Ухвала

від 21.04.2020 по справі 188/403/20

ПЕТРОПАВЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 188/403/20

Провадження № 1-кп/188/100/2020

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2020 року Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді: ОСОБА_1

при секретарі: ОСОБА_2

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в cмт. Петропавлівка кримінальне провадження № 12020040530000161 від 13.03.2020р. відносно обвинуваченого:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець

с. Самарське Петропавлівського району Дніпропетровської області,

зареєстрований та проживає за адресою:

АДРЕСА_1 ,

громадянин України, освіта середня, одружений, працює

головою СФГ "Оріон", раніше не судимого,

у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 Кримінального кодексу України, -

за участю прокурора: ОСОБА_4

за участю представника потерпілого: ОСОБА_5

за участю обвинуваченого: ОСОБА_3

ВСТАНОВИВ:

Статтею 14 Конституції України встановлено, що земля є основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до частини 2 статті 54 Земельного кодексу України, навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, пам`яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам`яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель.

Відповідно до частини 1 статті 79 Земельного кодексу України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до частини 3 статті 79 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Відповідно до частини 1 статті 150 Земельного кодексу України до особливо цінних земель відносяться землі історико-культурного призначення.

Відповідно до частини 1 статті 211 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи несуть кримінальну відповідальність за самовільне зайняття земельних ділянок.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», самовільне зайняття земельної ділянки - це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо земельної ділянки.

Відповідно до пункту «а» частини 1 статті 112 Земельного кодексу України, охоронні зони створюються навколо особливо цінних природних об`єктів, об`єктів культурної спадщини, гідрометеорологічних станцій тощо з метою охорони і захисту їх від несприятливих антропогенних впливів.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» об`єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.

Окрім того, вищевказаною нормою законодавства визначено, що нерухомий об`єкт культурної спадщини - об`єкт культурної спадщини, який не може бути перенесений на інше місце без втрати його цінності з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду та збереження своєї автентичності.

Положеннями частини 2 статті 2 Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначено, що археологічні об`єкти культурної спадщини - рештки життєдіяльності людини (нерухомі об`єкти культурної спадщини: городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, їх залишки чи руїни, мегаліти, печери, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, а також пов`язані з ними рухомі предмети), що містяться під земною поверхнею та під водою і є невідтворним джерелом інформації про зародження і розвиток цивілізації.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про охорону культурної спадщини» об`єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категоріями національного та місцевого значення пам`ятки. Порядок визначення категорій пам`яток встановлюється Кабінетом Міністрів України. Із занесенням до Реєстру на об`єкт культурної спадщини, на всі його складові елементи, що становлять предмет його охорони, поширюється правовий статус пам`ятки.

Відповідно до частини 2 статті 13 «Про охорону культурної спадщини» об`єкт культурної спадщини до вирішення питання про його реєстрацію як пам`ятки вноситься до Переліку об`єктів культурної спадщини і набуває правового статусу щойно виявленого об`єкта культурної спадщини, про що відповідний орган охорони культурної спадщини в письмовій формі повідомляє власника цього об`єкта або уповноважений ним орган (особу), переліки об`єктів культурної спадщини затверджуються рішеннями відповідних органів охорони культурної спадщини.

Відповідно до пункту 4 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України від 16 грудня 2004 року № 2245-IV об`єкти, включені до списків (переліків) пам`яток історії та культури республіканського чи місцевого значення відповідно до Закону Української PCP «Про охорону і використання пам`яток історії та культури», до вирішення питання про їх включення (невключення) до Реєстру вважаються пам`ятками відповідно національного чи місцевого значення.

Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України «Про охорону культурної спадщини» до спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини належать, зокрема, обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.

Відповідно до частини 6 статті 3 Закону України «Про охорону культурної спадщини», рішення (розпорядження, дозволи, приписи, постанови) органів охорони культурної спадщини, прийняті в межах їхньої компетенції, є обов`язковими для виконання юридичними і фізичними особами.

Відповідно до частини 4 статті 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини» відсутність охоронного договору не звільняє особу від обов`язків, що випливають із цього Закону.

Відповідно до статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» на охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам`яток, забороняються зокрема, ландшафтні перетворення, меліоративні, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.

Відповідно до стаття 43 Закону України «Про охорону культурної спадщини» за незаконне проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних чи підводних робіт на об`єкті археологічної спадщини, а також за умисне незаконне знищення, руйнування або пошкодження об`єктів культурної спадщини чи їх частин винні особи притягаються до кримінальної відповідальності відповідно до закону.

В ході судового розгляду встановлено, що Розпорядженням голови Петропавлівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області від 05.04.2013 №Р-102-13 «Про визначення категорії земель історико-культурного призначення» визначено, що земельні ділянки, зайняті пам`ятками археології за межами населених пунктів, відносяться до категорії земель історико-культурного призначення.

Крім того, згідно інформації відділу культури, туризму, національностей та релігій Петропавлівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області до Переліку пам`яток археології по Петропавлівському району Дніпропетровської області за обліковим № 5729 включено курганна група, а саме 4 кургани з обліковими номерами 5729-1, 5729-2, 5729-3 та 5729-4, які розташовані купчасто, на відстані 1,5 км на південний схід від центру с. Лугове Петропавлівського району Дніпропетровської області, по обидві сторони автодороги сполучення «Хороше-Товсте» на орному полі, датовані ІІІ-І тис. до н.е. місцевого значення, виявлені (відкриті) у 1982 р. археологом ОСОБА_6 . Курган № 5729-4 має наступні розміри: радіус - 15 м, висота - 0,8 м, радіус разом з охоронною зоною 25 м, загальна площа кургану разом з охоронною зоною 0,1536 га, площа пам`ятки (самого кургану) 0,0695 га, з координатами кутів зовнішніх меж ділянки Х=70314,1900 та У=7443 8,9050. Вказані об`єкти взято під охорону держави на підставі рішення Дніпропетровського облвиконкому №180 від 16.04.1987 року.

В ході судового розгляду встановлено, що ОСОБА_3 , будучи керівником селянського фермерського господарства «Оріон», займається обробітком земельної ділянки з кадастровим номером №1223884800:01:001:9467, з цільовим призначенням «01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва» площею 4,131 га, розташованої на відстані 1,5 км на південний схід від центру с. Лугове Петропавлівського району Дніпропетровської області, з лівої сторони автодороги сполучення «Хороше-Товсте», на орному полі. Земельна ділянка з кадастровим номером №1223884800:01:001:9467 площею 4,131 га на праві приватної власності належить ОСОБА_7 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 481561.

В межах земельної ділянки з кадастровим номером №1223884800:01:001:9467, обробітком якої займається ОСОБА_3 , знаходиться об`єкт культурної спадщини - курган № 5729-4, навколо якого встановлена охоронна зона, про що наявна позначка в кадастровому плані земельної ділянки, долученого до технічної документації земельної ділянки.

В ході проведення судового розгляду встановлено, що ОСОБА_3 під підпис був ознайомлений з тим, що в межах вищевказаної земельної ділянки знаходиться курган № 5729-4 загальною площею 0,0695 га з охоронною зоною площею 0,1536 га, а також з тим, що Законом України «Про охорону культурної спадщини» та Земельним кодексом України встановлено, що землі, на яких розташовані кургани є державною власністю і будь - яка діяльність на них забороняється. ОСОБА_3 взяв на себе зобов`язання не руйнувати та не розорювати кургани, включаючи їх охоронну зону.

В порушення вищевказаних вимог законодавства, ОСОБА_3 в грудні 2019 року в денний час доби (точної дати та часу в ході судового розгляду не встановлено), незважаючи на попередження з боку голови Самарської сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області, достовірно знаючи про наявність на території земельної ділянки з кадастровим номером №1223884800:01:001:9467, об`єкту археології - кургану № 5729-4 з визначеною охоронною зоною площею 0,1536 га, а також про заборону ведення земельних робіт на території земельної ділянки в межах охоронної зони та насипу кургану - об`єкта культурної спадщини, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків і бажаючи їх настання, особисто, використовуючи сільськогосподарську техніку невстановленої моделі та оснащення, порушивши в процесі підготовки ґрунту до весняно-польових робіт, шляхом розорювання грунтового покриву земельної ділянки в межах охоронної зони кургану, самовільно зайняв земельну ділянку загальною площею 0,1536 га державної форми власності.

В підготовчому судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 заявив клопотання про звільнення його від кримінальної відповідальності в зв`язку з дійовим каяттям, про що подав відповідне клопотання.

Прокурор та представник потерпілого не заперечують проти задоволення заявленого клопотання та закриття кримінального провадження.

Передумовою для звільнення особи від кримінальної відповідальності за ст. 45 КК України є вчинення особою вперше злочину невеликої тяжкості, щире каяття особи після вчинення злочину, активне сприяття розкриттю злочину і повне відшкодування завданих нею збитків або усунення заподіяної шкоди.

Судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_3 обвинувачується у скоєнні кримінального правлпорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України, який за класифікацією відповідно до ст. 12 КК України є злочином невеликої тяжкості.

Обвинувачений вперше вчинив злочин невеликої тяжкості, за місцем проживання характеризується позитивно, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, раніше не судимий, щиро покаявся, визнав свою вину в повному обсязі висунутого проти нього обвинувачення, протягом досудового розслідування давав правдиві свідчення, тобто активно сприяв розкриттю злочину, чим суттєво надавав допомогу на досудовому слідстві, діяння не спричинило суспільно-небезпечних наслідків, спричинену шкоду відшкодовано в повному обсязі.

Враховуючи, що ОСОБА_3 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю, шкоду відшкодовано, щиро покаявся, суд вважає за можливе звільнити його від кримінальної відповідальності в зв`язку з дійовим каяттям.

Відповідно до ч. 1 ст. 285 КПК України особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається судом у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.

Абзацом 2 ч. 7 ст. 284 КПК України встановлено, що якщо обставини, передбачені пунктами 5, 6, 7, 8, 9 частини першої цієї статті, виявляються під час судового провадження, а також у випадку, передбаченому пунктами 2, 3 частини другої цієї статті, суд постановляє ухвалу про закриття кримінального провадження.

Згідно ч. 1 та ч. 4 ст. 286 КПК України звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення здійснюється судом. Якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, суд має невідкладно розглянути таке клопотання.

На підставі викладеного та керуючись ст. 45 КК України, ст.ст. 284, 372, 395 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Кримінальне провадження відносно ОСОБА_3 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України закрити та звільнити ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності в зв`язку з дійовим каяттям.

Цивільний позов не заявлено.

Судові витрати та речові докази в кримінальному провадженні відсутні.

Захід забезпечення кримінального провадження не обирався.

Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду через Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області протягом семи днів з дня її оголошення.

Суддя ОСОБА_1