Рішення

від 22.04.2020 по справі 914/71/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.04.2020 справа № 914/71/20

м. Львів

Господарський суд Львівської області у складі судді Матвіїва Р.І. розглянув матеріали

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Алюмотрейд , м. Київ,

до відповідача: Приватного підприємства Інтер-Галич-Буд , м. Львів,

предмет позову: стягнення 196 785,10 грн.,

підстава позову: порушення зобов`язань по договору поставки № 01/02-0119 від 02.01.2019 року,

без виклику сторін.

ПРОЦЕС

10.01.2020 року до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Алюмотрейд до Приватного підприємства Інтер-Галич-Буд про стягнення 196 785,10 грн.

Ухвалою суду від 15.01.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Встановлено, що розгляд справи по суті починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі - 15.01.2020 року. Встановлено відповідачу строк - 15 днів з дня отримання ухвали для подання відзиву на позов та 5 днів з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення, позивачу - 5 днів з дня отримання відзиву на позов для подання відповіді на відзив.

Ухвала суду про відкриття провадження отримана позивачем та його представником, що підтверджено повідомленнями про вручення поштового відправлення. Конверт, адресований відповідачу на юридичну адресу - вул. Ряшівська, буд. 27, м. Львів, 79040, повернувся до суду з відміткою інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення . 20.02.2020 року судом надіслано ухвалу суду про відкриття провадження у справі на іншу, виявлену в матеріалах справи адресу, - м. Львів, вул. Сяйво, 117, за якою відповідач отримав кореспонденцію 25.02.2020 року, що підтверджено повідомленнями про вручення поштового відправлення. Відповідач 26.02.2020 року подав заяву про ознайомлення з матеріалами справи та 27.02.2020 року ознайомився з матеріалами відповідної справи.

Відводів складу суду сторонами не заявлено.

03.03.2020 року відповідачем подано відзив на позовну заяву з доказами надіслання іншій стороні та з клопотанням про поновлення пропущеного процесуального строку. Відповідач просить суд поновити пропущений ним процесуальний строк на подання відзиву з тих підстав, що відповідач не отримав від позивача позовну заяву і з її змістом та доказами, долученими до неї, ознайомився лише з матеріалів господарської справи № 914/71/20.

Так, відповідно до ч. 8 ст. 165 ГПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 3 ст. 80 ГПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Враховуючи наведене, підтвердження матеріалами справи обставини ознайомлення представника відповідача з матеріалами справи 27.02.2020 року, суд вважає за необхідне поновити відповідачу припущений процесуальний строк на подання відзиву.

Відповідно до ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 252 ГПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

При розгляді справи судом встановлено, що позивачем не дотримано приписів ст. 162 Господарського процесуального кодексу України при поданні позовної заяви, у зв`язку з чим 16.03.2020 року судом залишено без руху зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Алюмотрейд та встановлено Товариству з обмеженою відповідальністю Алюмотрейд строк 5 днів з дня отримання ухвали для усунення недоліків позовної заяви у спосіб надання суду доказів на підтвердження зазначеної у позовній заяві обставини щодо здійснення позивачем поставки товару на загальну суму 1 181 256,03 грн. Ухвала суду надіслана позивачу 17.03.2020 року, проте на час постановлення рішення та на час надходження заяви про усунення недоліків ні конверт, ні повідомлення про вручення поштового відправлення до суду не повернулися. Згідно з відстеженням кореспонденції за трек-кодом 7901413101711 відправлення не вручене під час доставки: інші причини , 21.03.2020 року.

10.04.2020 року до суду надійшла заява про усунення недоліків із клопотанням про поновлення пропущеного для подання відповідної заяви строку з тих підстав, оскільки ухвалу від 16.03.2020 року позивач не отримав і про постановлення судом відповідної ухвали сторона дізналася з офіційного реєстру лише 03.04.2020 року. Крім цього, позивач з 17.03.2020 року тимчасово припинив діяльність у зв`язку із запровадженням карантину.

Як вбачається з поштового штапма на конверті, в якому надійшли матеріали заяви про усунення недоліків, такі надіслано позивачем 07.04.2020 року.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Наведені позивачем причини неотримання ним кореспонденції суду та подання заяви на виконання вимог ухвали від 16.03.2020 року, суд вважає поважними та об`єктивними, вважає за необхідне поновити позивачу відповідний процесуальний строк.

Водночас, розглянувши подану позивачем заяву, суд зазначає, що позивачем фактично змінено підставу позову та змінено ціну позов, як зазначено самим позивачем, шляхом викладення позовної заяви про стягнення заборгованості в новій редакції. Суд звертає увагу, що ГПК України не передбачає можливості вчинення позивачем такої процесуальної дії як викладення позовної заяви в новій редакції, до того ж на стадії розгляду справи по суті та з фактичним збільшенням заявленої до стягнення суми і зміною підстави позову.

Усуваючи недоліки, виявлені судом на стадії розгляду справи по суті, позивач стверджує, що упродовж 2016-2018 років між сторонами укладались усні договори купівлі-продажу, що підтверджується видатковими накладними. За попередні періоди 2016, 2017, включно до 25.03.2018 р. відповідачем оплачено за поставлені товари позивачеві. З 26.03.2018 р. відповідачем здійснювалися оплати за поставлений товар не у строки та не у повному обсязі, зобов`язання у повному обсязі не виконано, на підтвердження чого позивачем надано новий розрахунок заборгованості, за більший період часу, ніж той, що долучений до позовної заяви. Із пояснень позивача вбачається, що 02.01.2019 р. між ТОВ Алюмотрейд та ПП Інтер-Галич-Буд укладено договір поставки №01/02-0119.

Суд зазначає, що підставою позовних вимог згідно з позовною заявою були саме факт укладення між сторонами договору поставки №01/02-0119 від 02.01.2019 року і факти поставки товару згідно з видатковими накладними за період, починаючи з січня 2019 року, долученими до позовної заяви, вартість якого не співпадала з вартістю, зазначеною позивачем у позовній заяві, що і було підставою залишення позову без розгляду.

За твердженнями позивача, ТОВ Алюмотрейд поставило на адресу відповідача товар, що підтверджується видатковими накладними, за період з 26.03.2018 р. по 09.08.2019 р. на загальну вартість 3 886 891,43 грн. Проте, такі обставини позивач не визначав як підставу позову про стягнення 196 785,10 грн. Подання позивачем видаткових накладних за період з березня 2018 року, які не були долучені до позовної заяви, не підтверджує наведеної в позовній заяві обставини щодо поставки товару згідно з долученими до позову накладними на суму 1 181 256,03 грн., а є поданням нових доказів на стадії розгляду справи по суті та самостійною новою підставою позову. Крім цього, позивач заявляє до стягнення збільшену суму пені, 3% річних та інфляційних втрат без будь-яких обгрунтувань та не заявлячи при цьому вимоги про збільшення розміру позовних вимог, як це передбачено ст. 46 ГПК України. Разом з тим, вчинення позивачем таких процесуальних дій обмежено процесуальним строком, а саме початком першого судового засідання, яке в даній справі мало місце 15.02.2020 р., про що судом зазначено в ухвалі про відкриття провадження у даній справі.

Проаналізувавши подану позивачем заяву, суд доходить висновку, що така по своїй суті є фактично самостійною позовною вимогою про стягнення заборгованості за період, що існував до укладення договору від 02.01.2019 року, який є підставою позову в даній справі, та на іншій підставі, ніж визначено позивачем у позовній заяві.

Враховуючи наведене, суд розглядає позовні вимоги позивача про стягнення 196 785,10 грн. на підставах і доказах, поданих позивачем разом із позовною заявою. Разом з тим суд звертає увагу позивача, що позивач не позбавлений права звертатися з позовними вимогами про стягнення заборгованості з відповідача за період, що існував до укладення договору від 02.01.2019 року, на підставі відповідних первинних доказів у самостійному провадженні.

СУТЬ СПОРУ ТА ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ СТОРІН

Спір між сторонами виник внаслідок прострочення відповідачем виконання зобов`язання по своєчасній оплаті отриманого товару. Так, позивач стверджує, що поставив на адресу відповідача товар, що підтверджується видатковими накладними, на загальну вартість 1 181 256,03 грн. Відповідачем частково виконано зобов`язання за договором та сплачено позивачеві вартість товару у розмірі 1 011 256,03 грн. Не виконаним залишається зобов`язання ПП Інтер-Галич-Буд зі сплати грошових коштів у розмірі 170 000 грн. Відтак, позивач заявляє до стягнення 170 000,00 грн. боргу, а також за прострочення виконання грошового зобов`язання позивач нараховує 4 724,00 грн. 3 % річних, 12 285,90 грн. інфляційної складової, 9 775,20 грн. пені.

Відповідач стосовно заявлених вимог частково заперечує. Стверджує, що ним здійснено оплату отриманого товару, вартістю 1 341 737,26 грн., в сумі 1 275 156,10 грн., у зв`язку з чим заборгованість становить 66 581,16 грн., а не 170 000,00 грн. Також відповідач стверджує, що поставка товару на суму 135 297,79 грн., здійснена у 2018 році, не стосується правовідносин, що виникли між сторонами на підставі договору поставки від 02.01.2019 року. Стосовно стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 19 000,00 грн., зазначає, що такий є неспівмірним і необгрунтованим, тому просить зменшити їх розмір.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

02.01.2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю Алюмотрейд (надалі по тексту рішення - позивач, згідно з договором - постачальник) і Приватне підприємство Інтер-Галич-Буд (надалі по тексту рішення - відповідач, згідно з договором - покупець) уклали договір поставки № 01/02-0119. Відповідно до умов договору постачальник зобов`язується передавати у власність покупця алюмінієві профільні системи та комплектуючі (далі - товар) партіями в асортименті та кількості, згідно специфікації та видаткових накладних у відповідності до замовлень покупця, покупець зобов`язується своєчасно проводити оплату за товар та приймати його на умовах, в порядку та в строки, передбачені цим договором.

Приймання-передача товару оформлюється шляхом підписання сторонами видаткової накладної, після перевірки покупцем відповідності параметрів поставленого товару вимогам, зазначеним у накладній та/або рахунку-фактурі (п. 3.2).

У період січень-серпень 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю Алюмотрейд , за документами, поданими позивачем, поставило покупцю Приватному підприємству Інтер-Галич-Буд на підставі договору № 01/12-0916 від 01.09.2016 року товар, вартістю 66 725,40 грн., 102 068,83 грн., 16 548,48 грн., 28 753,18 грн., 43 352,59 грн., 5 913,48 грн., 78 764,71 грн., 35 453,00 грн., 2 018,64 грн., 155 959,14 грн., 45 300,43 грн., 217 970,69 грн., 20 186,40 грн., 130 979,32 грн., 32 902,51 грн., 35 748,34 грн., 27 313,10 грн., тобто всього на суму 1 045 958,24 грн. Відповідачем подано аналогічні видаткові накладні, однак, крім таких, на підтвердження отриманого від позивача товару в сумі 1 341 737,26 грн. подає також видаткові накладні № 656 від 07.06.2019 року на суму 1 667,09 грн., № 643 від 04.06.2019 року на суму 125 419,82 грн., № 585 від 20.05.2019 року на суму 18 164,98 грн., № 570 від 14.05.2019 року на суму 1 702,84 грн., № 341 від 04.03.2019 року на суму 15 601,92 грн., № 234 від 05.02.2019 року на суму 133 222,37 грн., тобто ще додатково на суму 295 779,02 грн.

Згідно з п. 2.1 договору загальна сума договору складається із вартості всього товару у відповідності до видаткових накладних, що були поставлені за цим договором за період його дії.

Оплата за товар здійснюється покупцем на підставі виставленого постачальником рахунку на оплату по замовленню покупця на суму партії товару, що поставляється, шляхом перерахування безготівкових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, а також в іншій формі, що не заборонена законодавством України. Розрахунок між сторонами здійснюється в національній валюті України - гривні. Покупець здійснює попередню оплату товару згідно рахунку на оплату по замовленню. Моментом поставки покупцеві товару, згідно умов даного договору, є дата передачі товару, зазначена у видатковій накладній, підписаній повноважними представниками обох сторін (п. 2.3, п. 2.4 договору).

Відповідач згідно з доказами, поданими позивачем, здійснив наступні оплати:

28.01.2019 року - 49 000,00 грн.,

27.02.2019 року - 51 492,12 грн.,

21.03.2019 року - 114 201,85 грн.,

29.05.2019 року - 285 476,16 грн.,

12.06.2019 року - 48 183,49 грн.,

14.06.2019 року - 40 000,00 грн.,

21.06.2019 року - 110 000,00 грн.,

08.07.2019 року - 188 861,65 грн.,

25.07.2019 року - 42 161,81 грн. та 50 000,00 грн.,

31.10.2019 року - 11 878,95 грн.,

13.11.2019 року - 20 000,00 грн., тобто всього на суму 1 011 256,03 грн.

Відповідач, крім зазначених платіжних доручень, на підтвердження факту оплати товару подав також платіжні доручення № 2785 від 07.06.2019 року на суму 1 667,09 грн., № 2757 від 29.05.2019 року на суму 125 419,82 грн., № 2761 від 20.05.2019 року на суму 18 164,98 грн., № 2720 від 14.05.2019 року на суму 1 702,84 грн., № 2552 від 27.02.2019 року на суму 15 601,92 грн. та № 2497 від 28.01.2019 року на суму 133 222,37 грн., тобто на суму 295 779,02 грн. Із наведеного вбачається, що всього відповідач сплатив 1 307 035,05 грн., а не 1 275 156,10 грн., як вказує у відзиві.

Дані факти матеріалами справи підтверджуються, документально не спростовувались.

ВИСНОВКИ СУДУ

Дослідивши представлені суду докази, суд вважає позовні вимоги підставними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково з огляду на наступне.

Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як встановлено судом вище, підставою виникнення правовідносин між сторонами є договір поставки.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України).

Як встановлено вище, згідно з видатковими накладними, визначеними позивачем як підставу позову, за період січня-серпня 2019 року позивачем поставлено відповідачу товар, вартістю 1 045 958,24 грн. Суд зазначає, що у відповідних накладних зазначено посилання на договір № 01/12-0916 від 01.09.2016 року, а не на договір № 01/02-0119 від 02.01.2019 року. Однак, суд враховує позицію відповідача стосовно визнання обставини здійснення відповідних поставок саме на виконання договору від 02.01.2019 року, що відповідає ч. 1 ст. 75 ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судом вище встановлено, що покупець здійснює попередню оплату товару згідно рахунку на оплату по замовленню. Проте, враховуючи періодичні поставки товару та періодичні оплати товару, неможливо прослідкувати здійснення оплат як передоплату чи післяплату. Разом з тим, приймаючи товар по кожній видатковій накладній, відповідач як покупець мав обов`язок оплатити такий товар. Враховуючи, що згідно з видатковими накладними поставлено товар на суму 1 045 958,24 грн. (а не на суму 1 181 256,03 грн.), а згідно з платіжними дорученнями сплачено 1 011 256,03 грн., то залишок неоплаченого товару становить 34 702,21 грн., а не 170 000,00 грн., як стверджує позивач, та не 66 581,16 грн., як стверджує відповідач.

Щодо поданих відповідачем видаткових накладних, описаних вище, на загальну суму 295 779,02 грн., суд зазначає, що поставка по таких накладних не визначена позивачем як підстава позову про стягнення 170 000,00 грн. Водночас, суд зазначає, що поставка за такими накладними оплачена відповідачем згідно з доказами, поданими відповідачем - платіжними дорученнями на суму 295 779,02 грн., описаними вище. Тобто, подані відповідачем видаткові накладні на суму 295 779,02 грн. на розмір заявленої до стягнення позивачем суми боргу не впливають, так як оплачені у повному обсязі.

Щодо зазначення у видаткових накладних договору № 01/12-0916 від 01.09.2016 року, суд, зважаючи на відсутність заперечень сторін щодо такого реквізиту накладної, не вважає відповідне зазначення таким, що спростовує факти відповідних поставок, визнаних обома сторонами.

Суд також звертає увагу, що твердження позивача в позовній заяві стосовно того, що він поставив на адресу відповідача товар, що підтверджується видатковими накладними, на загальну вартість 1 181 256,03 грн., не відповідає фактичним обставинам справи. Досліджуючи розрахунок заборгованості, здійснений позивачем, вбачається, що станом на 14.12.2018 року визначено сальдо початкове в розмірі 135 297,79 грн. Водночас, як правильно зазначає відповідач, правовідносини між сторонами, стосовно яких виник спір в даній справі, настали у зв`язку з укладенням договору поставки від 02.01.2019 року, який набрав чинності з моменту його підписання обома сторонами (п. 8.1 договору). Тому необгрунтованим є включення в заборгованість, що заявлена до стягнення на підставі договору поставки від 02.01.2019 року, заборгованості в сумі 135 297,79 грн.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи наведене, позовна вимога про стягнення 170 000,00 боргу підлягає частковому задоволенню - на суму 34 702,21 грн., у задоволенні вимоги в частині стягнення 135 297,79 грн. суд відмовляє.

Як зазначено вище, за прострочення виконання грошового зобов`язання позивач нарахував відповідачу 4 724,00 грн. 3 % річних, 12 285,90 грн. інфляційної складової, 9 775,20 грн. пені.

Щодо нарахованих 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України). Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань ).

Перевіряючи розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, з урахуванням встановленої вище безпідставності включення в заборгованість суми 135 297,79 грн., суд зазначає, що позивачем безпідставно нараховано 3% річних та інфляційні втрати на вказану суму за період 14.12.2018-28.01.2019 року. Щодо решти нарахувань, не виходячи за межі строків, визначені позивачем, суд зазначає таке.

Враховуючи, що прострочення виконання грошового зобов`язання наставало в наступний після поставки товару день згідно з правилами ст. 253 ЦК України, то прострочення по поставці товару по накладній

від 17.01.2019 року на суму 66 725,40 грн. настало 18.01.2019 року і тривало до 28.01.2019 року, зменшилось 28.01.2019 року у зв`язку з частковою оплатою товару до 17 725,40 грн. і тривало до 27.02.2019 року, а не до 22.03.2019 року,

від 04.02.2019 року на суму 118 617,31 грн. настало 05.02.2019 року, тривало до 27.02.2019 року, з 28.02.2019 року існувало у розмірі 84 850,59 грн. до 22.03.2019 року, а не до 29.05.2019 року,

від 18.02.2019 року на суму 28 753,18 грн. настало 19.02.2019 року та існувало до 22.03.2019 року, а не до 29.05.2019 року,

від 04.03.2019 року на суму 43 352,59 грн. настало 05.03.2019 року та існувало до 22.03.2019 року, з 23.03.2019 року по 29.05.2019 року існувало на суму 42 754,51 грн.,

від 11.03.2019 року на суму 5 913,48 грн. настало 12.03.2019 року та існувало до 29.05.2019 року,

від 28.03.2019 року на суму 78 764,71 грн. настало 29.03.2019 року та існувало до 29.05.2019 року,

від 03.05.2019 року на суму 35 453,00 грн. настало 04.05.2019 року та існувало до 29.05.2019 року,

від 30.07.2019 року на суму 163 881,83 грн. настало 31.07.2019 року та існувало до 31.10.2019 року,

від 01.08.2019 року на суму 35 748, 34 грн. настало 02.08.2019 року та існувало до 31.10.2019 року,

від 09.08.2019 року на суму 27 313, 10 грн. настало 10.08.2019 року та існувало до 31.10.2019 року.

Здійснивши перерахунок 3 % річних відповідно до визначених періодів існування прострочення, суд зазначає, що обґрунтованою і такою, що підлягає стягненню з відповідача, є сума 3 % річних в розмірі 3 089,34 грн. Відтак, в частині позовної вимоги про стягнення 1 634,66 грн. суд відмовляє.

Перевіряючи розрахунок інфляційних втрат, суд керується наступним. Як вказав Верховний Суд у постанові від 14.01.2020 року у справі № 924/532/19, зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Враховуючи наведене, а також визначені вище періоди існування прострочення у відповідача та безпідставне нарахування інфляційних втрат на заборгованість у розмірі 135 297,79 грн., суд зазначає, що сума інфляційних втрат становить 7 069, 83 грн. Відповідно, у задоволенні вимоги про стягнення 5 216,07 грн. інфляційних втрат суд відмовляє.

Щодо розрахунку пені, суд зазначає наступне.

Так, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України).

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Договором сторони передбачили, що за несвоєчасну оплату за даним договором покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки Національного банку України від простроченої суми за кожен день прострочення платежу (п. 6.6).

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (п. 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань ).

Перевіривши правильність розрахунку пені з урахуванням обставини виникнення прострочення в наступний після поставки день, суд зазначає, що пеня по накладній № 776 за період 31.07.-31.10.2019 року становить 1 393,63 грн., №777 за період 31.07.-31.10.2019 року - 5 547,78 грн., № 782 за період 02.02-31.10.2019 року - 1 480,87 грн., № 800 за період 10.08.-31.10.2019 року - 1 029,67 грн. Відтак, обґрунтованою є сума пені в розмірі 9 451,95 грн., а не 9 775,20 грн. Позовна вимога в частині стягнення 323,25 грн. задоволенню не підлягає.

Відповідно ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до ч .1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи часткову сплату основного боргу відповідачем після відкриття провадження у справі, судовий збір покладається на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Здійснюючи розподіл судових витрат, суд звертає увагу, що позивачем заявлено до стягнення 10 800,00 грн. в рахунок відшкодування послуг на отримання професійної правничої допомоги. На підтвердження подано договір про надання професійної правничої допомоги № 03/12 від 03.12.2019 року, укладений адвокатом Дроботько Ольгою Василівною з однієї сторони і Товариством з обмеженою відповідальністю Алюмотрейд .

До позовної заяви також долучено копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №1433 Київської міської кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 24.02.2000 року та ордера на надання правничої допомоги від 03.12.2019 року.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст.126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Суд звертає увагу, що на підтвердження понесення витрат саме в розмірі, заявленому до стягнення, позивачем надано акт виконаних робіт від 12.02.2020 року, відповідно до якого адвокат передав, а клієнт прийняв посуги з надання професійної правничої допомоги у спрві № 914/71/20, а саме зі складання позовної заяви на суму 6 000,00 грн., складання розрахунку заборгованості на суму 3600,00 грн., формування додатків та відправлення позову до суду на суму 1 200,00 грн., всього на суму 10 800,00 грн.

Відповідач, заперечуючи обгрунтованість вказаного розміру, стверджує, що такий є неспівмірним зі складністю справи та її значенням для позивача. Вважає неналежним доказом акт виконаних робіт від 12.02.2020 року, оскільки жодного договору №10/10 від 10.10.2019 суду не надано на підтвердження існування правовідносин у сфері надання правничої допомоги між адвокатом Дроботько О.В. та ТзОВ Алюмотрейд ; вважає, що акт виконаних робіт від 12.02.2020 грубо суперечить ч.4 ст.126 ПІК України, а саме в частині співмірності витрат адвоката за надані роботи (послуги), оскільки послуги №2 і №3 в акті від 12.02.2020 не потребували затрат часу - 3 год. та 1 год. відповідно, оскільки такі послуги у даній справі не вимагали значного обсягу юридичної і технічної роботи; позивачем не сплачено адвокату Дроботько О.В. коштів за надані останньою послуги, незважаючи на те, що її робота по суті завершена, у зв`язку з розглядом справи в порядку спрощеного провадження, яке здійснюється без судового засідання та виклику сторін; ні в договорі, ні в акті про виконані роботи не вказано строку проведення розрахунків клієнтом за надані адвокатом послуги, що грубо суперечить вимогам закону та ставить під сумнів реальність проведення розрахунку.

Розглядаючи клопотання відповідача про зменшення витрат на правничу допомогу, суд зазначає, що долучений до матеріалів справи акт виконаних робіт від 12.02.2020 року вважає належним доказом підтвердження обставини надання зазначених в акті послуг адвокатом позивачу та вказує на наступне. Так, акт містить посилання на договір № 10/10 від 10.10.2019 року, тоді як адвокат Дроботько О.В. надавав послуги позивачу на підставі договору № 03/12 від 03.12.2019 року. Водночас акт містить також твердження про те, що клієнт Товариство з обмеженою відповідальністю Алюмотрейд в особі директора Скрипніка Дмитра Миколайовича, який діє на підставі Статуту прийняв надані адвокатом послуги з надання професійної правничої допомоги у справі №914/71/20 зі стягнення боргу з Приватного підприємства Інтер-Галич-Буд , тобто наведеним ідентифіковано господарську справу, в якій адвокатом надано послуги і така є саме даною справою. Крім цього, п. 5.1 договору № 03/12 від 03.12.2019 року визначає порядок оплати послуг адвоката, а саме передбачає, що за послуги, що надаються адвокатом у відповідності із умовами даного договору, клієнт сплачує адвокату гонорар у розмірі, передбаченому актом виконаних робіт, що є невід`ємним додатком до даного договору. Акт виконаних робіт від 12.02.2020 року скалдений саме як додаток до договору № 03/12 від 03.12.2019 року про надання професійної правничої допомоги. Відтак, суд вважає, що зі змісту акту вбачається надання послуг правничої допомоги саме у справі № 914/71/20 і технічне зазначення в акті іншого номера та дати договору, ніж подано в матеріали справи, в сукупності наведеного вище не підтверджує заперечень відповідача.

Заперечення відповідача про те, що послуги №2 і №3 (по складенню розрахунку та формуванню додатків до позовної заяви і надіслання їх до суду) в акті від 12.02.2020 не потребували затрат часу 3 год. та 1 год., оскільки такі послуги у даній справі не вимагали значного обсягу юридичної і технічної роботи, суд вважає субєктивною оцінкою сторони, не підтвердженою жодними доказами, тому не вважає їх такими, що доводять необхідність зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Заперечення відповідача про те, що ні в договорі, ні в акті про виконані роботи не вказано строку проведення розрахунків клієнтом за надані адвокатом послуги, що грубо суперечить вимогам закону та ставить під сумнів реальність проведення розрахунку, суд також оцінює критично, оскільки договір № 03/12 від 03.12.2019 року укладений між сторонами на тих умовах, які погоджені сторонами, не оспрований третіми особами та не визнаний судом недійсним.

Щодо несплати адвокату Дроботько О.В. коштів за надані послуги, то суд погоджується, що такі докази відсутні, проте, суд враховує позицію Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, наведену в постанові від 03.10.19р. у справі № 922/445/19, про те, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Натомість лише щодо розподілу витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (витрати на проїзд, проживання, поштові послуги тощо), необхідною умовою є надання відповідних доказів, які підтверджують здійснення таких витрат.

Як передбачено ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Враховуючи наведений вище аналіз заперечень відповідача, суд зазанчає, що такі є не обгрунтованими.

Водночас, суд зазанчає, що відповідно до п.3 ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи часткове задоволення позовних вимог позивача (на 27,6% від ціни позову), судові витрати, як судовий збір, так і витрати на професійну правничу допомогу, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам, а саме пропорційно 27,6% від сплаченого судового збору, що становить 814,69 грн., та 27,6% від адвокатських витрат у розмірі 10 800,00 грн., що становить 2 980,80 грн.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 126, 129, 231, 237, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства Інтер-Галич-Буд (код ЄДР 39766758, 79040, Львівська обл., місто Львів, вул. Ряшівська, будинок 27, гурт.) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Алюмотрейд (код ЄДР 40672307, 04108, м. Київ, проспект Свободи, будинок 2) 34 702,21 грн. боргу, 9 451,95 грн. пені, 7 069, 83 грн. інфляційних втрат, 3 089,34 грн. 3% річних, 814,69 грн. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору та 2 980,80 грн. в рахунок відшкодування витрат на правничу допомогу.

3. У задоволенні позовних вимог про стягнення 135 297,79 грн. основного боргу, 323,25 грн. пені, 5 216,07 грн. інфляційних втрат, 1 634,66 грн. 3 % річних та 7 819,20 грн. в рахунок відшкодування послуг на отримання професійної правничої допомоги відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 22.04.2020 року.

Суддя Матвіїв Р.І.