоврядування не згоден із запропонованою площею, за нормами Земельного кодексу України, він має відмовити у надані дозволу з вмотивуванням, що орієнтована площа зазначена у клопотанні не може бути надана у користування.

Згідно статті 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір, водночас частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 сатті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст.77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У відповідності до ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи зазначене, оцінюючи у сукупності встановлені обставини та перевіривши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що адміністративний позов необхідно задовольнити.

Щодо клопотання позивача про повернення судових витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1-5 ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 7 ст.139 КАС України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

До позовної заяви додано додаткову угоду до договору про надання правової допомоги від 13.01.2020 та акт про виконання робіт за договором про надання правової допомоги від 13.01.2020, де зазначено, що загальна вартість виконаних робіт (наданих послуг) становить 14300 грн.

Також, на підтвердження вчинених дій позивачем подано до матеріалів позовної заяви квитанцію №82-2940, згідно якої встановлено факт оплати коштів позивачем в сумі 14300 грн.

Відповідно до ч.9 ст.139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Тому, суд дійшов висновку, що з урахуванням положень статей 134,139 КАС України, та у зв`язку із задоволенням позову, загальна сума, яка підлягає стягненню на користь позивача становить 16402 грн, в тому числі: витрати на оплату судового збору на суму 2102 грн, витрати на правничу допомогу на суму 14300 грн за рахунок бюджетних асигнувань Меджибізької селищної ради Летичівського району Хмельницької області.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельно - промислова фірма "Летичівська швейна фабрика" до Меджибізької селищної ради Летичівського району Хмельницької області про скасування рішення - задовольнити.

Скасувати рішення Меджибізької селищної ради Летичівського району Хмельницької області (31530, Хмельницька обл., Летичівський район, смт. Меджибіж, вул. Пушкіна, буд. 5, ідентифікаційний код 04404556) №105-82/2019 від 24.12.2019 Про надання дозволу на виготовлення документації із землеустрою видане товариству з обмеженою відповідальністю Торгівельно - промислова фірма Летичівська швейна фабрика (31530, Хмельницька область, Летичівський район, смт. Меджибіж, вул. Шевченка, будинок, 46, ідентифікаційний код 00309982) в частині зазначення орієнтовної площі земельної ділянки 0,1600 га.

Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельно - промислова фірма "Летичівська швейна фабрика" судовий збір 2102 (дві тисячі сто дві) грн, витрати на правничу допомогу на суму 14300 (чотирнадцять тисяч триста) грн за рахунок бюджетних асигнувань Меджибізької селищної ради Летичівського району Хмельницької області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:Товариство з обмеженою відповідальністю Торгівельно- промислова фірма " Летичівська швейна фабрика" (вул. Шевченка, 46,Меджибіж,Летичівський район, Хмельницька область,31530 , код ЄДРПОУ - 00309982) Відповідач:Меджибізька селищна рада Летичівського району Хмельницької області (вул. Пушкіна, 5,Меджибіж,Летичівський район, Хмельницька область,31530 , код ЄДРПОУ - 04404556)

Головуючий суддя О.П. Шевчук