Рішення

від 21.04.2020 по справі 914/373/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.04.2020 справа № 914/373/20

За позовом: Міністерства юстиції України, м. Київ

до відповідача: Комунального підприємства "Центральна районна аптека №129", м.Самбір,

про стягнення 49 534, 75 грн.

Суддя Мороз Н.В. При секретарі Банзулі М.С.

Представники:

Від позивача: не з`явився

Від відповідача: не з`явився

Хід розгляду спору:

Міністерство юстиції України звернулося до Господарського суду Львівської області із позовною заявою до Комунального підприємства "Центральна районна аптека №129" про стягнення 49 534, 75 грн.

Ухвалою господарського суду від 19.02.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено розгляд справи на 10.03.2020.

Ухвалою господарського суду від 10.03.2020, розгляд справи відкладено на 24.03.2020 в порядку ст. 121 ГПК України.

23.03.2020 на поштову адресу господарського суду, надійшло клопотання позивача про відкладення розгляду справи у зв`язку з карантинними заходами.

Ухвалою господарського суду від 24.03.2020, розгляд справи відкладено на 14.04.2020, у зв`язку із впровадженням карантинних заходів для запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 та рекомендацій Ради суддів України, затверджених Рішенням №19 від 17.03.2020.

14.04.2020 в судове засідання представник позивача не з`явився, однак надіслав на електронну адресу суду клопотання про розгляд справи без участі уповноваженої особи Міністерства юстиції України, на підставі наявних у справі матеріалів.

Відповідач явку повноважного представника у жодне із засідань не забезпечив, причин неявки суду не повідомляв, відзиву на позовну заяву не подав. Поштові конверти, якими відповідачу надсилалися ухвали суду, повернулися на адресу суду з відміткою відділення зв`язку не значиться . Поштова кореспонденція скеровувалася відповідачу на його юридичну адресу: 81400, Львівська область , м. Самбір , вул. І . Франка, 29, яка відповідає відомостям зазначеним у ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Як зазначив Верховний Суд України в постанові від 08.07.2019 у справі №904/10192/14, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Враховуючи те, що вся поштова кореспонденція по справі надсилалася судом відповідачу на його юридичну адресу, яка зазначена в ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, КП "Центральна районна аптека №129" вважається таким, що належним чином повідомлений судом про розгляд справи.

Враховуючи зазначене, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників сторін, за наявними у матеріалах справи документами.

Правова позиція позивача.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що за результатами розгляду заяви №40934/06 та 249 інших заяв (№ 57108/09 від 15.10.2009 -заява ОСОБА_1 ) рішенням Європейського суду з прав людини у справі Макара та інші проти України 12.12.2013 зобов`язано державу Україна сплатити заявнику суму заборгованості за рішенням національних судів, винесених на користь ОСОБА_1 - 14 696,69 грн, відшкодувати 34 838, 06 грн (еквівалент 2000 євро) справедливої сатисфакції. Оскільки позивачем сплачено суму заборгованості за рішеннями національних судів, винесених на користь заявниці - ОСОБА_1 , Міністерство юстиції України в силу ст.1191 Цивільного кодексу України, набуло право зворотньої вимоги до Комунального підприємства "Центральна районна аптека №129".

Позивач зазначає, що у діях відповідача наявний повний склад цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та завданими збитками та вина. Вказав на те, що виконання рішень Європейського суду є обов`язком України відповідно по Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, за якою Україна визнала для себе юрисдикцію Європейського суду, а також відповідно до Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини .

На підставі вищенаведеного, позивач просить стягнути з відповідача на користь Державного бюджету України збитки у сумі 49 534, 75 грн.

Правова позиція відповідача.

Відповідач своїм правом не скористався, відзиву на позовну заяву не подав, доказів в спростування наведених позивачем обставин суду не представив.

Обставини справи.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, створивши у відповідності до ст. 13 ГПК України сторонам, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, суд встановив:

Рішенням Самбірського районного суду Львівської області від 22.04.2009 у справі № 2-261/2009 позов ОСОБА_1 до КП Центральна районна аптека № 129 про поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та заборгованості по заробітній платі задоволено, а саме: поновлено заявницю на попередній посаді провізора КП Центральна районна аптека № 129 та стягнуто з КП Центральна районна аптека № 129 на користь заявниці суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 4 600,62 грн, заборгованість по заробітній платі в сумі 5686,80 грн, індексацію заробітної плати в сумі 31,99 грн та компенсацію в сумі 13,99 грн, всього 10 333,40 грн.

03.03.2010 отримані кошти від часткової реалізації арештованого майна пропорційно розподілені між стягувачами, зокрема ОСОБА_1 перераховано 592,92 грн згідно з платіжним дорученням № 2405. Таким чином, загальна сума заборгованості КП Центральна районна аптека № 129 перед ОСОБА_1 за рішенням Самбірського районного суду Львівської області від 22.04.2009 у справі № 2-261/2009 склала 9 740,48 грн.

Вироком Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 18.06.2009 у справі № 1-90/2009 за обвинуваченням ОСОБА_2 за ч.1 ст.175 Кримінального кодексу України суд приговорив: ОСОБА_2 визнати винним та засудити за частиною першою статті 175 КК України на 1 700,00 грн штрафу в дохід держави; стягнути з КП Центральна районна аптека № 129 , зокрема, на користь ОСОБА_1 4 956,21 грн невиплаченої заробітної плати за період з травня по вересень 2008 року.

Як вбачається з вироку, ОСОБА_2 , перебуваючи на посаді завідувача КП Центральна районна аптека № 129 , будучи службовою особою з виконання організаційно-розпорядчих та адміністративно господарських функцій, а саме здійснення управління підприємством на засадах єдиноначальності, розпорядження майном та грошовими коштами підприємства, уповноваженим на виконання зобов`язань з оплати праці в період з квітня 2008 року по лютий 2009 року, умисно, в порушення вимог ст. 43 Конституції України, ст. ст. 97, 115, 116 Кодексу законів про працю України, статті 24 Закону України Про оплату праці , маючи можливість та законні підстави виплатити працівникам заробітну плату, не забезпечив виплату працівникам заробітної плати в першочерговому порядку. Вина підсудного ОСОБА_2 у вчиненні ним злочину доведена повністю, його дії судом кваліфіковані за ч.1 ст. 175 КК України, оскільки він своїми умисними діями вчинив безпідставну невиплату заробітної плати громадянам більше ніж за один місяць.

Таким чином, заборгованість КП Центральна районна аптека № 129 перед ОСОБА_1 за вироком Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 18.06.2009 у справі № 1-90/2009 становить 4 956,21 грн.

У зв`язку з невиконанням вищезазначених судових рішень ОСОБА_1 звернулось із відповідною заявою (249 інших заяв) до Європейського суду з прав людини. Зокрема, заявниця скаржилася за п. 1 ст. 6 Конвенції та за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції на невиконання рішень національних судів.

За результатами розгляду заяви Європейський суд ухвалив рішення від 12 грудня 2013 року у справі Макара та інші проти України , яким визнав допущені державою Україною порушення п. 1 ст. 6 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції та постановив, що держава-відповідач має протягом трьох місяців сплатити заявникам по 2000 євро в якості відшкодування матеріальної, моральної шкоди та компенсацію судових та інших витрат, а також виконати рішення національних судів, які залишились невиконаними.

Вказане рішення Європейського суду, було виконано позивачем за рахунок коштів Державного бюджету України, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями платіжних доручень від 02.09.2014 №4505, від 22.08.2014 №2443 про перерахування позивачем на користь ОСОБА_1 49534,75 грн заборгованості за рішеннями національних судів.

Враховуючи вищенаведене, у спірних правовідносинах у держави Україна виникло право зворотної вимоги (регресу) на відшкодування з відповідача збитків, що понесені з Державного бюджету України на виконання рішення Європейського суду з прав людини у справі Макара та інші проти України , зокрема за заявою, поданою ОСОБА_1 .

Оцінка суду.

Відповідно до ч.ч.1,4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу, суд при розгляді справи керуються принципом верховенства права. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

17.07.1997 Україна ратифікувала Європейську конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 (Конвенція).

Згідно з положеннями ст.14 Закону України "Про міжнародні договори України", міжнародні договори набирають чинності для України після надання нею згоди на обов`язковість міжнародного договору відповідно до цього закону в порядку та в строки, передбачені договором, або в інший узгоджений сторонами спосіб. Положення ст.15 цього Закону визначають, що чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.

За змістом ст. 46 Конвенції, Високі Договірні Сторони зобов`язуються виконувати остаточне рішення Європейського суду з прав людини (Європейський суд) у будь-якій справі, в якій вони є сторонами.

У зв`язку із обов`язком України виконувати рішення Європейського суду у справах проти України, 23.02.2006, Верховна Рада України прийняла Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини". Згідно положень ст. 2 цього Закону, рішення Європейського суду є обов`язковим для виконання Україною відповідно до вимог згаданої вище ст. 46 Конвенції.

Як визначено статтями 3, 8 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", виконання рішення здійснюється за рахунок Державного бюджету України у тримісячний строк з моменту набуття рішенням статусу остаточного. Крім того, цим законом (ч. 4 ст. 9), передбачений обов`язок Органу представництва звертатися до суду з позовом про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виплати відшкодування стягувачу.

Органом представництва, як визначено у ст. 1 цього Закону, є орган, відповідальний за забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та виконання його рішень. Так, за змістом постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2006 року № 784 "Про заходи щодо реалізації Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" таким органом є Міністерство юстиції України.

Відповідно до рішення Європейського суду від 12.12.2013 у справі Макара та інші проти України за заявою № 40934/06 та 249 інших заяв, яке набуло статусу остаточного в день ухвалення:

..постановляє, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу до Конвенції; було порушення статті 13 Конвенції; що:

(а) упродовж трьох місяців держава-відповідач має виконати ухвалені на користь заявників рішення національних судів, які залишаються такими, що підлягають виконанню, та сплатити 2 000 (дві тисячі) євро кожному заявнику або його чи її спадкоємцю у заявах, наведених у Додатку 1, в якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди, а також компенсації судових та інших витрат та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись заявникам на зазначені суми; ці суми мають бути конвертовані в національну валюту за курсом на день здійснення платежу; (б) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти... .

Рішення Європейського суду з прав людини від 12.12.2013 у справі Макара та інші проти України , виконане в повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями Міністерства юстиції України від 02.09.2014 №4505 та від 22.08.2014 №2443 на суму 49 534,75 та постановою про закінчення виконавчого провадження ВП №41601556 від 31.10.2014, якими підтверджено перерахування вищезазначених коштів ОСОБА_1 .

Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), одним із способів захисту цивільних прав є відшкодування збитків та інші способи відшкодування шкоди.

Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому, збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Наведена правова норма кореспондується зі ст. 225 ГК України, за змістом якої до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (ст.226 ГК України).

Для застосування такої міри відповідальності потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка (дія чи бездіяльність особи), шкідливий результат такої поведінки (збитки), причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками, вина правопорушника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Протиправною є поведінка, яка не відповідає вимогам закону, тягне за собою порушення (зменшення, обмеження) майнових прав (благ) і законних інтересів іншої особи.

Крім того, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Умовою відповідальності за правопорушення є вина заподіювача збитків, тобто винною дією є невиконання, відмова від виконання або неналежне виконання зобов`язань. Кредитор, вимагаючи відшкодування збитків, має довести три перші умови відповідальності, зокрема факт наявності протиправної поведінки боржника, розмір збитків, причинний зв`язок. Вина боржника у порушенні презюмується та не підлягає доведенню кредитором. Відсутність вини підлягає доведенню заподіювачем шкоди.

Як визначено у ст.124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Крім того, за змістом ст. 129 Конституції України, серед засад судочинства визначено обов`язковість рішення суду. Наведене означає, що виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а тому має відповідати й вимогам п. 1 ст. 6 Конвенції.

Рішення національних судів набрали законної сили, однак, відповідачем виконані не були. Тривале невиконання відповідачем зазначених рішень зумовило звернення ОСОБА_1 із заявою до Європейського суду з прав людини.

Обов`язок відповідача полягав, по-перше, у своєчасній виплаті ОСОБА_1 належних до оплати сум, а по-друге, у виконанні судових рішень, ухвалених на користь заявниці. При цьому, згідно зі ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

За таких обставин, у даному випадку має місце протиправна поведінка (бездіяльність) відповідача як елемент цивільного правопорушення.

Суд зазначає, що особа може звернутися до Європейського суду, якщо вона вважає себе особисто і безпосередньо жертвою порушення Державою одного або кількох прав, гарантованих Конвенцією та Протоколами до неї. Відтак, сторонами у справах, які розглядаються Європейським судом, є позивач - заявник та відповідач - Держава, а рішення виносяться Європейським судом проти держави-відповідача, а не проти конкретних державних органів, підприємств, установ та організацій, їх посадових осіб, чи підприємств, установ, організацій, які перебувають під контролем держави, в розумінні прецедентної практики ЄСПЛ.

Таким чином, держава Україна в особі Уряду України, який у Європейському суді представляє Уповноважений у справах Європейського суду з прав людини, у кожній конкретній справі відповідає перед заявниками у Європейському суді за дії (бездіяльність) того чи іншого державного органу, підприємства, установи, організації, їх посадових осіб.

Так, на виконання рішення Європейського суду з Державного бюджету України на рахунок ОСОБА_1 сплачено присуджені Європейським судом кошти у сумі 34838,06 грн (еквівалент 2000 євро) справедливої сатисфакції, а також 14696,69 грн заборгованості за рішеннями національних судів. При цьому, у трудових правовідносинах з ОСОБА_1 зобов`язальною стороною є КП Центральна районна аптека №129 , а не держава, яка виплатила цю заборгованість.

Наявність причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою КП Центральна районна аптека №129 та заподіяною шкодою полягає в тому, що прийняття Європейським судом рішення проти України у справі Макара та інші проти України за заявою ОСОБА_1 є наслідком невиконання відповідачем рішень національних судів, ухвалених на користь заявника - ОСОБА_1 .

Оскільки ОСОБА_3 взяла на себе обов`язок гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені Конвенцією, а міжнародною судовою установою констатовано порушення прав заявника, обов`язок відшкодування матеріальної та моральної шкоди відповідно до Конвенції покладався на державу Україна.

У випадку належного виконання відповідачем своїх зобов`язань, для позивача у даній справі не настали б негативні наслідки у вигляді порушення законних прав заявника та, відповідно, звернення його до Європейського суду, ухвалення Європейським судом рішення, що призвело до понесення збитків Державного бюджету внаслідок виплати боргу за рішеннями національних судів.

З вищезазначеного вбачається, що бездіяльність відповідача призвела до заподіяння державі Україна матеріальної шкоди, у вигляді збитків в розмірі 49534,75 грн, що свідчить про наявність вини в діях відповідача.

Щодо розміру шкоди слід зазначити, що цей розмір встановлено судовими рішеннями, відтак не потребує доказування.

Відповідно до частин 1 і 2 ст.1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини. Тобто, наявність вини презюмується, а відсутність вини - доводиться заподіювачем шкоди.

Так, наявність вини КП Центральна районна аптека №129 у невиконанні своїх зобов`язань перед ОСОБА_1 та вищезазначених рішень національних судів підтверджується матеріалами справи та не спростована відповідачем.

З огляду на викладене, суд констатує, що у діях (бездіяльності) відповідача наявні всі елементи складу цивільного правопорушення, яке тягне за собою відповідальність у вигляді стягнення збитків у розмірі 49 534,75грн, завданих Державному бюджету України внаслідок виконання позивачем рішення Європейського суду у справі Макара та інші проти України , що підтверджується доданими до позову доказами.

Згідно ст. 1191 ЦК України, відшкодування шкоди, завданої іншою особою, зумовлює виникнення права зворотної вимоги до порушника.

Відповідно до статей 73 , 74 ГПК України , доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст. 76 ГПК України , належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст. 77 ГПК України , передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України , достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України ).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України . Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За приписами ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З аналізу матеріалів справи та наявних доказів у сукупності вбачається, що право позивача, за захистом якого мало місце звернення до суду, є порушеним відповідачем.

Позивачем доведено та документально підтверджено обставини, на які він посилався, як на підставу своїх вимог.

За таких обставин, вимога про стягнення з відповідача збитків у розмірі 49 534,75 грн підтверджена матеріалами справи, не спростована відповідачем та підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Судові витрати.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України , судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи зазначене, відшкодування витрат позивача на оплату судового збору покладається на відповідача повністю.

Керуючись ст.ст. 13 , 73 , 74 , 76-79 , 86 , 129 , 233 , 236-238 , 240 , 241 Господарського процесуального кодексу України , суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з Комунального підприємства Центральна районна аптека №129 (81400, Львівська область, м. Самбір, вул. Івана Франка, 29, ідентифікаційний код 01974052) на користь Державного бюджету України (рахунок: 31116115700028, код банку: 820172, ЄДРПОУ 37567646, банк отримувача Державна казначейська служба України, м Київ, отримувач Державна казначейська служба України) збитки у сумі 49 534,75 грн.

3. Стягнути з Комунального підприємства Центральна районна аптека №129 (81400, Львівська область, м. Самбір, вул. Івана Франка, 29, ідентифікаційний код 01974052) на користь Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, 13, ідентифікаційний код 00015622) витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 102,00 грн.

Рішення складено 21.04.2020

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в порядку передбаченому ст. 257 ГПК України .

Відповідно до п. 4 розділу Х Прикінцевих Положень ГПК України, які набрали чинності 02.04.2020 на підставі Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку із поширенням хвороби (COVID-19) , під час дії карантину встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.

Суддя Мороз Н.В.