Постанова

від 21.04.2020 по справі 918/1/20

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2020 року Справа № 918/1/20

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Павлюк І.Ю., суддя Демидюк О.О. , суддя Савченко Г.І.

без виклику сторін у справі

розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м.Київ

на рішення Господарського суду Рівненської області, ухваленого 19.02.20р. суддею Бережнюк В.В. о 10:54 год. у м.Рівному, повний текст складено 21.02.20р.

у справі № 918/1/20

за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м.Київ

до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку №3 по вул.Буковинська м.Рівне "Європейський дім", м.Рівне

про стягнення 36 557,59грн. заборгованості

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 19.02.2020р. у справі №918/1/20 позов Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку №3 по вул.Буковинська м.Рівне "Європейський дім" про стягнення 36 557,59грн. заборгованості - задоволено частково.

Стягнуто з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку №3 по вул.Буковинська м.Рівне "Європейський дім" на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України": 5 333,15грн. пені, 2 317,48грн. 3% річних, 3831,52грн. інфляційних втрат, 883,66грн. витрат по сплаті судового збору.

В частині стягнення 19 742,29грн. основного боргу провадження у справі закрито.

Відмовлено у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 5 333,15грн. пені.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені в розмірі 5333,15грн. та ухвалити нове в цій частині, яким позовні вимоги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" щодо стягнення пені в розмірі 5333,15грн. задовольнити.

Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, зокрема, наступне:

- вважає, що рішення місцевого господарського суду ухвалене з порушенням норм чинного законодавства;

- зазначає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, зокрема ст.233 Господарського кодексу України, ст.ст.549-552, 599, 625 Цивільного кодексу України, та процесуального, ст.ст.236 та 238 Господарського процесуального кодексу України, без дослідження усіх істотних обставин справи та підлягає скасуванню в цій частині з наступних підстав;

- обґрунтовує, що при зменшенні розміру пені суд мав врахувати майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, які беруть участь у зобов`язанні. Крім того, суд повинен був дати належну правову оцінку доказам, наданим сторонами в обґрунтування своїх позицій, щодо наявності чи відсутності збитків. Суд не мав права застосовувати до спірних правовідносин ст.233 ЦК України, не з`ясувавши всіх обставин, з`ясування яких передбачене згаданою нормою;

- стверджує, що рішення суду не містить обґрунтованого покликання на будь-які докази, які б підтверджували скрутне матеріальне становище відповідача по справі. В даному випадку відповідачем не доведено реального фінансового стану, а тому положення ГПК України щодо обов`язку доказування не дотримано, адже відповідач не надав жодного доказу для того, щоб можна було зробити висновок про скрутний фінансовий стан відповідача;

- зауважує, що суд першої інстанції лише із формулювання про скрутний матеріальний стан зробив висновок про те, що фінансове становище відповідача є саме таким. Додає, що відповідач по справі жодного документу, який свідчив би про скрутний матеріальний стан, не надав;

- зазначає, що господарський суд при вирішенні питання щодо зменшення пені повинен був об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, а не лише відповідача, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення. Проте, під час розгляду справи не було враховано інтереси позивача;

- констатує, що місцевий господарський суд неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, а також визнав встановленими недоведені обставини, які мають значення для справи. Окрім того, питання збитків взагалі не досліджувалося судом першої інстанції, що є обов`язковим для застосування ст.233 ЦК України;

- додає, що несвоєчасність оплати контрагентів прямо перешкоджає виконанню покладених на позивача державою обов`язків, погіршує фінансове становище, впливає на якість та своєчасність надання послуг з поставки газу для інших споживачів природного газу.

Ухвалою Північно - західного апеляційного господарського суду від 20.03.2020р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Рівненської області від 19.02.2020р. у справі №918/1/20, ухвалено розглянути апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Рівненської області від 19.02.2020р. у справі №918/1/20 без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження та запропоновано відповідачу подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в порядку ст.263 ГПК України протягом 10 днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Відповідач не скористався своїм правом згідно ч.1 ст.263 ГПК України та не надав суду відзиву на апеляційну скаргу, що згідно ч.3 ст.263 ГПК не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Згідно із ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, 25.09.2017р. між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник) та Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Європейський дім" (cпоживач) укладено договір №8389/1718-ТЕ-28 постачання природного газу (далі - договір), згідно п.1.1 якого, постачальник зобов`язується поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору (а.с.16-25).

Відповідно до п.1.2 договору, природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

Пунктом 1.4 договору сторони встановили, що за цим договором може бути поставлений природний газ (за кодом згідно з УКТЗЕД 2711 21 00 00) власного видобутку ( природний газ, видобутий на території України) та/або імпортований природний газ, ввезений ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на митну територію України.

У п.2.1 договору передбачено, що постачальник передає споживачу з 01 жовтня 2017 року по 31 березня 2018 року (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 123 тис. куб. метрів, в тому числі по місяцях (тис. куб. метрів): жовтень - 12,000; листопад - 18,000; грудень - 24,000, всього IV квартал 2017 року 54,000; січень - 27,000; лютий - 24,000; березень - 18,000, всього I кв. 2018р. - 69,000.

У відповідності до п.3.7 договору, приймання - передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання - передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складення добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку газу.

Пунктом п.5.2, 5.4 статті 5 "Ціна природного газу" договору сторонами встановлено, що ціна за 1000 куб. метрів газу на дату укладання договору становить 4 942,00 гривні, крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20%. Усього до сплати разом з податком на додану вартість - 5 930,40грн.. Загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок природного газу.

Згідно п.6.1 договору, оплата за природній газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100 - відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

У п.п.8.1 та 8.2 договору сторони узгодили, що за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством і цим договором. У разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1. цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 16,4% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить 5 (п`ять) років (п.10.3 договору).

Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу з 01 жовтня 2017 року до 31 березня 2018 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (розділ 12.1 договору).

Договір від 25.09.2017р. №8389/1718-ТЕ-28 постачання природного газу підписано сторонами та скріплено відбитками їх печаток.

Додатковою угодою №2 від 10.04.2018р. до договору постачання природного газу від 25.09.2017р. №8389/1718-ТЕ-28 сторони погодили додати п.2.1. розділу 2 "Кількість та фізико - хімічні показники газу" договору абзацом у наступній редакції: "Постачальник передає Споживачу в період з 01 квітня 2018 року по 31 травня 2018 року (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 16 тис. куб. метрів (шістнадцять тисяч куб. метрів), у тому числі по місяцях (тис. куб. метрів): квітень - 10,000; травень - 6,000; всього - 16,000.

Додатковою угодою №3 від 05.06.2018р. до договору постачання природного газу від 25.09.2017р. №8389/1718-ТЕ-28 сторони погодили додати п.2.1. розділу 2 "Кількість та фізико - хімічні показники газу" договору абзацом у наступній редакції: "Постачальник передає Споживачу в період з 01 червня 2018 року по 31 липня 2018 року (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 14 тис. куб. метрів (чотирнадцять тисяч куб. метрів), у тому числі по місяцях (тис. куб. метрів): червень - 7,000; липень - 7,000; всього - 14,000.

Додатковою угодою №7 від 08.08.2018р. до договору постачання природного газу від 25.09.2017р. №8389/1718-ТЕ-28 сторони погодили додати п.2.1. розділу 2 "Кількість та фізико - хімічні показники газу" договору абзацом у наступній редакції: "Постачальник передає Споживачу в період з 01 серпня 2018 року по 31 серпня 2018 року (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 7 тис. куб. метрів (сім тисяч куб. метрів).

Додатковою угодою №5 від 07.09.2018р. до договору постачання природного газу від 25.09.2017р. №8389/1718-ТЕ-28 сторони погодили додати п.2.1. розділу 2 "Кількість та фізико - хімічні показники газу" договору абзацом у наступній редакції: "Постачальник передає Споживачу в період з 01 вересня 2018 року по 30 вересня 2018 року (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 7 тис. куб. метрів (сім тисяч куб. метрів).

На виконання умов договору Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник) поставлено Об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку "Європейський дім" з жовтня 2017 року по вересень 2018 року природний газ обсягом 125,131 тис.куб.м. на загальну суму 742076,87грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.10.2017р., 30.11.2017р., 31.12.2017р., 31.01.2018р., 28.02.2018р., 31.03.2018р., 30.04.2018р., 31.05.2018р., 30.06.2018р., 31.07.2018р. та 31.08.2018р..

Однак, Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Європейський дім" взяті на себе зобов`язання щодо оплати отриманого природного газу виконувало несвоєчасно у визначений договором строк, що стверджується зведеними бухгалтерськими документами (операціями за договором та сальдо по Об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку "Європейський дім").

Таким чином, за Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Європейський дім" утворився борг за отриманий природний газ у розмірі 19742,29грн. згідно договору від 25.09.2017р. №8389/1718-ТЕ-28.

За вказаних обставин, Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до Об"єднання співвласників багатоквартирного будинку №3 по вул.Буковинська м.Рівне "Європейський дім" про стягнення заборгованості в сумі 36557,59грн., з яких: 19742,29грн. основний борг, 10666,30грн. - пеня, 2317,48грн. - 3% річних, 3831,52грн. - інфляційні втрати.

Обґрунтовуючи позовну заяву, Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" посилається на те, що 25.09.2017р. між ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку №3 по вул.Буковинська м.Рівне "Європейський дім" укладено договір №8389/1718-ТЕ-28 постачання природного газу, на виконання умов якого позивач передав у власність відповідачу природний газ на загальну суму 742076,87грн., що підтверджується актами приймання - передачі природного газу.

Також, Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" вказує, що Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Європейський дім" несвоєчасно виконало свої зобов`язання по оплаті за переданий газ у визначений договором строк, чим порушило умови господарського зобов`язання, зокрема, вимоги п.6.1 договору. Також, за несвоєчасне виконання зобов`язань з оплати переданого газу Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" нараховано пеню у розмірі 10666,30грн., 3% річних у розмірі 2317,48грн., інфляційні втрати у розмірі 3831,52грн., які просить стягнути з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Європейський дім" у судовому порядку.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 08.01.2020р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №918/1/20, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін та призначено розгляд справи на 04.02.2020р..

До Господарського суду Рівненської області від відповідача надійшло клопотання від 03.02.2020р. про долучення до матеріалів справи додаткових доказів: акту звірки розрахунків, листа про переплату коштів, платіжне доручення №1999. Також відповідач подав клопотання про зменшення судом розміру нарахованих санкцій на 50%.

У судовому засіданні 04.02.2020р. представник позивача заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату , оскільки існує необхідність з`ясувати обставини щодо здійсненої переплати відповідачем коштів за спожитий природний газ, та чи були такі кошти зараховані в рахунок оплати основного боргу, який заявлений до стягнення у справі №918/1/20.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 04.02.2020р. судове засідання відкладено на 19.02.2020р..

17.02.2020р. від позивача надійшло клопотання в якому зазначається, що 28.01.2020р. було здійснено перенесення переплати за природний газ з договору №3849/1617-ТЕ-28 в рахунок оплати по договору №8389/1718-ТЕ-28 у сумі 19742,29грн., що становить суму основного боргу по даній справі. Також позивач просить здійснити розгляд справи №918/1/20 за відсутності його представника.

В судовому засіданні 19.02.2020р. представник позивача не з`явився, проте про дату , час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення наявне в матеріалах справи.

17.02.2020р. до Господарського суду Рівненської області представник позивача подав клопотання здійснити розгляд справи № 918/1/20 за його відсутності.

У судовому засіданні 19.02.2020р. представник відповідача надав пояснення, за якими підтвердив обставину перенесення позивачем переплати за природний газ з договору №3849/1617-ТЕ-28 в рахунок оплати по договору №8389/1718-ТЕ-28 у сумі 19742,29грн.. Просив зменшити нараховані та заявлені до стягнення санкції на 50%.

Як вже зазначалося, рішенням Господарського суду Рівненської області від 19.02.2020р. у справі №918/1/20 позов задоволено частково, а в частині стягнення 19 742,29грн. основного боргу провадження у справі закрито.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч.5 ст.55 Конституції України).

Конституція України визначає Україну як правову державу, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність (legal certainty). Юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування.

За змістом п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Отже, висловлювання "судом, встановленим законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" від 12.07.2001р. зазначено, що право на доступ до суду, гарантоване п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

У відповідності до ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на судовий захист в Україні нарівні з громадянами і юридичними особами України. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України. кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції.

Таким чином, конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Відповідно до п.2 ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

У відповідності до п.1 ст.12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Як встановлено ст.67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

У статтях 3 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Згідно ст.174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов`язання, наведені в ст.179 ГК України, згідно з якою майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб`єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори. Укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту. Зміст договору, що укладається на підставі державного замовлення, повинен відповідати цьому замовленню. Суб`єкти господарювання, які забезпечують споживачів, зазначених у частині першій цієї статті, електроенергією, зв`язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених законом, також інші суб`єкти зобов`язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг). Законодавством можуть бути передбачені обов`язкові умови таких договорів. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч.2 ст.180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 ст.628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В силу ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим до виконання сторонами.

За приписами частин 1, 2 ст.714 ЦК України, за договором постачання енергетичних та інших ресурсів через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

За змістом ч. 1 ст.265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін, а тому обов`язок покупця сплатити продавцеві повну ціну переданого товару складає зміст основних його зобов`язань відповідно до ст.692 ЦК України.

За змістом ст.655 ЦК України, передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Згідно зі ст.ст.193, 202 ГК України, ст.ст.525, 526, 599 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом; зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За п. 2 ч. 2 ст. 19 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" відповідач зобов`язаний забезпечувати своєчасну оплату в повному обсязі послуг з постачання природного газу згідно з умовами договорів.

Положеннями ст.610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст.612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За умовами ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи, 25.09.2017р. між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник) та Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Європейський дім" (споживач) укладено договір №8389/1718-ТЕ-28 постачання природного газу, згідно п.1.1 якого, постачальник зобов`язується поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору.

На виконання умов договору Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник) поставлено Об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку "Європейський дім" з жовтня 2017 року по вересень 2018 року природний газ обсягом 12,131 тис.куб.м. на загальну суму 742076,87грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.10.2017р., 30.11.2017р., 31.12.2017р., 31.01.2018р., 28.02.2018р., 31.03.2018р., 30.04.2018р., 31.05.2018р., 30.06.2018р., 31.07.2018р. та 31.08.2018р..

Відповідач взяті на себе зобов`язання щодо оплати отриманого природного газу виконував несвоєчасно у визначений договором строк, що стверджується зведеними бухгалтерськими документами (операціями за договором та сальдо по відповідачу).

Таким чином, станом на час звернення позивача із даним позовом за відповідачем рахувався борг за отриманий природний газ у розмірі 19742,29грн. згідно договору від 25.09.2017р. №8389/1718-ТЕ-28.

Також, позивач, відповідно до п.8.2 договору та ст.625 Цивільного кодексу України нарахував та заявив до стягнення з відповідача 10666,30грн. пені, 2 317,48грн. 3% річних, 3 831,52грн. інфляційних втрат згідно доданого до позову розрахунку.

Поряд з цим матеріалами справи стверджується, що у процесі розгляду справи №918/1/20 у Господарському суді Рівненської області 28.01.2020р. позивачем було здійснено перенесення переплати за природний газ з договору №3849/1617-ТЕ-28 в рахунок оплати заборгованості по договору №8389/1718-ТЕ-28 у сумі 19742,29грн., що становить суму основного боргу по даній справі.

Таким чином, станом на 19.02.2020р. сума основного боргу вважається погашеною відповідачем у повному обсязі.

Отже, станом на 19.02.2020р. відсутній предмет спору у цій частині позовних вимог.

За приписами п.2 ч.1 ст.231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Згідно ч.3 ст.231 ГПК України, у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

За вказаних обставин, враховуючи наведене та зважаючи на відсутність предмету спору в частині позовних вимог про стягнення 19 742,29грн.. колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з вірним висновком суду першої інстанції, що провадження у справі №918/1/20 у цій частині підлягає закриттю.

Однак, несплаченими лишилися нараховані позивачем пеня, 3% річних та інфляційні втрати.

Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Грошовим є зобов`язання, за яким боржник зобов`язується сплатити кредитору певну суму грошових коштів.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст.625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Водночас, обов`язковою умовою для застосування відповідальності за неналежне виконання особою взятих на себе грошових зобов`язань є наявність прострочення боржником виконання такого зобов`язання.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Нарахування інфляційних втрат за наступний період здійснюється з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання.

Вказана правова позиція щодо порядку нарахування інфляційних викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №916/190/18 від 04.06.2019р. та у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у справі №905/600/18 від 05.07.2019р..

Перевіривши здійснений позивачем та місцевим господарським судом розрахунки 3% річних за відповідні періоди з 28.11.2017р. по 18.09.2019р. та інфляційних втрат за відповідні періоди з 01.01.2018р. по 28.02.2018р., з 01.08.2018р. по 30.09.2018р.. з 01.11.2018р. по 31.08.2019р., колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з їх розрахунками та зазначає, що задоволенню підлягає вимога позивача до відповідача про стягнення 2317,48грн. 3% річних, 3831,52грн. інфляційних втрат нарахованих за вказані вище відповідні періоди.

За приписами ст.ст.546, 548 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов`язання.

Відповідно до ст.230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

При цьому, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

У відповідності до ч.ч.1, 3 ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.6 ст.231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 2 ст. 232 ГК України).

За приписами ч.ч.1, 2 ст.551 ЦК України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно ст.3 зазначеного Закону розмір пені, передбачений ст.1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У відповідності до п.п.8.1 та 8.2 договору, що за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством і цим договором. У разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1. цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 16,4% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Перевіривши здійснений позивачем та місцевим господарським судом розрахунки пені за відповідні періоди з 28.11.2017р. по 18.09.2019р., колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з їх розрахунками та зазначає, що задоволенню підлягає вимога позивача до відповідача про стягнення 10666,30грн. пені.

Водночас, відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру пені на 50%, яке обґрунтоване тим, що ОСББ є неприбутковою організацією, крім того, період прострочення виконання зобов`язання незначний, причини прострочення виконання зобов`язань не залежали від волі відповідача через встановлений порядок розрахунків мешканцями будинку.

За приписами ст.233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно ч.3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При застосуванні ч.3 ст.551 ЦК України та ст.233 ГК України слід мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому слід враховувати, що правила ч.3 ст.551 ЦК України та ст.233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Аналізуючи наведені норми слід зазначити, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи тощо.

Також, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності в законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши подані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

При цьому, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ст.3 ЦК України).

Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Як свідчать матеріали справи та встановлено судом, що основне зобов`язання виконане у повному обсязі, прострочення виконання зобов`язання, а відтак і наслідки його порушення, є незначними, позивач не довів наявності у нього збитків внаслідок прострочення боржника.

Таким чином, враховуючи майновий стан обох сторін, статус відповідача у справі, відсутність основного боргу, наслідки порушення зобов`язання, беручи до уваги засади справедливості, добросовісності, розумності як складові елементи загального конституційного принципу верховенства права, закріплені у п.6 ст.3, ч.3 ст.509 та ч.ч.1, 2 ст.627 ЦК України, зважаючи на правову природу пені та її основне призначення, суд, реалізовуючи свої дискреційні повноваження, зазначає, що наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Таким чином, з врахуванням вище викладеного, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з обґрунтованим висновком місцевого господарського суду про задоволення клопотання відповідача, а пеня, заявлена до стягнення, підлягає зменшенню на 50%.

Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в розмірі 5333,15грн. (10 666,30грн. х 50% = 5 333,15грн.), а у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача решти суми пені 5 333,15грн. слід йому відмовити.

Отже, виходячи із системного аналізу обставин встановлених при розгляді даної справи у їх сукупності та надані докази, виходячи із загальних засад, встановлених у ст.3 ЦК України, а саме, справедливості, добросовісності та розумності, колегія суддів погоджується з обґрунтованим висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, а саме в частині стягнення з відповідача на користь позивача: 5333,15грн. пені, 2317,48грн. 3% річних, 3831,52грн. інфляційних втрат, а в частині стягнення 5333,15грн. пені в позові слід відмовити. Також, в частині стягнення 19742,29грн. основного боргу провадження у справі слід закрити.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з вірним висновком місцевого господарського суду про часткове задоволення позову.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.

Слід також зазначити, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010р. у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.

В силу приписів ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Натомість, скаржниками не надано достатніх належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст.75, 76 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Відповідно до ст.276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За наведених обставин, рішення Господарського суду Рівненської області від 19.02.2020р. у справі №918/1/20 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - без задоволення.

Судові витрати судом розподілено з урахуванням положень ст.ст.123, 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст.129, 247-252, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м.Київ залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Рівненської області від 19.02.2020р. у справі №918/1/20 - без змін.

2. Справу №918/1/20 повернути до Господарського суду Рівненської області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Повний текст постанови складений "21" квітня 2020 р.

Головуючий суддя Павлюк І.Ю.

Суддя Демидюк О.О.

Суддя Савченко Г.І.